Рішення № 101688266, 06.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2021 року м. Київ № 640/28651/21

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вовк П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Апарату Верховної Ради України (далі також - Апарат ВРУ, відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29 серпня 2019 року до 06 жовтня 2021 року;

зобов`язати Апарат ВРУ виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29 серпня 2019 року до 06 жовтня 2021 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання рішення у адміністративній справі № 640/5476/20 відповідачем було нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані 138 календарних днів щорічної основної відпустки. Разом з тим, відповідачем, у порушення вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при здійсненні вказаного розрахунку не було виплачено позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні.

Відповідачем було надано суду відзив на позовну заяву, в якому він зазначає про відсутність правових підстав для здійснення виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, оскільки не є роботодавцем позивача та не несе вини за нездійснення вчасної виплати вказаних сум.

Незгода з наведеними відповідачем аргументами була висловлена позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 28 листопада 2014 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Князевича Р.П. на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу».

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27 серпня 2019 року №1305-к помічників-консультантів народних депутатів України VIII скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29 серпня 2019 року, у зв`язку із закінченням строкового трудового договору.

Станом на дату звільнення у позивача були наявні 138 календарних днів невикористаної основної відпустки.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року по справі № 640/5476/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року, вирішено зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 138 (сто тридцять вісім) календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.

06 жовтня 2021 року вказане рішення було виконане відповідачем у добровільному порядку, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням на суму 55 179, 52 грн. (т. 1 а.с. 10).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не здійснення виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо не зазначено іншого), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» і Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР.

Частиною 1 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 3 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Відповідно до ч. 6 статті 34 «Про статус народного депутата України», у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статей 21-49 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06 листопада 1992 року роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з ч. 7 статті 1.1 Положення, помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина 8 статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Згідно з ч. 1 статті 4.1 Положення, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

За правилами ч.ч. 1, 3 статті 4.4 Положення, помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

Щодо застосування норм КЗпП України та Закону України «Про відпустки», суд зазначає, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносин у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки».

Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України «Про відпустки».

Згідно із ч. 3 статті 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (ч. 1 статті 24 Закону України «Про відпустки»).

Положення ч. 1 та 4 статті 24 Закону України «Про відпустки» кореспондуються із положеннями частин 1 та 4 статті 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Аналіз наведених вище норм Закону України «Про відпустки» та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.

Отже, як вбачається з вищенаведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з п.п. 1 та 2 п. 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Отже, зазначене дає підстави вважати, що всі виплати, які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення, грошова компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки та, відповідно, середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, здійснюються Апаратом Верховної Ради з загального фонду оплати праці помічників - консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.

Посилання відповідача на те, що у нього відсутній обов`язок виплати спірних сум, оскільки, всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників - консультантів не відповідає вимогам закону. Частина 6 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає такого обов`язку на народного депутата.

Видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України та, відповідно, з виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2020 року у справі № 580/2954/19.

Аналіз положень Закону України «Про статус народного депутата України» дає підстави вважати, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України.

Зазначене також підтверджується позицією судів першої та апеляційної інстанції у справі № 640/23919/19.

Суд також звертає увагу, що нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом, у тому числі гарантій щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 116 та ч. 1 статті 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки, як було встановлено судом вище, саме на відповідача як роботодавця позивача покладений обов`язок щодо здійснення виплати останньому компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, саме Апарат Верховної Ради України є визначеною, у розумінні вимог ч. 1 статті 117 КЗпП України, особою щодо здійснення виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, у разі наявності вини відповідача щодо нездійснення виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні у строки, визначені в статті 116 цього КЗпП України.

При цьому, обставини наявності вини саме відповідача у здійсненні невчасної виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні встановлені зазначеними вище рішеннями судів у справі № 640/5476/20, якими підтверджується факт того, що така виплата мала бути здійснена при звільненні позивача, проте, як вбачається з матеріалів справи, з огляду на бездіяльність відповідача фактична виплата сум компенсації мала місце лише 06 жовтня 2021 року, у той час коли звільнення позивача відбулось 29 серпня 2019 року.

Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість доводів позивача в частині необхідності застосування вимог ч. 1 статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин, оскільки його роботодавцем, з вини останнього, не було здійснено виплату позивачу компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 .

Водночас, вирішуючи питання про спосіб задоволення позовних вимог, суд враховує, що відповідно до приписів постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року, непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, у судовому рішенні має бути визначена точна сума компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача, та розрахунок такої суми.

Обчислення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню за затримку виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні, здійснюється відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Так, відповідно до п.п. 2, 3, 8 вказаної Постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Так, відповідно до долучених відповідачем до матеріалів справи розрахунків середнього заробітку за час затримки у виплаті (т. 1; а.с. 63), вихідними даними для яких були: звільнення позивача 29 серпня 2019 року, фактична виплата компенсації 06 жовтня 2021 року (770 календарних днів); заробітна плата за червень 2019 року (14 робочих днів) у розмірі 16 313, 89 грн., заробітна плата за липень 2019 року (23 робочі дні) у розмірі 20 975, 00 грн. (37 288,89 грн. / 37 робочих днів = 1 007, 81 грн. - середньоденний заробіток).

Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 30 серпня 2019 року - 06 жовтня 2021 року становить 528 днів, загальна сума середнього заробітку позивача за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні становить 532 123,68 грн. (528 х 1 007, 81 грн.).

Аналіз наведених розрахунків на їх відповідність вимогам Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року підтверджує їх правильність. Позивачем за час розгляду справи не було висловлено заперечень щодо наведених розрахунків.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку 06 жовтня 2021 року у загальному розмірі 532 123, 68 грн.

Судом не приймаються твердження відповідача про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, які обґрунтовані тим, що станом на дату звільнення ОСОБА_1 не порушувалось питання про виплату його компетенції за всі дні невикористаної щорічної відпустки, оскільки чинним законодавством встановлений обов`язок виплатити працівнику всі суми, що йому належать в день звільнення.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом із тим при розгляді даної справи судом взято до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної бездіяльності на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки вона не відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 5; код ЄДРПОУ 20064120) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку 06 жовтня 2021 року.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку 06 жовтня 2021 року у розмірі 532 123, 68 грн. (п`ятсот тридцять дві тисячі сто двадцять три гривні шістдесят вісім копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у розмірі 908, 00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Суддя П.В. Вовк