Рішення № 101669857, 22.11.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 953/10550/21

Провадження № 2/645/2204/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді – Шарка О.П

секретаря судових засідань – Христенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 61), Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (м. Київ, вул. Генерала Воробйова, буд. 13А) про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями в якому просив суд визнати протиправним та незаконним рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яким мені відмовлено в погоджені зняття статусу «службове» з квартири АДРЕСА_2 , для забезпечення мене та членів моєї сім`ї постійним житлом, яке відображене в протоколі від 09.02.2021 р. за №37, визнати за ним та членами його сім`ї право на виключення з числа службових квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків квартири АДРЕСА_2 , для забезпечення його та членів його сім`ї постійним житлом, зобов`язати квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова подати до виконавчого органу міської у місті Харків ради клопотання разом з належно оформленими документами, про виключення з числа службових КЕВ м. Харків квартири АДРЕСА_2 , жилою площею 52,60 кв. м.

В обгрунтування позову зазначив, що він полковник запасу, учасник бойових дій, звільнений в запас в зв`язку з закінченням терміну контракту 14.11.2011 року, на квартирному обліку для отримання постійного житла на склад сім`ї (жінка ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , донька ОСОБА_4 ) в КЕВ м. Харкова перебуває з 21 червня 2007 р., має вислугу на військовій службі більше 20 років, під час проходження військової служби, він на склад своєї сім`ї отримав службове житло, на момент звільнення з військової служби перебував на обліку в КЕВ м. Харкова, як особа яка потребує забезпечення постійним житлом, відповідно довідки начальника КЕВ м. Харкова від 25.04.2013 р. за №1580 на час звільнення з військової служби в запас, він складом його сім`ї перебував на квартирному обліку в загальній черзі за №2, в першочерговій черзі за №1. Не зважаючи на те, що він вже 10 років як звільнений в запас з військової служби, в порушенні Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», він та його сім`я не отримали житлового приміщення для постійного проживання. Відповідно Списку розподілу житлової площі в Харківському гарнізоні, затвердженому Начальником Харківського гарнізону від 28.06.2010 року, йому на склад його сім`ї було розподілено службове житло. Відповідно Звернення начальника КЕВ м. Харкова до Фрунзенської районної у м. Харкові Ради, Виконкомом від 17.08.2010 року за №92/2 прийняте Рішення про включення квартири АДРЕСА_2 до числа службової площі квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова. Відповідно рішення Київського районного у м. Харкові Виконкому йому на склад його сім`ї надано ордер від 08.09.2010 року за №490 серії 10 на службову квартиру АДРЕСА_2 , в яку він з сім`єю заселився 12.11.2010 року, та по цей час проживає. Службовий статус наданої квартири значно обмежує можливість реалізації встановлених чинним житловим законодавством його прав та наявності права на отримання постійного житла шляхом зняття статусу «службове» з вказаної квартири, протягом 10 років він періодично звертався до КЕВ м. Харкова з проханням звернутися до виконкому Харківської міської ради, з проханням про зняття статусу «службова», з квартири АДРЕСА_2 , в якій він проживає з сім`єю, однак на всі його звернення до КЕВ м. Харкова з приводу зняття статусу «службова» з приміщення в якому він з сім`єю проживає, отримував відмови. Відповідно рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.04.2019 р., та постанови Харківського Апеляційного суду від 26.09.2019 р. «Зобов`язано КЕВ м. Харкова за встановленим порядком звернутися з клопотанням про виключення з числа службових житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ». На останнє його звернення до КЕВ м. Харкова від 26.01.2021 р. вх.№305. він отримав відповідь, що відповідно рішення житлової комісії КЕВ м. Харкова, КЕВ м. Харкова направив клопотання про виключення з числа службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями. Тобто замість звернення до виконкому Харківської міської ради, з проханням про зняття статусу «службова», з квартири АДРЕСА_2 направило клопотання на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями. Відповідно затвердженого протоколу засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, від 09.02.2021 р. за №37, йому відмовлено в забезпеченні постійним жилим приміщенням, а саме окремою квартирою за адресою: квартири АДРЕСА_2 . Причина не погодження в протоколі вказана: Довідка Криворізької КЕЧ району №6 від 16.03.2009 р. 3-х кімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_3 не здав. З висновками Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями позивач не погоджується. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23.02.2016 р. та Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14.11.2017 р. визначено, що він та члени його сім`ї постійним житлом за рахунок держави не забезпечений, своїм правом на безоплатну приватизацію житла не скористався, грошову компенсацію вартості житла не отримував. Зважаючи на те, що службовий статус вказаної квартири значно обмежує можливість реалізації встановлених чинним житловим законодавством прав та на наявність права на отримання постійного житла шляхом зняття статусу «службове» з вказаної квартири, він в черговий раз звернувся до житлової комісії КЕВ м. Харкова з відповідним проханням. Житлова комісія КЕВ м. Харкова, посилаючись в своїй відповіді на протокол засідання житлової комісії КЕВ м. Харкова №2 від 29.11.2019 р., яким погодило зняття статусу «службове» з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та направила відповідні документи для розгляду та погодження в Комісію з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями. Відповідно рішення, відображеному в протоколі від 09.02.2021 р. за №37, Комісія з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями не визнає його права на виключення займаного моєю сім`єю житла з числа службових. На думку позивача, відмова Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями не узгоджується з чинним законодавством, немотивована бездіяльність КЕВ міста Харкова обмежує права мене та моєї сім`ї на забезпечення житлом гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача, на необхідність погодження зняття статусу «службове» з житлового приміщення з Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, є безпідставними, оскільки не визначено жодним Законом України. Таке питання вирішується виконавчим органом міської у місті Харків ради під час розгляду клопотання про виключення квартири з числа службового житла.

У ході судового розгляду позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним вище.

Представник відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова у ході судового розгляду позовні вимоги не визнала у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, зазначила, що постановою Харківського апеляційного суду від 26.09.2021 зобов`язано КЕВ м. Харків розглянути заяву ОСОБА_1 про виключення з числа службового житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у порядку, встановленому вимогами Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністра оборони України № 380 від 31.07.2018. Вказане рішення суду виконано КЕВ м. Харків, що не заперечується позивачем. Однак, комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 09.02.2021 № 37 позивачу не погоджено розподіл житлової площі для постійного проживання шляхом виключення із складу службових житлових приміщень. У відповідності до Довідки про перебування на квартирному обліку № 3900 від 11.08.2021 вбачається стан квартирної черги позивача, відповідно до якої він перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні у загальній черзі з 21.06.2007 року за № 1303 та першочерговій з 21.06.2007 № 101. З твердженням позивача, що справу можливо вирішити шляхом зобов`язання квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова подати до виконавчого органу міської у м. Харкові ради клопотання про виключення з числа службових вищевказаної квартири не можна погодитися, оскільки у відповідності абз. 2 п. 10 розділу 7 Інструкції виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, KЕB (КЕЧ) району за встановленим порядком. Чинним законодавством не визначено правових норм, які зобов`язують підприємства, організації, яким належить службовий житловий фонд, змінювати статус окремої квартири у разі наявності у працівника відповідного трудового стажу.

Представник відповідача - Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що згідно послужного списку підполковник запасу ОСОБА_1 проходив військову службу , зокрема з 01.08.2000 року по 02.08.2004 року на посаді головного інженера - заступника начальника КЕЧ району Одеського військового округу, з 02.08.2004 року по 04.08.2005 року на посаді офіцера відділення (з відновлення соціальної та матеріальної інфраструктури) відділу (підтримки урядових структур) (Ірак) управління 7 окремої механізованої бригади, з 08.08.2005 року по 07.05.2007 року на посаді головного інженера - заступника начальника КЕЧ району Південного територіального Квартирно-експлуатаційного управління.

20.02.2003 року ОСОБА_1 на склад сім`ї 4 особи (він, дружина, донька, син) отримав постійне житло - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Наказом заступника Міністра оборони України від 07.05.2007 року № 76 ОСОБА_1 звільнено з посади головного інженера заступника начальника Криворізької квартирно-експлуатаційної частини (району) Південні територіального квартирно-експлуатаційного управління та призначено на посаду заступника начальника відділу - головного інженера Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова цього ж управління.

З 07.05.2007 року по 14.11.2011 року ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника начальника - головного інженера КЕВ м. Харків Південного територіального Квартирно-експлуатаційного управління.

Відповідно до пункту 2.1. Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністра оборони України від 05.10.2006 року № 577 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла, надаються службові житлові приміщення. Службове житлове приміщення надається на час виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби.

Після прийняття посади у м. Харкові ОСОБА_1 було зараховано на квартирний облік в Харківському гарнізоні як незабезпеченого житловою площею в даному населеному пункті та проживаючого у гуртожитку.

21.06.2007 року позивач звернувся з рапортом до начальника КЕВ м. Харків про прийняття його на квартирний облік як безквартирного зі складом сім`ї 5 осіб, в тому числі: він, дружина, син, донька, мати. Рішенням житлової комісії КЕВ м. Харків (протокол від 21.06.2007 року № 2) ОСОБА_1 зі складом сім`ї 5 осіб був зарахований на квартирний облік в КЕВ м. Харків в загальну чергу та включений до списку першочерговиків (як учасник бойових дій) з 21.06.2007 року.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2019 року, зміненого пстановою Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення житлової комісії Харківського гарнізону, викладене в протоколі засідання житлової комісії Харківського гарнізону № 23 від 20 березня 2015 року в частині відмови ОСОБА_1 в погодженні питання щодо виключення житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових в Харківському гарнізоні. Зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова Міністерства оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про виключення з числа службового житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у порядку встановленому вимогами Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони № 380 від 31.07.2018, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2018 року за № 1020/32472.

Як вбачається з копії витягу з протоколу №2 засідання житлової комісії КЕВ м.Харків від 29 листопада 2019 року, на засіданні розглянуто питання щодо надання постійної жтитлової площі шляхом виключення с числа службової підполковнику запасу ОСОБА_1 , склад родини 4 особи, за адресою: АДРЕСА_1 рішень Фрунзенськогог райсуду м. Харків від 10.04.2019 року та Харківського апеляційного суду від 26.09.2019 року. Рішення житлової комісії: на виконання рішень Фрунзенського районного суду м.Харків від 10.04.2019 року та Харківського апляційного суду від 26.09.2019 року направити клопотання про виключення з числа службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 підполковинику запасу ОСОБА_1 склад родини 4 особи, встановленим порядком у відповідності до наказу МО України від 31.08.2018 року №380.

Однак, комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 09.02.2021 № 37 позивачу не погоджено розподіл житлової площі для постійного проживання шляхом виключення із складу службових житлових приміщень.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим Кодексом Української PCP, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

До п. 10 розділу 7 наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380 "Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями" (далі Інструкція) військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісті під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Відповідно п. 1 розділу 7 вищевказаної Інструкції передбачає, що особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилими приміщеннями згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік.

У відповідності до Довідки про перебування на квартирному обліку № 3900 від 11.08.2021 вбачається стан квартирної черги позивача, відповідно до якої він перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні у загальній черзі з 21.06.2007 року за № 1303 та першочерговій з 21.06.2007 № 101.

У відповідності абз. 2 гі. 10 розділу 7 Інструкції виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, KF.B (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Варто зазначити, що чинним законодавством не визначено правових норм, які зобов`язують підприємства, організації, яким належить службовий житловий фонд, змінювати статус окремої квартири у разі наявності у працівника відповідного трудового стажу. Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити ге, що не передбачено законодавством.

Згідно вимог пункту 3 розділу VII Інструкції, дотримання яких є обов`язковими відповідно до п. 10 розділу 7 цієї ж інструкції - Для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.

Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.

Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Пунктом 4 Розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України № 380 від 31.07.2018 року встановлено, що на підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла).

Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

Пунктом 4 Розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України № 380 від 31.07.2018 року встановлено, що на підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла).

Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

У відповідності до вимог пунктів 5-7 розділу VII Інструкції для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій).

За результатами розгляду Списку падання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про: погодження надання постійного житла; відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.

У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами.

ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подаються на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків).

Затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Ордер на постійну житлову площу в закритих військових містечках оформлюється та видається відповідним начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом п`яти робочих днів.

За таких обставин суд погоджується з доводами представника відповідача, що іншого Порядку виключення з числа службового житлового приміщення, який передбачений Інструкцією, на цей час відсутній, а рішення Комісії з контролю не скасовано, що є доказом вчинення квартирно-експлуатаційним відділом дій, які передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відсутнє порушення визначеним відповідачем прав позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 61), Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (м. Київ, вул. Генерала Воробйова, буд. 13А) про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний тексті рішення виготовлено 06 грудня 2021 року.

Головуючий-суддя: