Рішення № 101638051, 03.12.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року ЛуцькСправа № 140/7131/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) в якому просить визнати протиправними та скасувати наказ №1313 від 08.04.2019 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 » та податкове повідомлення-рішення №0013301304 від 16.07.2019 року про збільшення грошового зобов`язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на загальну суму 236081,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в червні 2021 року з відповіді на адвокатський запит позивачу стало відомо про проведення щодо неї у 2019 році документальної позапланової перевірки на підставі наказу ГУ ДФС у Волинській області №1313 від 08.04.2019 і винесення на підставі акту перевірки №11292/13-04-06/ НОМЕР_1 від 28.05.2019 податкового повідомлення-рішення від 16.07.2019 №0013301304 про збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, сплачений фізичною особою за результатами річного декларування на суму 236081,97 грн., з них 188865,58 грн. - збільшення грошового зобов`язання; 47216,36 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Акт перевірки №11292/03-04-06/ НОМЕР_1 від 28.05.2019 мотивований тим, що позивачем, як платником податку допущені порушення: п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме заниження загального місячного (річного) оподаткованого доходу за 2012 рік на суму 875456,67 грн., внаслідок чого занижене податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 148613,03 грн.; ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №899-IV від 22.05.2003 занижено загальний місячний (річний) оподаткований дохід за 2009 рік на суму 268350,35 грн. податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 40252,55 грн.

Копію вказаного податкового повідомлення-рішення позивач отримала лише 17.06.2021 на запит адвоката.

Наказ про проведення перевірки №1313 від 08.04.2019 перед її проведенням позивач не отримувала.

Позивач вважає, що відповідач порушив порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема, не повідомив у спосіб визначений законом про її початок. Зазначене свідчить про протиправність дій відповідача, що призвело до порушення прав та інтересів позивача. Визначення контролюючим органом обсягу доходу за 2009 та 2012 роки, який підлягає оподаткуванню, позивач вважає протиправним. При цьому, ОСОБА_1 вказала, що ГУ ДФС у Волинській області при проведенні перевірки бази оподаткування не користувалося достовірними джерелами, не вивчало фактичні витрати затрачені родиною позивача на придбанні і будівництво житла, відповідно висновки зроблені перевіряючими щодо приховування від оподаткування доходів у 2009 та 2012 не відповідають фактичним обставин та не підкріплені належними і допустимими доказами. Наголошує, що за результатами перевірки поданих її чоловіком, який був державним службовцем, декларацій про майновий стан Ковельською об`єднаною Державною податкової інспекцією ГУ ДФС у Волинській області зроблено висновок, що вартість задекларованого майна ОСОБА_2 відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_2 з законних джерел. Належний будинок і квартира декларуються до органів доходів більше трьох років і на сьогоднішній день сплив 1095-денний строк давності. Крім того, відповідач використав метод непрямого визначення оподатковуваного доходу, що є неприпустимим, оскільки Податковим кодексом України такий метод не передбачений.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник Головного управління ДПС у Волинській області заперечив пред`явлені позовні вимоги, мотивуючи тим, що приймаючи оскаржені наказ і рішення, ГУ ДФС у Волинській області, діяло з дотриманням балансу публічного та приватного інтересів, а також дотриманням вимог Конституції України, ПК України. Вказує, що в електронній декларації ОСОБА_2 (Волинська митниця) (чоловік) відображено наявність у власності статків дружини ОСОБА_1 : житловий будинок, вартість якого згідно Е декларації за 2018 рік становить 878436,00 грн., квартира, вартість якої згідно Е декларації за 2018 рік - 297182,00 грн., загальна вартість майна ОСОБА_1 становить 1 175 688 грн. Згідно з відомостями з ЦБД ДРФО за період з 1998-2009 рр. загальна суму доходу ОСОБА_1 становить 28831,65 грн. Розбіжність між отриманим доходом за період з 1998-2009 рр. становить 26835035 грн, відповідно їй нараховано зобов`язання з ПДФО в сумі 40252,55 грн. Дохід ОСОБА_1 за 2010-2012 рр. становить 979,33 грн., вартість придбаного будинку в 2012 році становить 878436,00 грн., відповідно їй нараховано з ПДФО в сумі 148 613,03 грн. Позивачем будь-яких доказів в обґрунтування пояснень щодо отримання коштів від батька під час перевірки не надано. Вважає, що жоден з наведених аргументів щодо протиправності висновку ГУ ДФС у Волинській області не спростовує факту виявлених розбіжностей між вартістю будинку та доходами, отриманими із законних джерел.

В поданій до суду відповіді на відзив представник позивача з доводами відзиву не погодився, підтримав правову позицію, викладену в позовній заяві.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 08.04.2019 ГУ ДФС у Волинській області видало наказ №1313 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та походження задекларованих доходів до бюджету за період з 01.01.1998 по 31.12.2018 у зв`язку з отриманням інформації, що свідчить про порушення податкового законодавства при заповненні е-декларації терміном 10 робочих днів з 08.05.2019. При цьому, у наказі зазначено, що перевірка призначена на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 ПК України у зв`язку із ненаданням відповіді на запит №1035/г/03-20-13-09-06 від 07.06.2018.

Вказаний наказ про проведення перевірки від 8.04.2019 № 1313 відповідач направив позивачу поштовим зв`язком, проте поштове відправлення повернулося на адресу податкового органу не врученим.

Передумовою для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України стало подання чоловіком позивача ОСОБА_2 щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік. В розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації ОСОБА_2 як суб`єкт декларування вказав про наявність у його дружини ОСОБА_1 у власності квартири (дата набуття права: 26.11.2009, вартість 297182,00 грн.), будинок (дата набуття права: 30.10.2012, вартість 878436,00 грн.)

З 08.05.2019 по 21.05.2019 року ГУ ДФС у Волинській області провело документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.01.1998 по 31.12.2018.

За результатами вказаної перевірки складено акт № 11292/13-04-06/ НОМЕР_1 від 28.05.2019, відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем: підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а саме: заниження загального місячного (річного) оподатковуваного доходу за 2012 рік на суму 875 456,67 грн. внаслідок чого занижено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 148613,03 грн.; статті 4, статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №899-IV від 22.05.2003 занижено загальний місячний (річний) оподаткований дохід за 2009 рік на суму 268350,35 грн. податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 40252,55 грн.

На підставі акта перевірки № 11292/13-04-06/ НОМЕР_1 від 28.05.2019 ГУ ДФС у Волинській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0013301304 від 16.07.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 236081,97 грн., з яких: 188865,58 грн., за податковим зобов`язанням, 47216,39 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач, не погоджуючись із наказом на проведення перевірки та податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами проведення такої перевірки, звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Підстави для проведення документальної позапланової перевірки визначені в пункті 78.1 статті 78 ПК України.

Так, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Згідно із пунктом 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; 2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Виходячи з аналізу наведених норм, вимоги, які висуваються до змісту запиту, є нормативно визначеними і поширювальному тлумаченню не підлягають.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 ПК України у зв`язку із ненаданням відповіді на запит №1035/г/03-20-13-09-06 від 07.06.2018 наказом ГУ ДФС у Волинській області від 08.04.2019 №1313 призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та походження задекларованих доходів до бюджету за період з 01.01.1998 по 31.12.2018 у зв`язку з отриманням інформації, що свідчить про порушення податкового законодавства при заповненні е-декларації.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач не подавала податкових декларацій, а тому така підстава, як отриманням інформації, що свідчить про порушення податкового законодавства при заповненні е-декларації є безпідставною.

Крім того, у наказі про проведення перевірки є необґрунтованим період за який проводиться перевірка тривалістю 20 років, а саме з 01.01.1998 по 31.12.2018.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Порядок та особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені у статті 79 ПК України.

Так, згідно з пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку, аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в постановах від 15.05.2018 у справі № 809/1578/17, від 05.05.2018 у справі № 810/3188/17.

Встановлено, що проведення документальної позапланової невиїзної перевірки розпочалося з 08.05.2019 тривалістю 10 робочих днів згідно з наказом від 08.04.2019 року № 1313, в той час як наказ та повідомлення про проведення такої перевірки позивач не отримувала, оскільки поштове відправлення повернулося на адресу контролюючого органу не врученим, що не заперечується відповідачем, тобто з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник не була ознайомлена у встановлений законом спосіб до її початку.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскаржений наказ від 08.04.2019 №1313 ГУ ДФС у Волинській області прийнято з порушенням визначеної ПК України процедури призначення перевірки, а саму перевірку проведено без дотримання обов`язкових для цього умов (не ознайомлення у встановлений законом спосіб про перевірку до її початку), що є підставою для його скасування.

Як установлено судом з акту від 28.05.2019, контролюючий орган за результатами перевірки встановив порушення позивачем підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а саме: заниження загального місячного (річного) оподатковуваного доходу за 2012 рік на суму 875 456,67 грн. внаслідок чого занижено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 148613,03 грн.; статті 4, статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №899-IV від 22.05.2003 занижено загальний місячний (річний) оподаткований дохід за 2009 рік на суму 268350,35 грн. податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 40252,55 грн. Спірним податковим повідомленням-рішенням №0013301304 від 16.07.2019 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 236081,97 грн., з яких: 188865,58 грн., за податковим зобов`язанням, 47216,39 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Таким чином, ГУ ДФС у Волинській області податковим повідомленням-рішенням від 16.07.2019 збільшило позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2009 та 2012 роки.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно із підпунктами 168.2.1, 168.2.2 пункту 168.2 статті 168 ПК України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

З аналізу наведених норм та змісту акта перевірки від 28.05.2019 слідує, що позивач, як платник податку на доходи фізичних осіб, є резидентом і, на думку контролюючого органу, отримувала доходи від осіб, які не є податковими агентами, а тому зобов`язана була включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Однак, суд звертає увагу, що в акті перевірки не обґрунтовано висновок контролюючого органу про донарахування податку на доходи фізичних осіб саме за 2009 та 2012 роки, при цьому перевірку проведено за період 1998 - 2018 роки, а об`єктом оподаткування в даному випадку є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

При застосуванні поняття заниження загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як предмета інтересу, доведеність якого може обґрунтовувати підставність збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, необхідно виходити з доречності, розумності та достатності аргументів в користь посилання на такі інтереси. Можливість широкого тлумачення цих інтересів (враховуючи період перевірки та встановлення джерел доходу позивача за цей вісімнадцятирічний період) може призвести до звуження прав людини, що суперечить одному із провідних принципів і загальних засад конституційного ладу України - принципу верховенства права.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 179.1 ст. 179 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Згідно пункту 179.11 ст. 179 ПК України, фізичні особи, які декларують майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру відповідно до Закону України «Про засади запобігання протидії корупції», подають податкову декларацію у випадках, передбачених цим розділом.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про запобігання корупції" та Порядку проведення контролю та повної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 р. №56 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 р. за №201\30069, повноваження щодо своєчасності подання, правильності та повноти заповнення декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також здійснення моніторингу способу життя суб`єктів декларування надані Національному агентству з питань запобігання корупції.

Форма декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затверджена Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.06.2016 р. № 3.

Таким чином, податкова декларація та декларація осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є різними деклараціями, які принципово відрізняються за функціями, змістом, методологією та суб`єктами їх перевірки.

Згідно з вимогами Закону України «Про запобігання корупції» чоловіком позивача ОСОБА_2 була подана декларація осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік. На підставі поданої декларації, контролюючим органом було встановлено наявність у власності позивача ОСОБА_1 майна, зокрема: житлового будинку вартістю 878436,00 грн. та квартири вартістю 297182,00 грн.

Згідно п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України не застосовує для потреб оподаткування такого поняття, як статки.

Підставою для нарахування та сплати податків є дохід, зазначений в податковій декларації про майновий стан і доходи за звітний податковий період, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 р. № 859, а не декларація осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування за 2018 рік, яка подавалася чоловіком позивача згідно вимог Закону України «Про запобігання корупції», в якій декларантом відображене набуте ним та членами сім`ї до 2018 року нерухоме майно (житловий будинок та квартира).

Таким чином, визначення контролюючим органом позивачу загальної суми річного оподаткованого доходу на підставі даних, які зазначені в декларації ОСОБА_2 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік, не відповідає п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПК України, об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб для резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Пунктом 164.1 ст. 164 ПК України, встановлено, що для податку на доходи фізичних осіб базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Перелік видів доходів, які включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку наведено у п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Зокрема, такими доходами є: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору; доходи від продажу об`єктів майнових і немайнових прав дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування) тощо.

Відповідно до приписів пп. 164.1, 164.2 ст. 164 ПК України, базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, який у свою чергу складається з різних видів доходів платника податку, котрі отримані ним із визначених законом джерел протягом звітного податкового періоду.

Таким чином, Податковий кодекс України не містить загального визначення річного оподаткованого доходу платника податків, а визначає це поняття через перелік видів доходів, що міститься у п. 164.2 ст. 164 ПК України. Отже, річним доходом фізичної особи є різні матеріальні блага, котрі отримані особою протягом звітного податкового періоду та включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

З акту перевірки від 28.05.2019 № 11292/13-04-06/ НОМЕР_1 слідує, що ГУ ДФС України у Волинській області без правових підстав, належних і допустимих доказів, визначено дохід ОСОБА_1 з якого, на думку відповідача, не сплачено податків за 2009 рік на суму 40252,55 грн та 2013 рік на суму 148613,03 грн. Загальні статки, відображені чоловіком позивача в електронній декларації за 2018 рік, контролюючий орган визнав доходом позивача, який позивач отримала відповідно у 2009 та 2012 роках, у зв`язку з чим визначив податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на вказану вартість. Разом з тим, отримання позивачем зазначених коштів матеріалами справи не підтверджено. Отримані ОСОБА_1 доходи обраховані ГУ ДФС за методом непрямого визначення оподатковуваного доходу за формулою: (оціночна вартість майна) - (доходи позивача за даними реєстру ДФС) = (незадекларований дохід) х (ставку податку).

За загальним визначенням непрямі методи при визначенні сум податкових зобов`язань - це визначення контролюючим органом сум податкових зобов`язань платника податків за допомогою побічних, посередницьких показників, отриманих від інших суб`єктів, як правило не пов`язаних з податковим обліком.

Чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачає застосування податковим органом методів непрямого контролю, внаслідок чого наразі відсутнє нормативне регулювання щодо використання таких методів.

Фактично зміст встановлених судом обставини свідчать про те, що вказані в акті перевірки висновки фактично сформовано на припущеннях та без врахування можливості отримання доходу позивачем у періодах часу до 1998 року, у зв`язку з чим такі висновки не можуть вважатися обґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 в справі №№ 360/3608/19, та в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України застосовується при вирішенні даної справи.

Крім того, у вказаній постанові Верховний Суд зробив висновок, що інформація з декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування у межах цієї справи не може бути джерелом інформації для визначення податкових зобов`язань платника податків, з огляду на таке.

За визначенням, наведеним у пункті 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до статті 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом:

-ведення обліку платників податків;

-інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів;

-перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин;

-моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

За змістом підпункту 72.1.6 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку.

З аналізу наведених положень ПК України слідує, що інформація, вказана у підпункті 72.1.6 пункту 72.1 статті 72 ПК України, повинна надавати можливість чітко встановити наявність об`єкта оподаткування, період його отримання, розмір та джерело отримання доходу, що дозволяє достовірно визначити розмір бази оподаткування.

Разом з тим, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення у цій справі, відповідач виходив фактично виключно із аналізу інформації, зазначеної в декларації особи, і висновки контролюючого органу в акті перевірки базуються на припущення, і не містять задокументованих належним чином відомостей, які б у сукупності та взаємозв`язку дали підстави вважати, що позивач дійсно у 2009 та 2012 роках занизила базу оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Згідно з пунктом 179.9 статті 179 ПК України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, тому наказом Міністерства фінансів України №859 від 2 жовтня 2015 року затверджено форму податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкцію щодо заповнення податкової декларації про майновий стан

Положеннями пункту 179.11 статті 179 ПК України визначено, що фізичні особи, які декларують майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", подають податкову декларацію виключно у випадках, передбачених цим розділом.

Частиною першою статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

При цьому у декларації зазначаються відомості, передбачені частиною першою статті 46 цього ж Закону

Подані декларації включаються до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що формується та ведеться Національним агентством (частина перша статті 47 Закону України "Про запобігання корупції").

Сукупний аналіз наведених вище норм законодавства дає можливість зробити висновок про те, що податкова декларація та декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є різними видами декларацій, які відрізняються за функціями, змістом та суб`єктами їх перевірки, тому факт декларування Позивачем в щорічній електронній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування певних даних, в тому числі щодо готівкових коштів, об`єктів нерухомості не може беззаперечно свідчити про їх отримання саме в році, за який подано електронну декларацію.

Декларація, яку подав чоловік позивача, як особа уповноважена на виконання функцій держави, фактично містила усе наявне у нього та членів його сім`ї майно та грошові кошти станом на останній день звітного періоду подання декларації, тобто фактично до її складу входило усе майно та грошові кошти які були набуті декларантом та членами його сім`ї протягом життя.

Наявні ж у відповідача дані щодо обсягу доходів, з яких сплачено податки, базувалась лише на інформації з 1998 року і не охоплювала попередніх періодів.

З урахуванням наведених обставин, правового регулювання спірних правовідносин, необхідно погодитися із висновками щодо недоведеності відповідачем фактів допущення порушень податкового законодавства позивачем за перевіряємий період.

При цьому, суд звертає увагу на те, що саме на відповідача покладений передбачений частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення.

Крім того, пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 р. № 395 (далі - Порядок) передбачено, що факти виявлення порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 2.3.2.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акту письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Всупереч вищенаведеному, контролюючим органом в акті документальної перевірки не виконано 2.3.2.2 Порядку.

Таким чином, висновки контролюючого органу, які викладені в акті перевірки, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами. Обставини справи, встановлені судом, свідчать про невідповідність оскаржуваного рішення відповідача ч. 2 ст. 2 КАС України, а тягар доказування у справах про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень покладається саме на відповідача, доводи відповідача про ненадання доказів саме позивачем, є в повній мірі необґрунтованими.

Вказаний висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Дана позиція узгоджується і з висновками Європейського суду у рішенні по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03), у п. 53 якого вказано, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумними сумнівом, тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення «Броньовський проти Польщі» [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Суд також зазначає, що у відзиві представник відповідача обґрунтовує правомірність дій та прийнятого ним рішення недоведеністю позивачем джерела отримання активів, періоду їх набуття та правочинів, за якими вони набуті, а також вказував про те, що оскільки документів на підтвердження джерела, періоду набуття та правочинів, за якими він набутий, позивачем не надано, ці активи є доходом позивача, який підлягає обкладенню податком за 2009 та 2012 роки.

Дані доводи відповідача, суд вважає хибними та безпідставними, оскільки системний аналіз норм ПК України, свідчить про те, що для визначення ставки для нарахування фізичній особі податку саме податковий орган, а не фізична особа, повинен встановити та дослідити період, джерела (від якого залежить розмір ставки) отримання активів, а також операції, за якими такі активи набуті.

Проте, контролюючим органом наведені обставини не встановлювались, відповідач обмежився лише фактом наявності у позивача активів.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності тверджень про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за 2009 та 2012 роки, відповідно, правомірності податкового повідомлення-рішення № 0013301304 від 16.07.2019, а наявні у матеріалах справи докази свідчать про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність оскарженого наказу і рішення, а тому із врахуванням вищевикладених обставин, наказ №1313 від 08.04.2019 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 » та податкове повідомлення-рішення №0013301304 від 16.07.2019 року є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 3250,72 грн., сплачений квитанціями від 09.07.2021 та від 23.07.2021.

Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

У поданій позовній заяві просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу в розмірі 8400,00 грн.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 16.06.2021 року серії АС №1017477, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 10.06.2021 №74-21кас, додаток від 10.06.2021 до вказаного договору, рахунок від 10.06.2021 №74-21кас, акт приймання-передачі наданих послуг від 05.07.2021, квитанцію до прибуткового ордера №74-21 кас від 10.06.2021.

Зокрема, як вбачається із акту приймання-передачі наданих послуг від 10.06.2021 позивачу були надані наступні послуги: опрацювання судової практики щодо справ про оскарження рішень податкових органів про збільшення податку на доходи фізичних осіб - 1500,00 грн (з розрахунку 300,00 грн за годину та 5 годин затраченого часу); надіслання адвокатських запитів для отримання копій документів необхідних для оскарження ППР - 600,00 грн за два запити; підготовка проекту позовної заяви та додатків до неї для подання до суду (з розрахунку 300,00 грн за годину та 8 годин затраченого часу); виготовлення копій документів по тарифам ДПС - 552 (з розрахунку 2,3 грн./1арк., всього 240 аркушів). Всього надано послуг, виконано робіт на суму 5052,00 грн.

Разом в тим, в рахунку №74-21кас від 10.06.2021 зазначено розмір правової допомоги - 8400,00 грн.

Згідно із квитанцією до прибуткового касового ордера №74-21кас від 10.06.2021 позивачем було сплачено адвокату кошти за правову допомогу в сумі 8400,00 грн.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що опрацювання судової практики щодо справ про оскарження рішень податкових органів про збільшення податку на доходи фізичних осіб та підготовка позовної заяви і додатків до неї є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а визначення суми гонорару за кожну з зазначених дій не є виправданим, а тому підлягає зменшенню. Крім того, виготовлення копій документів є технічною роботою, та не потребує знань в галузі права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia,заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір.

Верховний Суд в постановах від 22.10.2020 у справі №520/8489/19, від 07.05.2020 у справі №320/3271/19, від 10.03.03.2020 у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, враховуючи, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими позовними вимогами, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів є сума 2000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в загальному розмірі 5250,72 грн., з них: судовий збір в сумі 3250,72 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 137, 139, 243, 245, 246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління ДФС у Волинській області №1313 від 08 квітня 2019 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 ».

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області №0013301304 від 16 липня 2019 року

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 5250 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят) гривень 72 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк