Рішення № 101684751, 29.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/9043/21

провадження № П/380/9177/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Середа О-В.І.,

за участю:

за відсутності сторін,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в м.Львові, адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валько» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

в с т а н о в и в :

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: пл.Маланюка, 6, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 13817458) звернулося з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валько» (місцезнаходження: вул.Патона, 9/61, м.Львів, 79040; ЄДРПОУ 34667839), в якій просять стягнути адміністративно-господарські санкції в розмірі 62 362,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.01.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Валько» подано Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма №10-ПОІ). Згідно із наданим звітом, середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році у товариства (код рядка 01) становила 42 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа (код рядка 02). Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (код рядка 03) у 2020 році для відповідача становив 2 особи. Проте, відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи. Вказує на те, що середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2020 рік у відповідача становила 62,4 тис. грн. Посилаючись на частину 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» зазначає, що сума адміністративно-господарських санкцій, що підлягає сплаті становить 62,4 тис. грн. Оскільки, відповідач у встановлений термін не сплатив вищезазначені суми, заборгованість перед відділенням Фонду за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році становить 62362 тис. грн. Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою від 09.06.2021 призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачам у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

12.07.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому з поданим позовом не погодився, в обґрунтування заперечень зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Валько» подано звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма №10-ПОІ), окрім цього у 2020 році було виділено та створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, крім того вказує, що відповідач щомісяця телефонував до Львівського міського центру зайнятості з повідомленням про попит на робочу силу для осіб з інвалідністю. Також зазначає, що відповідач вживав додаткових заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме звертався з письмовим запрошенням до громадських організацій осіб з інвалідністю. Відтак, вказує, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Таким чином, оскільки відповідачем не порушено норм чинного законодавства, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним, а тому просить відмовити у задоволенні позову. Крім того, просив розгляд справи проводити в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою судді від 13.09.2021призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце засідання були повідомлені належним чином.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Валько» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII, встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

22.01.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Валько» подано до Львівьского обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПОІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики № 591 від 27.08.2020.

Згідно з поданим звітом середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Валько» становила 42 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа. Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році для відповідача становив 2 особи.

Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, сума коштів, яка належить до сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Валько» за 1 незайняте особами з інвалідністю робоче місце становить 62362,00 грн.

Відповідачем у 2020 році створено 11 робочих місць, що підтверджується наявними в матеріалах справи наказами № 24/02 від 24 лютого 2020 року, № 01/06 від 01 червня 2020 року, № 30/07 від 30 липня 2020 року № 27/08 від 27 серпня 2020 року про виділення та створення робочих місць. При цьому, у вказаних наказах, відповідач зазначив, що відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, при заповненні вакантних посад, перевагу надавати особам з інвалідністю, у разі отримання від них відповідних заяв чи звернень про працевлаштування.

Також встановлено, що відповідач звертався з письмовим запрошенням до «Центру Реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя», для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями листів вих. № 23 від 26.02.2020 року та вих. № 67 від 04.06.2020 року.

Вважаючи, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем у 2020 році не виконаний, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-XII).

Статтею 18 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочих місць осіб з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Частиною 1 ст.238 Господарського кодексу України (далі – ГК України) передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Частиною другою вказаної статті визначено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій ст.239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Водночас, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано гл.24 ГК України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч.2 ст.218 ГК України видно, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Згідно з статтею 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Отже, особа з інвалідністю, яка виявила бажання працювати може самостійно звернутись до підприємства, установи, організації та самостійно влаштуватись на роботу, або звернутись до державної служби зайнятості, яка забезпечить їй таке право.

Відповідно до статті 18-1 Закону 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком здійснювати підбір та працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок, головним чином лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаним шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09.06.2021 у справі № 920/474/20, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 та від 08.08.2019 у справі № 805/1436/16-а.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписом пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 70 від 31.01.2007 (далі - Порядок № 70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Зважаючи на вищевикладене, суд зазначає, що на суб`єктів господарської діяльності хоч і не покладається обов`язок працевлаштовувати осіб з інвалідністю, але покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, своєчасно та у повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарської діяльності фактично вживає усіх залежних від нього та передбачених чинним законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, судом встановлено, що відповідачем у 2020 році створено 11 робочих місць, що підтверджується наявними в матеріалах справи наказами № 24/02 від 24 лютого 2020 року, № 01/06 від 01 червня 2020 року, № 30/07 від 30 липня 2020 року № 27/08 від 27 серпня 2020 року про виділення та створення робочих місць. При цьому, у вказаних наказах, відповідач зазначив, що відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, при заповненні вакантних посад, перевагу надавати особам з інвалідністю, у разі отримання від них відповідних заяв чи звернень про працевлаштування.

При цьому, відповідач не надав суду доказів, про те, що у 2020 році Товариством з обмеженою відповідальністю «Валько» подавалося до відповідного центру зайнятості звітність за формою №3-ПН. Водночас представник відповідача посилається на те, що відповідач щомісяця телефонував до Львівського міського центру зайнятості з повідомленням про попит на робочу силу для осіб з інвалідністю, що на переконання суду не є належним поданням інформації про попит на робочу силу (вакансії).

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що оскільки товариство з обмеженою відповідальністю «Валько» не подало звітність за формою №3-ПН до відповідного центру зайнятості, суд вважає, що відповідач, не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд позитивно оцінює звернення відповідача з письмовим запрошенням до «Центру Реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя», для працевлаштування осіб з інвалідністю, проте такі дії не впливають на наявність у його діях складу правопорушення у сфері господарювання.

Викладене узгоджується також із правовим висновком Верховного Суду з питання стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місяця, призначені для осіб з інвалідністю, який викладений, зокрема, у постановах від 19.02.2020 у справі №520/4282/19, від 22.03.2018 у справі № 807/545/17, від 24.04.2019 у справі № 817/1188/18, від 20.05.2019 у справі 820/2380/16, від 31 липня 2019 року у справі №817/724/17, від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки позивачем не надано суду доказів понесення інших судових витрат, ніж сплата судового збору, підстави для їх стягнення з відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 77,90, 139, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд,

в и р і ш и в :

позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Валько» (місцезнаходження: вул.Патона, 9/61, м.Львів, 79040; ЄДРПОУ 34667839) на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (79005 м. Львів пл. Маланюка 6; код за ЄДРПОУ 13817458) адміністративно-господарські санкції в розмірі 62362 (шістдесят дві тисячі триста шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2021.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна