Рішення № 101683343, 15.11.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 листопада 2021 року м. Ужгород№ 260/574/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судових засідань - Полянич В.І.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача - не з`явився;

представника позивача - Косаковський В.О.;

представника відповідача - Калич О.А.;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Держпраці у Закарпатській області (вул. Минайська, буд. 16, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018) про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови №ЗК464/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-02 про накладення штрафу у розмірі 250 380 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що інспекційне відвідування було проведено з порушеннями чинного законодавства, зокрема, з матеріалів інспекційного відвідування та направлення на проведення інспекційного відвідування неможливо встановити, що саме стало підставою для проведення інспекційного відвідування. Окрім того, позивач надав інспекторам цивільно-правову угоду №1/12 що укладена з ОСОБА_2 та цивільну правову угоду №2/12 що укладена з ОСОБА_3 . Таким чином, позивач наголошує, що висновки контролюючого органу про те, що дані особи допущені до виконання робіт без їх офіційного працевлаштування не відповідають дійсності, а тому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві та відповіді на відзив, та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у засіданні проти позову заперечила з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву, мотивуючи тим, що інспекційне відвідування було проведено на підставі наявних повноважень та в порядку, встановленому законом, за результатами якого виявлено факт використання праці фізичних осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без укладення трудового договору, що є підставою для застосування санкцій, передбачених Кодексом законів про працю України та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509. Представник відповідача вказував, що протягом дня позивач надав посадовим особам Управління Держпраці цивільно - правову угоду № 1/12 від 01.12.2019 року, укладену з ОСОБА_2 і цивільно - правову угоду № 2/12 від 04.12.2019 року, укладену з ОСОБА_3 . Представник відповідача вказував, що у наданих позивачем цивільно - правових угодах містяться ознаки трудових договорів, зокрема, підпорядкування працівників режиму роботи магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», виконання посадових обов`язків касира, прибиральниці та підсобного працівника, за які визначена місячна плата 3 000 грн. Представник відповідача наголошував, що інспекційним відвідуванням встановлено, що позивач допустив до виконання робіт вищезгаданих осіб без укладання з ними письмового трудового договору, чим порушив ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

Представник позивача надіслав на адресу суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідачем жодним чином не спростовано доводи позивача щодо підстав проведення інспекційного відвідування та встановлення факту допущення працівників до праці без оформлення трудових взаємовідносин. Також вважає, що суд повинен врахувати внесені до абз. 2 та 3 ст. 265 Кодексу законів про працю України зміни, які з огляду на положення ст. 58 Конституції України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Представник відповідача надіслав до суду заперечення на відповідь на відзив позивача, згідно якого вказував, що притягнення до відповідальності позивача за порушення законодавства про працю має здійснюватися відповідно до редакції ч. 2 ст. 265 КЗпП України, яка діяла на день виявлення порушення (підписання акту інспекційного відвідування).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі наказу «Про проведення інспекційних відвідувань» від 09.12.2019 р. №248 та направлення на проведення інспекційного відвідування №999 від 10.12.2019 р. у період з 11 грудня 2019 року по 12 грудня 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області проведено інспекційне відвідування у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", який розміщений за адресою АДРЕСА_2 , де здійснює підприємницьку діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .

Наказ про проведення інспекційного відвідування виданий на підставі службової записки головного державного інспектора Управління Держпраці у Закарпатській області - Хланти І.Ю., листів Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №50034/06.02 від 06.12.2019 р., №48361/05.02 від 29.11.2019 р., переліку платників податків для спільних перевірок ГУ ДПС у Закарпатській області та Управління Держпраці у Закарпатській області від 29.11.2019 р. (а. с.39).

За результатами проведеного інспекційного відвідування складено Акт №ЗК 464/221/АВ від 11 грудня 2019 року (а. с. 60-63), відповідно до якого встановлено, що позивач залучив до роботи в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_2 працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 без укладення з ними письмових трудових договорів, чим порушив вимоги ч.ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

Позивач підписати Акт інспекційного відвідування відмовився, про що складено акт №ЗК 464/221/АВ-ВП від 18 грудня 2019 року (а. с. 67).

На підставі акту перевірки та виявлення фактів допуску до роботи фізичних осіб без укладення з ними письмових трудових договорів, відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень №ЗК 464/221/АВ/П від 11 грудня 2019 року, відповідно до якого позивача зобов`язано усунути у строк до 25.12.2019 року виявлені під час проведення інспекційного відвідування порушення ч. 1 та ч. 3 ст. 24 Кодексу законі про працю України (а. с. 64).

Також відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення №ЗК 464/221/АВ/П/ПТ від 11 грудня 2019 року (а. с. 65-66).

Не погоджуючись з проведеним інспекційним відвідуванням та висновками зробленими за результатом такого, позивач 19 грудня 2019 року засобами поштового зв`язку надіслав до відповідача зауваження, в яких зазначив, що інспекційне відвідування проведено неуповноваженою на те особою - ОСОБА_4 , не повідомлено його про підстави проведення інспекційного відвідування, було проведено без його участі, а сам акт складений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 р. №295, скасованої рішенням суду (а. с. 70-71).

Листом №37 від 21.12.2019 р. позивача повідомлено про відсутність підстав для зміни акту (а. с. 72).

Розглянувши акт інспекційного відвідування №ЗК 464/221/АВ від 11 грудня 2019 року, начальник Управління Держпраці у Закарпатській області прийняв рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЗК 464/221/АВ/П/ПТ-ТД від 02.01.2020 року (а. с. 74).

За результатами розгляду справи про накладення штрафу на підставі Акту інспекційного відвідування №ЗК 464/221/АВ від 11 грудня 2019 року відповідач виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК 464/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-02 від 16.01.2020 р., якою на позивача накладено штраф у розмірі 250380,00 грн. (а. с. 14-19).

Не погоджуючись з прийнятими посадовими особами Управління Держпраці у Закарпатській області рішеннями, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Так, ст. 259 Кодексу законів про працю України передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп. 5 п. 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 №340, Управління Держпраці у Закарпатській область здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 р. (далі - Порядок №823) (в редакції, чинній на момент проведення інспекційного відвідування).

П. 2 Порядку №823 передбачено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до п. 5 Порядку №823, підставою для здійснення інспекційних відвідувань є, серед іншого, рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту; повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.

Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці (п. 3 Порядку №823).

Згідно зауваження від 19 грудня 2019 року, надісланого до відповідача, позивач вказував на те, що у інспектора праці, що проводив перевірку - ОСОБА_4 було відсутнє службове посвідчення (а.с. 70, зворотній бік).

Однак, як було встановлено в ході розгляду справи по суті та підтверджується наявними матеріалами справи, інспекційне відвідування було проведено ОСОБА_5 , зокрема вказана посадова особам склала та підписала акт та припис, при цьому повноваження зазначеної особи щодо проведення інспекційного відвідування засвідчуються також наказом та направленням.

З огляду на вищезазначене суд вважає, що ОСОБА_5 було проведено інспекційне відвідування позивача за наявності передбачених законодавством повноважень.

Згідно п. 6 Порядку №823 під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання об`єктом відвідування законодавства про працю.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення (ч. 19 Порядку №823).

Припис, відповідно до норм п. 23 Порядку №823, є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування

Згідно з нормами п. 27 Порядку №823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

П. 29 Порядку №823 визначено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Оскаржена позивачем постанова про накладення штрафу була прийнята відповідачем за результатами зроблених висновків посадових осіб щодо порушення ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства про працю, а саме, фактичного допуску працівників - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до роботи без оформлення з ними письмового трудового договору.

Так, нормами ст. 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Ст. 21 КЗпП України надано визначення поняттю «трудовий договір», відповідно до якого таким є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи аналіз наведених норм права, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Судом встановлено, що 01.12.2019 року між позивачем та гр. ОСОБА_2 укладено цивільно-правову угоду №1/12 (а.с. 57). Відповідно до змісту розділу 1 та Розділу 10 вказаної цивільно-правової угоди вбачається, що виконавець (гр. ОСОБА_2 ) зобов`язуються за завданням замовника (ФОП ОСОБА_1 ) надавати роботи з викладки товару та прибирання приміщень у період з 01.12.2019 року до 31.12.2019 року.

Також, у матеріалах справи міститься цивільно-правова угода №2/12 від 04.12.2019 року укладена між позивачем та гр. ОСОБА_3 (а.с. 59). Згідно змісту розділу 1 та Розділу 10 вказаної цивільно-правової угоди вбачається, що виконавець (гр. ОСОБА_3 ) зобов`язуються за завданням замовника (ФОП ОСОБА_1 ) надавати роботи касира у період з 04.12.2019 року до 31.12.2019 року.

Суд зазначає, що загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зокрема, згідно вказаної норми договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до с. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.ст.902-903 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Ознаками відносин за цивільно-правовим договором, зокрема є: особа самостійно організує виконання роботи на власний ризик; не зараховується до штату установи (організації); не вноситься запис до трудової книжки; не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду; не передбачено жодних пільг, компенсацій та гарантій, встановлених трудовим законодавством; результати роботи, як правило, фіксуються в актах приймання виконаних робіт; виплачується винагорода за виконану роботу.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 р. у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 р. у справі №815/954/18.

Так, особи за цивільно-правовими договорами надають певні послуги за винагороду, де оплачується не процес праці, а матеріальний результат після закінчення роботи за актом виконаних робіт чи наданих послуг. Фізичні особи за цивільно-правовими договорами не підпорядковуються розпорядку і режиму роботи закладу.

З системного аналізу вище вказаних правових норм можна дійти висновку, що для того, щоб накласти штраф за допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, Держпраці необхідно мати або рішення суду, що встановлює це, або ж під час перевірки суб`єкта господарювання встановити факт виконання особою трудових функцій без укладання трудового договору.

При цьому суд зауважує, що посилання Держпраці на те, що особа виконувала саме трудові функції без укладання з нею трудового договору мають ґрунтуватися, передусім, на кадрових документах і документах з оплати праці. Водночас аналізувати зміст цивільно-правового договору, а також визнавати цивільно-правовий договір фактично трудовими угодами не належить до компетенції Держпраці.

Суд констатує, що згідно цивільно - правової угоди № 1/12 від 01.12.2019 року, укладеної з ОСОБА_2 і цивільно - правової угоди № 2/12 від 04.12.2019 року, укладеної з ОСОБА_3 відсутні відомості про те, що виконавці підпорядковуються внутрішньому трудовому розпорядку, встановленому замовником, натомість зазначено, що виконавці виконують роботу самостійно, а документом, який підтверджує виконання робіт виконавцями є Акт приймання виконаних робіт на об`єкті.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину).

У той же час, згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим, жодних, передбачених законом обставин, які б вказували на нікчемність правочинів (цивільно-правових угод), укладених між позивачем та гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 судом не встановлено.

Таким чином, відповідач не має повноважень на визнання укладених позивачем з виконавцями робіт цивільно-правових договорів недійсними або визнавати їх трудовими чи на власний розсуд тлумачити їх умови.

Норми ст. 265 Кодексу законів про працю України передбачають відповідальність за порушення законодавства про працю. Так, зокрема, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в тому числі, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно ч. 3, ч. 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч.ч. 2-7 ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" регулюється Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 (далі - Порядок №509) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, абз. 1 п. 2 Порядку №509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту).

Відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку №509, штрафи можуть бути накладені, в тому числі, на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку (п. 3 Порядку №509).

Абз. 1, 2 п. 4 Порядку №509 передбачено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Отже, норми ст. 265 КЗпП України передбачають відповідальність роботодавців за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Разом з тим, суд вважає, що для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, передбаченої ст. 265 КЗпП України, посадові особи уповноваженого органу повинні довести належними та допустимими доказами факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Суб`єктами трудових відносин є, з одного боку, працівник, а з другого - роботодавець. Працівником є фізична особа, що перебуває в трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору і завдяки своїй праці виконує певну трудову функцію за що отримує заробітну плату. В свою чергу, роботодавцем є власник підприємства, установи, організації чи фізична особа-підприємець, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Враховуючи вищенаведений суб`єктний склад трудових правовідносин, суд вважає, що для встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, посадові особи відповідача повинні довести наявність трудових відносин між працівником та роботодавцем.

При цьому законодавством надано посадовим особами уповноваженого органу широкий спектр засобів для встановлення та доведення фактів порушення об`єктом перевірки вимог трудового законодавства, що повинні бути покладені в основу наведених в акті висновків.

Як вбачається з акту інспекційного відвідування такий не місить будь-якого доказового обґрунтування зроблених посадовими особами Управління Держпраці в Закарпатській області висновків. В такому міститься виключно констатація встановлення в ході інспекційного відвідування факту залучення позивачем до роботи в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» наступних працівників: касира - ОСОБА_3 та підсобного працівника з розкладання товарів на прилавки - ОСОБА_2 . Разом з тим, відсутні будь-які посилання на засоби, за допомогою яких були встановлені вказані обставини.

Зокрема, відповідно до тексту Акту інспекційного відвідування, зазначено, що "після приїзду ФОП ОСОБА_1 надав цивільно-правові угоди. Із них №1/12 від 01.12.2019 р. (додано), укладену з ОСОБА_2 на виконання роботи з викладки товару і прнибирання примішення та 2/12 від 04.12.2019 р. (додано), укладену з ОСОБА_3 на виконання роботи касира. Головним державним інспектором було запропоновано ФОП ОСОБА_1 надати письмове пояснення з приводу наданих цивільно-правових угод укладених з найманими працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в яких містять ознаки цивільно-правових договорів, а саме, підпорядкуванні працівників режиму роботи магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", виконання посадових обов`язків касира, прибиральниці та підсобного працівника за яке визначена місячна плата 3000,00 грн." (а.с. 62).

Однак жодних пояснень того, на підставі чого головний державний інспектор дійшов висновку, що згідно наданих ФОП ОСОБА_1 цивільно-правових угод ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підпорядкованні режиму роботи магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - в Акті не зазначено.

При цьому, суд констатує, що згідно цивільно - правової угоди № 1/12 від 01.12.2019 року, укладеної з ОСОБА_2 і цивільно - правової угоди № 2/12 від 04.12.2019 року, укладеної з ОСОБА_3 відсутні будь-які відомості (інформація) про те, що виконавці підпорядковуються режиму роботи магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", натомість у вказаних цивільно-правових угодах зазначено, що виконавці виконують роботу самостійно.

Крім того в Акті перевірки відповідачем жодним чином не обґрунтовано, яким чином зазначена, у наданих позивачем цивільно-правових угодах "винагорода 3000,00 грн. на місяць" свідчить про виконанням такими особами саме трудових функцій на користь позивача.

Суд зауважує, що згідно цивільно - правової угоди № 1/12 від 01.12.2019 року, укладеної з ОСОБА_2 і цивільно - правової угоди № 2/12 від 04.12.2019 року, укладеної з ОСОБА_3 зазначено, що за виконану роботу замовник сплачує винагороду 3000,00 грн. на місяць, при цьому документом, який підтверджує виконання робіт виконавцями є Акт приймання виконаних робіт на об`єкті.

Нормами п. 11 Порядку №823 надано право інспекторам праці наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування, іншим особам, що володіють необхідною інформацією, запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.

Як вбачається з переглянутого під час судового засідання відеозапису інспекційного відвідування, таке було проведено інспекторами праці поверхнево, без детального опитування осіб, зазначених в актів в якості найманих працівників, не з`ясовано характер виконуваної ними роботи, її тривалість та систематичність, а також факт отримання ними заробітної плати.

В ході проведеного інспекційного відвідування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були надані письмові пояснення, при цьому жодна із зазначених осіб не стверджувала, що постійно працює на позивача та отримує від такого заробітну плату (а.с. 10-11).

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З`ясовуючи питання існування трудових відносин між позивачем та зазначеними в акті особами, суд враховує те, що характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата зарплати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 Класифікатор професій, затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. № 327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації.

Отже, визначальною ознакою трудових відносин є їх систематичний та триваючий характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно норм ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

З огляду на встановлені судом обставини справи та надані сторонами докази, суд вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийнятого рішення, а тому таке є протиправним та підлягає скасуванню.

У зв`язку з вищенаведеними обставинами суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задоволення у повному обсязі.

Згідно вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 2503,80 грн.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Держпраці у Закарпатській області (вул. Минайська, буд. 16, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

2.Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК464/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-02 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 250 380,00 (двісті п`ятдесят тисяч триста вісімдесят гривень) грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2503,80 (дві тисячі п`ятсот три гривні вісімдесят копійок) грн.

4. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено 06.12.2021 року, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.