Рішення № 101631998, 06.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.12.2021Справа № 910/12585/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ЕКО НОВА» (61105, Харківська обл., місто Харків, проспект Героїв Сталінграда, будинок 45) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДТОРГ ІФ» (01054, місто Київ, вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський р-н), будинок 62) про стягнення 182 056,08 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ЕКО НОВА» (далі - позивач, ТОВ «КОМПАНІЯ ЕКО НОВА») звернулося до Господарського суду міста Києва (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДТОРГ ІФ» (далі - відповідач, ТОВ «ЗАХІДТОРГ ІФ») про стягнення 182 056,08 грн, з яких: 153 394,56 грн - основна заборгованість, 10 432,53 грн - пеня, 8 032,25 грн - інфляційні втрати, 2 526,91 грн - 3% річних, 7 669,73 грн - штраф, а також судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 241 від 24.12.2020 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, штраф, інфляційні втрати та 3% річних.

03.08.2021 автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/12585/21 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою суду від 09.08.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Позивачем, у строк встановлений ухвалою суду від 09.08.2021, подано заяву вих. № 2008 від 20.08.2021 про усунення недоліків, з доданими до неї відповідними документами.

Також позивачем до заяви про усунення недоліків позовної заяви долучено клопотання вих. № 2008/1 від 20.08.2021 про витребування доказів в порядку ст. 81 ГПК України, а саме оригінали документів:

Договір поставки № 241 від 24.12.2020;

Специфікація № 1 від 24.12.2020 до Договору поставки № 241 від 24.12.2020;

Специфікація № 2 від 12.01.2021 до Договору поставки № 241 від 24.12.2020;

Видаткова накладна № 2578 від 26.12.2020 на суму 157 664,60 грн;

Товарно-транспортна накладна № 2578 від 26.12.2020;

Видаткова накладна № 40 від 13.01.2021 на суму 125 730, 46 грн;

Товарно-транспортна накладна № 40 від 13.01.2021;

Довіреність №111 від 12.01.2021 на отримання товару представником відповідача;

Довіреність № 108 від 24.12.2020р. на отримання товару представником відповідача;

Акт звіряння взаємних розрахунків підписаний з боку відповідача.

В обґрунтування заявленого клопотання про витребування доказів, представник позивача вказував, що до претензії вих. №10/03-1 від 10.03.2021, яка додана до позовної заяви, додаються Договір поставки № 241 від 24.12.2020, Специфікації до нього, видаткові накладні, акт звірки та надсилаються відповідачу вдруге з прохання повернути їх позивачу, однак всі вищезазначені документи були отримані позивачем від відповідача в сканкопіях на електронну пошту, жодних оригіналів документів від відповідача отримано не було.

30.08.2021 позивачем було надано доповнення вих. № 2708 від 27.08.2021 до заяви про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 30.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Також ухвалою суду від 30.08.2021 задоволено клопотання представника позивача від 20.08.2021 про витребування доказів та ухвалено витребувати у ТОВ «ЗАХІДТОРГ ІФ» оригінали документів: Договір поставки № 241 від 24.12.2020; Специфікація № 1 від 24.12.2020 до Договору поставки № 241 від 24.12.2020; Специфікація № 2 від 12.01.2021 до Договору поставки № 241 від 24.12.2020; Видаткова накладна № 2578 від 26.12.2020 на суму 157 664,60 грн; Товарно-транспортна накладна № 2578 від 26.12.2020; Видаткова накладна № 40 від 13.01.2021 на суму 125 730, 46 грн; Товарно-транспортна накладна № 40 від 13.01.2021; Довіреність №111 від 12.01.2021 на отримання товару представником відповідача; Довіреність № 108 від 24.12.2020р. на отримання товару представником відповідача; Акт звіряння взаємних розрахунків підписаний з боку відповідача.

Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 30.08.2021 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105478459676) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 30.08.2021, яка направлялась на адресу відповідача (01054, місто Київ, вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський р-н), будинок 62) була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, відповідно даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження ТОВ «ЗАХІДТОРГ ІФ» (ідентифікаційний код юридичної особи: 40374602) є: 01054, місто Київ, вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський р-н), будинок 62.

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Відповідно до п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 в чинній редакції (далі - Правила) рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштових конверту з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» свідчить, що рішення (ухвали) не вручені з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами першою та другою ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 30.08.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог не подав.

Також відповідачем не було виконано вимоги ухвали суду від 30.08.2021 та не надано витребуваних судом документів.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2020 між ТОВ «КОМПАНІЯ ЕКО НОВА» (далі - Продавець) та ТОВ «ЗАХІДТОРГ ІФ» (далі - Покупець) був укладений Договір поставки № 241 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов`язується у визначений строк передати у власність Покупця мелясу цукрового буряку в асортименті, відповідно до видаткових накладних (надалі - «Товар»).

Загальна вартість Товару, що поставляється за Договором, визначається виходячи із всіх підписаних сторонами Специфікацій, що є додатками до цього Договору (надалі іменуються «Специфікації») становлять його невід`ємну частину, протягом терміну дії даного Договору та згідно фактичним сумарним поставкам, вказаних в видаткових накладних та прийнятих Покупцем протягом дії Договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1. та п. 3.2. Договору, ціна Товару визначається сторонами у Специфікаціях, що є додатками до цього Договору і становлять його невід`ємну частину. Вартість Товари за цим Договором встановлюється сторонами у гривнях та включає в себе ПДВ. Загальна вартість Товари, що поставляється згідно Договору, становить сукупну суму вартості Товару прийнятого Покупцем протягом дії Договору.

Оплата вартості Товару здійснюється Покупцем шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок Продавця у строки, визначені сторонами у Специфікаціях (п. 3.3. Договору).

Згідно з п. 3.5. Договору, датою оплати Товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця.

Умовами п. 4.2. Договору передбачено, що претензії щодо якості та кількості Товару не приймаються після вивантаження Товару у резервуари (ємкості та ін.) Покупця. Після вивантаження Товару у резервуари (ємкості та ін.) Покупця, Товар вважається прийнятим у власність Покупця, належної якості та відповідної кількості згідно умов даного Договору та додатків до нього.

Пунктами 5.1. та 5.2. Договору передбачено, що умови та місце поставки визначаються у Специфікаціях. Продавець зобов`язується поставити загальну кількість товару за цим Договором у строки, визначені сторонами у Специфікаціях.

Відповідно до п. 6.2. Договору, у випадку порушення Покупцем термінів сплати платежів, передбачених Договором, Покупець сплачує на користь Продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у вказаному періоді) від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з п. 6.3. Договору, у випадку якщо термін прострочення Покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю штраф у розмірі 5% від суми заборгованості, протягом 5 робочих днів із дня одержання відповідної письмової вимоги Продавця.

Цей Договір набуває чинності після його підписання та скріплення печатками Сторін з дати, зазначеної в преамбулі на першій сторінці даного Договору та діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до моменту повного виконання Сторонами зобов`язань за цим Договором (п. 8.1. Договору).

Умовами п. 8.2. Договору передбачено, що закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Сторони дійшли згоди, що Договір, підписаний і переданий за допомогою електронної пошти, так само як і всі пов`язані з ним додатки, додаткові угоди, Специфікації, а також листування щодо нього, в тому числі рахунки-фактури, доручення, видаткові накладні, акти приймання-передачі, товаросупроводжувальні документи, акти звірок взаєморозрахунків, повідомлення, претензії і інші документи, що утворяться при його виконанні, підписані уповноваженою особою а завірені печаткою підприємства, передані Сторонами одна іншій за допомогою електронного зв`язку, мають юридичну силу до моменту надання оригіналів вищевказаних документів. Адреса електронної пошти: зі сторони Покупця: zahidtorgif@ukr.net, зі сторони Продавця: econovasnab@gmail.com (п. 9.7. Договору).

Пунктом 9.8. Договору передбачено, що у разі ухилення однією із Сторін від прийому документів, в порядку, передбаченому п. 9.7. цього Договору, документи вважаються доставленими і прийнятими відповідною Стороною після закінчення 3 (трьох) робочих дів від дати їх відправлення.

24.12.2020 сторонами було погоджено Специфікацію № 1, яка підписана та скріплена відбитками печаток товариств.

Відповідно до п. 1 Специфікації № 1, Покупець передає у власність Покупця, а Покупець приймає і зобов`язується оплатити Товар: меляса в кількості 30 (+-5%) тон (4 335,35 грн за 1 тону) на загальну суму 156 000,60 грн з ПДВ.

Строк оплати, відповідно до п. 2 Специфікації № 1, визначений як здійснення Покупцем передоплати в розмірі 80% вартості Товару та сплати 20% вартості Товару протягом одного банківського дня по факту реєстрації податкових накладних шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний банківський рахунок Продавця.

Пунктами 3 та 4 Специфікації № 1 передбачено, що Продавець здійснює поставку Товару автомобільним транспортом за власний рахунок на склад Покупця, що знаходиться за адресою: с. Оршевці, Кицманський район, Черновицька область. Строк поставки: до 31.12.2021.

На виконання умов Договору та Специфікації № 1 від 24.12.2020, позивачем було поставлено товар відповідачу у кількості 30,32 тони на загальну суму 157 664,60 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 2578 від 26.12.2020 та товарно-транспортною накладною № 2578 від 26.12.2020, підписаними сторонами, які містять відбити печаток товариств.

Видаткова накладна № 2578 від 26.12.2020 містить відомості, що зі сторони відповідача товар отримав комерційний директор Саварин І.І., повноваження якого підтверджуються довіреністю № 108 від 24.12.2020, копія якої надана в матеріали справи.

Позивачем був виставлений рахунок на оплату № 204 від 24.12.2020 на суму 157 664,60 грн з ПДВ.

Відповідачем було сплачено 80% вартості поставленого товару на суму 130 000,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 706 від 24.12.2020.

Позивачем було надано податкову накладну № 120 від 24.12.2020 на суму 130 000,50 грн та квитанцію № 1 про прийняття документу Державною податковою службою України.

Проте, як зазначає позивач, 20% вартості поставленого товару, згідно Специфікації № 1 від 24.12.2020 у сумі 27 664,10 грн відповідачем сплачено не було.

12.01.2021 сторонами було погоджено Специфікацію № 2, яка підписана та скріплена відбитками печаток підприємств.

Відповідно до п. 1 Специфікації № 2, Покупець передає у власність Покупця, а Покупець приймає і зобов`язується оплатити Товар: меляса в кількості 20 (+-15%) тон (4 583,35 грн за 1 тону) на загальну суму 110 000,40 грн з ПДВ.

Строк оплати, відповідно до п. 2 Специфікації № 2, визначений як здійснення Покупцем повної 100% оплати вартості Товару протягом 3 (трьох) банківських днів по факту поставки Товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний банківський рахунок Продавця.

Пунктами 3 та 4 Специфікації № 2 передбачено, що Продавець здійснює поставку Товару автомобільним транспортом за власний рахунок на склад Покупця, що знаходиться за адресою: с. Оршевці, Кицманський район, Черновицька область. Строк поставки: до 17.01.2021.

На виконання умов Договору та Специфікації № 2 від 12.01.2021, позивачем було поставлено товар відповідачу у кількості 22,86 тони на загальну суму 125 730,46 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 40 від 13.01.2021 та товарно-транспортною накладною № 40 від 13.01.2021, підписаними сторонами, які містять відбити печаток товариств.

Видаткова накладна № 40 від 13.01.2021 містить відомості, що зі сторони відповідача товар отримав комерційний директор Саварин І.І., повноваження якого підтверджуються довіреністю № 111 від 12.01.2021, копія якої надана в матеріали справи.

Позивачем був виставлений рахунок на оплату № 11 від 12.01.2021 на суму 125 730,46 грн з ПДВ.

Проте, як зазначає позивач, 100% вартості поставленого товару, згідно Специфікації № 2 від 12.01.2021 у сумі 125 730,46 грн відповідачем сплачено не було.

Оскільки відповідачем неналежно виконувались умови Договору поставки № 241 від 24.12.2020 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, позивач звернувся до відповідача із претензією вих. № 10/03-1 від 10.03.2021 про сплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 153 394,56 грн протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання даної претензії.

Вказана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача, станом на 10.03.2021, а саме: 76005, м. Івано-Франківськ, вул. О. Довженка 5-А/7, що підтверджується описом вкладення у цінний лист 6100707897674, накладною підприємством поштового зв`язку Укрпошта № 6100707897674, фіскальним чеком від 10.03.2021.

Претензія вих. № 10/03-1 від 10.03.2021 була отримана відповідачем 15.03.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6100707897674, однак залишена відповідачем без відповіді та належного виконання.

Вищевикладене і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір поставки № 241 від 24.12.2020.

Відповідно до п. 9.7. Договору, сторони дійшли згоди, що Договір, підписаний і переданий за допомогою електронної пошти, так само як і всі пов`язані з ним додатки, додаткові угоди, Специфікації, а також листування щодо нього, в тому числі рахунки-фактури, доручення, видаткові накладні, акти приймання-передачі, товаросупроводжувальні документи, акти звірок взаєморозрахунків, повідомлення, претензії і інші документи, що утворяться при його виконанні, підписані уповноваженою особою а завірені печаткою підприємства, передані Сторонами одна іншій за допомогою електронного зв`язку, мають юридичну силу до моменту надання оригіналів вищевказаних документів. Адреса електронної пошти: зі сторони Покупця: zahidtorgif@ukr.net, зі сторони Продавця: econovasnab@gmail.com.

За положенням частини першої ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами частин першої та восьмої ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно частини першої ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (п. 1 частини першої ст. 208 ЦК України).

Якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої ст. 181 ГК України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 09.04.2019 у справі №910/3359/18, від 29.10.2019 у справі № 904/3713/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19.

Аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14, від 01.06.2020 у справі № 906/355/19.

В матеріали справи надані копія Договору поставки № 241 від 24.12.2020, Специфікації № 1 від 24.12.2020 та Специфікації № 2, підписані зі сторони відповідача - директором Горопашна Н.П. та скріплений відбитком печатки ТОВ «ЗАХІДТОРГ ІФ»; копію видаткової накладної № 2578 від 26.12.2020 за підписом представника відповідача - комерційного директора Саварин І.І., повноваження якого підтверджуються довіреністю № 108 від 24.12.2020, копія якої також надана в матеріали справи; копію видаткової накладної № 40 від 13.01.2021 за підписом представника відповідача - комерційного директора Саварин І.І., повноваження якого підтверджуються довіреністю № 111 від 12.01.2021, копія якої також надана в матеріали справи, а також копії товарно-транспортних накладних № 2578 від 26.12.2020 та № 40 від 13.01.2021 за підписом представника відповідача, скріпленого відбитком печатки ТОВ «ЗАХІДТОРГ ІФ».

Також, позивачем в матеріали справи надано копію платіжного доручення № 706 від 24.12.2020, що підтверджує здійснення відповідачем часткової оплати поставленого позивачем за видатковою накладною № 2578 від 26.12.2020 товару за на суму 130 000,50 грн та копію податкової накладної № 120 від 24.12.2020 на суму 130 000,50 грн та квитанцію № 1 про прийняття документу Державною податковою службою України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо поставки товару за Договором поставки № 241 від 24.12.2020 та виконання сторонами його умов.

Крім того, сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось, сторонами у Специфікації № 1 від 24.12.2020 було погоджено поставку 30 (+-5%) тон (4 335,35 грн за 1 тону) на загальну суму 156 000,60 грн з ПДВ, передбачивши строк оплати в розмірі 80% передплати вартості Товару та сплати 20% вартості Товару протягом одного банківського дня по факту реєстрації податкових накладних шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний банківський рахунок Продавця.

На виконання умов Договору та Специфікації № 1 від 24.12.2020, позивачем було поставлено товар відповідачу у кількості 30,32 тони на загальну суму 157 664,60 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 2578 від 26.12.2020 та товарно-транспортною накладною № 2578 від 26.12.2020, підписаними сторонами, які містять відбити печаток товариств.

Видаткова накладна № 2578 від 26.12.2020 містить відомості, що зі сторони відповідача товар отримав комерційний директор Саварин І.І., повноваження якого підтверджуються довіреністю № 108 від 24.12.2020, копія якої надана в матеріали справи.

Позивачем був виставлений рахунок на оплату № 204 від 24.12.2020 на суму 157 664,60 грн з ПДВ, який був оплачений відповідачем у розмірі 80% вартості поставленого товару на суму 130 000,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 706 від 24.12.2020.

Проте, доказів сплати відповідачем 20% вартості поставленого товару, згідно Специфікації № 1 від 24.12.2020 у сумі 27 664,10 грн в матеріали справи надано не було.

Як зазначалось, 20% вартості Товару, відповідно до умов Специфікації № 1 від 24.12.2020, відповідачем мало бути сплачено протягом одного банківського дня по факту реєстрації податкових накладних.

Згідно зданими видаткової накладної № 2578 від 26.12.2020 та товарно-транспортною накладною № 2578 від 26.12.2020, позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 157 664,60 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 26 277,43 грн.

Положеннями п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України) передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з положеннями абз. 14 п. 201.10 ст. 201 ПК України, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Згідно з абз. 1 п. 201.10. ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Положеннями абз. 2 п. 201.10. ст. 201 ПК України передбачено, що податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01.07.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження (абз. 3 п. 201.10. ст. 201 ПК України).

Таким чином, положеннями податкового законодавства передбачено, що при здійсненні кожної операції постачання товару продавець товарів, у нашому випадку позивач, зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних

Абзацом 5 п. 201.10. ст. 201 ПК України передбачено, що підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Пунктом 12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабміну від 29.12.2010 № 1246 (далі - Порядок № 1246), передбачено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДПС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема: дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

За результатами перевірок, визначених п. 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція) (п. 13 Порядку № 1246).

Абзацом 13 п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, з положень ПК України вбачається, що прийняття податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних підтверджується квитанцією в електронному вигляді у текстовому форматі, а якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття податкової накладної, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як було зазначено, позивачем в матеріали справи було надано податкову накладну № 120 від 24.12.2020 та квитанцію № 1 про прийняття документу Державною податковою службою України.

Однак, податкова накладна № 120 від 24.12.2020 містить в собі дані про подання податкових даних до Державної податкової служби України лише щодо постачання відповідачу частини товару за видатковою накладною № 2578 від 26.12.2020 на суму 130 000,50 грн, в тому числі 21 666,75 грн ПДВ, які були оплачені відповідачем як передплата (аванс) за платіжним дорученням № 706 від 24.12.2020.

Податкову накладну на суму 27 664,10 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача за видатковою накладною № 2578 від 26.12.2020, в матеріали справи надано не було, як і не було надано кавітації про прийняття її до Єдиного реєстру податкових накладних.

При цьому, Специфікацією № 1 від 24.12.2020 передбачено, що оплата 20% товару, поставленого за видатковою накладною № 2578 від 26.12.2020, має бути здійснена відповідачем протягом одного банківського дня по факту реєстрації податкових накладних.

Так, положеннями абз. 6 п. 201.10. ст. 201 ПК України становлено, що з метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Крім того, надана позивачем копія податкової накладної № 120 від 24.12.2020 не містить в собі відмітки про реєстрацію в ЄДРП (Єдиному реєстрі податкових накладних).

Таким чином, в матеріали справи не надано доказів реєстрації податкових накладних на суму поставки товарів згідно видаткової накладної № 2578 від 26.12.2020.

Також, судом прийнято до уваги, що податкова накладна № 120 від 24.12.2020 не містить в собі обов`язкових реквізитів електронного документу - кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи.

Так, п. 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи.

Таким чином, податкове законодавство передбачає складення податкової накладної в електронній формі з кваліфікованим електронним підписом, тобто податкова накладна є електронним документом.

Частиною першою ст. 91 ГПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи.

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга ст. 91 ГПК України).

Відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, регулюється положеннями Закону України від 22.05.2003 № 851-ІV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон № 851-ІV).

Відповідно до частини першої ст. 5 Закону № 851-ІV, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Частинами першою та другою статті 6 Закону № 851-ІV передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги».

Положенням частини першої ст. 7 Закону № 851-ІV передбачено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Відповідно до п. 12) ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 № 2155-VIII (далі - Закон № 2155-VIII), електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (п. 23) ст. 1 Закону № 2155-VIII).

Положеннями частин четвертої-шостої ст. 7 Закону № 851-ІV передбачено, що якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Частинами третьою та п`ятою ст. 5 Закону № 851-ІV передбачено, що електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Таким чином, візуальною формою електродного документу - податкової накладної № 120 від 24.12.2020, є відображення даних, які віна містить, на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною, у тому числі обов`язкового реквізиту електронного документу - кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи.

Приймаючи до уваги положення податкового законодавства, умови оплати за поставлений позивачем товар, передбачені Специфікацією № 1 від 24.12.2020, та надані позивачем документи, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази факту реєстрації податкових накладних за поставлений товар відповідно видаткової накладної 2578 від 26.12.2020.

Проте, податкові накладні мають оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.

Приймаючи до уваги викладене, надані в матеріли справи копії Договору, Специфікацій, рахунків-фактур, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, довіреностей та платіжного доручення, суд прийшов до висновку про отримання відповідачем товару за видатковою накладною № 2578 від 26.12.2020 у розмірі 27 664,10 грн, у зв`язку з чим, отриманий відповідачем товар має бути оплачений відповідно до діючого законодавства.

Підпунктом 1.7. п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» передбачено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази факту реєстрації податкових накладних, за якими сторони встановили початок відліку строку оплати (один банківський день) відповідачем поставленого позивачем товару за видатковою накладною № 2578 від 26.12.2020 у розмірі 27 664,10 грн, до зобов`язань відповідача щодо оплати отриманого товару підлягають застосування норми частини другої ст. 530 ЦК України, якими передбачено можливість виникнення обов`язку негайного виконання, який, зокрема, випливає з припису частини першої статті 692 ЦК України.

Відповідачем було отримано товар у розмірі 27 664,10 грн, 26.12.2020, що підтверджується видатковою накладною № 2578 та товарно-транспортною накладною № 2578, у зв`язку з чим обов`язок відповідача оплатити товар виник негайно після його прийняття, а саме: 26.12.2020, тоді як передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, а саме: з 27.12.2020.

Також, сторонами у Специфікації № 2 від 12.01.2021 було погоджено поставку товару в кількості 20 (+-15%) тон (4 583,35 грн за 1 тону) на загальну суму 110 000,40 грн з ПДВ та строк оплати в розмірі 100% оплати вартості товару протягом 3 (трьох) банківських днів по факту поставки Товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний банківський рахунок Продавця.

На виконання умов Договору та Специфікації № 2 від 12.01.2021, позивачем було поставлено товар відповідачу у кількості 22,86 тони на загальну суму 125 730,46 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 40 від 13.01.2021 та товарно-транспортною накладною № 40 від 13.01.2021, підписаними сторонами, які містять відбити печаток товариств.

Видаткова накладна № 40 від 13.01.2021 містить відомості, що зі сторони відповідача товар отримав комерційний директор Саварин І.І., повноваження якого підтверджуються довіреністю № 111 від 12.01.2021, копія якої надана в матеріали справи.

Позивачем був виставлений рахунок на оплату № 11 від 12.01.2021 на суму 125 730,46 грн з ПДВ, проте, докази оплати відповідачем 100% вартості поставленого згідно Специфікації № 2 від 12.01.2021 товару у сумі 125 730,46 грн в матеріалах справи відсутні.

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був виконаний обов`язок, визначений умовами Договору, та поставлений відповідачу товар на загальну суму 153 394,56 грн, що підтверджується підписаними зі сторони відповідача видатковими накладними на зазначену суму, однак, відповідачем свого зобов`язанням, визначеного Договором, виконано не було, поставлений товар оплачений не був, доказів оплати і матеріали справи не надано.

Також, відповідач не скористався своїми процесуальними правами, не надав суду аргументи, доводи та міркування, не виконав обов`язку щодо надання відзиву на позов з мотивуванням заперечень за наявності таких.

Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується виконання позивачем зобов`язань за Договором щодо поставки товару відповідачу, тоді як відповідачем зобов`язання по сплаті поставленого товару виконані не були, на момент прийняття рішення ТОВ «ЗАХІДТОРГ ІФ» не надало документи, які б свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, наявність та розмір заборгованості відповідачем не були спростовані, у зв`язку чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 153 394,56 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 432,53 грн, суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.2. Договору, у випадку порушення Покупцем термінів сплати платежів, передбачених Договором, Покупець сплачує на користь Продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у вказаному періоді) від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення.

Частиною шостою ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий розрахунок пені, суд зазначає, що він розрахований не вірно, оскільки позивачем не враховано, що Специфікацією № 1 від 24.12.2020 сторонами встановлений строк оплати протягом одного банківського дня по факту реєстрації податкових накладних, а Специфікацією № 2 від 12.01.2021 сторонами передбачений строк оплата вартості товарну протягом 3 (трьох) банківських днів по факту поставки.

Як зазначалось, оскільки в матеріалах справи відсутні докази факту реєстрації податкових накладних, за якими сторони встановили початок відліку строку оплати (один банківський день) відповідачем поставленого позивачем товару за видатковою накладною № 2578 від 26.12.2020 у розмірі 27 664,10 грн, до зобов`язань відповідача щодо оплати отриманого товару підлягають застосування норми частини другої ст. 530 ЦК України, у зв`язку з чим обов`язок відповідача оплатити товар виник негайно після його прийняття, а саме: 26.12.2020, тоді як передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, а саме: з 27.12.2020 та з урахуванням положень частини шостою ст. 232 ГК України припиняється 26.06.2021 включно.

Однак, оскільки суд не може вийти за заявлені позивачем періоди, то нарахування пені здійснюється за період з 29.12.2020 по 26.06.2021.

Факт поставки товару на суму 125 730,46 грн підтверджується видатковою накладною № 40 від 13.01.2021 та товарно-транспортною накладною № 40 від 13.01.2021, таким чином 3 (три) банківські дні, з урахуванням положень ст. 253 ЦК України, починають нараховуватись з 14.01.2021 та закінчуються 18.01.2021 включно, а відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем закінчення 3 (трьох) денного терміну, а саме: з 19.01.2021 та з урахуванням положень частини шостою ст. 232 ГК України припиняється 19.07.2021 включно.

Однак, оскільки суд не може вийти за заявлені позивачем періоди, то нарахування пені здійснюється за період з 19.01.2021 по 16.07.2021.

Приймаючи до уваги викладене, судом проведено власний розрахунок, за яким з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 10327,13 грн.

Щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7 669,73 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 6.3. Договору, у випадку якщо термін прострочення Покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю штраф у розмірі 5% від суми заборгованості, протягом 5 робочих днів із дня одержання відповідної письмової вимоги Продавця.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені (неустойки) та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою ст. 231 ГК України.

У інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення неустойки та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені (неустойки) не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі № 42/252, від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Матеріалами справи підтверджується прострочка виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати поставленого товару на суму 153 394,56 грн, а тому суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Перевіривши наданий розрахунок штрафу, суд зазначає, що він розрахований вірно, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7 669,73 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 526,91 грн та інфляційних втрат у розмірі 8 032,35 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних за період з 29.12.2020 по 01.08.2021 на суму 27 664,10 грн та з 17.01.2021 по 01.08.2021, суд встановив, що вони виконані невірно.

Як зазначалось, оскільки в матеріалах справи відсутні докази факту реєстрації податкових накладних, за якими сторони встановили початок відліку строку оплати (один банківський день) відповідачем поставленого позивачем товару за видатковою накладною № 2578 від 26.12.2020 у розмірі 27 664,10 грн, до зобов`язань відповідача щодо оплати отриманого товару підлягають застосування норми частини другої ст. 530 ЦК України, у зв`язку з чим обов`язок відповідача оплатити товар виник негайно після його прийняття, а саме: 26.12.2020.

Однак, оскільки суд не може вийти за заявлені позивачем періоди, то нарахування 3% річних здійснюється за період з 29.12.2020 по 01.08.2021.

Факт поставки товару на суму 125 730,46 грн підтверджується видатковою накладною № 40 від 13.01.2021 та товарно-транспортною накладною № 40 від 13.01.2021, таким чином 3 (три) банківські дні, з урахуванням положень ст. 253 ЦК України, починають нараховуватись з 14.01.2021, а відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем закінчення 3 (трьох) денного терміну, а саме: з 19.01.2021, а не з 17.01.2021, як зазначено позивачем.

Враховуючи вищевикладене судом здійснено власні розрахунки, відповідно яких сума 3% річних становить 2506,24 грн та позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він виконаний вірно та загальна сума інфляційних втрат у розмірі 8032,35 грн підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДТОРГ ІФ» (01054, місто Київ, вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський р-н), будинок 62; ідентифікаційний код юридичної особи: 40374602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ЕКО НОВА» (61105, Харківська обл., місто Харків, проспект Героїв Сталінграда, будинок 45; ідентифікаційний код юридичної особи: 39523548) 181 929 (сто вісімдесят одна тисяча дев`ятсот двадцять дев`ять) грн 91 коп., з яких: 153 394 (сто п`ятдесят три тисячі триста дев`яносто чотири) грн 56 коп. - основної заборгованості, 10327 (десять тисяч триста двадцять сім) грн 13 коп. - пені, 8 032 (вісім тисяч тридцять дві) грн 25 коп. - інфляційних втрат, 2506 (дві тисячі п`ятсот шість) грн 24 коп. - 3% річних та 7 669 (Сім тисяч шістсот шістдесят дев`ять) грн 73 коп. - штрафу, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 728 (дві тисячі сімсот двадцять вісім) грн 95 коп.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2021.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ