Ухвала суду № 101684644, 07.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№ 380/13736/21

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог

07 грудня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) щодо непроведення розрахунку при звільненні - невиплату у день виключення із списків частини (25.03.2019) індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, компенсації за речове майно;

- стягнути з навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) (ЄДРПОУ 08803566) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 25.03.2019 по 13.07.2021 у розмірі 42 151,2 грн.

Ухвалою від 20.08.2021 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом начальника Навчального центру Національної гвардії України (військова частина 3007) (по стройовій частині) від 25.03.2019 № 66 старшого солдата ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу навчального центру та всіх видів забезпечення, з 25.03.2019. На момент виключення зі списків особового складу, повний розрахунок грошового забезпечення з ним не проведено своєчасно. Компенсацію за речове майно перераховано позивачу 03.04.2020 та 30.12.2020, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки перераховано позивачу 06.03.2021, індексацію грошового забезпечення перераховано позивачу 13.07.2021. Позивач вважає, що період з 25.03.2019 по 13.07.2021 існувала затримка у розрахунку у зв`язку із звільненням зі служби та вважає, що має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з 25.03.2019 по 13.07.2021.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 20.10.2021 (вх. № 76004), у якому просить позовні вимоги в частині розрахунку позивачем середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме: компенсації за речове майно, компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій - не задовольняти, через пропуск позивачем звернення до суду.

Ухвалою від 17.11.2021 судом залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.

На виконання вимог ухвали суду представник позивача подала заяву про усунення недоліків позовної заяви від 26.11.2021 (вх. № 12279ел). Заяву обґрунтовує тим, що строк позовної давності у даній справі повинен обчислюватись з 13.07.2021, а не в кожному окремому випадку як зазначається в ухвалі 03.04.2020, 30.12.2020, 06.03.2021, 13.07.2021. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем був здійснений 13.07.2021, отже останнім днем для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок був 13.08.2021, а позовну заяву було подано через відділ поштового зв`язку 09.08.2021. Тому враховуючи позицію Верховного суду у справі № 240/532/20 строк позовної давності для звернення з позовом про стягнення середнього заробітку не є порушеним.

Вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п. 2, 4 ст.9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частина 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (в редакції на час виключення позивача зі списків) передбачала, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частина друга статті 233 КЗпП України передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В аспекті спірних правовідносин можна дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.

Крім того, суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30 січня 2019 року по справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належить йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Встановлюючи своєчасність розрахунку з позивачем при звільненні (компенсації за невикористане речове майно, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення), суд зазначає, що позивача виключено зі списків особового складу 25.03.2019, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 03.04.2020 в розмірі 5 454,72 грн та 30.12.2020 в розмірі 8212,52 грн (компенсація за речове майно), 06.03.2021 в розмірі 23 708,46 грн (компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки), 13.07.2021 в розмірі 4 894,87 грн (індексації грошового забезпечення), що підтверджується виписками по картковому рахунку, і цей факт визнається позивачем.

Суд звертає увагу, що розраховуючи компенсацію середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивач вказує загальну суму 42 151,20 грн (компенсація за речове майно, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, індексація грошового забезпечення).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач до суду з вимогою в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (компенсації за невикористане речове майно, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки) звернувся лише 09.08.2021 (згідно з відміткою штемпелю на поштовому конверті), тобто пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 1.380.2019.003695, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі № 380/1750/21.

Згідно з положень п. 8 ч. 1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату компенсації за невикористане речове майно, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки) слід залишити без розгляду, у зв`язку з пропуском строків звернення до суду.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 241, 243 248, 256 КАС України , суд, -

ухвалив:

Залишити позов без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату компенсації за невикористане речове майно, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлений 07.12.2021.

Суддя Кедик М.В.