Рішення № 101682806, 06.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2021 р. Справа№200/11531/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, індексації грошового забезпечення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області, в якому просив суд:

стягнути несплачену компенсацію за невикористанні дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 4 діб, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби - 480,24 грн., у загальній сумі 1920,96 грн.,

стягнути індексацію грошового забезпечення за період проходження служби в ГУНП в Донецькій області з 07.11.2015 по 31.10.2017, у загальній сумі 3375,17 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області з 07.11.2015 року по 03.08.2020 року на різних посадах. При звільненні з позивачем не проведено виплату усіх належних сум, а саме компенсацію за невикористану чергову відпустку 4 доби за 2015 рік та не нарахованої та не виплаченої індексації грошового забезпечення за період часу з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року. Невиплату належним сум відповідачем позивач вважає необґрунтованою, безпідставною та такою, що істотно порушує його законні інтереси та права, на підставі чого просить задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на правову позицію, висловлену Верховним Судом в постановах від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 300/598/20, а також від 31.01.2019 у справі № 823/2249/18.

Ухвалою від 10 вересня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження по справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи заперечення, відповідач зазначив, що грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Крім того, законодавством передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов`язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та який має право на його оскарження в частині або повністю. Тож, дні невикористаної відпустки за 2015 рік компенсації не підлягають, так як вони не є роком звільнення позивача.

Вимога щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року також є безпідставною, оскільки виплачувалась з моменту внесення змін до постанови КМУ від 18.10.2017 року №782, якою до об`єктів індексації віднесено грошове забезпечення поліцейських, тобто з 24.10.2017 року. До цього періоду Порядком виплати індексацій №1078 не було передбачено проведення індексації грошового забезпечення поліцейських.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), проходив службу в ГУНП в Донецькій області у період часу з 07.11.2015 року по 03.08.2020 року на різних посадах.

03.08.2020 року наказом ГУНП в Донецькій області від 31.07.2020 №322 о\с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Згідно з довідкою-витягом позивач проходив службу в ГУ НП в Донецькій області у період з 07.11.2015 по 03.08.2020 на різних посадах.

Відповідно до довідки ГУНП в Донецькій області №1317 від 20.09.2021 року середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 складає 480,24 грн. Позивачем невикористана чергова відпустка за 4 дні за 2015 рік відповідно до довідки від 13.04.2021 року за №3400/12/03-2021.

Також згідно з довідкою відповідача №1316 від 20.09.2021 року виплата індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року не передбачувалась.

Вважаючи протиправною невиплату належних сум при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини виникли з приводу реалізації позивачем права на відпустку, визначеного положеннями Закону України «Про відпустки», від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) .

Закон № 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

Положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Надаючи оцінку відмові відповідача у виплаті позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, суд вказує, що відповідно до частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Проте, законом не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260, до вирішення питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Крім того, суд зауважує, що щорічна оплачувана відпустка за своїм змістом має також майновий характер, оскільки передбачає грошову виплату поліцейському у встановленому розмірі за певний період, коли він не виконує службових обов`язків. Тобто, оплата такої відпустки має грошовий вимір, а отже, відноситься до майнових прав особи, право на які зберігається при звільненні шляхом виплати компенсації за невикористану відпустку. Таким чином, відмова відповідача від виплати такої компенсації означає позбавлення особи набутого нею під час служби майнового права, що є протиправним та не відповідає самому змісту встановленого законом права.

Відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 не використав чергову щорічну оплачувану відпустку за 4 дні. Згідно з довідкою середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на день звільнення складає 480,24 грн. Таким чином, відповідачем протиправно не виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки у загальній сумі 1920,96 грн. (480,24х4). З наведених підстав позовні вимоги у зазначеній частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення індексації грошового забезпечення суд вказує, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до частини 5 статті 94 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про національну поліцію».

За унормуванням статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до статті 2 Закону №1282, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення згідно зі статтею 4 Закону №1282 проводиться в разі коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно зі статті 5 Закону №1282 підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

За змістом частини 2 статті 6 Закону №1282 порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою від 17 липня 2003 року №1078 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).

Порядок №1078 обумовлює правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (п. 2 Порядку).

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078.

Приписами пункту 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати, спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 01 листопада 2017 року (після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», якою абзац 5 пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, після слова «військовослужбовців» доповнено словом «поліцейських») є неприйнятними, оскільки така індексація прямо передбачена вищенаведеними положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», які мають вищу юридичну силу перед підзаконними нормативними актами Кабінет Міністрів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки останній має вищу юридичну силу.

Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача, яке передбачено Законами України «Про індексацію грошових доходів населення» і «Про Національну поліцію» порушено, воно підлягає відновленню в судовому порядку.

Вказані відповідачем у відзиві на позовну заяву обставини не звільняють його від обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивачу у встановленому законом порядку.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, а тому слід прийняти рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року до жовтня 2017 року (включно) та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №160/35/20.

За змістом частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує також норми частин 1 та 2 статті 245 КАС України, якими передбачено, що при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Положеннями частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, суд не підміняє суб`єкта владних повноважень, на якого законом покладений обов`язок розрахунку індексації грошового забезпечення, а зобов`язує відповідача провести такий розрахунок, нарахувати та виплатити з урахуванням вимог чинного законодавства за наявності достатніх підстав для цього та наданих позивачем документів.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а за приписами частині 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки позивачем не надано детального розрахунку суми стягнення індексації грошового забезпечення з урахуванням складових такого забезпечення у розрахункових періодах, враховуючи належний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про задоволення вказаних позовних відповідно до приписів статті 245 КАС України шляхом зобов`язання Головного управління Національної поліції України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року.

При цьому, покладаючи на відповідача обов`язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, суд зауважує, що статтею 383 КАС України передбачено право позивача, на користь якого ухвалено рішення суду, подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, КАС України передбачені процесуальні норми, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 241-246, 295-297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058) про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, індексації грошового забезпечення - задовольнити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) несплачену компенсацію за невикористанні дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 4 діб, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби - 480,24 грн., у загальній сумі 1920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) грн. 96 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року до жовтня 2017 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 06 грудня 2021 року, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.А. Чекменьов