Рішення № 101632631, 02.12.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.12.2021м. СумиСправа № 916/2561/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 916/2561/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж» (вул. В`ячеслава Чорновола, буд. 164а, м. Черкаси, 18003, код ЄДРПОУ 14179865)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аместодон» (вул. Кооперативна, 19, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 40269365)

про стягнення 393104 грн 69 коп.,

УСТАНОВИВ:

20.08.2021р. за вх. №2651/21 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Престиж” до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аместодон», в якій позивач просить стягнути з відповідача основний борг в розмірі 291 384,00 грн., пеню в розмірі 3735,21 грн., 3% річних в розмірі 723,80 грн., інфляцію в розмірі 133,68 грн. та штраф за невиконання договірних умов в загальному розмірі 97 128,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.08.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Престиж” до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аместодон» про стягнення 393 104,69 грн. разом з доданими до неї документами, передати за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд Господарського суду Сумської області.

14.09.2021 матеріали позовної заяви надійшли на адресу господарського суду Сумської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2021 справу № 916/2561/21 розподілено судді Заєць С.В.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 291 384,00 грн., пеню в розмірі 3735,21 грн., 3% річних в розмірі 723,80 грн., інфляцію в розмірі 133,68 грн. та штраф за невиконання договірних умов в загальному розмірі 97 128,00 грн.

Ухвалою суду від 15.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено строк відповідачу для надання відзиву на позовну заяву, позивачу – для наданні відповіді на позовну заяву.

18.10.2021 розгляд справи не відбувся у зв`язку з тим, що суддя Заєць С.В. знаходилась на лікарняному з 04.10.2021 по 29.10.2021.

Ухвалою суду від 01.11.2021 відкладено розгляд справи по суті на 11.11.2021.

Ухвалою суду від 11.11.2021 залишено позовну заяву № 16/08-21 від 16.08.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж" без руху. Встановлено строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

17.11.2021 позивачем надано до суду докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.11.2021 продовжено розгляд справи, та призначено розгляд справи на 02.12.2021.

Відповідач станом на 02.12.2021 відзив на позовну заяву не надав.

При цьому, суд зауважує, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.09.2021 та ухвали суду про відкладення розгляду справи від 01.11.2021, від 23.11.2021 повернуто відділенням поштового зв`язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.11.2021, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 40000, Сумська область, м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 19, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Матеріали справи свідчать, що 01 липня 2021 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Престиж» («Постачальник», «Позивач») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Темпо-Транс» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Аместодон» код ЄДРПОУ 40269365) («Покупець»,«відповідач») було укладено договір поставки №010721/1.

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов ’язувався передати у власність Покупця належний Постачальнику товар, а Покупець зобов язувався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього Договору.

До зазначеного Договору 01 липня 2021 року було укладено Додаток №1 (Специфікація) на поставку: «Шина АNNAITE 385/65R22.5-20РR 396 ТL 160К (надалі по тексту «Товар»), в кількості 38 шт. на загальну суму 323 760,00 (триста двадцять три тисячі сімсот шістдесят гривень нуль копійок) гри., в тому числі ПДВ 53960,00 (п`ятдесят три тисячі дев ’ятсот шістдесят гривень) гри.

Відповідно до умов Специфікації до Договору, Постачальник відвантажує товар, в кількості 38 шт. протягом 1 банківського дня з моменту передоплати у розмірі 10% від загальної вартості товару.

07 липня 2021 року Відповідач здійснив передоплату у розмірі 10% від загальної вартості повару передбаченої в Специфікації, а саме: 32376,00 грн.

За умовами Договору, а саме п. 3.2. Відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок у розмірі 90% від загальної вартості товару протягом 10 календарних днів з моменту підписання Сторонами видаткової накладної.

На підставі довіреності №62 від 06.07.2021 року виданої Кіяшку Владиславу Байрамовичу, Постачальник відвантажив Покупцю 07.07.2021 року товар за адресою: м. Одеса, Київське шоссе,5, а саме: «Шина АNNAITE 385/65R22.5-20РR 396 ТL 160К (надалі по тексту «Товар»), в кількості 38 шт. на загальну суму 323 760,00 грн, в тому числі ПДВ 53 960,00 грн., та Сторони в двосторонньому порядку підписали видаткову накладну №2 від 07.07.2021.і

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на виконання п. 3.2. Договору Покупець повинен був здійснити оплату поставленого товару не пізніше 28 липня 2021 року, але в установлений Договором строк Відповідач не виконав свої договірні зобов`язання на предмет оплати товару, в зв`язку з чим на день звернення з позовом до суду у нього наявна заборгованість за отриманий товар в сумі 291384 грн 00 коп.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу (далі - ЦК) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов ’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як установлено нормами ч. 2 ст. 712 ЦК України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК).

Нормами ст. 691 ЦК передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, установленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно - ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець повинен сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з рушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, установлений договором чи законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

З урахуванням приписів п.3.2. Договору та ч.1 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов`язаний був здійснити розрахунок з позивачем за поставлений товар в термін до 28.07.2021, однак відповідачем не було виконано вказаних вимог Закону та Договору.

Доказів сплати, заперечень або спростування заявленої до стягнення суми боргу у розмірі 291384 грн 00 коп. відповідачем суду не надано.

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

З огляду на викладене, позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, шляхом стягнення з відповідача 291384 грн.00 коп.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 5.3 договору сторонами погоджено, що за несвоєчасну або неповну оплати вартості товару покупець за кожен день прострочення сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплати (недооплати) за кожен день прострочення до моменту повного виконання покупцем свого зобов`язання щодо оплати товару.

У разі несвоєчасної або неповної оплати вартості товару більш ніж на 10 днів від умов Договору, покупець додатково сплачує постачальнику 20 відсотків штрафу від загальної вартості товару, протягом 5 банківських днів з моменту настання факту порушення за цим пунктом (п. 5.3.1. Договору).

Також, п. 5.4. Договору сторони обумовили, що за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, що стосуються цього договору, вина сторона несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків від ціни товару, вказаної у п. 3.1. Договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 3735 грн. 21 коп. (за період з 05.07.2021 до 16.08.2021, виходячи з суми боргу 291384 грн 00 коп., розмір штрафу сумарно – 97128 грн. 00 коп. (20% та 10% виходячи з суми 323760 грн 00 коп.)

Відповідач контр розрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання за отриманий товар, а стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) передбачена умовами Договору та нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3735 грн. 21 коп. пені, 97128 грн. 00 коп. штрафу.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 723 грн 80 коп. та інфляційні втрати в розмірі 133 грн 68 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому, слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Між сторонами такий розмір процентів не визначався.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт несвоєчасної оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 723 грн 80 коп та інфляційних втрат в сумі 133 грн 68 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача

На підставі викладеного, керуючись статями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аместодон» (вул. Кооперативна, б. 19, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 40269365) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж» (вул. В`ячеслава Чорновола, буд. 164а, м. Черкаси, 18003, код ЄДРПОУ 14179865) 291384 (двісті дев`яносто одну тисячу триста вісімдесят чотири) гривні 00 коп. суму основного боргу, 3735 (три тисячі сімсот тридцять п`ять) гривень 21 коп. пені, 97128 (дев`яносто сім тисяч сто двадцять вісім) гривень 00 коп. штрафу, 723 (сімсот двадцять три) гривні 80 коп. 3% річних, 133 (сто тридцять три) гривні 68 коп. інфляційні втрати та судовий збір у розмірі 5896 (п`ять тисяч вісімсот дев`яносто шість) гривень 57 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 06.12.2021.

Суддя С.В. Заєць