Ухвала суду № 101658815, 06.12.2021, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/692/14-к

Провадження № 1-кп/0203/23/2021

У Х В А Л А

06.12.2021 року

Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Смольнякова О.О.,

при секретарі Муліній В.К.,

за участю прокурора Іпатова О.В.

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні по кримінальному провадженню за № 42013040000000329 від 13.12.2017 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.3 ст.368, ч.1 ст.127, ч.2 ст.365 КК України заяви ОСОБА_1 про визнання доказів очевидно недопустимими

в с т а н о в и в:

На адресу суду надійшли клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про визнання очевидно недопустимими доказами по справі, а саме: 20000 гривень, протокол огляду місця події від 14.07.2011, протокол вручення спецзасобів, протокол огляду та вручення коштів, протокол огляду та маркування коштів, показання понятих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , потерпілого ОСОБА_4 , свідка ОСОБА_5 , протокол усної заяви ОСОБА_5 , диктофон Міні Едік , протокол прослуховування диктофону, протокол від 11.07.2011 року, де ручкою виправлена дата, змиви з рук ОСОБА_1 , відібрані слідчим Кравцем І.О., речовину промінь та зразок чистої вати.

Обвинувачений ОСОБА_1 В судовому засіданні підтримав подані клопотання та просив їх задовольнити.

Прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 , посилаючись на те, що всі докази були судом досліджені та зазначив, що питання про недопустимість доказів має бути вирішено судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, приходить до наступного.

Згідно зі ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Статтею 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

У частині 3 ст. 62 Конституції України закріплено основний принцип допустимості доказів, який полягає у тому, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Згідно з ч.2 ст. 89 КПК України, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Рішенням Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011 року надано офіційне тлумачення положення першого речення ч. 3 ст. 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, необхідно розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

Категорія "очевидна недопустимість доказів" є оціночною. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року "Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України" зазначає, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Відтак, відсутність серед матеріалів кримінального провадження документів, які стали підставою для проведення слідчих дій (в тому числі негласних), порядок та технічна сторона фіксації неправомірних дій осіб, не є очевидною та такою обставиною, що свідчить про нагальну необхідність вирішення питання допустимості на даній стадії судового розгляду.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх із взаємозв`язку з іншими доказами суд не вбачає та вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 84, 86, 87, 89 КПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити обвинуваченому ОСОБА_1 в задоволенні клопотань про визнання доказів у кримінальному провадженні очевидно недопустимими.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає.

Суддя О.О.Смольняков