Рішення № 101688085, 02.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року місто Київ №826/2239/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України,

Головного управління МВС України в м. Києві,

Головного управління ДАІ у м. Києві

про визнання протиправним та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в м. Києві, Головного управління ДАІ у м. Києві, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 №48 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пунктів 62а, 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 30.01.2015 №59 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пунктів 62а, 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114;

- поновити ОСОБА_1 з 30.01.2015 на посаді інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Печерського району, підпорядкованому ГУ МВС в м. Києві;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме з 30.01.2015 по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що його звільнення з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пунктів 62а, 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 є незаконним та безпідставним, оскільки на думку позивача, очищення влади має здійснюватись з дотриманням принципу презумпції невинуватості та доведення вини особи, що є єдиною підставою для застосування відповідальності, якою, в даному випадку, є заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Позивач вважає, що його звільнення відбулось з ігноруванням Європейських стандартів з люстрації, які грунтуються, зокрема, на Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи 1096 "Про заходи щодо подолання наслідків минулих комуністичних тоталітарних систем", якою були схвалені вказівки щодо забезпечення дотримання люстраційними законами та подібними адміністративними заходами вимог правової держави.

На думку позивача, в результаті його звільнення на підставі приписів Закону України "Про очищення влади" відбулось обмеження його прав, гарантованих Конституцією України, що зважаючи на недотримання принципу презумпції невинуватості, недоведеність наявності обгрунтованих підстав для такого, є недопустимим.

Крім того, позивач звернув увагу на те, що фактично його звільнення відбулося через виконання професійних обов`язків - через складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 122-2 КУпАП щодо громадянки ОСОБА_2 , який за наслідками його розгляду в судовому порядку було визнано правомірним.

Як наголосив позивач, його звільнення проведено не за результатами проведеного службового розслідування відносно нього, а лише за формальними ознаками, які визначені пунктом 10 частини другої статті 3 Закоу України "Про очищення влади". При цьому, його вина у скоєнні вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, яка стала підставою для звільнення, не встановлена та нічим не доведена.

Також позивач зауважив, що звільняючи його із замайної посади, відповідач-2 не узгодив його із членами профспілки, що свідчить про недотримання роботодавцем норм трудового законодства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2015 відкрито провадження у справі №826/2239/15 та призначено попереднє судове засідання.

До суду 26.02.2015 від Головного управління МВС України в м. Києві (далі- відповідач-2) надійшли письмові заперечення, в яких представник відповідача-2 зазначив про те, що рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ прийнято із урахуванням вимог законодавства, а саме: Закону України "Про міліцію", "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ". Такий вид припинення служби в органах прокуратури внутрішніх справ, як звільнення за пунктом 66 Положення є самостійною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу, а висновок, який сформовано на підставі проведеного службового розслідування, не має відношення до звільнення позивача 30.01.2015, оскільки останнього звільнено за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, для чого достатньо підтвердженого факту про вчинення ним дій, спрямованих на протиправне порушення прав і свобод людини, а не за порушення службової дисципліни.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від від 26.02.2015 закінчено підготовче провадження та призначити справу №826/2239/15 до колегіального судового розгляду по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2015 витребувано у Печерського районного суду міста Києва наступні документи: матеріали справи Печерського районного суду м. Києва відносно ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), а саме: копію протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , складеного працівниками ГУ ДАІ у м. Києві, копії журналів судового засідання та копії рішень суду по зазначеній справі.

На виконання вимог ухвали суду від 07.04.2015 від Печерського районного суду міста Києва 30.04.2015 надійшли витребувані матеріали.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2015 зупинено провадження у справі № 826/2239/15 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2015 р. у справі № 826/2239/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2015 суд ухвалив звернутись до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» положенням Конституції України, а саме:

- пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв`язку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2021 поновлено провадження у справі №826/2239/15, призначено судове засідання та витребувано від відповідачів належним чином завірену копію особової справи ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 11.10.2021, враховуючи надходження клопотань від представників позивача та відповідача-1, суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 12.10.2021 від Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач-1) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача-1 заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки видаючи оскаржуваний наказ відповідач-1 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень та з метою, з якою ці повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу, між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Позивачем 13.10.2021 до суду подано письмові пояснення, відповідно до яких останній зазначив про те, що відповідачами під час розгляду справи не було доведено вчинення позивачем вчинку, що дискредитує звання працівника міліції. До кримінальної, адміністративної чи іншої юридичної відповідальності позивач не притягувався як взагалі під час служби, так і у зв`язку із складанням позивачем адміністративного протоколу на громадянку ОСОБА_2 . Письмова відповідь Прокуратури міста Києва підтверджує той факт, що жодних кримінальних проваджень стосовно позивача немає. Наведене свідчить про те, що відповідач-1 при прийнятті оскаржуваного наказу МВС від 16.01.2015 №48 о/с застосував до позивача самостійну підставу для звільнення, як вчинення дій, що дискредитують звання працівника міліції, однак відповідач-1 так і не довів наявність вини позивача в такому вчинку. На переконання позивача, також варто враховувати, щовін склав щодо громадянки ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення саме на підставі рапорту іншого працівника міліції - капітана міліції ОСОБА_3 , на вимогу якого автомобіль громадянки ОСОБА_2 не зупинився, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 122-2 КУпАП (невиконання водієм вимоги про зупинку транспортного засобу на вимогу працівника міліції). Крім того, за результатами розгляду зазначеного адмінпротоколу Печерський районний суд м. Києва визнав громадянку ОСОБА_2 винною у вчиненні зазначеного правопорушення. Тобто позивач діяв виключно в межах Закону України «Про міліцію» та Кодексу України про адміністративні правопорушення, який зобов`язує працівника ДАІ складати на порушників Правил дорожнього руху протоколи про адміністративні правопорушення. При цьому, вказаний протокол про адміністративне правопорушення жодним чином не пов`язаний із участю громадянки ОСОБА_2 в масових акціях протесту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2021 витребувано від Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві належним чином завірені копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 .

Під час судового розгляду справи судом оголошувались перерви та розгляд справи відкладався у відповідності із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 2004 року по 30.01.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 30.04.2014 №315 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Печерського району, підпорядкованому ГУ МВС України в місті Києві.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2015 №48о/с "По особовому складу" відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII та згідно з підпунктом "а" пункту 62, пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу по Головному управлінню МВС України в місті Києві звільнено капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Печерського району.

На підставі наказу МВС України від 16.01.2015 №48 о/с згідно з наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 30.01.2015 №59 о/с відповідно до вимог ппункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII та підпункту "а" пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу звільнено капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Печерського району, підпорядкованого Головному управлінню, 30 січня 2015 року, установивши щомісячну премію за січень 2015 року в розмірі 9 відсотків.

Не погоджуючись з наказами Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 30.04.2014 №315 о/с та МВС України від 16.01.2015 №48 о/с позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади».

Частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пункт 10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» встановлює, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

У відповідності до пункту 10 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року №743-VII.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов`язковою умовою застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади», є факт перебування працівника на посаді у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення його у випадку, якщо він складав та/або своєю дією сприяв складенню, зокрема, протоколів про адміністративне правопорушення стосовно осіб, звільнених від адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 у період з 30.04.2014 по 30.01.2015 обіймав посаду інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Печерського району, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві.

Як вбачається з наказу ГУ МВС України в місті Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с підставою для звільнення зазначено наказ МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с.

Відповідно до наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с останній прийнятий, серед іншого, відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, відповідач, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надав суду жодних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження складення позивачем чи сприяння складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року №743-VII.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» звільнення проводиться за наслідками висновку проведеної перевірки.

Єдиним виключенням є пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», який установлює, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

При цьому, особи за зазначеними критеріями, визначеними частиною першою статті 3 Закону, звільняються без проведення перевірки.

Таким чином, звільнення на підставі положень Закону України «Про очищення влади» передбачає обов`язкову процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки, крім випадків, визначених пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», відповідно до якого особи, які підпадають під зазначені критерії, звільняються без проведення перевірки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» є протиправним.

Разом з тим, відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2015 №48 о/с підставою звільнення ОСОБА_1 позивач зазначив підпункт "а" пункту 62, пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з органів внутрішніх справ, а саме: скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту "а" пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114) звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби.

Пункт 66 Положення №114 визначає, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому, звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

У своїх запереченнях від 26.02.2015 відповідач-2 зауважив, що такий вид припинення служби в органах прокуратури внутрішніх справ, як звільнення за пунктом 66 Положення є самостійною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу, а висновок, який сформовано на підставі проведеного службового розслідування не має відношення до звільнення позивача 30.01.2015, оскільки останнього звільнено за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, для чого достатньо підтвердженого факту про вчинення ним дій, спрямованих на протиправне порушення прав і свобод людини, а не за порушення службової дисципліни.

Так, відповідно до висновку службового розслідування від 30.07.2014 за фактом відкриття кримінального провадження №42014100060000450 старшим інспектором з особливих доручень відділу інспекції з особовго складу УКЗ ГУМВС України в місті Києві підполковником міліції ОСОБА_5 на підставі наказу ГУ МВС України в місті Києві від 21.03.2014 №528 проведено службове розслідування за фактом відкриття прокуратурою міста Києва кримінального провадження №42014100060000450 відносно працівників УДАІ ГУМВС України в м. Києв за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України.

Як встановлено судом, позивачем у зв`язку з виконанням посадових обов`язків було складено адміністративний протокол про адміністративне правопорушення за ст. 122-2 КУпАП щодо громадянки ОСОБА_2 .

Так, постановою Печерського районного суду міста Києва від 15.01.2014 у справі №757/809/14-ц ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП України та призначено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком 6 місяців.

Вказані обставини наведені у висновку службового розслідування від 30.07.2014 за фактом відкриття кримінального провадження №42014100060000450.

Поряд з цим, у вказаному висновку зазначено також наступне.

Капітан міліції ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 11 Закону України "Про міліцію" двічі викликав ОСОБА_6 , яка до відділу ДАІ не з`явилась. У зв`язку з цим на підставі п. 5, 12 ст. 10, п. 7 ст. 11 Закону України "Про міліцію" та ст. 254 КУпАП, " ОСОБА_1 склав відносно ОСОБА_1 " адміністративний протокол за порушення ПДР України, який направив до Печерського районного суду міста Києва для розгляду по суті та для долучення до матеріалів кримінального провадження №42014100060000450.

Варто відзначити, що вказаний висновок містить суперечності, зокрема, з приводу того, що ОСОБА_1 склав відносно ОСОБА_1 адміністративний протокол за порушення ПДР України.

Під час розгляду справи для повного та всебічного дослідження всіх обставин судом на адресу МВС України та ГУ МВС України в місті Києві було скеровано запит від 10.03.2015 №826/2239/15 про надання матеріалів службового розслідування, які стали підставою для складання "Висновку службового розслідування за фактом відкриття кримінального провадження №42014100060000450", затвердженого начальником ГУ МВС України в місті Києві генерал-майором міліції О.Д. Терещук 30.07.2014 відносно ОСОБА_1 .

Разом з тим, судом встановлено, що 02.04.2015 на адресу суду від Прокуратури міста Києва надійшов лист від 26.03.2015 №04/2/2-101-15, в якому зазначено про те, що за результатами проведеної прокуратурою міста перевірки встановлено, що кримінальне провадження за №42014100060000450 відносно ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилось.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12.03.2013 № 230 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи РНС, стосовно якої проводиться службове розслідування, мають право:

- отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування;

- брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування;

- висловлювати письмові зауваження щодо об`єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять);

- відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України;

- за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України;

- оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Статтею 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» передбачено порядок накладання дисциплінарних стягнень, відповідно до якого з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Суд зазначає, що будь-яка інформація щодо службового розслідування за фактом відкриття кримінального провадження №42014100060000450 в матеріалах справи відсутня, а лист Прокуратури міста Києва від 26.03.2015 №04/2/2-101-15 підтверджує, що кримінальне провадження за №42014100060000450 відносно ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилось.

Таким чином, на переконання суду, відповідачі не надали жодних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

З приводу тверджень позивача про те, що він є членом Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, суд зазначає, що такі посилання не підтверджені належними та допустими доказами у розумінні статей 72, 73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Однак, варто також зазначити, що проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у статті 1 Закону України «Про очищення влади», а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України «Про очищення влади».

Суд встановив, що підставою для застосування до позивача пункту 66 Положення стало вчинення позивачем діяння, передбаченого пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Проте, у зв`язку з відсутністю перевірки, проведеної відповідно до Закону України «Про очищення влади», неможливо вважати факт вчинення такого діяння встановленим в порядку, передбаченому законом.

Проте, Закон України «Про очищення влади» передбачає процедуру звільнення без проведення перевірки тільки за частиною першою статті 3 цього Закону.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», оскільки відповідачем не було дотримано процедуру звільнення з органів внутрішніх справ, а саме: не було проведено перевірки.

Вказана правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №820/1573/15 та від 17.07.2020 у справі №809/934/15.

У взаємозв`язку з наведеним вище суд також зазначає про наступне.

Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

За загальний визначенням під поняттям «принцип» (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку.

У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» (Закон «Про люстрацію») від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.

Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону «Про люстрацію», «люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності».

З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Разом із тим, під час розгляду справи, відповідачами не надано доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року, справа №817/3431/14, адміністративне провадження №К/9901/1400/18, де суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Як встановлено вище, в оскаржуваному наказі до позивача застосовано положення Закону України «Про очищення влади», підпункту "а" пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Проте, у разі наявності підстав для звільнення, передбачених Законом України «Про очищення влади», підлягає застосуванню саме цей спеціальний Закон, але при цьому повинна бути дотримана процедура звільнення, передбачена Законом.

У разі, якщо діяння підпадає під дію пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, то відповідачу необхідно було застосовувати саме цю норму при звільненні позивача.

У той же час, в залежності від підстави звільнення, для особи настають різні юридичні наслідки. Законодавство не передбачає одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами.

Отже, враховуючи недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, суд приходить до висновку, що звільнення позивача наказом ГУ МВС України в місті Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с є протиправним та про задоволення позовних вимог у цій частині.

У той же час, судом встановлено, що оскаржуваний наказ ГУ МВС України в місті Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с прийнятий на підставі наказу МВС України від 16.01.2015 №48 о/с.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: наказом МВС України від 16.01.2015 №48 о/с «По особовому складу» відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та підпункту «а» пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу звільнено капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Печерського району.

Оскільки наказ від 30 січня 2015 року №59 о/с прийнятий на підставі наказу МВС України від 16.01.2015 №48 о/с, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 №48 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" пункту "а" пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 року №341, яке станом на час вирішення спору по суті є чинним, Державна автомобільна інспекція входить до системи органів МВС України.

Суд встановив, роботодавцем позивача є ГУ МВС України в м. Києві, тому саме цим суб`єктом владних повноважень порушено право позивача на працю.

Крім того, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 утворено Національну поліцію України, яка у відповідності до статей 2, 23, 31 Закону України «Про Національну поліцію України», зокрема виконує повноваження (завдання), що виконувались ДАІ МВС України.

При цьому, згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на теперішній час, ГУ МВС України у м. Києві та УДАІ МВС України в м. Києві не ліквідовані, а перебувають у стані припинення.

Суд зауважує, що встановлена законодавством можливість ліквідації державного органу (установи, організації) з одночасним створенням іншого, який буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Тож, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.

Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14.

Враховуючи неправомірність прийняття відповідачем-1 наказу від 30.01.2015 №59 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Печерського району, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 з 31.01.2015 на посаді інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Печерського району, підпорядкованому ГУ МВС в м. Києві підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Суд встановив, що позивача звільнено 30 січня 2015 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за листопад та грудень 2014 року.

Так, відповідно до довідки від 25.03.2015 №158, виданої УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, заробітна плата позивача за листопад 2014 року складає 3 090,94 грн., за грудень 2014 року - 3 125,04 грн.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Інших документів, які б підтверджували розмір середньомісячного грошового забезпечення у справі не міститься.

Згідно додатку до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 04 вересня 2013 року №9884/0/14-13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» кількість робочих днів у листопаді 2014 року - 20 робочих днів; у грудні 2014 року - 23 робочих дні.

Розмір середньоденної заробітної плати складає 144, 56 грн. (6 215, 98 грн. (сума заробітної плати за останні два місяці роботи) / 43 дні (кількість робочих днів за останні два місяці (20+23)).

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 31 січня 2015 року по 02 грудня 2021 року.

На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 31 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року становить 230 день; у 2016 році - 251 робочий день; у 2017 році - 248 робочих днів; у 2018 році - 250 робочих днів; у 2019 році - 250 робочих днів; у 2020 році - 251 робочих днів; з 01.01.2021 по 02.12.2021 - 230 робочих днів. Разом 1710 робочих днів.

За таких підстав на користь ОСОБА_1 належить виплатити суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 247 197,60 грн. (144, 56 грн. х 1710 день).

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, як було зазначено вище, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-78, 90, 241 - 246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2015 №48 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пунктів 62а, 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 30.01.2015 №59 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", підпункту "а" пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114.

4. Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Печерського району, підпорядкованому ГУ МВС в м. Києві з 31.01.2015.

5. Стягнути з Головного управління МВС України в місті Києві (м. Київ, вул. Володимирська, 15, 01601, код ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 247 197,60 грн. (двісті сорок сім тисяч сто дев`яносто сім гривень шістдесят копійок).

6. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Печерського району, підпорядкованому ГУ МВС в м. Києві та стягнення з Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць.

7. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Іщук І.О.

Судді Погрібніченко І.М.

Шулежко В.П.