Рішення № 101700103, 25.11.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/5735/20

Провадження № 2/638/416/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – Цвіри Д.М.,

за участю секретаря – Малиновської Є.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського районного суду м. Харкова, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ПрАТ «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП, в якому просять суд:

- стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 матеріальну шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі - 47 093,11 грн., та моральну шкоду у розмірі - 8000,00 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 моральну шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі – 20 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 05 травня 2018 року, з вини відповідача ОСОБА_3 було пошкоджено транспортний засіб Лада 211040 державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням позивача ОСОБА_2 , власником якого на момент ДТП була позивачка ОСОБА_1 , а водій ОСОБА_2 зазнав тілесних ушкоджень.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2018 року у справі № 638/12933/18, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції від 28 листопада 2018 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП було закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247КУпАП у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, тобто з нереабілітуючих підстав.

Посилаючись на те, що згідно ремонтної калькуляції ПрАТ «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» №18-161328 від 17.05.2018 року, складеної на підставі акту огляду транспортного засобу Лада 211040 д.н.з. НОМЕР_1 , була визначена сума страхового відшкодування у розмірі 47 093,11 грн., яка до теперішнього часу залишається не виплаченою, позивачка ОСОБА_1 наполягала на стягненні з відповідача означеної суми матеріальної шкоди.

Крім того, враховуючи, що позивачка перебуває у похилому віці, пошкоджений транспортний засіб був необхідний для її пересування, та внаслідок дорожньо-транспортної пригоди її онук отримав ушкодження, через що вона зазнала сильних хвилювань, мала високий тиск та протягом тривалого часу погано себе почувала, внаслідок ДТП їй також була завдана моральна шкода, яку вона оцінює у 8000,00 грн.

Позивач ОСОБА_2 отримав легкі тілесні ушкодження у виді забиття грудної клітини та м`яких тканин голови, через які довгий час погано себе почував, мав головний біль, та інші негативні наслідки через отримані ушкодження, з огляду на що, внаслідок ДТП йому також була завдана моральна шкода, яку вона оцінює у 20 000,00 грн.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву, відповідач ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є встановлення вини особи, разом з тим, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно відповідача судом було закрите на підставі положень п. 7 ч. 1 ст. 247КУпАП, які виключають будь-які дії щодо встановлення вини. Водночас, свою вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди відповідач не визнає, а вважає, що вона сталася з вини позивача ОСОБА_2 внаслідок порушення ним Правил дорожнього руху.

Посилаючись на відсутність в матеріалах справи жодних доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

У відповіді на відзив позивачі наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що така обставина, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

У поданих до суду запереченнях на відповідь на відзив, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, аналогічні наведеним у відзиві, зазначаючи про відсутність жодних доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи повідомленими про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з`явились. Представник позивачів ОСОБА_4 , у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на обставини, аналогічні наведеним у позові та відповіді на відзив.

Відповідач ОСОБА_3 , будучи повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з`явився. Представник відповідача ОСОБА_5 , у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, аналогічні наведеним у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Представник третьої особи ПрАТ «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», у судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

Клопотань про відкладення судового засідання, чи будь-яких заяв щодо продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом № 731-IX, або заяв про поновлення або продовження процесуальних строків, встановлених нормами ЦПК України, у зв`язку із їх пропуском з поважних причин, та таких, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, або з причин неможливості вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк, що зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, - від учасників справи до суду не надходило.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Згідно постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2018 року у справі № 638/12933/18, залишеної без змін постановою суду апеляційної інстанції від 28 листопада 2018 року, судом було встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №018926 від 31.05.2018 року, ОСОБА_3 05.05.2018 року керував автомобілем Мерседес А150 державний номерний знак НОМЕР_2 при проїзді нерегульованого перехрестя вул. Циліноградської – вул. Л. Убійвовк в м. Харкові не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», внаслідок чого сталось зіткнення з автомобілем ВАЗ -211040. Державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 з подальшим зіткненням автомобіля Мерседес з автомобілем Рено державний номерний знак НОМЕР_3 – водій ОСОБА_6 , чим була заподіяна матеріальна шкода.

З висновку за результатами перевірки матеріалу дорожньо-транспортної пригоди ЄО Шевченківського ВП №17044 від 05.05.2018 року затвердженого 24.05.2018 року старшим групи з оформлення та розгляду матеріалів ДТП при СУ ГУНП в Харківській області Смагіним А.Д., вбачається що 05.05.2018 року приблизно о 19 год. 00 хв. на нерегульованому перехресті вул. Циліноградської - вул. JI. Убийвовк в м. Харкові водій автомобіля Мерседес Бенс р.н. НОМЕР_4 - ОСОБА_3 , 1993 р.н, не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», продовжив рух, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем Лада 211040 р.н. НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_2 , 1995 р.н., з подальшим зіткненням автомобіля Мерседес Бенс р.н. НОМЕР_2 з автомобілем Рено р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_6 , 1984 р.н. Транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди постраждав та був доставлений до ХМЮІШНМД ім. Мещанінова водій ОСОБА_7 , діагноз: забиття грудної клітини та м`яких тканин голови. Таким чином встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення п. 16.11 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 , згідно якому: на перехресті нерівнозначних дорогі водій транспортного засобу, - що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху (п. 16.11). На підставі викладеного. Матеріал ДТП та протокол про адміністративне правопорушення направлено до суду для притягнення водія ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності.

З урахуванням закінчення станом на час розгляду справи визначеного статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення строку притягнення до адміністративної відповідальності, зазначено про те, що суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати докази та вирішувати питання про винуватість або невинуватість ОСОБА_3 , а тому провадження у справі було закриттю на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП.

При цьому судом зазначено про те, що закриття провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247КУпАП не є реабілітуючими та не свідчать про відсутність події дорожньо-транспортної пригоди, однак оскільки у розумінні положень КУпАП наявні обставини, які виключають провадження у справі, але це не перешкоджає учасникам дорожньо-транспортної пригоди вирішувати питання про відшкодування майнової шкоди, в тому числі в разі розгляду справи в порядку цивільного судочинства з урахуванням, при необхідності, матеріалів даної справи (а.с. 12-13).

В постанові Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року ухваленої за наслідками розгляду апеляційної скарги АТ «Трест Житлобуд – 1» на вищевказану постанову суду першої інстанції від 25 вересня 2018 року у справі № 638/12933/18, апеляційним судом зазначено, що в судовому засіданні апеляційної інстанції учасники не оспорювали фактичні обставини ДТП та порушення водієм ОСОБА_3 п. 16.11 Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. При цьому, в суді першої інстанції захисник просив закрити провадження саме з підстав закінчення строків накладення адміністративного стягнення, не зазначаючи про відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Залишаючи скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, судом зазначено, що вимоги апеляційної скарги щодо встановлення винуватості ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП поза межами строку притягнення до адміністративної відповідальності не узгоджується з вимогами ст. 247, ч. 1 ст. 284 КУпАП (а.с. 14-15).

Як вбачається з повідомлення Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області, від 20.09.2019 року за № 31/20-3810, позивачка з 2015 року по жовтень 2018 року була власником транспортного засобу LADA 211040 реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 16).

Згідно повідомлення ПрАТ «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» від 02.12.2019 року № 9646, щодо надання інформації та копій документів по події, що сталася 05.05.2018 року, за участю транспортного засобу Mercedes-Benz А150 реєстраційний номер НОМЕР_2 та транспортного засобу LADA 211040 реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі – Пошкоджений ТЗ), повідомлено про те, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Mercedes-Benz А150 реєстраційний номер НОМЕР_2 на час події була забезпечена в ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7213693 (далі - Договір страхування).

На виконання п. 34.2 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, 11.05.2018 року було здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу LADA 211040 реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 34.4. ст. 34. Закону України № 1961-IV, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники.

Відповідно до ремонтної калькуляції №18-161328 від 17.05.2018 року, що була виконана спеціалістами Товариства в програмному комплексі «AUDAТЕХ», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу LADA 211040 реєстраційний помер НОМЕР_1 , складає 63 561,01 грн., з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу LADA 211040 реєстраційний помер НОМЕР_1 складає - 47 093,11 грн.

Зазначено, що відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України № 1961-IV, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Станом на дату надання відповіді, потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування до товариства не зверталася, страхові виплати за пошкоджений транспортний засіб LADA 211040 реєстраційний помер НОМЕР_1 не проводились (а.с. 17-18).

Згідно довідки, виданої КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої допомоги та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» №6/708 від 11.05.2018 року, повідомлено, що ОСОБА_2 , був оглянутий лікарем у приймальному відділенні, медична допомога надана амбулаторно 05 травня 2018 року. Діагноз: забій м`яких тканин, садна області колінних суглобів. Забій м`яких тканин грудної клітини. Забій м`яких тканин лобно-скроневої області зліва. Алкотест 0,00 ‰ (а.с. 29).

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що, як вже було зазначено вище, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 018926 від 31.05.2018 року, ОСОБА_3 05.05.2018 року керував автомобілем Мерседес А150 державний номерний знак НОМЕР_2 при проїзді нерегульованого перехрестя вул. Циліноградської – вул. Л. Убійвовк в м. Харкові не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», внаслідок чого сталось зіткнення з автомобілем ВАЗ -211040. Державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 з подальшим зіткненням автомобіля Мерседес з автомобілем Рено державний номерний знак НОМЕР_3 – водій ОСОБА_6 , чим була заподіяна матеріальна шкода.

За результатами розгляду адміністративного матеріалу за вищевказаним протоколом про адміністративне правопорушення серії БД №018926 від 31.05.2018 року, відносно ОСОБА_3 , постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2018 року у справі № 638/12933/18, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції від 28 листопада 2018 року, з урахуванням закінчення станом на час розгляду справи визначеного статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення строку притягнення до адміністративної відповідальності, зазначено про те, що суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати докази та вирішувати питання про винуватість або невинуватість ОСОБА_3 , а тому провадження у справі було закриттю на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП.

При цьому судом зазначено про те, що закриття провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247КУпАП не є реабілітуючими та не свідчать про відсутність події дорожньо-транспортної пригоди, однак оскільки у розумінні положень КУпАП наявні обставини, які виключають провадження у справі, але це не перешкоджає учасникам дорожньо-транспортної пригоди вирішувати питання про відшкодування майнової шкоди, в тому числі в разі розгляду справи в порядку цивільного судочинства з урахуванням, при необхідності, матеріалів даної справи (а.с. 12-13).

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а вищевказану постанову суду першої інстанції без змін, Харківським апеляційним судом від 28 листопада 2018 року також зазначено, що вимоги апеляційної скарги щодо встановлення винуватості ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП поза межами строку притягнення до адміністративної відповідальності не узгоджується з вимогами ст. 247, ч. 1 ст. 284 КУпАП.

Апеляційним судом зазначено, що в судовому засіданні апеляційної інстанції учасники не оспорювали фактичні обставини ДТП та порушення водієм ОСОБА_3 п. 16.11 Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. При цьому, в суді першої інстанції захисник просив закрити провадження саме з підстав закінчення строків накладення адміністративного стягнення, не зазначаючи про відсутністю події та складу адміністративного правопорушення (а.с. 14-15).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а тому фактичні обставини встановлені постановою апеляційного суду Миколаївської області від 25.09.2018 є преюдиційними і доведенню не підлягають.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є зокрема діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Приписами ст. 1188 ЦК України визначений порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до якого шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Тлумачення статті 1188 ЦК України свідчать про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18.

Враховуючи викладене, не заслуговують на увагу доводи відповідача про, що у справах про адміністративне правопорушення, провадження в яких закривається, вина осіб не встановлюється.

Крім того, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Також слід зазначити, що непритягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення ПДР не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.

Аналогічний правовий висновок був наведений Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 638/1557/18 (провадження 61-3954св19).

Згідно ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктами 5, 6 указаної постанови Пленуму визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як зазначалося судом вище, приписами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, яка кореспондує з положеннями ч. 1 ст. ст. 81 ЦПК України, закріплено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 80 ЦП К України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 102 ч. 2, ч. 3 ЦПК України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Аналізуючи, та надаючи оцінку доводам відповідача на які він посилається як на підстави своїх заперечень проти позову, а також наявні в матеріалах справи представлені сторонами письмові докази, суд зазначає, що стороною відповідача жодним чином не доведено правомірність його дій/бездіяльності пов`язаних з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) Мерседес А150 державний номерний знак НОМЕР_2 , під час ДТП 05 травня 2018 року за його участі, в результаті якої відбулось пошкодження транспортного засобу LADA 211040 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , тобто завдано майнової шкоди, а також завдано водієві ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.

Тобто не доведено відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю ОСОБА_3 та завданою шкодою.

Проте, стороною позивачів не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження розміру реальних збитків, які понесла ОСОБА_1 у зв`язку з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

Наявна, в матеріалах справи, ремонтна калькуляція №18-161328 від 17.05.2018 року, є лише калькуляцією робіт, які належить зробити під час відновлювального ремонту автомобіля, а не реальним розміром/оцінкою спричиненої шкоди.

Варто зазначити, що клопотань щодо проведення судової товарно-транспортної експертизи сторонами протягом судового розгляду не заявлялось.

Крім того, згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п. 35.1. ст. 35 зазначеного Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зроблено висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20).

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.

З огляду на викладене, позивачка повинна була вимагати кошти за майнову шкоду зі страхової компанії. У разі недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика, який суди не дослідили та не встановили, для страхової виплати, решту завданої і доведеної шкоди відшкодовує особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (стаття 1194 ЦК України). Такий висновок був наведений в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 263/15912/17-ц; провадження № 61-8240св19.

Доказів звернення позивачки до страхової компанії, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність відповідача, а саме до ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7213693, із заявою в порядку п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» про страхове відшкодування, та наслідків такого звернення, суду не надано.

Згідно відповіді ПрАТ «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» № 9646 від 02.12.2019 року, станом на дату надання відповіді, потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування до товариства не зверталася, страхові виплати за пошкоджений транспортний засіб LADA 211040 реєстраційний помер НОМЕР_1 не проводились (а.с. 17-18).

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість (далі - ПДВ). При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України).

Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. В такому випадку слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.

Таким чином, у разі проведення ремонтних робіт у особи, яка є платником ПДВ, позивач має право на відшкодування сплаченого ним податку за рахунок страхової компанії, якщо понесення витрат зі сплати цього податку буде підтверджено відповідними доказами (правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 15.10.2020 у справі № 755/7666/19 та у постанові від 22.12.2020 у справі №565/1210/19).

Проте, позивачкою таких доказів суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі - 47 093,11 грн. задоволенню не підлягають у зв`язку із недоведеністю розміру реально понесених збитків.

Що стосується вимог позивачів про стягнення на їх користь моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України, передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає : у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За положеннями статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, враховуючи встановлені фактичні обставини справи та негативні наслідки, які настали для позивачів внаслідок вищевказаної ДТП, зокрема те, що позивач ОСОБА_2 зазнав фізичного болю та страждань у зв`язку з ушкодженням здоров`я (забій м`яких тканин, садна області колінних суглобів, забій м`яких тканин грудної клітини, забій м`яких тканин лобно-скроневої області зліва ( а.с. 29)), а позивачка ОСОБА_1 душевних хвилювань з приводу отримання її онуком фізичних ушкоджень, та з приводу пошкодження належного їй транспортного засобу, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що позивачами не надано належних доказів спричинення моральної шкоди у заявленому ними розмірі, та наявність підстав для відшкодування позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди по 5000,00 грн. кожному, що на переконання суду є співмірним завданій шкоді.

Розв`язуючи питання розподілу судових витрат між сторонами суд виходить з вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, за якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із даним позовом позивачкою ОСОБА_1 був сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн. (а.с. 45).

Таким чином, враховуючи, що позов судом задоволений частково, суд приходить до висновку, що з відповідача, на користь позивачки слід стягнути судовий збір у сумі – 76, 34 грн. Так, сума задоволених вимог від суми вимог позивачки становить 9,08 %, отже, виходячи з вимог пропорційності, 76,34 грн. становить 9,08 % від суми сплаченого позивачкою судового збору - 840,80 грн.

При зверненні до суду із даним позовом позивачем ОСОБА_2 був сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн. (а.с. 46).

Таким чином, враховуючи, що позов судом задоволений частково, суд приходить до висновку, що з відповідача, на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі – 210,20 грн. Так, сума задоволених вимог від суми вимог позивача становить 25 %, отже, виходячи з вимог пропорційності, 210,20 грн. становить 25 % від суми сплаченого позивачем судового збору - 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 223, 259, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_8 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП, – задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_6 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривен 00 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ІПН: НОМЕР_8 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривен 00 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_6 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 76 гривен 34 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ІПН: НОМЕР_8 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 210 гривня 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 30 листопада 2021 року.

Суддя Д.М. Цвіра