Рішення № 101637549, 06.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 грудня 2021 р. Справа № 120/9652/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справ за позовом Військової частини А2656 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась Військова частина А2656 з адміністративним позовом до Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), в якому просить визнати протиправними дії та скасувати постанову про накладення штрафу від 27.07.2021 ВП №65194906.

Позов мотивовано тим, що на виконанні у Замостянському відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) знаходиться виконавчий лист про зобов`язання Військової частини А2656 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.03.2019 р. по 09.10.2020 р.

Однак, військова частина не має змоги виконати рішення суду через відсутність коштів, оскільки вони не є власністю боржника та не знаходяться на його рахунках. Позивач зазначає, що ним вживалися дії з виконання рішення суду шляхом здійснення розрахунку, формування відповідних довідок, заявок-розрахунків до розпорядника коштів другого рівня, однак відповідні кошти не надходили. Відтак, рішення суду не виконано із поважних причин, а отже спірна постанова є протиправно.

Ухвалою від 11.10.2021 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

21.10.21 р. надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи, що протягом 6 місяців військова частина не виконує рішення суду, а отже накладення штрафу є правомірним.

Ухвалою від 22.10.2021 р. залучено в якості третьої особи ОСОБА_1 та запропоновано позивачеві надати письмову позицію щодо заміни відповідача.

17.11.2021 р. судом прийнято рішення про заміну неналежного відповідача, а саме Замостянський відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на Другий відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) та розпочато розгляд справи спочатку.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

Постановою старшого державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 22.04.2021 відкрито виконавче провадження №65194906 щодо виконання виконавчого листа №120/2287/20-а від 15.04.2021 про зобов`язання військової частини А2656 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.03.2019 р. по 09.10.2020 р.

Пунктом 2 даної постанови, позивача повідомлено про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

В подальшому, старшим державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) винесено постанову про накладення штрафу у ВП №65194906 від 27.07.2021 у сумі 5100 грн. за невиконання вимог виконавчого документа.

Не погоджуючись із рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).

Згідно зі ст. 1 Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ ).

Згідно статтею 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини 5, 6 статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Положеннями статті 63 Закону №1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються: вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону №1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Із процитованих норм слідує, що за невиконання судового рішення без поважних причин накладається штраф. А отже на час прийняття рішення про накладення штрафу, має бути встановленим факт наявніості поважних причин, що унеможливили виконання боржником судового рішення .

В свою чергу, поважними в розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Так, військова частина А2656 у своїй діяльності керується наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280 "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України", вказівками забезпечуючого фінансового органу, Департаменту фінансів, Міністерства фінансів України тощо.

У відповідності до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України" наказано Першому заступнику Міністра оборони України, заступникам Міністра оборони України, заступнику Міністра оборони України з питань євроатлантичної інтеграції, заступнику Міністра оборони України керівнику апарату, начальнику Генерального штабу Головнокомандувачу Збройних Сил України, керівникам структурних підрозділів апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, командирам (начальникам) органів військового управління, військових частин, установ та організацій Збройних Сил України забезпечити реалізацію повноважень головного розпорядника бюджетних коштів згідно з Правилами організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України (далі Правила).

Згідно з п.1.3. Правил розпорядника коштів третього рівня є командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня.

Первинні документи, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (виконавці документів) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпечені (п. 1.5. Правил).

Тобто, виплати здійснюються Військовою частиною виключно за рахунок коштів Державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат позивач не має.

Так, відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Так, до матеріалів справи надані докази того, що позивачем вчинялися дії щодо виконання виконавчого листа №120/2287/20-а від 15.04.2021, а саме: додаткова заявка-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям на травень 2021 року від 14.05.2021, основні заявки- розрахунки на червень 2021 року від 02.06.2021, від 08.06.2021 р. , на липень 2021 р. від 06.07.2021 р. та на серпень 2021 р. від 09.08.2021 р.; розрахунки потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), для виконання рішень судів на травень - серпень 2021 року та на червень 2021 року.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачем не було виплачено належні до виплати суми стягувачу у зв`язку з відсутністю державного асигнування.

Такі причини не виконання судового рішення, на переконання суду, є поважними, оскільки грошові кошти у вигляді перерахованої пенсії, яка належить стягувачу, не є власністю позивача, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.

Відтак суд доходить висновку, що невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості протягом встановленого державним виконавцем строку та в подальшому - до отримання фінансування, виконати судове рішення. Накладення штрафу у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 30.06.2015 та 03.11.2015, 02.02.2016 (справи №№ 21-1044а15, 21-5099а15, 825/3715/14 відповідно), Верховним Судом, у постановах від 24.01.2018 (справа № 405/3663/13-а (К/9901/1598/18)), від 13.06.2018 (справа № 757/29541/14-а (К/9901/12146/18)) та в ухвалі від 16.07.2018 року (справа №811/1469/18 (Пз/9901/45/18)).

А отже, відповідач безпідставно стверджує про невиконання позивачем судового рішення в частині фактичної виплати нарахованого середнього заробітку, без поважних причин, що стало підставою для застосування штрафу, який передбачено ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Окремо суд вказує на те, що в рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України Конституційний Суд України зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд вкотре вказує на те, що згідно ст. ст. 1, 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути застосоване лише при умові, що судове рішення не виконане без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

Однак, позивач не мав реальної фінансової можливості виконати судове рішення, оскільки кошти з Державного бюджету, на виплату належних сум не виділялись, що є поважною причиною не виконання рішення суду, а отже підстави для застосування штрафу відсутні, як наслідок, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Разом з цим, визначаючись щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо винесення постанови про накладення штрафу, суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось вище, штраф в разі не виконання рішення суду без поважних причин накладається органом державної виконавчої служби, про що виноситься постанова, яка може бути оскаржена.

Отже, оцінка дій відповідача щодо правомірності накладення штрафу досліджується в межах прийняття самої постанови і саме через такий спосіб захисту як визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, права позивача будуть відновлені. У той час, коли самі по собі дії щодо винесення постанови про накладення штрафу не порушують права, свободи та інтереси позивача, адже не мають юридичного наслідку, а відтак не створюють підстав для їх захисту.

За таких обставин позовні вимоги в досліджуваній частині задоволенню не підлягають.

Разом з тим, як зазначалось, вище та встановлено судом, відповідачем безпідставно застосовано штрафні санції до позивача, а отже оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень, надані на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову частково.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд зазначає про наступне.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що відшкодуванню підлягають судові витрати лише у випадку, коли задоволено позов особи, яка не є суб`єктом владних повноважень або судові витрати СВП, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи те, що позивачем є суб`єкт владних повноважень і відсутність його витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експерти, підстави для відшкодування судового збору, - відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати постанову Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 27.07.2021 ВП№65194906 про накладення штрафу на Військову частину А2656 у розмірі 5100 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Військова частина А2656 (вул. Стрілецька, 21, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 07937980)

Відповідач: Другий відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (вул. Соборна, 15 А, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 34983238).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення суду складено 06.12.2021

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна