Рішення № 101673333, 30.11.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

30 листопада 2021 року м. Чернігівсправа № 927/845/21 Господарськиq суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Хіловської І.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом Фермерського господарства "Тимошенко Н.І.", вул. Вишнева, буд. 8, с. Махнівка, Борзнянський район, Чернігівська область, 16464, адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД", вул. Центральна, 34, с. Засупоївка, Яготинський район, Київська область, 07714, адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання недійсними окремих умов договору поставки

Gредставники сторін:

від позивача: Копусь А.А., адвокат (ордер серії КС №403388 від 17.08.2021)

від відповідача: Макарчук Р.С., заступник генерального директора (протокол №53 від 28.01.2019); Сурай М.А., генеральний директор (наказ від 03.09.2003)

встановив:

Фермерським господарством "Тимошенко Н.І." подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД" про визнання недійсними п.п.1.5.4. п. 1.5., п.п.1.5.5. п. 1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. договору поставки №249 від 12.10.2020, укладеного між сторонами.

Позов обґрунтований тим, що спірний договір містить умови (частини), що за своїм змістом та в розумінні цивільного законодавства є недійсними.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.08.2021 відкрите загальне позовне провадження, підготовче засідання призначено на 14.09.2021 о 14:40. Вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив.

06.09.2021 від відповідача, через канцелярію суду, надійшло клопотання №16/9-2021 від 02.09.2021 про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області (зловживання правами), у якому відповідач просить суд справу №927/845/21 направити за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області. Відповідач зазначає про те, що позивач зловживає процесуальними правами, використовує права «на зло» шляхом подання завідомо безпідставного, штучного позову, який не спрямований на захист порушеного права, відповідач акцентує увагу на спрямованості позову виключно на створення штучних перешкод у здійсненні правосуддя у справі №911/683/21, що розглядається у Господарському суді Київської області. Справи №927/846/21, №927/844/21, №927/848/21 ініційовані ТОВ «Ічня Екопродукт», ФГ «Тимошенко Н.І.», ПП «Рассвет» щодо тлумачення окремих пунктів договору виключно з єдиною метою - намагатись в Господарському суді Чернігівської області добитись вигідного для себе тлумачення окремих пунктів договору, а судові рішення у цих справах використати як преюдиційні у справах №911/682/21 та №911/683/21, що розглядаються у Господарському суді Київської області. На думку відповідача на даний час ТОВ «Ічня Екопродукт», ФГ «Тимошенко H.І.», ПП «Рассвет» використовують правові інструменти не з метою захисту порушених прав, а виключно з метою уникнення від відповідальності, встановленої договорами поставки, які вказані особи просять визнати недійсними, та створення перешкод ТОВ «Манад» для компенсації збитків внаслідок порушення вказаними підприємствами умов договорів поставок, тобто використання правового інструментарію «на зло». Також відповідач зазначає про штучне затягування справи №911/683/21 шляхом подання до іншого суду позову з маніпуляцією поняттям підсудності про визнання окремих положень договору недійсними, зупинення розгляду основної справи №911/683/21 до розгляду іншої справи - №927/845/21 та створення таким чином передумов для неможливості розгляду справи №911/683/21 (а.с.47-149).

14.09.2021 від відповідача засобами електронного зв`язку надійшли письмові пояснення №42/9-2021 від 13.09.2021 із додатковим обґрунтуванням клопотання про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області. У зазначеннях поясненнях відповідач просить суд: врахувати доводи і аргументи, викладені у цьому поясненні; врахувати усталену судову практику щодо визначення підсудності справ у випадку подання позову, предмет якого не пов`язаний із місцем виконання договору (зобов`язань), та направлення у таких випадках справ до суду за правилами загальної (територіальної) підсудності; врахувати, що у справі №927/845/21 пред`явлена вимога про визнання окремих умов договору недійсними, що не пов`язана з місцем виконання договору; врахувати, що предмет спору (вимога про недійсність) повинен бути пов`язаним з відповідним виконанням договору безпосередньо відповідачем у певному місці, а оскільки пред`явлена вимога про недійсність умов договору, відповідно дана вимога жодним чином не пов`язана з місцем поставки і, зокрема, з тих підстав, що реєстрація податкових накладних здійснюється в Єдиному реєстрі податкових накладних, адміністратором якого є ДПС України (а.с.153-163).

У судове засідання 14.09.2021 прибули уповноважені представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 14.09.2021 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 05.10.2021.

28.09.2021 від позивача надійшла заява №1/ЮФКМ/57/2021 від 27.09.2021 про зміну (доповнення) підстав позову. Позивач, посилаючись на ч.3 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що подає цю заяву з метою зміни (доповнення) підстав позову, не змінюючи при цьому самого предмету позову. Зміна (доповнення) підстав позову стосується позовних вимог в частині визнання недійсним п.7.8. Договору. « 7.8. У випадку невиконання постачальником умов пунктів 2.1., 2.2., 3.1., 6.1, 6.2., 7.1., 11.1. цього договору, постачальник відшкодовує покупцю втрачену вигоду в розмірі десять відсотків від суми договору зазначеної у п. 4.2. цього договору, а за порушення вимог п.п. 1.5.4-1.5.7 п.1.5. цього договору в сумі втраченого податкового кредиту.» Як зазначає позивач, зміст вказаного пункту суперечить положенням ст. 22 Цивільного кодексу України, а також ст. 224 та 225 Господарського кодексу України. Зазначений вище пункт встановлює такий порядок відносин між сторонами, відповідно до якого будь-яка подія, пов`язана з виконанням сторонами своїх договірних та податкових зобов`язань і яка навіть може не залежати від волі чи дій позивача, буде вважатися збитками (упущеною вигодою), розмір яких наперед вже визначений, хоча відповідач взагалі може не понести будь-яких додаткових витрат. Крім того, даний пункт взагалі звільняє відповідача від обов`язку доказування факт спричинення (наявності) збитків та їх розміру, що суперечить вимогам чинного законодавства. Таким чином, вказаний спірний пункт договору за своєю правовою природою взагалі не має нічого спільного з правовим визначенням поняття збитків (упущеної вигоди). Більше того, цей пункт суперечить встановленому порядку визначенню розміру збитків та вимогам щодо його доведення (а.с.175-179).

05.10.2021 від відповідача засобами електронного зв`язку надійшли письмові пояснення №12/10-2021 від 05.10.2021 на додаткове обґрунтування клопотання про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області (додатково до раніше поданого пояснення). У зазначеннях поясненнях відповідач просить суд врахувати доводи і аргументи викладені у цьому поясненні; врахувати, що у договорі поставки №249 від 12.10.2020 відсутні умови, які б визначали місце виконання всього договору, у договорі визначено лише пункт поставки договору, який не являється місцем виконання всього договору, як це передбачено у конструкції ч.5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України; врахувати, що предметом справи є недійсність окремих умов договору та умови, які заперечуються позивачем стосуються реєстрації податкових накладних, які за законом не підлягають виконанню у Чернігівській області, а підлягають виконанню у м.Києві в ДПС України; врахувати відповідь ДПС України від 04.10.2021 №2005/ЗПІ/9900-18-0301-10 щодо місця виконання реєстрації податкових накладних (а.с.181-189).

У судове засідання 05.10.2021 прибули уповноважені представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 05.10.2021 суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача від 02.09.2021 №16/9-2021 про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області за необґрунтованістю.

У судовому засіданні 05.10.2021 представником відповідача заявлене усне клопотання про оголошення перерви для надання додаткового часу для подання відзиву на позов. Представник позивача надав усні пояснення щодо заявленого відповідачем усного клопотання про оголошення перерви.

У судовому засіданні 05.10.2021 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 29 днів та оголошення перерви у підготовчому засіданні до 09.11.2021.

Судом відповідачеві надане право реалізувати подання відзиву на позов у строк до 15.10.2021 та за наявності відзиву - у строк до 15.10.2021 зобов`язано направити відзив на позов на адресу позивача у справі.

Судом позивачу наданий строк до 25.10.2021 на подання відповіді на відзив.

У судове засідання 09.11.2021 прибули уповноважені представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 09.11.2021 суд продовжив розгляд заяви позивача №1/ЮФКМ/57/2021 від 27.09.2021 про зміну (доповнення) підстав позову.

У відповідності до ч.3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

У судовому засіданні 09.11.2021 суд постановив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви позивача №1/ЮФКМ/57/2021 від 27.09.2021 про зміну (доповнення) підстав позову.

До початку підготовчого засідання через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №25/10-2021 від 13.10.2021, у якому відповідач щодо заявленого позову заперечує, посилаючись на те, що підстави визнання умов договору недійсними є надуманими, а позов подано для прикриття допущених в ході виконання договору порушень умов договору, дійсність яких заперечується та створення обставин унеможливлення для відповідача стягнення із позивача компенсації у вигляді штрафних санкцій та збитків за допущені ним порушення. Відповідач зазначає, що позов є безпідставним, у ньому відсутні обґрунтування порушеного права, відсутні факти, обставини і докази, які вказують на порушення оспорюваними умовами договору суб`єктивного права позивача; відсутнє обґрунтування, за захистом якого саме порушеного права звернувся позивач, і якщо він у позові не вказує порушеного права, то позивач не звернувся за його захистом, а звернувся до суду виключно для реалізації процедури штучного судового процесу. У позові взагалі не зазначено про порушені права та спосіб їх порушення, докази і обставини таких порушень, ким ці права порушенні, відповідно, відсутні підстави у судового захисті права, яке не порушене; позов подано виключно з метою уникнення компенсаційних виплат на користь ТОВ «Манад» внаслідок порушення позивачем умов договору, які позивач просить визнати недійсними. Відповідач просить врахувати, що умови договору, дійсність яких заперечується, відповідають вимогам чинного законодавства та звичайній діловій практиці і діловим звичаям, Позивач виконував умови договору, хоча із порушенням встановлених строків та інших умов - реєстрацію податкових накладних здійснював, при цьому гарантував виконання умов, дійсність яких наразі оспорює, про що, зокрема, свідчать його заявки на оплату, де чітко зазначено гарантії виконання умов договору щодо реєстрації податкових накладних. Позивач звернувся із позовом через 9 місяців або 301 календарний день з дня укладення договору та позивача впродовж 9 місяців або 301 календарний день умови договору влаштовували. Протягом періоду дії договору ФГ «Тимошенко Н.І.» не вчиняв дій, спрямованих на зміну умов або їх приведення у відповідність із своїм розумінням законодавства та господарськими інтересами; умови договору, дійсність яких оспорюється, позивачем, засновані на принципі свободи договору; сторони мають право передбачати у договорі у тому числі і зобов`язання про реєстрацію податкових накладних, про що свідчить наведена у відзиві судова практика та правові позиції Верховного Суду; відносини з приводу реєстрації податкових накладних перебувають у площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин; зобов`язання з реєстрації податкових накладних є господарським зобов`язанням, якщо таке зобов`язання викладено у договорі та у зв`язку із його порушенням це є підставою для притягнення порушника до господарської відповідальності, у тому числі у вигляді штрафних санкцій, про що, зокрема, свідчить наведена судова практика. Є правові позиції Верховного Суду з приводу застосування судами штрафних санкцій за порушення умов реєстрації податкових накладних. Позов подано виключно з метою уникнення від сплати на користь відповідача штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, а також збитків у вигляді додаткових витрат, понесених відповідачем, внаслідок вимушеного поповнення свого електронного рахунку в СЕА ПДВ для збільшення реєстраційного ліміту - всього 2764831,00 грн., за порушення позивачем умов договору, які позивач просить визнати недійсними (а.с.195-230 т.1).

У судовому засіданні 05.10.2021 судом зобов`язано відповідача у строк до 15.10.2021 направити відзив на позов (за наявності) на адресу позивача у справі, що підтверджується протоколом судового засідання від 05.10.2021.

Відзив на позовну заяву №25/10-2021 від 13.10.2021 направлено відповідачу та до суду 13.10.2021, що підтверджується фіскальним чеком, описом вкладення у цінний лист від 13.10.2021 та відбитком поштового штемпеля на конверті датованого 13.10.2021.

Отже, відзив на позовну заяву №25/10-2021 від 13.10.2021 подано в межах встановленого судом процесуального строку.

Відзив на позовну заяву №25/10-2021 від 13.10.2021 прийнято судом до розгляду.

До початку підготовчого засідання, через канцелярію суду, від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву №3/ЮФКМ/58/2021 від 04.11.2021 (а.с.162-172 т.2).

З матеріалів справи встановлено, що у судовому засіданні 05.10.2021 судом надано позивачу строк до 25.10.2021 на подання відповіді на відзив, що підтверджується протоколом судового засідання від 05.10.2021.

Відповідь на відзив на позовну заяву №3/ЮФКМ/58/2021 від 04.11.2021 направлено позивачу та до суду 05.11.2021, що підтверджується фіскальним чеком, описом вкладення у цінний лист від 05.11.2021 та штрихкодовою відміткою на конверті, датованою 05.11.2021.

Отже, відповідь на відзив на позовну заяву №3/ЮФКМ/58/2021 від 04.11.2021 подано позивачем поза межами встановленого судом процесуального строку.

Клопотань про поновлення пропущеного строку для надання відповіді на відзив на позовну заяву від позивача не надходило.

У судовому засіданні 09.11.2021 суд постановив протокольну ухвалу про неприйняття до розгляду відповіді на відзив на позовну заяву №3/ЮФКМ/58/2021 від 04.11.2021 у зв`язку з порушенням строку та порядку її подання.

У судовому засіданні 09.11.2021 представником позивача заявлене усне клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні для надання можливості підготувати клопотання про поновлення строку для подання відповіді на відзив.

Суд залишив без розгляду усне клопотання представника позивача про оголошення перерви у підготовчому засіданні.

У судовому засіданні 09.11.2021 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 927/845/21 та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.11.2021. явка представників учасників судового процесу обов`язковою не визнавалася.

У судове засідання 23.11.2021 прибули повноважні представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 23.11.2021 суд розпочав розгляд справи по суті.

22.11.2021 від відповідача на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення, у яких відповідач вказує на те, що позивачем не обґрунтовано у позові порушення спірними умовами договору його прав, при цьому посилання умов договору на невідповідність вимогам законодавства не свідчить про порушення права. Позивач не вказує, яке саме право порушене, а відтак, оскільки позивач не зазначає про порушення свого права, відповідно суд не може захистити право, яке не порушене та захисту якого не просить позивач. Відсутність порушеного права свідчать про штучність позову, його фіктивність, що суперечить завданню господарського судочинства. Відповідач просить суд врахувати таке: підстави позову на які посилається позивач, спростовані відповідачем у відзиві на позовну заяву з посиланням на фактичні обставини справи, на докази, норми права та правові висновки Верховного Суду; позивач у відповіді на відзив не спростовував заперечень відповідача та не навів жодного вагомого аргументу на спростування заперечень, а також на підсилення своєї хибної позиції; додаткові доводи та аргументи наведені відповідачем у поясненні на спростування позовних вимог позивача; поданий позов не має нічого спільного із захистом права, позов спрямований виключно на створення передумов уникнення сплати компенсації на користь відповідача за порушення умов договору та за заподіяні збитки відповідачу (а.с.183-190 т.2).

У судовому засіданні 23.11.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 30.11.2021.

У судове засідання 30.11.2021 прибули уповноважені представники позивача та відповідача. У судовому засіданні 30.11.2021 суд продовжив розгляд справи по суті.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Відповідно до розділу І статуту Фермерського господарства "Тимошенко Н.І." (нова редакція), затвердженого загальним зборами членів ФГ "Тимошенко Н.І.", протокол №2 від 26.04.2017, Фермерське господарство "Тимошенко Н.І." створено у відповідності до Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство» та інших нормативних актів, а також цього статуту. Господарство є юридичною особою, має самостійний баланс і діє на основі повного господарського розрахунку і самофінансування. ФГ може від свого імені укладати договори, набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права і нести обов`язки; бути позивачем і відповідачем у господарському або третейському суді; відкривати розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків; мати печатки, штампи та інші реквізити зі своїм найменуванням (а.с.16-29).

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАНАД" (ідентифікаційний код юридичної особи 32670436) зареєстровано як суб`єка господарювання 03.09.2003, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості за №10741200000007492.

12.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАНАД" (покупець) та Фермерським господарством "Тимошенко Н.І." (постачальник) укладено договір поставки №249 (далі - договір) (а.с.31-37).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію власного виробництва, а саме кукурудзу 3-го класу, врожаю 2020 року, насипом (товар), а покупець зобов`язується здійснити приймання та оплату товару.

Підпунктами 1.5.4.-1.5.7. пункту 1.5. договору визначено, що для взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди про таке:

пункт 1.5.4.: постачальник визнає, шо податковий кредит (п. 14.1.181 ст. 14 ПК України для покупця з точки зору цивільного законодавства є грошовими коштами (об`єктом цивільних прав) згідно з ст. 192 ЦК України, та визначається як сума коштів, на яку покупець має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V ПК України або поповнити свої обігові кошти за рахунок бюджетного відшкодування від`ємного значення з ПДВ.

пункт 1.5.5.: постачальник зобов`язаний скласти ПН/РК на дату виникнення податкових зобов`язань, згідно п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 ПКУ. у день виникнення таких податкових зобов`язань та зареєструвати ПН та/або РК в ЄРПН протягом 5-ти робочих днів із обов`язковим зазначенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД та обов`язковим наданням покупцю ПН/РК та підтвердження про їх реєстрацію в ЄРПН. У разі порушення цього пункту, постачальник несе відповідальність згідно п. 8.1. нього договору.

пункт 1.5.6.: у разі неможливості формування покупцем податкового кредиту (отримання грошових коштів) та/або неможливості декларування зазначених сум у податковій звітності з ПДВ та/або неможливості отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ та/або неможливості підтвердження покупцем перед своїми контрагентами інформації про належно виконані податкові зобов`язання постачальника перед покупцем зокрема але не виключно внаслідок:

а) несвоєчасного (порушення строку) складання та реєстрації постачальником ПН та/або РК у ЄРПН. складання ПН/РК з помилками, та/або з порушеннями, недотримання правил реєстрації ПН/РК в ЄРПН;

б) зупинення реєстрації ПН та/або РК у ЄРПН та/або прийняття органами податковими органами рішення про відмову і реєстрації ПН/РК у ЄРПН та/або відмови компетентними органами у задоволенні скарги про скасування рішення про відмову у реєстрації ПН/РК,-

визнається сторонами як збитки покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди), шо розглядається сторонами як імперативне положення та постачальник несе відповідальність перед покупцем згідно п.7.1., 7.3., 7.8., 8.3. цього договору.

пункт 1.5.7.: у випадку зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН за рішенням податкових органів постачальник зобов`язаний в день отримання квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН повідомити покупця та не пізніше наступного дня з дня отримання квитанції про зупинення ПН/РК вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів спрямованих на реєстрацію ПН/РКу ЄРПН. У випадку відмови податковими органами у реєстрації ПН/РК у ЄРПН, постачальник зобов`язаний з дня наступного, що слідує за днем отримання рішення про відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН вжити заходів до оскарження такого рішення та надати підтвердження покупцю про вжиті заходи оскарження не пізніше наступного дня подання відповідної скарги/позову. За не вчинення дій передбачених цим пунктом, постачальник несе відповідальність передбачену п.8.1. цього договору.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що постачальник зобов`язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до пп.1.5.5., п.1.5. цього договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.

За приписами пункту 5.6. договору у разі порушення (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) умов п.п.1.1-1.2; п.1.5. (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), п.2.1.-2.3; п.3.1.; п.5.3.; п.6.1.-6.4., п.6.7., 11.1 цього договору покупець має право затримати оплату товару до моменту належного виконання в повному обсязі постачальником умов п.п. 1.1-1.2; п.1.5 (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), а також п.2.1-2.3; п.3.1.; п.5.3.; п.6.1.-6.4., п.6.7., 11.1 нього договору.

Згідно з пунктом 5.8. договору у разі настання випадку передбаченого підпунктом б) пп.1.5.6. п.15.1 цього договору, якщо податковими органами зупинено реєстрацію ПН та/або РК у ЄРПН, сторони діють у відповідності до вимог п.8.2. цього договору.

У відповідності до пункту 7.3. договору у разі порушення постачальником умов п.п.1.5.4., 1.5.6., 1.5.7. п.1.5. цього договору, якщо це призвело до неможливості формування покупцем податкового кредиту, визнається сторонами як збитки покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди) в сумі втраченого податкового кредиту, збитки підлягають відшкодуванню постачальником незалежно від застосування неустойки у вигляді штрафу, передбаченого п.8.3. цього договору.»

Пунктом 7.8. договору визначено, що у разі невиконання постачальником умов пунктів 2.1., 2.2., 3.1., 6.1, 6.2., 7.1., 11.1. цього договору постачальник відшкодовує покупцю втрачену вигоду в розмірі десять відсотків від суми договору зазначеної у п. 4.2. цього договору, а за порушення вимог п.п. 1.5.4-1.5.7 п.1.5. цього договору в сумі втраченого податкового кредиту.

Відповідно до пункту 8.1. договору у разі порушення вимог пп.1.5.5 (щодо строків реєстрації ПН/РК) та п. 1.5.7. (щодо оскарження рішень про зупинення реєстрації ПН/РК) п. 1.5. цього Договору, порушення та/або настання обставин, передбачених п.7.2 цього договору, постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі двадцяти відсотків від суми зазначеної у п.4.2. цього договору.

Пунктом 8.2. договору визначено, що у випадку настання обставин передбачених підпунктом б) пп.1.5.6. п.1.5. цього договору в частині зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН, до постачальника застосовується штрафна санкція в сумі 20% що дорівнює сумі ПДВ, сплаченої покупцем та яка зазначена в ПН/РК реєстрацію якої зупинено в ЄРПН та яку постачальник зобов`язується повернути покупцю на банківський рахунок протягом 5-ти робочих днів з дня зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН. У разі прийняття рішення податковим органом про реєстрацію ПН/РК у ЄРПН. сплачена/повернута сума постачальником підлягає поверненню покупцем на банківський рахунок постачальника протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від постачальника підтвердження про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН. У випадку невиконання постачальником цих вимог, штрафна санкція підвищується кожного п`ятого дня прострочення на 10% (десять відсотків) порівняно із попереднім періодом, протягом якого сума мала бути сплачена постачальником.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що у разі порушення та/або настання обставин передбачених підпунктами а), б) п.п. 1.5.6., п.1.5.4. 1,5.7., п.7.3., 7.8 цього договору, постачальник додатково сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в сумі п`ятдесяти відсотків суми коштів податку на додану вартість, яку покупцем не було включено та/або за рахунок якої неможливо сформувати/віднести до податкового кредиту.

Пунктом 11.1. договору сторони досягли згоди за всіма істотними умовами договору та домовились, що метою цього договору є отримання ними доходу (прибутку) внаслідок поставки постачальником товару покупцю, який має намір його реалізувати з метою отримання доходу (прибутку), та сторони докладатимуть всіх зусиль для належного виконання умов цього договору, нестимуть відповідальність у розмірах та в межах умов цього договору, а у разі не врегульованих цим договором питань відповідальності в межах, визначених чинним законодавством. Сторони домовились, що положення п.6.11.3., п.7.8., п.8.7. цього договору мають імперативний характер. Сторони домовились, що покупець для застосування положень розділів 5,7,8 цього договору вправі пред`явити вимогу про стягнення платежів у грошовому еквіваленті до іноземної валюти, яка визначається за офіційним курсом долара США на день пред`явлення такої вимоги.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписанння сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами усіх зобов`язань за даним договором (п.11.2. договору).

Пунктом 11.5. договору сторони погодили, що зміни та доповнення вносяться до цього договору за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до договору, яка укладається у письмовій формі та підписується уповноваженими представниками сторін, крім випадків передбачених у п.2.3., 2.4., 6.6., 6.7., 6.8. цього договору. Зміни та доповнення до цього договору можуть вноситись за правилами визначеними у п.11.13., 11.14. цього договору.

У пункті 11.9. договору постачальник і покупець стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; сторони не обмежені у праві вчиняти правочини, не перебувають у хворобливому стані, не страждають у момент укладення договору на захворювання, не перебувають під впливом лікарських та інших препаратів, що перешкоджають усвідомленню його суті; діють добровільно, без будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, вільне володіння українською морою дозволяє кожному із них правильно зрозуміти зміст цього договору; вони можуть самостійно прочитати та підписати цей договір; цей договір не суперечить правам та інтересам сторін. У випадку наявності статутом постачальника або законом обмежень, у тому числі щодо вчинення значного правочину, постачальник зобов`язаний вчинити заходи, спрямовані на усунення таких обмежень при цьому покупець не несе і не може нести ризики невчинення дій постачальником, які він зобов`язаний був вчинити для зняття таких обмежень. Сторони також домовились про те, що у випадку наявності у постачальника обмежень щодо підписання договорів (вчинення правочинів) сторони вважають, що схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину за цим договором можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено. Схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину, зокрема, але не виключно, прийняття оплати за товар, відвантаження товару тощо. Особа, що укладає договір від імені постачальника, своїм підписом стверджує про ознайомлення про відповідальність за злочини, передбачені ст. ст. 190, 191, 192, 205, 212, 219, 222, 358,364 та ст. 366 Кримінального кодексу України.

Належним чином засвідчена копія договору поставки №249 від 12.10.2020, додана до матеріалів справи, підписана сторонами та скріплена печатками сторін.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що на момент звернення з цією позовною заявою до Господарського суду Чернігівської області, вказаний договір виконаний сторонами не в повному обсязі. Зокрема, позивачем поставлено товар у кількості 1440,00 метричних тон, загальна вартість якого становить 9072126,00 грн., в тому числі ПДВ. У свою чергу, відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару, сплативши позивачу лише 8205000,00 грн.

За твердженнями позивача, укладаючи спірний договір, сторони визначили всі необхідні та передбачені вимогами матеріального права України істотні умови, що є характерними для договорів поставки, зокрема, і сільськогосподарської продукції. Вказаний договір укладений шляхом підписання зі сторони позивача запропонованого відповідачем власного проекту, який був складений в повному обсязі відповідачем, на власний розсуд та вподобання. Будь-яких змін та корегувань при підписанні зі сторони відповідача не допускалось, мотивуючи це тим, що ідентичні договори з такими ж саме умовами останній укладає з усіма іншими постачальниками (виробниками) сільськогосподарської продукції вже досить тривалий час. Оскільки позивач був зацікавлений у реалізації своєї сільськогосподарської продукції - був вимушений укласти договір на запропонованих умовах та приступити до його належного виконання. Як на момент укладення спірного договору, так і протягом часу його безпосереднього виконання позивач не ставить під сумнів та повністю визнавав умови правочину, а саме його предмет, вартість та строк виконання зобов`язання з поставки товару. Але разом з тим даний спірний договір містить умови (частини), що за своїм змістом та в розумінні цивільного законодавства є недійсними.

Суд розглядає справу з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані матеріали, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч.1,2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт укладення сторонами у справі договору поставки №249 від 12.10.2020, який за своєю правовою природою є договором поставки сільськогосподарської продукції.

Матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо факту укладення договору поставки №249 від 12.10.2020.

У позовній заяві позивач вказує на те, що укладаючи спірний договір поставки №249 від 12.10.2020 сторони визначили всі необхідні та передбачені вимогами матеріального права України істотні умови, що є характерними для договорів поставки, зокрема, сільськогосподарської продукції. Позивач стверджує, що вказаний договір укладений шляхом підписання зі сторони позивача запропонованого відповідачем власного проекту. Як на момент укладення спірного договору, так і протягом часу його безпосереднього виконання позивач не ставить під сумнів та повністю визнавав умови правочину, а саме його предмет, вартість та строк виконання зобов`язання з поставки товару.

Доказів внесення змін та доповнень в порядку п.11.3.-11.5. договору, розірвання або припинення спірного договору сторони суду не надали.

Разом з тим пунктом 11.9. договору сторони підтвердили, що постачальник і покупець однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; те, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін є вільним і відповідає внутрішній волі.

Натомість позивач у позовній заяві зазначив, що спірний договір поставки №249 від 12.10.2020 містить умови (частини), що за своїм змістом та в розумінні цивільного законодавства є недійсними.

Відповідно до ч.1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Порядок укладення господарських договорів регулюється ст. 179-181 Господарського кодексу України та ст. 638-647 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч.1,2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналогічні норми щодо порядку укладення договорів визначені і ст.638-639 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Стаття 646 Цивільного кодексу України визначає, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Отже, за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). Водночас відповідь про згоду укласти договір на інших умовах не є акцептом, а є новою офертою.

Подібну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у постанові від 25.04.2018 у справі №910/6002/17.

Звертаючись із позовом про визнання недійсними пунктів договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання зазначених пунктів договору недійсними та настанням відповідних наслідків.

Позивач просить суд визнати недійсними п.п.1.5.4. п. 1.5., п.п.1.5.5. п. 1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. договору поставки №249 від 12.10.2020 з огляду на те, що їх зміст суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

За доводами позивача підпункт 15.4. пункту 1.5. договору суперечить п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України та ст. 192 Цивільному кодексу України.

Підпунктом 1.5.4. пункту 1.5. договору визначено, що для взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди про наступне: постачальник визнає, шо податковий кредит (п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України для покупця з точки зору цивільного законодавства є грошовими коштами (об`єктом цивільних прав) згідно з ст. 192 Цивільного кодексу України, та визначається як сума коштів, на яку покупець має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V Податкового кодексу України або поповнити свої обігові кошти за рахунок бюджетного відшкодування від`ємного значення з податку на додану вартість.

Підпунктом 14.1.181. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За приписами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України).

Відповідно до абз.1 п.198.6. ст.198 та абз.2 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено п.188.1. ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Таким чином, сплачуючи ціну за товар з врахуванням ПДВ (ПДВ у складі вартості товару), постачальник, отримавши ціну (вартість товару) з ПДВ, повертає отриманий ПДВ від покупця при сплаті вартості товару покупцю через реєстрацію податкової накладної і покупець отримує сплачений ним же ПДВ, тільки не на свій банківський рахунок, а отримує суму ПДВ (кошти) у систему електронного адміністрування ПДВ (СЕА ПДВ), за рахунок яких покупець: зменшує свої податкові зобов`язання, тобто сплачує ПДВ до держави у меншому розмірі; збільшує реєстраційний ліміт у покупця в СЕА ПДВ, що надає покупцеві можливість без виведення коштів із банківського рахунку та свого господарського обороту, здійснювати реєстрацію вже свої податкових накладних за своїми податковими зобов`язаннями.

Майновий інтерес будь-якого підприємства відносно набуття/отримання податкового кредиту - це можливість використання коштів податкового кредиту як законний інструмент зменшити розмір податку на додану вартість що також становить майновий інтерес для будь-якого підприємства так як сплата коштів податку на додану вартість до бюджету здійснюється за рахунок коштів підприємства.

У силу встановлених Податковим кодексом України механізму залежності права на віднесення сплачених сум ПДВ у складі вартості товару до податкового кредиту на підставі зареєстрованих ЄРПН податковий кредит підпадає під ст.1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, а саме категорію «мирного володіння майном» як «законні очікування» (п.п.30-32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, виконання/невиконання позивачем обов`язків перед державою щодо реєстрації/не реєстрації податкових накладних одночасно впливає на майнові інтереси відповідача як у господарській діяльності, так і у взаємовідносинах із державою.

Разом з тим суми ПДВ, які надходять від покупця, зазначені у податкових накладних та які формують податковий кредит і одночасно збільшують реєстраційний ліміт покупця, мають спеціальний режим використання та використовуються виключно: для зменшення суми ПДВ яка підлягає сплаті до бюджету України; збільшують реєстраційний ліміт в СЕА ПДВ та дають можливість покупцю реєструвати свої податкові накладні. Такий порядок обігу сум ПДВ чітко регламентовано податковим законодавством, визначено спеціальним режимом використання цих коштів (ПДВ-обліковані у гривні). Цей порядок має тісний взаємозв`язок із господарською діяльність будь-якого платника ПДВ, оскільки: у разі відсутності реєстрації податкової накладної від постачальника/продавця це призводить до неможливості віднесення сплачених сум ПДВ покупцем у складі вартості товару до податкового кредиту, тобто до сплати ПДВ у більшому розмірі, а відтак зменшення коштів в господарському обороті та збитків покупця, а також до відсутності збільшення реєстраційного ліміту в СЕА ПДВ покупця, якому для реєстрації вже своїх податкових накладних слід виводити кошти із свого господарського обороту та здійснювати поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ, відкритого в органах Державного казначейства.

Бездіяльність контрагента щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні зумовлює неможливість покупця послуг включення сум ПДВ до податкового кредиту, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, тобто зазначена сума фактично є збитками цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.

За приписами ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, майнові права, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Приймаючи до уваги, що податковий кредит утворює саме майновий інтерес у господарській діяльності, визначення податкового кредиту як об`єкту цивільних прав у п.п. 1.5.4. пункту 1.5. спірного договору відповідає вимогам чинного законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надане офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Податковим кодексом України встановлено механізм залежності права на віднесення сплачених сум ПДВ у складі вартості товару до податкового кредиту на підставі зареєстрованих в ЄРПН. Податковий кредит підпадає під захищені ст.1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року категорії «мирне володіння майном» та «законні очікування» (п.п.30-32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України»), оскільки сума податкового кредиту облікова у гривні складає майновий інтерес і утворює певне майнове благо, а втрата права на податковий кредит призводить до збитків.

Крім того, позивачем не доведено, яким чином підпункт 1.5.4. п. 1.5. Договору порушує його охоронювані законом права та інтереси, не визначено, які саме норми чинного законодавства порушені оспорюваним підпунктом, не доведено ані наявності дефекту форми, ані дефекту волі у цій частині правочину. Позивач не заперечує наявність своєї згоди та обізнаність з усіма умовами спірного договору і з умовами зазначеного підпункту зокрема.

Таким чином, підпункт 1.5.4. п. 1.5. Договору не суперечить вимогам п.п. 14.1.181 от. 14 Податкового кодексу України та ст. 192 ЦК України, відповідає Статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, відтак, вимога позивача про визнання вказаного підпункту договору недійсним не підлягає задоволенню.

Позивач стверджує, що підпункт 15.5. пункту 1.5. договору та пункт 5.3. договору суперечать вимогам ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 201 Податкового кодексу України в частині строків реєстрації податкових накладних.

Підпунктом 1.5.5. пункту 1.5. договору визначено, що для взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень сторони дійшли згоди про таке: постачальник зобов`язаний скласти ПН/РК на дату виникнення податкових зобов`язань, згідно п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у день виникнення таких податкових зобов`язань та зареєструвати ПН та/або РК в ЄРПН протягом 5-ти робочих днів із обов`язковим зазначенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД та обов`язковим наданням покупцю ПН/РК та підтвердження про їх реєстрацію в ЄРПН. У разі порушення цього пункту постачальник несе відповідальність згідно п. 8.1. нього договору.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що постачальник зобов`язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до пп.1.5.5., п.1.5. договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

За приписами ч.1,3 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Відповідно до приписів пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Абзацами 14-16 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Зазначена норма, що встановлює саме граничний строк реєстрації податкових накладних передбачає, що не пізніше граничних строків має бути здійснена реєстрація податкової накладної. При цьому дана норма не містить заборони реєстрації податкової накладної раніше граничних строків.

Таким чином, реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не в останній день граничного строку, а протягом (впродовж) у будь-який час/день (протягом операційного часу) граничних строків.

Оспорювані пункти позивачем підпункт 15.5. пункту 1.5. договору та пункт 5.3. договору передбачають реєстрацію податкової накладної в межах граничних строків, а не поза граничним строком.

Приймаючи до уваги, що приписи п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України дозволяють платнику податків реєструвати податкові накладні в будь-який день в межах граничного строку для реєстрації податкових накладних, а також враховуючи ту обставину, що позивач, підписавши без заперечень спірний договір поставки №249 від 12.10.2021 у частині умов, викладених у підпункті 15.5. пункту 1.5. договору та пункті 5.3. договору, тим самим погодився здійснювати реєстрацію податкових накладних протягом 5-ти робочих днів, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсними підпункту 15.5. пункту 1.5. договору та пункту 5.3. договору з огляду на їх відповідність вимогам чинного законодавства та волевиявленню позивача у справі.

За доводами позивача підпункт 15.6. пункту 1.5. договору, пункти 5.8., 7.3. договору суперечать положенням ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 та 225 Господарського кодексу України.

З аналогічних підстав позивач просить визнати недійсним пункт 7.8. договору (суперечить положенням ст. 22 Цивільного кодексу України, а також ст. 224 та 225 Господарського кодексу України).

Підпунктом 1.5.6. пункту 1.5. договору визначено, що для взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень сторони визначили таке: у разі неможливості формування покупцем податкового кредиту (отримання грошових коштів) та/або неможливості декларування зазначених суму податковій звітності з ПДВ та/або неможливості отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ та/або неможливості підтвердження покупцем перед своїми контрагентами інформації про належно виконані податкові зобов`язання постачальника перед покупцем зокрема але не виключно внаслідок:

а) несвоєчасного (порушення строку) складання та реєстрації постачальником ПН та/або РК у ЄРПН. складання ПН/РК з помилками, та/або з порушеннями, недотримання правил реєстрації ПН/РК в ЄРПН;

б) зупинення реєстрації ПН та/або РК у ЄРПН та/або прийняття органами податковими органами рішення про відмову і реєстрації ПН/РК у ЄРПН та/або відмови компетентними органами у задоволенні скарги про скасування рішення про відмову у реєстрації ПН/РК,-визнається сторонами як збитки покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди), що розглядається сторонами як імперативне положення, та постачальник несе відповідальність перед покупцем згідно п.7.1., 7.3., 7.8., 8.3. договору.

Згідно з пунктом 5.8. договору у разі настання випадку передбаченого підпунктом б) пп.1.5.6. п.15.1 цього договору, якщо податковими органами зупинено реєстрацію ПН та/або РК у ЄРПН, сторони діють у відповідності до вимог п.8.2. цього договору.

Пунктом 7.3. договору визначено, що у разі порушення постачальником умов п.п.1.5.4., 1.5.6., 1.5.7. п.1.5. договору, якщо це призвело до неможливості формування покупцем податкового кредиту, ця обставина визнається сторонами як збитки покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди) в сумі втраченого податкового кредиту, збитки підлягають відшкодуванню постачальником незалежно від застосування неустойки у вигляді штрафу, передбаченого п.8.3. цього договору.

Пунктом 7.8. договору визначено, що у разі невиконання постачальником умов пунктів 2.1., 2.2., 3.1., 6.1, 6.2., 7.1., 11.1. договору постачальник відшкодовує покупцю втрачену вигоду в розмірі десять відсотків від суми договору, зазначеної у п. 4.2. цього договору, а за порушення вимог п.п. 1.5.4-1.5.7 п.1.5. цього договору - в сумі втраченого податкового кредиту.

Частинами 1,2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частина 1 статті 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є видом господарсько-правової відповідальності за вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання, тому для його застосування необхідна наявність всіх складових елементів господарського правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, безпосередніх збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, а також вини у заподіянні збитків. Відсутність хоча б одного із цих складових елементів не тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

За приписами п.3 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно із ч.4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Виходячи зі змісту п.4 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

У відповідності до ч.3 ст. 216 Господарського кодексу України господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Вищезазначені норми мають диспозитивний характер та дозволяють сторонам у договорі визначити розмір збитків як і більшому так і в меншому розмірі або у повному розмірі, що випливає з приписів ч.3 ст. 22 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що відшкодування збитків є видом господарських санкцій, тобто заходом впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки.

Збитки, як правило, не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, їх відшкодування передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачено законом.

Обов`язок відшкодувати збитки настає не тільки у разі невиконання договірних зобов`язань, а й при порушенні (обмеженні) державними органами й іншими учасниками господарських відносин прав власності чи інших майнових прав, що охороняються законом, інших порушень прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

За загальним правилом особа, яка зазнала збитків, зобов`язана довести: сам факт збитків та протиправну поведінку іншої сторони; розмір збитків; причино-наслідковий зв`язок між збитками та протиправною поведінкою іншої сторони. Особа, до якої пред`являються вимоги про стягнення збитків повинна довести відсутність вини у заподіяні збитків. У випадку добровільного відшкодування збитків, винна особа відшкодовує збитки у розмірі передбаченому договором.

Під відшкодуванням збитків у повному обсязі слід розуміти відшкодування потерпілому всієї вартості усіх видів збитків, передбачених законом тa договором.

У випадку оспорення самого факту збитків та/або його розміру потерпіла сторона вправі звернутись до суду про стягнення збитків, при цьому потерпілій стороні доведеться доводити суду факт збитків та протиправну поведінку іншої сторони; розмір збитків; причинно-наслідковий зв`язок між збитками та протиправною поведінкою іншої сторони.

Цивільний кодекс України закріплює як загальне правило відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, у повному розмірі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо нормами Цивільного кодексу України чи іншого закону, що регулюють той чи інший вид договірного зобов`язання, взагалі не передбачено за його порушення відшкодування збитків, необхідно керуватися загальними положеннями зобов`язального права, які закріплюють принцип відшкодування збитків у повному обсязі.

Збитки, виходячи з приписів ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, також є різновидом господарських санкцій і, крім того, відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України сторони у договорі можуть визначити розмір збитків, однак це не звільняє потерпілу сторону від доведення складу цивільного правопорушення для стягнення збитків.

Позивачем не доведено факту порушення норм закону або охоронюваних законом його прав та інтересів вказаними пунктами договору, щодо яких обома сторонами добровільно та із повним розумінням сутності умов досягнуто згоди.

Таким чином, умови підпункту 1.5.6. пункту 1.5. та умови п. 7.3., 7.8. спірного договору не суперечать ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 та 225 Господарського кодексу України, які дозволяють зазначати у договорах про повний розмір збитків або розмір збитків у більшому чи меншому розмірі, відтак, вимога позивача про визнання недійсними умов підпункту 1.5.6. пункту 1.5. та умов п. 7.3., 7.8. спірного договору задоволенню не підлягає.

Позивач стверджує, що підпункт 15.7. пункту 1.5. договору суперечить вимогам ст. 19 Конституції України та ст. 173 Господарського кодексу України.

Підпунктом 1.5.7. пункту 1.5. договору визначено, що для взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди про те, що у випадку зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН за рішенням податкових органів постачальник зобов`язаний в день отримання квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН повідомити покупця та не пізніше наступного дня з дня отримання квитанції про зупинення ПН/РК вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів спрямованих на реєстрацію ПН/РКу ЄРПН. У випадку відмови податковими органами у реєстрації ПН/РК у ЄРПН, постачальник зобов`язаний з дня наступного, що слідує за днем отримання рішення про відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН, вжити заходів до оскарження такого рішення та надати підтвердження покупцю про вжиті заходи оскарження не пізніше наступного дня подання відповідної скарги/позову. За не вчинення дій передбачених цим пунктом, постачальник несе відповідальність передбачену п.8.1. цього договору.

Виходячи із змісту ст. 19 Конституції України - «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством», органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 173 Господарського кодексу України визначає загальний зміст господарського зобов`язання та основні його види.

Відповідач зазначає, що даний пункт договору спрямований на те, щоб спонукати позивача до вчинення активних правомірних дій та вчинення дій, які передбачені законодавством для розблокування податкової накладної у випадку, коли реєстрація податкової накладної буде зупинена податковими органами. При цьому ніхто і ніщо у цьому пункті не примушує позивача робити те, що не передбачено законом, а навпаки робити тільки те, що якраз і передбачено законом. За доводами відповідача даний підпункт має спонукаючу/стимулюючу функцію, та спрямований на те, щоб Фермерське господарство «Тимошенко Н.І.» не затягувало з поданням до податкових органів документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних, оскільки від швидкості подання документів залежить прийняття податковими органами рішення про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відтак і набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Манад» податкового кредиту та відповідно збільшення суми реєстраційного ліміту.

Частиною 1 ст. 226 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Крім того, згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За таких обставин приписи підпункту 1.5.7. пункту 1.5. договору не суперечать ст. 19 Конституції України та відповідають положенням ч.1 ст. 226, ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, що свідчить про безпідставність вимог позивача про визнання недійсним підпункту 1.5.7. пункту 1.5. договору.

Позивач просить суд визнати недійсним пункт 5.6. договору, враховуючи, що в ньому наявне посилання на пункти п.1.5. та п. 5.3. договору, які суперечать положенням законодавства, і сам також суперечить вимогам ст. 538 та ст. 692 Цивільного кодексу України.

За приписами пункту 5.6. договору у разі порушення (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) умов п.п.1.1-1.2; п.1.5. (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), п.2.1.-2.3; п.3.1.; п.5.3.; п.6.1.-6.4., п.6.7., 11.1 цього договору покупець має право затримати оплату товару до моменту належного виконання в повному обсязі постачальником умов п.п. 1.1-1.2; п.1.5 (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), а також п.2.1-2.3; п.3.1.; п.5.3.; п.6.1.-6.4., п.6.7., 11.1 нього договору.

Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України визначено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно із ч.1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частинами 1,2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 235 Господарського кодексу України визначено, що за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

Стаття 236 Господарського кодексу України визначає види оперативно-господарських санкцій, перелік яких згідно з ч.2 зазначеної статті не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Таким чином зазначена норма має диспозитивний характер, дає змогу сторонам на засадах свободи договору встановити певний вид оперативно-господарської санкції за порушення зобов`язання.

У відповідності до ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарської санкції є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною.

Виходячи з приписів ч.1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч.1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1,2 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Оскільки договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки.

З умов спірного договору поставки №249 від 12.10.2020 вбачається, що п. 5.2. договору визначає умови та порядок оплати за товар покупцем, зокрема: - 83,33% вартості товару на підставі рахунку-фактури, а 16,67% вартості - після прийняття товару згідно п. 2.1., 2.2, 3.1., 4.1. договору, дотримання вимог п.6.1., 6.9., 6.10., 11.3. договору надання товарно-транспортних накладних та реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 5-ти робочих днів згідно п. 1.5.5., 11.4. договору. Отже, обов`язок з оплати за товар у розмірі 16,67% вартості у відповідача виникає коли всі умови (згідно п. 5.2. договору) для остаточної оплати настали та такий обов`язок з оплати відповідач здійснює на протязі 5-ти банківських днів з дня отримання від постачальника квитанції про реєстрацію ПН/PK в ЄРПН.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що постачальник зобов`язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до пп.1.5.5., п.1.5. цього договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.

За доводами відповідача такі умови договору щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних як одна з умов остаточної оплати за товар у розмірі 16,67% сторони виклали у договорі, як взаємний баланс інтересів та умови взаємного дисциплінування. Оплата покупцем 83,33% вартості товару при постачанні постачальником кількості товару зумовлює інтерес для постачальника чим швидшої реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних для отримання іншої частини оплати за товар у розмірі 16,67% вартості товару. Відповідач стверджує, що такий спосіб і порядок оплати не суперечить чинному законодавству та спори щодо застосування такого порядку оплати відсутні між учасниками зернового ринку, при цьому у судовій практиці не сформовано правових висновків про протиправність такого способу і порядку оплати, а навпаки - такий спосіб і порядок оплати допускається та розглядається судами як такий, що узгоджений сторонами виходячи із принципу свободи договору (ст.ст. 6,627 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 67, ч. 3 ст. 173, абзацу 1 ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України).

Таким чином, пунктом 5.2. договору встановлено умови здійснення остаточної оплати за вже отриманий товар/кукурудзу, пунктом 5.6. договору встановлено умови, при яких покупець вправі затримати оплату як за вже отриманий товар так і за товар, що має постачатись та право на затримання оплати виникає у покупця при у разі порушення постачальником (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) зокрема: недопоставки товару у належній кількості, простроченні поставки, несвоєчасної або нездійснення реєстрації податкових накладних, інші порушення, при наявності яких покупець вправі притримати оплату до моменту усунення цих порушень позивачем - Фермерським господарством «Тимошенко Н.І.». Таким чином, пунктом 5.6. договору встановлено, що право на притримання оплати виникає у покупця з моменту настання з боку постачальника порушень договору.

За висновком суду пункт 5.6. договору за своєю правовою природою є оперативно-господарською санкцією та ґрунтується саме на нормах ст.ст. 530, 538, 692 Цивільного кодексу України та ст.ст. 235, 236, 237 Господарського кодексу України, а не виключно на ч. 3 ст. 538 та ч. 1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Положеннями статей 525, 615 Цивільного кодексу України забороняється одностороння відмова від виконання зобов`язання.

Разом з тим у спірному договорі, зокрема, у п. 5.6. договору взагалі відсутні будь-які умови, які б визначали про односторонню відмову від оплати.

Необхідно зазначити, що аналіз норм ч. 1 ст. 230, ч. 4, 6 ст. 232 Господарського кодексу України свідчить про те, що встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у тому числі мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Таким чином, положення п. 5.6. договору не суперечать вимогам цивільного та господарського законодавства та навпаки відповідають вимогам закону.

У позові позивач просить суд визнати недійсними пункти 8.1., 8.2., 8.3. з огляду на їх суперечність вимогам ст.173, 218 та 230 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 8.1. договору у разі порушення вимог пп.1.5.5 (щодо строків реєстрації ПН/РК) та п. 1.5.7. (щодо оскарження рішень про зупинення реєстрації ПН/РК) п. 1.5. цього Договору, порушення та/або настання обставин передбачених п.7.2 цього договору, постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі двадцяти відсотків від суми зазначеної у п.4.2. цього договору.

Пунктом 8.2. договору визначено, що у випадку настання обставин передбачених підпунктом б) пп.1.5.6. п.1.5. цього договору в частині зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН, до постачальника застосовується штрафна санкція в сумі 20% що дорівнює сумі ПДВ, сплаченої покупцем та яка зазначена в ПН/РК реєстрацію якої зупинено в ЄРПН та яку постачальник зобов`язується повернути покупцю на банківський рахунок протягом 5-ти робочих днів з дня зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН. У разі прийняття рішення податковим органом про реєстрацію ПН/РК у ЄРПН. сплачена/повернута сума постачальником, підлягає поверненню покупцем на банківський рахунок постачальника протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від постачальника підтвердження про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН. У випадку невиконання постачальником цих вимог, штрафна санкція підвищується кожного п`ятого дня прострочення на 10% (десять відсотків) порівняно із попереднім періодом, протягом якого сума мала бути сплачена постачальником.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що у разі порушення та/або настання обставин передбачених підпунктами а), б) п.п. 1.5.6., п.1.5.4. 1,5.7., п.7.3., 7.8 цього договору, постачальник додатково сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в сумі п`ятдесяти відсотків суми коштів податку на додану вартість, яку покупцем не було включено та/або за рахунок якої неможливо сформувати/віднести до податкового кредиту.

Позивач стверджує, що пункти 8.1., 8.2., 8.3. договору суперечать вимогам ст. 173, ст. 218 та ст. 230 Господарського кодексу України.

Вказані позивачем ст. 173, ст. 218 Господарського кодексу України визначають загальний зміст господарського зобов`язання, основні його види та підстави господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У свою чергу, приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відтак, вказані норми Господарського кодексу України не можуть бути підставою для визнання недійсним пунктів 8.1., 8.2., 8.3. спірного договору поставки №249 від 12.10.2020.

Норми Господарського кодексу України не є імперативними, що надає змогу сторонам договору визначити розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання, на власний розсуд та закріпити вказаний розмір в укладеному між ними договорі, що і було здійснено сторонами даного спору при визначенні розміру штрафних санкцій, закріплених в пунктах 8.1., 8.2., 8.3. спірного договору поставки №249 від 12.10.2020.

Також суд наголошує, що сторони є вільними в укладенні договору та можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином у суду відсутні підстави для визнання пунктів 8.1., 8.2., 8.3. спірного договору поставки №249 від 12.10.2020 недійсними.

Суд також зазначає про те, що спір про правомірність застосування відповідачем відносно позивача штрафних санкцій у розмірі, встановленому сторонами в пунктах 8.1., 8.2., 8.3. спірного договору поставки №249 від 12.10.2020, не є предметом розгляду справи про визнання вказаних пунктів договору недійсними та може бути розглянутий у спорі про неналежне виконання позивачем умов оспорюваного правочину.

Виходячи зі змісту статей 215, 216 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

У заявленому позові позивачем зазначено лише про недійсність умов п.п.1.5.4. п. 1.5., п.п.1.5.5. п. 1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. договору поставки №249 від 12.10.2020, при цьому не зазначено, які ж права позивача порушуються.

Аналіз статті 203 Цивільного кодексу України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у статті 4 статті України.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

За результатами судового розгляду жданої справи суд дійшов висновку про те, що жодний із оспорюваних позивачем пунктів договору не суперечить ані нормам Цивільного кодексу, ані нормам Господарського кодексу, ані нормам Податкового кодексу.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 зазначав, що недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.

На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщсі його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавстві (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3,15,16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За приписами ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Принцип змагальності господарського судочинства закріплений у ст.2,13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме позивач у справі мав довести належними та допустимими доказами факт недійсності п.п.1.5.4. п. 1.5., п.п.1.5.5. п. 1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. договору поставки №249 від 12.10.2020 з огляду на їх суперечливість актам цивільного законодавства.

У заявленому позові про визнання недійсними п.п.1.5.4. п. 1.5., п.п.1.5.5. п. 1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. договору поставки №249 від 12.10.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАНАД" та Фермерським господарством "Тимошенко Н.І.", позивач жодним чином не зазначає, яке саме конкретно право його як позивача порушене умовами спірного договору; чи порушено право позивача взагалі; не зазначено обставин, при яких вказані умови порушують його права та інтереси;

З огляду на вищевикладене господарський суд доходить висновку, що п.п.1.5.4. п. 1.5., п.п.1.5.5. п. 1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. договору поставки №249 від 12.10.2020 відповідають Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, підстави для визнання судом їх недійсними відсутні, а тому позовні вимоги є безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача, а тому судовий збір у даній справі покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову Фермерського господарства "Тимошенко Н.І." до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД" про визнання недійсними п.п.1.5.4. п. 1.5., п.п.1.5.5. п. 1.5., п.п.1.5.6. п. 1.5., п.п.1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. договору поставки №249 від 12.10.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАНАД" та Фермерським господарством "Тимошенко Н.І.", відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2021.

Суддя М.О. Демидова