Рішення № 101701690, 09.11.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/14976/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2021 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.

секретаря Бурячек О.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Ліжевський В.А.,

представник відповідача - Матійко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрат частини заробітної плати,

в с т а н о в и в:

12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України з вимогами: «Стягнути з Державного підприємства «Готель «Козацький» заборгованість із заробітної плати в розмірі 76 963,15 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 25 539,06 гривень, а також компенсацію втрати частини доходів в розмірі 344,37 гривень», що є предметом позову.

15 жовтня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомленням) сторін.

21 липня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено заочне рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Готель «Козацький» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрат частини заробітної плати, задоволено.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Готель «Козацький» на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 76 963,15 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 168 466,04 гривень, компенсацію втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі1 721,85 гривень, а всього на загальну суму 247 151 (двісті сорок сім тисяч сто п`ятдесят одну) гривень 04 копійок.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Готель «Козацький» в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 471,51 грн.

06 жовтня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення заяви відповідача Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2021 року.

Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2021 року, ухвалене в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрат частини заробітної плати, скасовано та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників цивільного процесу.

Згідно з частин 1-2 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

13 жовтня 2021 року відповідач Державне підприємство «Готель Козацький» Міністерства оборони України, в особі директора Куліш В.М., подало відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

01 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача Державного підприємства «Готель Козацький» Міністерства оборони України середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 315 294,24 гривень та компенсацію втрати частини доходів в сумі 7 662,37 гривень, а всього на загальну суму в розмірі 322 956,61 гривень.

02 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 подала відповідь на відзив з викладення своїх заперечень щодо позиції відповідача стосовно розміру виплаченої заробітної плати, дотримання підприємством строків виплати заробітної плати та підстав стягнення з підприємства середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, яка невиплачена працівнику на дату звільнення, також позивачем наведено свої аргументи на спростування доказів, долучених відповідачем до відзиву.

08 листопада 2021 року відповідач Державне підприємство «Готель Козацький» Міністерства оборони України, в особі директора Куліш В.М., подав відзив на заяву про збільшення позовних вимог, висловив свою позицію щодо підстав для відмови у задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність розрахунків позивача в частині вимог щодо нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати.

09 листопада 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про прийняття відмови позивача ОСОБА_1 від частини заявлених вимог, які пред`явлено до Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України, про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрат частини заробітної плати, ва частині заявлених вимог щодо стягнення з Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати в розмірі 76963,15 гривень.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, додатково пояснили, що з 27 вересня 2018 року позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем обіймала посаду начальника служби продажу та маркетингу. 30 червня 2020 року керівником підприємства видано наказу за №18-к/тр щодо звільнення позивача із займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП, однак в день звільнення бухгалтерією підприємства не виплачено позивачу заборгованість по заробітній платі за березень - червень 2020 року в загальному розмірі 76 963,15 гривень, лише після звернення позивача з цим позов до суду підприємство провело остаточний розрахунок всіх виплат належних працівнику 13 квітня 2021 року, враховуючи той факт, що на дату звільнення з позивачем не проведено повний розрахунок відповідач має виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із розрахунків наведених позивачем у заяві про збільшення позовних вимог, в розмірі 351 394,24 гривень та компенсацію втрати частини доходів в розмірі 7 662,37 гривень, що є предметом спору, який не врегулюваний між працівником та працедавцем в досудовому порядку.

Представники відповідача в судовому засіданні висловив свою позицію щодо підстав для відмови у задоволенні позову, яка викладена у відзиві на позов та заяву про збільшення позовних вимог, з урахуванням долучених до відзиву доказів, додатково пояснив, що дійсно з 28 вересня 2018 року по 30 червня 2020 року позивач перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Готель Козацький» Міністерства оборони України обіймала посаду начальника служби продажу та маркетингу. Відповідно до наказу по підприємству за № 118-к/тр від 30 червня 2020 року позивача звільнено із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. На дату звільнення у підприємства перед позивачем рахувалась заборгованість по заробітній платі за березень - червень 2020 року та нарахованої компенсації частини щорічної невикористаної відпустки на загальну суму 76 963,15 гривень. Представник відповідача не заперечує той факт, що підприємством вчасно не здійснено розрахунку по виплаті позивачу заробітної плати, оскільки на той час банківські рахунки підприємства перебували під арештом, який накладено державним виконавцем в межах виконавчого провадження, тому підприємство не мало можливості здійснювати розрахунки з працівниками та контрагентами, після звернення підприємства до суду із скаргою на дії державної виконавця арешт з рахунку було знято, в період з 26 жовтня 2020 року по 13 квітня 2021 року позивачу поетапно виплачено заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, в загальному розмірі 76 963,15 гривень, тобто борг перед позивачем відсутній. Крім того, представник вважає безпідставними та не обґрунтованими заявлені позивачем вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника та компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, оскільки несвоєчасна виплата заробітної плати перед працівниками підприємства сталась не з вини самого підприємства, пов`язана безпосередньо з накладенням арешту на рахунку підприємства, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, за наведених обставин просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши учасників цивільного процесу, наведені сторонами доводи та заперечення щодо підстав та предмету позову, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дають підстави для ухвалення судового рішення про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. (ч. 1 ст. 21 КЗпП України)

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи (ч. 1 ст. 23 КЗпП України).

Судом встановлено, що 27 вересня 2018 року Державним підприємством «Готель «Козацький» винесено наказ № 153 к/тр про прийняття на роботу ОСОБА_1 з 28 вересня 2018 року на посаду начальника служби, зі строком випробування три місяці, умови праці: колективний договір, правила внутрішнього розпорядження, тривалістю робочого дня (тижня) 40 год. 00 хв.

За даними, які внесені до трудової книжки НОМЕР_1 , міститься запис уповноваженої особи Державного підприємства «Готель «Козацький», що 20 березня 2019 року ОСОБА_1 переведена на посаду начальника служби продажу на підставі Наказу №42 к/тр від 20 березня 2019 року.

30 червня 2020 року Державним підприємством «Готель «Козацький» винесено наказ № 118 к/тр про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, та зазначено, що підлягає до виплати: грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 28 вересня 2018 року по 27 вересня 2019 року - 10 к.дн; грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 28 вересня 2019 року по день звільнення - 16 к.дн.; грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці за період роботи з 28 вересня 2018 року по 27 вересня 2019 року - 05 к.дн.; грошова компенсація за невикористану соціальну відпустку (одинока мати) за 2018 р., 2019р., 2020 р. - 30 к.дн. Усього грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку та додаткові відпустку за 61 к.дн.

15 вересня 2020 року Державне підприємство «Готель «Козацький» за підписом директора Вдовиченко Г., на адвокатський запит ОСОБА_2 , направлено: копію колективного договору; копію посадової інструкції начальника служби продажу; копію наказу № 153к/тр від 27 вересня 2018 року; копію наказу № 118-к/тр про припинення трудового договору; розрахункові листи про заробітну плату ОСОБА_1 .

Крім того, Державне підприємство «Готель «Козацький» повідомило позивача, що на підприємстві створено постійно діючу комісію щодо вирішення трудових спорів (конфліктів) наказом №74/1 АГ від 13 липня 2020 року. З метою прискорення отримання належної заборгованості по заробітній платі, запропонувало звернутися з письмовою заявою до голови комісії з трудових спорів. З моменту звернення, комісія зобов`язана розглянути питання впродовж 5 днів, після цього приймається рішення комісії задовольнити вимоги в повному обсязі, оскільки вона є законною. Комісією буде надано ОСОБА_1 посвідчення, яке має силу виконавчого документа, у відповідності до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», що в подальшому може стягнути заборгованість через Державну виконавчу службу з рахунку підприємства, на який накладено арешт. Крім того ОСОБА_1 має право звернутися до суду, та стягнути заборговану заробітну плату.

Положеннями ст.43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами ч.1 ст.46 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативними актами роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду за який здійснюється виплата.

Колективний договір - угода, яка укладається між власником або уповноваженим органом (особою) і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів -представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом

Колективний договір укладається відповідно до чинного законодавства (ст. 10-20 глави 2 КЗпП України, Закону України «Про колективні договори і угоди» та ін.) та узятих сторонами зобов`язань і має на меті регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи, а також у структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

З метою сприяння врегулювання трудових відносин і соціально-економічних інтересів робітників Державного підприємства «Готель «Козацький» в особі директора Раскіна Д.О., що діє на підставі Статуту, з одного боку, та Профспілковий комітет підприємства, в особі голови Порожок Н.І., що діє на підставі рішення загальних зборів трудового колективу підприємства від 21 листопада 2011 року укладено Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом.

Відповідно до п. 1.1., 1.2 Колективного договору, умови даного договору є обов`язковим для обох сторін. Положення даного договору розповсюджується на всіх робітників підприємства і є обов`язковим як для адміністрації, так і для кожного члена трудового колективу.

Згідно із п. 3.4. Колективного договору, структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Пунктом 3.6. Колективного договору, передбачено, що при вирішенні інших питань оплати праці адміністрація керується положеннями Кодексу законів про працю України і Закону України «Про оплату праці».

Порядок розрахунку відпускних затверджено п. 4.6 Правил внутрішнього трудового розпорядку: розрахунок заробітної плати працівника за час відпустки проводяться на основі середньоденної заробітної плати такого працівника: (сума з/п без урахуванням лікарняних та неоподаткованої матеріальної допомоги за попередні дванадцять місяців (або за менший фактично відпрацьований період) ділиться на кількість фактично відпрацьованих календарних днів без святкових та неробочих днів, які встановленні законодавством (за рік 365-12=353), а потім перемножуються на кількість календарних днів відпустки. Святкові дні, що припадають на період відпустки, не оплачуються, але відпустка подовжується на відповідну кількість святкових днів.

У розділі 9 Правил внутрішнього трудового розпорядку «Оплата праці», зазначено, що працівники підприємства отримують заробітну плату за виконану роботу відповідно до встановлених наказом або трудовою угодою: місячного окладу, ставки або фактично відпрацьованого часу. Розмір місячного окладу встановлюється керівництвом підприємства на підставі рівня кваліфікації, рівня відповідальності посади (роботи), впливу її на функціонування підприємства (п. 9.1 Колективного договору). До заробітної плати включається затверджені цими Правилами додаткові нарахування: відпустки, лікарняні, оплата за роботу у нічні зміни, у святкові дні, тощо.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Пунктом 15.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку передбачений порядок здійснення остаточного розрахунку при звільненні працівника: у день звільнення підприємством зобов`язане ознайомити працівника із наказом про звільнення та видати працівнику під розпис його трудову книжку з записом про звільнення. Остаточний розрахунок здійснюється бухгалтерією підприємства.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

30 червня 2020 року Державне підприємство «Готель «Козацький» направило на адресу позивача письмове повідомлення про належне нарахування суми до виплат відповідно до ст. 116 КЗпП, з якої вбачається, що позивачу належить до виплати розрахункові при звільненні (заробітна плата за березень 2020 року; травень - червень 2020 року та компенсація частини невикористаної щорічної відпустки), що в загальному розмірі складає 76 963,15 гривень (сімдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят три гривні п`ятнадцять копійок)

Як убачається з Картки рахунку № НОМЕР_2 співробітника ОСОБА_1 , Державне підприємство «Готель «Козацький» Міністерства оборони України здійснило виплату заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, в загальному розмірі 76 963,15 гривень, а саме: 26 жовтня 2020 року виплата з/п за червень 2020 року (100%) відомість №92 в розмірі 2 000,00 гривень; 02 листопада 2020 року виплата з/п за травень 2020 року (100%) відомість №99, 100, 101 в розмірі 2 000,00 гривень; 06 листопада 2020 року виплата з/п за березень 2020 року (100%) відомість №108, 110,111 в розмірі 700,00 гривень; 11 листопада 2020 року виплата з/п за березень 2020 року (100%) відомість №125 в розмірі 500,00 гривень; 21 грудня 2020 року виплата з/п за березень 2020 року (100%) відомість №149 в розмірі 1 000,00 гривень; 29 січня 2021 року виплата з/п за березень 2020 року (100%) відомість №168 в розмірі 1 000,00 гривень; 13 квітня 2021 року виплата з/п за березень 2020 року (100%) відомість №230 в розмірі 4 635,02 гривень; 13 квітня 2021 року виплата з/п за травень 2020 року (100%) відомість №230 в розмірі 2 439,22 гривень; 13 квітня 2021 року виплата з/п за червень 2020 року (100%) відомість №230 в розмірі 62 688,91 гривень. (а.с. 165-166)

Таким чином, станом на 13 квітня 2021 року підприємством виплачена позивачу заборгованість по заробітній платі в повному обсязі, ці обставини не заперечуються позивачем, у зв`язку з чим позивачем подано заяву про відмову від заявлених вимог щодо стягнення з Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати в розмірі 76963,15 гривень, судом прийнята відмова позивача від позову та постановлена ухвала про закриття провадження у цивільній справі в цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні працівника, починаючи з 01 липня 2020 року по день ухвалення рішення, у загальній сумі 315 294,24 гривень, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Аналіз статей 116,117 КЗпП України, свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як роз`яснено у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

На спростування заявлених вимог представником відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні посилався на те, що на дату звільнення позивача із займаної посади підприємство не мало можливості провести повний розрахунок по виплаті заробітної плати, оскільки в межах виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на банківський рахунок підприємства, що унеможливило проведення будь-яких банківських операцій.

Суд не може прийняти до уваги посилань представника відповідача на те, що заборгованість перед працівниками виникла не з вини підприємства, а через накладений державним виконавцем арешт на банківські рахунки підприємства, оскільки порушено право працівника на оплату праці, яке прямо передбачене і захищене Конституцією України, а судовий захист є важливою гарантією конституційного права громадянина заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Крім того, суд звертає увагу сторони відповідача на те, що у своїй практиці Верховний Суд України неодноразово зазначав про те, що аналіз змісту статтей 116, 117 КЗпП, дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (постанова від 31 травня 2017 року у справі №6-2163цс16 , постанова від 13 березня 2017 року у справі №6-259цс17, постанова від 10 травня 2018 року у справі №337/6455/15-ц)

При цьому розмір середнього заробітку необхідно проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995року №100з наступними змінами (далі - Порядок). Згідно з пунктами 2, 5 цього Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи із його заробітної плати за два останніх відпрацьованих місяця, які передували звільненню, а нарахування середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом в постанові від 17 липня 2019 року у справі № 639/4820/16-ц, механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі №1-5/2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, враховуючи, що відповідач повністю не розрахувався із працівником при звільненні, тримісячний строк звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку не пропущений.

Виходячи з правової позиції, яка висловлена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 21 лютого 2019 року у справі №225/4384/іб-ц (всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Посилання заявника на те, що існує два варіанти стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку - по день проведення фактичного розрахунку або по день постановлення рішення суду, і законом не передбачено одночасне застосування обох вказаних варіантів (застосування одного варіанту виключає застосування іншого), є неспроможними, оскільки невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум - це триваюче правопорушення, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку).

Виходячи з наданої відповідачем довідки про заборгованість по заробітній платі позивачці станом на 30 червня 2020 року, її середньоденна заробітна плата складає 381,18 грн без утримання податків і зборів, виходячи з наступних даних для розрахунку - заробітна плата за березень 2020 року -9732,85 гривень (кількість робочих днів -21); заробітна плата за травень 2020 року - 5514,56 гривень (кількість робочих днів -19).

З урахуванням механізму здійснення відповідного розрахунку визначеного Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, розрахунок середньоденної заробітної плати позивача проводиться наступним чином: (9732,85 грн +5514,56 грн)/ 40 робочих днів =381,18 грн

Відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 цього Кодексу.

Оскільки відповідач по справі є податковим агентом і саме на нього покладено обов`язок утримувати податок із суми доходу працівника, для обрахунку середньої заробітної плати працівника має бути взято його середньоденну заробітну плату без відрахування податків.

З огляду на викладене, суд бере до обрахунку середньоденну заробітну плату позивачки у розмірі 381,18 грн та робочі дні з дати, наступної після звільнення позивачки, до фактичної дати виплати заборгованості по заробітній платі - 13 квітня 2021 року.

При розрахунку суми середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, судом визначено кількість робочих днів: у період з дня наступного після звільнення Позивачки (01 липня 2020 року) до 14 квітня 2021 року: липень 2020 року -23днів; серпень 2020 року -20 днів; вересень 2020 року -22 день; жовтень 2020 року - 21день; листопада 2020 року - 21 днів; грудень 2020 року -22 днів; січень 2021 року -19 днів; лютий 2021 - 20 днів, березень 2021 року - 22 днів , з 01 по 13 квітня 2021 року - 9 днів.

Таким чином, кількість робочих днів з 01 липня 2020 року (наступний день після звільненні позивача) до 13 квітня 2021 року (фактична дата виплати заборгованості по заробітній платі ) складає 219 днів.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивачки, складає 83478,42 грн = (381,18 грн. х 219 дні).

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц.

При вирішення даного спору, суд враховує, що відповідач висловив свою позицію щодо підстав для відмови у задоволенні позову в повному обсязі, при цьому обставин для зменшення розміру відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, у відзиві на позов не наведено, інших заяв (клопотань, заперечень) з цих підстав до суду протягом розгляду справи від представників відповідача не надходило.

Згідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати працівникам також проводиться компенсація втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсації - це виплати, які проводяться роботодавцем працівникам у зв`язку з втратою частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, передбаченому Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звичку з порушенням строків їх виплати», а також Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати".

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації проводиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Рішенням Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року №1-18/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, визнано, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати повинна розраховуватися з січня 1998 року, за кожну нараховану відпустку окремо, по час фактичної виплати заборгованості. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до п. 2.2рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно дост. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

За даними Державної служби статистики України розмір індексу інфляції в період з квітня по жовтень 2020 року становив: квітень - 100,8 %; травень - 100,3 %; червень - 100,2 %; липень - 99,4 %; серпень - 99,8 %; вересень - 100,5 %; жовтень - 101,0%; листопада - 101,3%; грудень - 100,9%; січень - 101,3%; лютий - 101,0 %; березень - 101,7%; квітень - 100,7%.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно пред`явлено вимоги до відповідача в частині виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, яка визначена позивачем в розмірі 7 662,37 грн., за наявності обставин, які свідчать про порушення відповідачем, як роботодавцем, трудових прав позивача щодо несвоєчасної виплати заробітної плати за березень - червень 2020 року. При визначені розміру компенсації суд бере за основу розрахунки наведені позивачем, які викладено у зведеній таблиці з урахуванням методики наведеної у п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст.89 ЦПК України)

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрат частини заробітної плати підлягає частковому задоволенню, ухвалюючи рішення суд присуджує до стягнення з Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні працівника в розмірі 83478 гривень 42 копійки та компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 7662 гривні 37 копійок, а всього на загальну суму 91 140 гривень 79 копійок, в іншій частині позовні вимоги задоволення не підлягають.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд, задовольняючи позов частково, присуджує стягнути з Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 911 гривень 40 копійок, які сплачено позивачем при зверненні з цим позовом до суду.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 4, 17, 21, 23, 47, 115, 116, 233 Кодексу Законів про працю України, Закон України «Про відпустки», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрат частини заробітної плати, - задовольнити частково .

Стягнути з Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні працівника в розмірі 83478 гривень 42 копійки та компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 7662 гривні 37 копійок, а всього на загальну суму 91 140 (дев`яносто одна тисяча сто сорок) гривень 79 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 911 гривень 40 копійок.

Сторони цивільного процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Готель «Козацький» Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ 14303572, юридична адреса: 01001, м. Київ, вулиця Михайлівська, 1/3

Відповідно до положень ч.1та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я