Рішення № 101684418, 29.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7156/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2021 року зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Державної судової адміністрації України код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5 (далі – відповідач-1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області код ЄДРПОУ 26306742, місцезнаходження: 79005, м.Львів, вул.Драгоманова, 25 (далі – відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо нарахування та виплати позивачу судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України за 2020 рік»;

- зобов`язати відповідача-2 нарахувати суддівську винагороду позивачу за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України за 2020 рік», та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

Позов обґрунтований тим, що у період з квітня по серпень 2020 року відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, не нараховував позивачці суддівську винагороду у повному обсязі, і, відповідно виплачував щомісяця в обмеженому обсязі, а саме, у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що, як вважає позивач, суперечить нормам Конституції України, законам України і правовій природі суддівської винагороди.

20.05.2021 до суду надійшов відзив від представника відповідача-2, у якому останній проти позову заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідач-2 як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Крім цього, вказує, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, яким вищенаведені положення Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» були визнані неконституційними на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Також звертає увагу, що питання нарахування та виплати суддівської винагороди було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання від 24.04.2020, за результатами якого прийнято рішення №22 від 24.04.2020.

19.11.2021 до суду надійшов відзив від представника відповідача-1, у якому останній позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47230 грн на місяць. Також вказує, що згадане питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

Відповідач-1 посилається на те, що Рада суддів України звернула увагу на те, що, оскільки, складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди

Треті особи правом на подання пояснень щодо позову не скористалися, що не перешкоджає розгляду та вирішенню справи за наявними матеріалами.

Позивач у судове засідання не з`явилась, належним чином повідомлена про час, дату і місце розгляду справи, подала клопотання про розгляд справи без її участі.

У судове засідання інші учасники справи явку представників не забезпечили, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, клопотань, пов`язаних із розглядом справи не подали, що згідно з частиною 9 статті 205 КАС України не перешкоджає розгляду та вирішенню справи за їх відсутності.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 05.05.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, залучив третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області та Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області, а також витребував додаткові докази.

Ухвалою від 19.07.2021 суд перейшов з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без (виклику) повідомлення сторін до розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 22.09.2021 суд залучив Державну судову адміністрацію України співвідповідачем у справі.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Указом Президента України від 13.05.2008 №432/2008 « Про призначення суддів» позивача призначено на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у межах п`ятирічного строку.

Позивач приступила до виконання обов`язків судді з 27 травня 2008 року, що підтверджується наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №32-К від 27.05.2008.

Згідно зі згаданим указом позивачу встановлено посадовий оклад відповідно до штатного розпису та щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 15% від посадового окладу з врахуванням стажу роботи 05 років 00 місяців 23 дні.

Наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №10-К від 16.01.2012 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу з врахуванням стажу роботи 07 років 10 місяців 10 днів.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 16.05.2013 №247-VII « Про обрання суддів», Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 №157/2017 позивач призначена на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області безстроково та приступила до виконання обов`язків судді з 03 червня 2013 року, що підтверджується наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №66-К від 03.06.2013.

Наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №08-К від 21.02.2014 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу з врахуванням стажу роботи 10 років 00 місяців 00 днів.

Наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №09-1 22.02.2019 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу з врахуванням стажу роботи 15 років 00 місяців 00 днів.

За період з 1 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, доплати за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу судді.

Як вбачається з обставин справи та не оспорюється сторонами, виплата суддівської винагороди у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків 2111 "Заробітна плата".

Кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 281 505,9 тис гривень.

Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлянню Державної судової адміністрації України в Львівській області за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 281 505,9 тис. грн., відкриті в повному обсязі.

За період з квітня 2020 року по вересень 2020 року позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду з урахуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Вважаючи у зв`язку із цим свої права порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.

IV. Позиція суду

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій згаданої статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої згаданої статті)».

З огляду на викладене, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 згаданого Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 вказаного Закону передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частин 5 - 8 статті 135 вказаного Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно" - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно" - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до частини 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач-2 при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди повинен був керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а застосування ним статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить приписам статті 130 Конституції України.

Крім того, питання щодо невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, було неодноразово предметом розгляду Конституційним Судом України.

Так, Конституційний Суд України у пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина 1 статті 124 Конституції України).

Також Конституційний Суд України (далі – КСУ) неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.

Так, відповідно до абзацу 4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визначено, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Абзацом 2 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 встановлено, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци 3, 4 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008).

Як зазначив Конституційний Суд України, що словосполучення "держава прагне" - це намагання і обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України, завдання.

Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте, не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України, як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

Зазначених висновків також дійшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Також, Конституційний Суд України у даному рішенні зазначив наступне:

- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України;

- установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права;

- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади;

- обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таким чином, наведені положення Конституції України, правові позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження, як інструмент впливу на судову владу.

Відповідно до частин 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

На переконання суду, посилання відповідача на рішення Ради суддів України є неприйнятними, оскільки, вони не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Щодо доводів відповідача-1 та відповідача-2 про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

Суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також правовій позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Отже, вчинення відповідачем-2 як розпорядником бюджетних коштів відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються, як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідачі порушили гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинили протиправні дії.

Отже, з урахуванням викладеного, суд вважає протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати позивачу за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Таким чином, здійснюючи нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру, відповідач-2 діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а, відтак, таке порушене право підлягає поновленню шляхом зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивача на підставі частин 2 і 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.

Щодо ефективності захисту прав позивача суд зазначає наступне. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до частини 5 статті 22 головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Відповідно до пунктів 1, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосудця від 17 січня 2019 року №141/0.15-19 (далі - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 5 Положення основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, виплаті будь-яких коштів Територіальним управлінням ДСА у Львівській області передує їх виділення головним розпорядником бюджетних коштів - Державною судовою адміністрацією України.

Частиною 2 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019року у справі №819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).

Таким чином, з метою ефективного виконання рішення суду та з урахуванням особливостей фінансування органу судової влади, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Львівській області кошти для виплати позивачу заборгованості з суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 зазначеного Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрат відсутні, а, тму, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України їх розподіл між сторонами не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області нарахувати та виплатити судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 не виплачену за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX, враховуючи раніше виплачені суми, з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків і зборів.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Львівській області кошти для виплати судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 заборгованості з суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 6 грудня 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик