Рішення № 101632435, 30.11.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" листопада 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3057/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Кожухарь Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81, код ЄДРПОУ 38728376)

до відповідача: Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81, код ЄДРПОУ 01125689)

про стягнення 132744,82 грн. -

за участю представників сторін:

від позивача: Грасовський Д.О., довіреність від 18.01.2021

від відповідача: не з`явився

Суть спору: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» про стягнення 132744,82 грн., з яких: 44911,56 грн. 3% річних та 87833,26 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги ДП «АМПУ» в особі Білгород-Дністровської філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №12-П-БДФ-17 про надання послуг від 01.05.2017.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 09.11.2021 о 14:30.

У судовому засіданні 09.11.2021 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 202 ГПК України про відкладення розгляду справи на 23.11.2021 об 11:15.

У судовому засіданні 23.11.2021 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 202 ГПК України про відкладення розгляду справи на 30.11.2021 об 11:20; забезпечено участь представника позивача у судовому засіданні, яке призначено на 30.11.2021 об 11:20 в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon».

25.11.2021 за вх.№31685/21 до суду від відповідача надійшли пояснення, які прийнято судом до розгляду. У поданих поясненнях відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення 3% річних у розмірі 44911,56 грн. та інфляційних витрат у розмірі 87833,26 грн.

29.11.2021 за вх.№32058/21 до суду від позивача надійшли заперечення на пояснення відповідача, в яких позивач посилається на те, що твердження відповідача щодо спливу 15.11.2021 строку позовної давності для звернення позивача з позовною заявою є помилковим та не підлягає задоволенню, позивачем подано 08.10.2021 до Господарського суду Одеської області позовну заяву №986/12-01-09/Вих від 06.10.2021 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, про що свідчить штамп від 08.10.2021 року (вх.№3158/2 1) відділу документального забезпечення (канцелярії) Господарського суду Одеської області. Позивач вказує, що в позовній заяві охоплено період з 16.11.2018 по 06.10.2021, який є меншим, ніж три роки, а отже, строк позовної давності на звернення позивача до суду не пропущено.

Представник позивача у судовому засіданні 30.11.2021 просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судове засідання відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений. Судом були вжиті всі можливі заходи належного повідомлення відповідача про розгляд судом господарської справи, час та місце судових засідань. Суд виходить з того, що учасники справи в господарському процесі мають вчиняти належні дії щодо ефективного використання належних їм процесуальних прав та виконання належних обов`язків, а господарський суд, повідомляючи учасників справи шляхом надсилання поштових повідомлень за офіційними, відомими суду, адресами зі свого боку забезпечує їм належні процесуальні гарантії на участь у розгляді справи. 25.11.2021 за вх.№31685/21 до суду від відповідача надійшли пояснення, в яких заявлено клопотання про проведення розгляду справи за його відсутністю, яке у судовому засіданні 30.11.2021 судом у протокольній формі задоволено.

Справа №916/3057/21 розглядалась судом в період оголошеного загальнодержавного карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з оголошеним загальнодержавним карантином, та про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

Господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд встановив:

01.05.2017 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація, позивач) та Державним підприємством «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (підприємство, відповідач) укладений договір №12-П-БДФ-17 про надання послуг, відповідно до якого адміністрація надає підприємству послуги, за переліком та кількістю встановленому додатком №1 до договору, що є невід`ємною частиною договору, а підприємство приймає і оплачує послуги на умовах договору.

Пунктом 2.2 договору визначено, що розрахунки за договором здійснюються підприємством згідно тарифів, зазначених у додатку №1 до договору, в безготівковій формі шляхом перерахування підприємством грошових коштів на розрахунковий рахунок адміністрації не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним. Підставою для оплати послуг є підписаний сторонами Акт наданих послуг та виставлений на підставі цього акту рахунок.

Згідно з п.3.1.5 договору адміністрація має право отримувати за надані послуги підприємству оплату в розмірах і строки, передбачені цим договором.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що у разі прострочення оплати за користування інфраструктурою, підприємство сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно з п.6.1 договору усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.

Відповідно до п.6.2 договору якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України.

У відповідності до п.7.1 договору останні набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2017 включно.

Додатком №1 до договору №12-П-БДФ-17 від 01.05.2017 є Перелік послуг, що надаються БДФ ДП «АМПУ».

Додатковою угодою від 14.07.2017 до договору про надання послуг №12-П-БДФ-17/60-ВД/17 від 01.05.2017 змінено розділ 9 договору «Юридичні адреси та платіжні реквізити сторін» в частині реквізитів «Адміністрації» та «Підприємства».

В матеріалах справи наявна копія позовної заяви Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт», поданої у справі №916/2594/18, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача основну заборгованість у сумі 518652,29 грн., пеню у сумі 25799,90 грн., 3% річних у сумі 17833, 86 грн. (період з 27.06.2017 по 15.11.2018), інфляційні втрати в розмірі 55770,97 грн. (період з червня 2017 року по листопад 2018 року), а також витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.02.2019 у справі №916/2594/18 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» основну заборгованість у розмірі 518652,29 грн., пеню в розмірі 10000 грн., інфляційні втрати в розмірі 55770,97 грн., 3% річних у розмірі 17815,41 грн., судовий збір у сумі 9270,58 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Як вбачається з наявних матеріалів справи відповідач частково погасив заборгованість після ухвалення Господарським судом Одеської області рішення у справі №916/2594/18 на суму 1000 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не в повному обсязі сплачена заборгованість за договором, яка встановлена та стягнута судовим рішенням у справі №916/2594/18, позивач донарахував на залишок заборгованості та заявив до стягнення з відповідача в межах цієї справи 44911,56 грн. 3% річних та 87833,26 грн. інфляційних втрат за період з 16.11.2018 по 06.10.2021.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов`язань за правочинами щодо фінансових інструментів, вчиненими на організованому ринку капіталу та поза ним, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Господарського суду Одеської області від 25.02.2019 у справі №916/2594/18 (суддя Щавинська Ю.М.) судом було встановлено факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за договором №12-П-БДФ-17 від 01.05.2017 в розмірі 518652,29 грн., а також правомірність вимог про стягнення пені (суд, враховуючи наявні обставини тяжкого фінансового стану відповідача, виходячи із принципу збалансованості інтересів обох сторін зменшив розмір пені до 10000 грн.); правомірність нарахування 55770,97 грн. інфляційних втрат (період з червня 2017 року по листопад 2018 року) та 17815,41 грн. 3% річних (період з 27.06.2017 по 15.11.2018).

Звертаючись до господарського суду з даним позовом до відповідача, враховуючи, що відповідачем лише частково сплачено суму заборгованості в рахунок погашення суми основного боргу, стягнутого за рішенням суду у справі №916/2594/18, позивач донарахував та заявив до стягнення з відповідача: на заборгованість, стягнуту за рішенням суду у справі №916/2594/18, - 44911,56 грн. 3% річних за період з 16.11.2018 по 06.10.2021 та 87833,26 грн. інфляційних втрат з листопада 2018 року по жовтень 2021 року.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення, яке не припиняє грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених статтею 625 ЦК України сум до моменту повного погашення заборгованості. За таких обставин, господарський суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача донарахованих за наступний період (до погашення основного боргу) 3% та інфляційних втрат, враховуючи, що заборгованість відповідачем в повному обсязі не погашена.

Враховуючи факт прострочення сплати відповідачем заборгованості, перевіривши розрахунки позивача та встановивши їх обґрунтованість та відповідність умовам договору та вимогам чинного законодавства, приймаючи до уваги ненадання відповідачем контррозрахунків, господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 44911,56 грн. 3% річних (за період з 16.11.2018 по 06.10.2021) та 87833,26 грн. інфляційних втрат (за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Оцінивши доводи відповідача, викладені у письмових поясненнях, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем заявлено, що строк на право позивача звернутись до суду за захистом свого права та інтересу в частині стягнення за період з 15.11.2018 по 06.10.2021 3% річних у розмірі 44911,56 грн. та інфляційних витрат у розмірі 87833,26 грн. закінчився 15.11.2021.

Господарський суд зазначає, що з урахування подання позивачем позову до суду 08.10.2021, строк позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не сплинув.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про правомірність, обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) в повному обсязі.

Іншого відповідачем не доведено.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) задовольнити повністю.

2.Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81, код ЄДРПОУ 01125689) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81, код ЄДРПОУ 38728376) 44911 /сорок чотири тисячі дев`ятсот одинадцять/ грн. 56 коп. 3% річних, 87833 /вісімдесят сім тисяч вісімсот тридцять три/ грн. 26 коп. інфляційних втрат та 2270 /дві тисячі двісті сімдесят/ грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено 03 грудня 2021 р.

Суддя Ю.С. Бездоля