Рішення № 101684902, 01.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4599/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Гулкевич І.З., секретар судового засідання Іванес Х.О., за участю : позивача ОСОБА_1 , представників відповідача Івахович Р.Р., Войтусік М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить :

визнати протиправним та скасувати рішення від 04.03.2021 відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у перерахунку пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до стажу державної служби проходження строкової військової служби з 25.10.1977 по 02.11.1979;

зобов`язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести позивача на пенсію за віком згідно ст. 37 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ від 16.12.1993 з 01.03.2021 та провести перерахунок пенсії державного службовця з 01.03.2021 відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу”;

рішення суду в межах суми платежу за 1 місяць звернути до негайного виконання;

зобов`язати відповідача протягом місяця подати суду звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. 01.03.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо переходу з пенсії за віком згідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”. Проте, рішенням пенсійного органу від 04.03.2021 йому відмовлено в переході на таку пенсію, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж державної служби не менш як 20 років. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки на момент звернення до пенсійного органу він досягнув 62 років та має стаж на посадах державної служби. Відповідачем не зазначено, на думку позивача, які роки із страхового стажу та з яких причин не зараховані до стажу державної служби. Крім того, відповідачем не зараховано до стажу державної служби період проходження військової служби з 25.10.1977 по 02.11.1979. Таким чином вважає, що на час звернення до відповідача із заявою про переведення на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ мав достатній стаж державної служби. На переконання позивача, оскільки наявний у нього стаж державної служби є достатнім для призначення пенсії згідно Закону України “Про державну службу”, тому з метою захисту його конституційного права на пенсійне забезпечення, відповідача належить зобов`язати зарахувати період проходження строкової військової служби та перевести його на відповідну пенсію з дати звернення 01.03.2021.

Ухвалою судді від 31.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

11.05.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №32675). Зазначив, що ГУ ПФУ у Львівській області не приймалось рішення про відмову у зарахуванні позивачу до стажу державної служби проходження ним строкової військової служби з 25.10.1977 по 02.11.1979, тому відсутні на даний час підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого перерахунку будуть порушені. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Основним критерієм, за яким визначається можливість зарахування періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Так, відповідач наголошує на тому, що позивачу до стажу державної служби станом на 01.05.2016 зараховано 11 років 07 місяців 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії як державному службовцю, позаяк такий стаж для позивача має становити не менше 20 років. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

13.05.2021 позивачем подано відповідь на відзив. Зазначає, що твердження відповідача щодо не прийняття рішення про відмову у зарахуванні до стажу державної служби проходження ним строкової військової служби не можуть братись до уваги, оскільки суд повинен дбати про те, що один спір вирішувався судами лише один раз, по одному спору приймалося лише одне судове рішення. Також у відзиві на позовну заяву останнім не спростовано, що оскаржуваним рішенням від 04.03.2021 порушено його конституційне право на пенсію державного службовця, оскільки станом на 23.11.2017 стаж державної служби становить 13 років 8 місяців, що є достатнім для призначення такої пенсії. Просить позовні вимоги задовольнити.

21.05.2021 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, в якій зазначив, що ОСОБА_1 станом на 01.05.2016 не обіймав посади державної служби в державному органі, а також на момент набрання законної сили Законом №889 не мав 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 05.07.2021 розгляд справи призначено в судове засідання з викликом сторін.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечили повністю, просили відмовити в задоволенні таких.

В судовому засіданні 01.12.2021, суд заслухав думку сторін, ухвалив завершити розгляд справи та постановити рішення в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та одержує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058.

01 березня 2021 позивачем подано заяву ро перехід на пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу”, до даної заяви було долучено : копію довідки від 01.03.2021 №724/5, 726/5 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та довідку від 01.03.2021 №725/5 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби та копію трудової книжки.

04 березня 2021 рішенням Управління пенсійного забезпечення відділу перерахунків пенсій №3 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовлено у призначенні пенсії, як державному службовцю відповідно до Закону України “Про державну службу”.

Відповідно до змісту вказаного рішення, його прийнято з таких підстав:

- з 01.05.2016 набрав чинності Закон України “Про державну службу”, від 10.12.2015 № 889-VІІІ пенсії відповідно до Закону №889 призначаються особам, які на день набрання чинності Законом №889 обіймають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців визначених статтею 25 Закону України від 16.12.1993 №3723 “Про державну службу” та актами КМУ , або мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723 та актами КМУ незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016;

-заявник ОСОБА_2 має 11 років 07 місяців 25 днів стажу на посадах державних службовців та на день набрання чинності Законом (на 01.05.2016) не обіймав посади державної служби;

-враховуючи зазначене, станом на 01.05.2016 року заявник не має 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, тому право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 року №3723-ХІІ не виникає.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копію трудової книжки, відповідно до записів якої, зокрема: з 01.09.1973 по 14.10.1977 навчався у Дрогобицькому механічному технікумі, з 25.10.1977 по 02.11.1979 проходив строкову військову службу; з 01.09.1980 по 26.06.1985 навчання у Дрогобицькому педагогічному інституті; з 01.09.1985 по 01.09.1997 працював директором та вчителем у школі; з 03.09.1998 по 01.07.1999 працював методистом з професійної організації учнів МНВК; з 01.09.1999 по 09.10.2002 працював вчителем математики; з 09.10.2002 по 29.07.2010 працював начальником відділу освіти Мостиської районної державної адміністрації; з 30.07.2010 по 02.06.2014 працював на посаді першого заступника голови Мостиської районної державної адміністрації; з 13.06.2014 по 08.06.2015 отримував виплату допомоги з безробіття; з 23.11.2017 по 26.02.2021 на посаді начальника відділу освіти Мостиської районної державної адміністрації.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надана копія пенсійної справи позивача.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з вищенаведеним змістом оскаржуваного рішення, позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за віком за нормами Закону України “Про державну службу” з таких підстав:

- на посадах державних службовців та на день набрання чинності Законом (на 01.05.2016) не обіймав посади державної служби;

- станом на 01.05.2016 року не має 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, тому право на призначення пенсії відповідно до Закону не виникає.

Суд зазначає, зо зі змісту оскаржуваного позивачем рішення вбачається, що у ньому відповідачем фактично зазначено лише:

- зміст певних положень законодавства, зокрема Закону № 889-VIII;

- висновки про те, що: позивач має 11 років 07 місяців 25 днів (зараховано період роботи з 09.10.2002 по 02.06.2014) стажу на посадах державних службовців; на день набрання чинності Законом (на 01.05.2016) не обіймав посади державної служби.

Проте, в оскаржуваному рішенні не зазначено жодного конкретного доводу та не наведений аналіз фактичних обставин та законодавчих положень, які регулюють спірні правовідносини, з яких відповідачем здійснено зазначені в оскаржуваному рішенні висновки.

При цьому, загальними вимогами, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Відсутність у рішенні суб`єкта владних повноважень конкретизації підстав (фактичних і юридичних) призводить до необґрунтованого обмеження права позивача бути повідомленим про підстави настання для нього негативних наслідків за законодавчо встановленими вимогами, а не будь-яких на власний розсуд.

Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості рішення, виконання яких є запорукою передбачуваності для позивача наслідків виконання або невиконання ним законних вимог відповідача.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Наведена позиція суду щодо вимог до рішення суб`єкта владних повноважень узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 23.10.2018 року по справі № 822/1817/18 (адміністративне провадження № К/9901/62472/18) та від 2 квітня 2019 року по справі № 822/1878/18 (адміністративне провадження № К/9901/4668/19), від 21 травня 2019 року по справі № 815/2791/18 (адміністративне провадження № К/9901/8950/19) тощо щодо вимог до акта індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень.

Відзив на позовну заяву також не містить жодного конкретного доводу та у ньому не надано оцінку / не проаналізовано враховані відповідачем фактичні обставини щодо їх відповідності вимогам законодавства, яке регулює питання, щодо якого звернувся позивач, в тому числі щодо періодів військової служби, про які зазначено позивачем у позові.

При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Жодних доводів щодо вжиття відповідачем всіх можливих заходів для отримання доказів, які не були покладені в основу оскарженого рішення до його прийняття, але які не були отримані з незалежних від нього причин, відповідачем не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до оскаржено рішення, ним зараховано період роботи ОСОБА_2 з 09.10.2002 по 02.06.2014, однак щодо зарахування періоду з 25.10.1977 по 02.11.1979 перебування позивача на військовій строковій службі не зазначено.

Проте, як встановлено судом вище в оскаржуваному рішенні не наведений аналіз фактичних обставин із нормами законодавства, яке регулює спірні правовідносини, з яких відповідачем здійснено наведені у рішенні висновки щодо: стажу позивача на посадах державних службовців; посад позивача на день набрання чинності Законом (на 01.05.2016).

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності прийняття оскарженого рішення, з дотриманням вимог абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем суду не наведено та не надано.

Щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р.), відповідно суд дійшов висновків, що:

- оскаржуване рішення від 04.03.2021 року прийняте відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому воно є протиправним та, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, підлягає скасуванню, відповідно зазначена вимога підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача в частині: зобов`язати відповідача зарахувати до стажу державної служби: строкову військову службу за період з 25.10.1977 по 02.11.1979 ; зобов`язання відповідача перевести позивача з пенсії за віком на пенсію за віком згідно Закону України “Про державну службу” та провести перерахунок пенсії державного службовця з 01.03.2021 відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу”, то суд зазначає наступне, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи з встановлених судом обставин та здійснених на їх підставі висновків суду, зокрема про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості рішення тощо, суд вважає, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача зарахувати до стажу державної служби певні періоди та перевести позивача з пенсії за віком на пенсію згідно Закону України “Про державну службу”, є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню у заявлений позивачем спосіб.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, вирішуючи питання про обґрунтованість поданої позивачем позовної заяви, суд виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є оцінка: наявності у позивача стажу роботи на державній службі та стажу, що може бути прирівняний до стажу державного службовця, необхідного для переходу позивача з пенсії за віком на пенсію згідно Закону України “Про державну службу”; правомірності рішення відповідача щодо відмови позивачу у переведенні його на пенсію державного службовця.

Оцінку фактичним обставинам справи, виходячи зі змісту оскаржуваного рішення, судом надано вище.

Щодо обґрунтованості поданої позивачем позовної заяви в частині наявності у позивача стажу роботи на державній службі та стажу, що може бути прирівняний до стажу державного службовця, необхідного для переходу позивача з пенсії за віком на пенсію згідно Закону України “Про державну службу” слід зазначити таке.

Відповідно до статті 90 Закону України “Про державну службу” 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII), який набрав чинності з 01.05.2016, встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно з пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 №3723-ХІІ (далі – Закон №3723-ХІІ) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Так, згідно з частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Наведена правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18.

З матеріалів справи, зокрема зі змісту оскаржуваного рішення, та доводів відзиву вбачається, що єдиною підставою для відмови позивачу у переході з пенсії за віком на пенсію згідно Закону України “Про державну службу” є недостатній стаж державної служби.

Як встановлено судом вище, відповідачем у рішенні не зазначено (конкретизовано), які саме періоди роботи позивача, не враховано відповідачем.

Разом з тим, пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року (до моменту вступу в дію Закону України “Про державну службу” № 889-VII від 10.12.2015) здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі Порядок № 283). Пунктом 5 зазначеної постанови встановлено, що обчислений відповідно до цього Порядку № 283 стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 283, до стажу державної служби включається час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права викладена в постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 607/5615/17.

Проте, як зазначено судом вище, ні наведеним позивачем фактичним обставинам щодо спірних правовідносин, ні встановленим судом обставинам справи в оскаржуваному рішенні та у відзиві на позовну заяву відповідачем оцінку не надано, отже суд дійшов висновків, що:

- виходячи з встановлених судом обставин щодо підстав (фактичних і юридичних) прийняття оскарженого рішення та здійснених на їх підставі висновків щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості рішення, висновків суду про визнання його протиправним та скасування, на підставі ч. 2 ст. 9 та абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, права та інтереси позивача підлягають захисту в даному випадку шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.03.2021 року про призначення пенсії та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.

З вищенаведених висновків суду щодо заявлених позовних вимог вбачається, що судом задоволено основну вимогу позивача немайнового характеру повністю та похідну від неї вимогу частково, а саме в іншій ніж заявлено позивачем спосіб.

Щодо вимоги позивача допустити рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за одним місяць до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених п. 1, 5 ч. 1 ст. 263, п. 1-4 ч. 1 ст. 283 цього Кодексу.

Отже, рішення суду про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.03.2021 року про призначення пенсії та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні в контексті норм ст. 371 КАС України не підлягає негайному виконанню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення.

Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем до позовної заяви додано квитанцію від 23.03.2021 року № 0.0.2063543024.1 про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 908,00 грн.

Виходячи з висновків суду про задоволення однієї основної вимоги немайнового характеру, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 250, 262, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.03.2021 року про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.03.2021 року та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач у заяві, наданої судом у рішенні.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ 13814885) судові витрати у виді судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 07.12.2021 року.

Суддя Гулкевич І.З.