Рішення № 101637806, 06.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 грудня 2021 р. Справа № 120/12168/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому проваджені адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – відповідач), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 5 від 27.05.2021 року;

зобов`язати Комісію з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача від 11.05.2021 року про підтвердження стажу роботи з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду в справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020 року та висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а та постанові від 01.11.2018 року у справі № 199/1852/15-а;

стягнути судовий збір.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах № 5 від 27.05.2021 року, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 05.10.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (ст. 262 КАС України). Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

28.10.2021 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що відповідач не визнає позовних вимог ОСОБА_1 , вважає їх безпідставними та необгрунтованими,оскільки щодо спірних періодів стажу відсутні дані про проведення атестації робочих місць, дані про заробітну плату, надання відпусток без збереження заробітної плати, а також прослідковується робота за сумісництвом, а тому просить відмовити у задоволенні позову, з підстав вказаних в оскаржуваному рішенні № 5 від 27.05.2021 року.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив наступне.

11.05.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах та додатково надані документи: трудова книжка; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; архівні довідки від 03.02.2019 року №07-10/2, накази від 26.06.1992 року № 77П, відомості персоніфікованого обліку.

На момент подання вказаної заяви позивач досяг віку 56 років.

Рішенням Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 5 від 27.05.2021 року відмовлено позивачу в підтвердженні періодів роботи:

з 04.06.1993 року по 29.05.1996 року як такого, що дає право на пенсію на пільгових умовах, оскільки відсутні дані про проведення та результати проведення атестації робочих місць;

з 30.05.1996 року по 31.05.1996 року, з 01.07.1996 року по 30.11.1996 року, з 01.12.1997 року по 31.01.1998 року, з 01.03.1998 року по 31.03.1998 року, з 01.08.1998 року по 31.08.1998 року, з 01.11.1998 року по 31.12.1998 року, з 01.02.1999 року по 01.03.1999 року, з 01.08.2001 року по 14.09.2001 року, з 01.01.2003 року по 31.01.2003 року як таких, що дають право на пенсію на пільгових умовах, оскільки відсутні дані про заробітну плату;

з 28.07.1997 року по 08.10.1997 року, з 08.06.1998 року по 01.07.1998 року, з 02.03.1999 року по 02.04.1999 року, з 26.09.1999 року по 30.09.1999 року, з 10.07.2000 року по 10.08.2000 року, з 21.05.2001 року по 28.05.2001 року, як таких, що дають право на пенсію на пільгових умовах, оскільки надавались відпустки без збереження заробітної плати;

з 01.10.1999 року по 31.12.1999 року, з 01.06.2001 року по 31.07.2001 року як таких, що дають право на пенсію на пільгових умовах, оскільки прослідковується робота за сумісництвом та відсутні дані, що робота проходила у вільний від основної роботи час.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивач 24.12.1984 прийнятий слюсарем інструментальником в інструментальний цех на Вінницький завод «Автоелектроапаратура», який внаслідок послідовної реорганізації перетворено в ВАТ «Завод Автоелектроапаратура» (дані про реорганізацію вказані в архівній довідці від 27.08.2019 №281-01/14 та в трудовій книжці);

04.06.1993 переведений гальваніком по 2-му розряду інструментального цеху; -14.09.2001 звільнений з роботи, що підтверджується архівною довідкою від 27.08.2019 №290-01/14;

-16.12.2002 по 07.07.2003 працював корегувальником ванн на дільниці металопокриття на ВАТ «Завод Автоелектроапаратура», що підтверджується архівною довідкою від 27.08.2019 №294-01/14.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань підтверджено припинення державної реєстрації ВАТ «Завод Автоелектроапаратура» 10.12.2015 року за судовим рішенням.

Відповідно до довідок, виданих Об`єднаним трудовим архівом Тиврівського району, від 27.08.2019 №291-01/14, №292-01/14, в відомостях заробітної плати ВАТ «Завод Автоелектроапаратура» значить ОСОБА_1 - гальванік інструментального цеху, корегувальник ванн, який отримував заробітну плату з січня 1993 року по березень 1996 року, за червень 1996 року, з грудня 1996 року по липень 1997 року, за жовтень, листопад 1997 року, за лютий, квітень-липень, вересень, жовтень 1998 року, за січень 1999 року, з квітня 1999 року по липень 2001 року, з лютого по липень 2003 року, грошові одиниці не вказані.

В довідці від 27.08.2019 № 295-01/14 вказано, що ОСОБА_1 надавались відпустки без збереження заробітної плати:

- з 14.06.1995 на три дні; з 28.07.1197 по 08.10.1997; з 08.06.1998 по 01.07.1998; з 02.03.1999 по 02.04.1999; з 26.09.1999 по 09.10.1999; з 09.10.1999 по 25.10.1999; з 10.07.2000 по 10.08.2001; з 21.05.2001 по 28.05.2001.

Наказом від 30.05.2001 року №286/27 «Про атестацію робочих місць за умовами праці» (атестація робочих місць на підприємстві була проведена вперше, про що зазначено в листі Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької ОДА від 06.02.2018р. № 19-В-195-1) підтверджується право на пенсійне забезпечення по Списку №2: гальванікам в інструментальному цеху та коректувальникам ванн на дільниці металопокриття заготівельного цеху.

В індивідуальних відомостях про застраховану особу ОК-5 вказана заробітна плата ОСОБА_1 на ВАТ «Завод Автоелектроапаратури» за січень 1999р., з квітня 1999 по травень 2001, з грудня 2002 по липень 2003, Спецстаж ст.13 пункт «б» вказано за 2002, 2003 рр. Крім того, з жовтня по грудень 1999 та за червень, липень 2001 прослідковується робота за сумісництвом.

Листом № 0200-0304-8/33815 від 02.06.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило позивача про результати розгляду Комісією заяви про підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.

Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Щодо підстави відмови позивачу в підтвердженні періоду роботи з 04.06.1993 року по 29.05.1996 року, оскільки відсутні дані про проведення та результати проведення атестації робочих місць, суд зазначає таке.

Відповідно до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162. Розділ XIV. Металообробка, підрозділ 5. Покриття металів гальванічним способом, посада гальваніка (крім зайнятих тільки на підвішуванні та зніманні деталей, а також у автоматичному режимі закритих ванн) віднесена до посад, що дають право на призначення пільгової пенсії.

Відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 року, передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року №41.

Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з п.4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

В п. 4.2 зазначеного Порядку застосування списків йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Таким чином, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено на керівників підприємств, а тому у випадку її не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є неправомірним.

Також суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

За таких обставин, суд вважає, що своєчасність та проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах, а відтак позовні вимоги у частині підтвердження періоду роботи з 04.06.1993 року по 29.05.1996 року підлягають задоволенню.

Такий висновок суду згоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а відповідно до якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Щодо підстави відмови позивачу в підтвердженні періоду роботи з 30.05.1996 року по 31.05.1996 року, з 01.07.1996 року по 30.11.1996 року, з 01.12.1997 року по 31.01.1998 року, з 01.03.1998 року по 31.03.1998 року, з 01.08.1998 року по 31.08.1998 року, з 01.11.1998 року по 31.12.1998 року, з 01.02.1999 року по 01.03.1999 року, з 01.08.2001 року по 14.09.2001 року, з 01.01.2003 року по 31.01.2003 року, оскільки відсутні дані про заробітну плату, суд зазначає таке.

Так, призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV)

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно з вимогами ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Згідно ст.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів» затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 10 червня 1994 р. N 5-5. Інструкції затвердженої постановою правління Пенсійного Фонду України від 6 вересня 1996 р. N 11-1, ст. 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року платниками зборів на пенсійне страхування є підприємства, установи та організації усіх форм власності, які також несуть відповідальність за своєчасну сплату страхових внесків. Сама застрахована особа не сплачує зборів та не несе відповідальності за несвоєчасну сплату страхових внесків підприємством , на якому вона працювала.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1,2, 4 статті 14 цього Закону, календарний місяць, для страхувальників, зазначених у пункті 5 етапі 14 цього Закону квартал.

З огляду на вказані норми діючого законодавства суд вважає, що наявність у підприємства, де він працював, заборгованості перед Пенсійним фондом України зі сплати страхових внесків не може бути підставою для відмови у здійсненні перерахунку (призначенні) пенсії, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. А застрахована особа не несе відповідальності за несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків; нарахованих із заробітної плати цієї особи. Цю відповідальність відповідно до вищезазначених норм закону несе тільки страхувальник (підприємство).

За правилами ст.106 Закону №1058 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 нього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Таким чином, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Як свідчать матеріали справи, позивач в період часу з 22.12.1992 року по 14.09.2001 року працював у ВАТ «Завод Автоелектроапаратури», з 16.12.2002 по 07.07.2003 прийнятий на дільницю металопокриття корегувальником ванн по 4 розряду, що підтверджується копією трудової книжки.

Разом з тим, у довідці Об`єднаного трудового архіву Тиврівського району № 292-01/14 від 27.08.2019 року вказано, що ВАТ «Завод Автоелектроапаратура» нараховувало заробітну плату позивачу з 1999 по 2003, але за лютий-березень 1999 не нараховано, серпень-грудень 2001 не нараховано, 2002 не нараховано, серпень – грудень 2003 року не нараховано.

Таким чином, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві у періоди зазначені, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного суду, викладеними у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та постанові від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а.

Щодо підстави відмови позивачу в підтвердженні періоду роботи з 28.07.1997 року по 08.10.1997 року, з 08.06.1998 року по 01.07.1998 року, з 02.03.1999 року по 02.04.1999 року, з 26.09.1999 року по 30.09.1999 року, з 10.07.2000 року по 10.08.2000 року, з 21.05.2001 року по 28.05.2001 року, як таких, що дають право на пенсію на пільгових умовах, оскільки надавались відпустки без збереження заробітної плати, суд звертає увагу, що з приводу таких вимог позивач не зазначає підстав протиправності не зарахування періодів.

Разом з тим, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 85 КЗпП у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Таким чином, до пільгового стажу працівника не підлягають зарахуванню понад 15 днів відпустки без збереження заробітної плати.

Разом з тим, згідно пункту 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383, під повним робочим днем слід вважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 № 713/039/161-16 періоди, зокрема відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.

У постанові від 19.03.2019 у справі № 295/8979/16-а Верховний Суд, між іншим, зазначив, що час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше одного місяця в календарному році.

Суд звертає увагу на те, що у суду відсутня інформація, а саме копії наказів, відповідно до яких можливо встановити з яких підстав позивачу надавалися відпустки без збереження заробітної плати і чи були вони пов`язані з виробничою необхідністю.

Позивачем жодних доказів щодо спростування тверджень відповідача в цій частині не надано.

Щодо підстави відмови позивачу в підтвердженні періоду роботи з 01.10.1999 року по 31.12.1999 року, з 01.06.2001 року по 31.07.2001 року, оскільки прослідковується робота за сумісництвом та відсутні дані, що робота проходила у вільний від основної роботи час, то позивачем у позові не зазначено аргументів на спростування таких висновків відповідача.

Також відповідачем, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, не спростував аргументів позивача щодо порушення порядку розгляду його заяви, зокрема, що стосується його повідомлення про її розгляд та присутності при розгляді заяви.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про протиправність та наявність підстав для скасування рішення комісії № 5 від 27.05.2021.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то суд вважає, що така підлягає задоволенню, а також при повторному розгляді заяви позивача необхідно врахувати висновки суду у даному рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги відповідають дійсним обставинам справи, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені нею судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 5 від 27.05.2021 року про відмову в підтвердженні ОСОБА_1 періоду роботи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.05.2021 року про підтвердження стажу роботи з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи, а також правових позицій Великої Палати Верховного Суду в справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020 року та висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а та постанові від 01.11.2018 року у справі № 199/1852/15-а.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100 )

Повне судове рішення виготовлено та підписано суддею 06.12.2021 року.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна