Рішення № 101676331, 07.12.2021, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4064/21

Номер провадження 2/629/1242/21

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2021 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого: судді Попова О.Г., за участю секретаря Назарової В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, третя особа: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в:

Позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, в якому просять визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , право власності за набувальною давністю на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначають, що ОСОБА_1 , отримавши Ордер на службове житлове приміщення №0-146 від 26.03.2007 здобув право на вселення до наданого йому ГУ МВС України в Харківській області житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 зі складом сім`ї 3 особи – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Через тривалий час їм стало відомо, що за клопотанням ГУ МВС України в Харківській області 26.11.2019 Виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області виключено зі складу службового житла квартиру за даною адресою. Проживають вони в квартирі, починаючи з 2007 року та володіють нею відкрито, ніяких дій для приховування цього факту вони не здійснювали, усі сусіди з ними знайомі та підтверджують факт їх проживання за даною адресою. Весь цей час позивачі піклувались про квартиру, робили косметичний ремонт житла і на сьогоднішній день продовжують проживати у вказаній квартирі.

Позивачі у судове засідання не з`явились, надали суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позову наполягають, а також заперечення щодо пояснень третьої особи, в яких зазначено, що доводи третьої особи щодо порушення встановленого механізму передачі нерухомого майна у приватну власність не мають обґрунтування та не відповідають положенням чинного законодавства.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав суду клопотання, в якому просить розглянути справу за його відсутності, рішення залишає на розсуд суду.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, а також письмові пояснення, в яких зазначив, що спірне нерухоме майно не є чужим майном в розумінні ст. 344 ЦК України, бо не перебуває ані в державі, ані в комунальній, ані в приватній власності. Позивачі не тільки не надали належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що майно є чужим, але і підтвердили, що спірне майно не має власника взагалі, а відповідно, є безхазяйним майном. Таким чином позивачі, звернувшись до суду з позовом про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, невірно визначили статус такого майна, а визнання права власності в даному випадку є передчасним та таким, що порушує встановлений механізм передачі нерухомого майна у приватну власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши докази, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 1,4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Позивачем обрано такий спосіб судового захисту, як визнання права власності за набувальною давністю на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності. За змістом частини 1 статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17).

Така позиція сформульована у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09 липня 2019 року у справі № 920/999/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності» (Постанова Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 466/9865/17; провадження № 61-9397св20).

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Відповідно до виписки з протоколу Центральної житлово-побутової комісії УМВС України в Харківській області № 3 від 18.12.2006р. заступнику начальника Лозівського МРВ УМВСУ в Харківській області Кустову П.В. зі складом сім`ї 3 особи було надано службову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення виконавчого комітету № 102 від 27.02.2007 року ОСОБА_1 26.03.2007 року видано ордер на службове житлове приміщення №0-146 на право вселення до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 зі складом сім`ї з трьох осіб – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Згідно письмових пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які мешкають у будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 з сином ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 з 2007 року по теперішній час.

11.11.2019р. ГУ МВС України в Харківській області звернулось до Лозівського міського голови з клопотанням про виключення зі складу службової жилої площі квартири, розташованої за адресою:АДРЕСА_1 та визнання ОСОБА_2 її наймачем.

26.11.2019р. рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради №1134 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 виключено зі списку службового житла Лозівського міського відділу ГУМВС України в Харківській області та закріплено за наймачем ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки КП «ЖУК» № 246 від 10.12.2019р., згідно архівних реєстраційних матеріалів підприємства, серед зареєстрованих будинків (квартир) в м. Лозова та Лозівському районі, станом на 01.01.2013р. інформація стосовно балансоутримувача квартири, розташованої за адресою:АДРЕСА_1 в архіві КП «ЖУК» відсутня.

Виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області було розглянуто питання про приватизацію житла за заявою позивача та 24.12.2019р. надано відповідь про те, що квартира, у якій він проживає за адресою:АДРЕСА_1 не перебуває у комунальній власності Лозівської міської об`єднаної територіальної громади, в зв`язку з чим виконавчий комітет не має повноважень щодо вирішення питання про передачу позивачу у приватну власність спірного житла.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.07.2021р. право власності за квартирою, розташованою за адресою:АДРЕСА_1 , не зареєстровано, відомості про власника відсутні.

Відповідно до п. 5,7 ст. 16 ЖК Української РСР (чинного на час виникнення правововідносин) виконавчі комітети селищних, сільських Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території відповідної Ради: приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду Ради (стаття 51), затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого жилого фонду (стаття 52); видають ордери на жилі приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду (частина перша статті 58).

Згідно ст. 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 р. № 470 (чинних на час виникнення правовідносин) ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Судом встановлено, що позивачі добросовісно (на підставі ордеру) заволоділи чужим майном і продовжують відкрито, безперервно володіти нерухомим майном (житловим приміщенням-квартирою) більше десяти років, починаючи з 2007 року по теперішній час, а відтак відповідно по положень ст. 344 ЦК України наявні правові підстави для набуття ними права власності на нерухоме майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 259, 264, 265, 268 ЦПК України,

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності за набувальною давністю на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених ЦПК України), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами ЦПК України, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивачі:

- ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

- ОСОБА_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідач - Виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області, адреса: Харківська область, м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого, буд. 1, код ЄДРПОУ 04058829.

Третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, адреса: м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5, код ЄДРПОУ 08592313.

Суддя О.Г. Попов