Рішення № 101636482, 24.11.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/18874/18

Провадження № 2/638/994/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.

секретаря Рижикової В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , квартира є неприватизованою, ордер № 02076 від 06.12.1983 року виданий на підставі рішення РВК № 46. Разом з нею у вказаній квартирі зареєстровані відповідачі колишній чоловік, діти, невістка та онуки. Колишній чоловік ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає з 1998 року, особистих речей в квартирі немає, мешкає у м. Ічня Чернігівської області разом зі своєю матір`ю. Відповідач ОСОБА_3 не проживає у квартирі з 2007 року, тобто 11 років, онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проживають в квартирі з дня народження та взагалі жодного дня у ній не проживали, особистих печей дітей та онуків немає. З 2007 року ОСОБА_3 з дітьми та цивільною дружиною мешкають за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, відповідачі відсутні за місцем реєстрації без поважних причин понад 6 місяців, не сплачують комунальні послуги, вона вимушена сплачувати такі послуги самостійно, що ставить у вкрай скрутне матеріальне становище. В усній формі вона намагалася донести до відповідачів наслідки їх не проживання за місцем реєстрації, переконати знятися з реєстраційного обліку, але прохання та доводи залишились без уваги, а тому звернулася до суду з даним позовом.

Позивач надала заяву про розгляд справи за її відсутності позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися своєчасно та належним чином, про що свідчать поштові документи та матеріали справи, причину неявки суду не повідомили, відзиву на позовну заяву, який би відповідав вимогам статті 178 ЦПК України, чи будь-яких письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів, заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову, до суду не надали.

Представник третьої особи Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, надіслав суду письмові пояснення, згідно яких просили розглянути справі у відповідності до норм матеріального та процесуального права без участі представника департаменту.

Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності з урахуванням викладеної у висновку про недоцільність визнання малолітніх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, позицію.

Враховуючи, що сторони до суду не прибули, в матеріалах справи мається достатня кількість доказів для вирішення справи по суті, суд відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, вважає за доцільне ухвалити рішення без участі сторін по справі та без фіксації процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно ст. 280 ЦПК України, в разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату час та місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, та який не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку про залишення без задоволення позову з наступних підстав.

08.12.1983 року ОСОБА_1 видано ордер № 002076, сім`я якої складається з чотирьох осіб, на право заняття квартири за адресою: АДРЕСА_3 . До складу сім`ї входять чоловік ОСОБА_2 , діти - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 розірвано на підставі рішення суду від 15.10.1997 року.

У спірній квартирі також зареєстровані онуки позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підтвердження факту не проживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_1 позивачем наданий акт про не проживання особи за місцем реєстрації, складений невстановленими особами та не посвідчений у встановленому законом порядку.

Інших доказів позивачем не надано.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК УРСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Згідно зі статтею 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК УРСР строки.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності особа зберігає намір ставитися до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житло, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

Позивач, вказуючи на фактичне місце проживання відповідачів за іншими адресами, не надано доказів про такі обставини, що позбавляє суд можливості не лише підтвердити доводи позивача, а також з`ясувати поважність причин відсутності відповідачів у спірній квартирі, у тому числі чи не пов`язано це з наявністю об`єктивних непереборних обставин, перешкодами з боку позивача.

Враховуючи, що позивач не надав достатніх доказів, які б свідчили про непроживання відповідачів за відсутності поважних причин, а також те, що неповнолітні діти втратили право користування спірною квартирою, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.2,4,81,141,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий