Ухвала суду № 101631341, 02.12.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

02.12.2021р. Справа № 904/5430/21

За позовом: Виконувача обов`язків керівника Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави, в особі Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, с. Миколаївка

До: Синельниківської районної державнвої адміністрації Дніпропетровської області, м. Синельникове (відповідач-1) та Фізичної особи - підприємця Маркова Дмитра Олександровича, м. Першотравенськ (відповідач-2)

Про: скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку, шляхом підписання акту приймання-передачі землі

Суддя Васильєв О.Ю.

Секретар судового засідання Броян А.Р.

ПРЕДСТАВНИКИ :

Від прокуратури: Риженко В.О. (прокурор);

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача-1: не з`явився;

Від відповідача-2: Меженна О.В. (адвокат)

СУТЬ СПОРУ:

Заступник керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в січні 2019р. звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (позивач ) про :

- визнання незаконним та скасування розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації «Про затвердження ФОП Маркову Д.О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради» № Р-544/0/350-15 від 24.12.2015 року;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4,8349 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1026, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, укладеного 29.01.16 р. між Петропавлівської районною державною адміністрацією та фізичною особою - підприємцем Марковим Д.О., зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.03.16 р., номер запису - 13651033;

- зобов`язання ФОП Маркова Д.О. повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельну ділянку загальною площею 4,8349 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1026, орієнтовною ринковою вартістю 1 424 400,00 грн., на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому відповідач одержав її в оренду.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем - 1 норм чинного законодавства, а саме щодо надання земель державної та комунальної власті в оренду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.19 р. прийнято позовну заяву прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/73/19 за правилами загального позовного провадження . За результатами розгляду цієї справи ухвалою колегії суддів від 15.03.21 р. залишено без розгляду позовну заяву прокурора з підстав не доведення прокурором на час звернення з цим позовом наявності підстав для представництва інтересів держави в суді внаслідок не дотримання прокурором вимог ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» (звернення з позовом до суду до часу отримання протягом розумного строку відповіді позивача про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді).

Прокурор не оскаржував вищенаведену ухвалу суду про залишення позову без розгляду та 01.06.21 р. вдруге звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з аналогічним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (позивач) до Петропавлівської районної державної адміністрації (відповідач-1) та ФОП Маркова Д.О. (відповідач-2) про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Петропавлівської РДА «Про затвердження ФОП Маркову Д.О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради» №Р-544/0/350-15 від 24.12.15р.; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4, 8349 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1026, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, укладеного 29.01.16р. між відповідачами-1, 2, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.03.16р. , номер запису - 13651033; та про витребування із незаконного володіння ФОП Маркова Д.О. (відповідач-2) вищезазначеної земельної ділянки у власність держави в особі позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне розпорядження прийняте Петропавлівською райдержадміністрацією з перевищенням повноважень , наданих законом та порушенням норм Земельного кодексу України (оскільки відповідач-1 розпорядився земельною ділянкою , яка не була віднесена до не витребуваних земельних паїв), а тому є незаконним та підлягає скасуванню. Наступні позовні вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним розпорядження, а тому також підлягають задоволенню. Одночасно прокурор просив суд поновити строк позовної давності для звернення з цим позовом .

Матеріали справи свідчать, що ця позовна заява складена прокурором 25.05.21 р. (що вбачається із відмітки на першому аркуші позовної заяви , т.1, а.с.1) , копії цієї позовної заяви та додані до них матеріали направлені прокурором на адресу сторін та господарського суду 28.05.21р. (що вбачається із відповідних відбитків штемпелю органу зв`язку , т.1, а.с.29,33,37, 38), а на адресу суду надійшла 01.06.21 р. (що вбачається із відповідного відтиску штемпелю канцелярії суду , т.1,а.с.1).

В той же час , Законом України від 28.04.21 р. № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (що набрав чинності з 27.05.21 р.) внесено зміни до Земельного кодексу України, в т.ч. розділ X «Перехідні положення» доповнений п.24 наступного змісту : доповнити пунктом 24 такого змісту:

« 24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».

Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду».

Таким чином, починаючи з 27.05.21р. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області втратило право розпорядження спірною земельною ділянкою, а це право перейшло в силу Закону до Миколаївської сільської ради Синельниківськоо району Дніпропетровської області.

Враховуючи вищенаведені зміни в чинному земельному законодавстві України, керівник Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області 14.07.21 р. звернувся до господарського суду із заявою про заміну позивача (Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області) на його правонаступника - Миколаївську сільську раду Синельниківського району Дніпропетровської області (т.1, а.с.216 - 219). До клопотання прокурором були додані докази надсилання ним на адресу Миколаївської сільської ради копій позовної заяви та цього клопотання (т.1, а.с.221-222 ).

Ухвалою господарського суду від 27.07.21 р. задоволено клопотання прокурора та залучено до участі у справі в якості правонаступника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (позивач) Миколаївську сільську раду Синельниківського району Дніпропетровської області (т.2, а.с.8-9). Отже, саме Миколаївська сільська рада починаючи з 27.07.21 р. є належним позивачем у цій справі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Частинами 1, 3 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, враховуючи роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідність дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права» передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 911/1497/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: «Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування.

Верховний Суд констатує, що обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах.

При цьому, з висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у підпунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, випливає, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Дотримання порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» надає можливість спростувати стверджуване порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 904/82/19, від 19.01.2021 у справі № 904/71/19, від 02.02.2021 у справі № 904/75/19 між тими ж сторонами у ідентичних спорах, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаних висновків у даній справі, оскільки рішення суду першої інстанції не містить обґрунтованих висновків щодо дотримання прокурором передбаченої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури.

Як вбачається із матеріалів справи, в.о. керівника Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області звертаючись з цим позовом до господарського суду Дніпропетровської області 01.06.21р., в якості позивача вказав Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області , на адресу якого 13.07.17 р. було направлено запит № 101/1942-17 про надання документів та повідомлення про встановлення прокурором факту винесення розпоряджень головою Петропавлівської РДА та укладання у січні 2016 р. договорів оренди земель, які відносяться до земель резерву (запасу). За твердженням прокурора, прокуратура фактично надала можливість уповноваженому державному органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором (відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.20р. у справі № 912/2385/18 ).

Окрім того, на виконання вимог ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокуратурою 08.04.21 р.за вих. № 04/64-245вих-21 на адресу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надіслано лист про наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі позивача, який 09.04.21 р. вручено начальнику загального відділу управління адміністративно – організаційного забезпечення ГУ ДГК у Дніпропетровській області Абрамович Н.В. під підпис. У відповідь на цей лист 17.05.21 р. за № 10-4-0.61-4033/2-21 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомило , що необхідні заходи на захист інтересів держави не вживалися у зв`язку із відсутністю відповідного фінансування на сплату судового збору.

Враховуючи вищевикладені обставини, прокурор вважає, що ним в повному обсязі дотримано вимоги ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» та правову позицію з цього питання Верховоного Суду.

Але суд критично оцінює такі твердження прокурора, враховуючи наступні обставини: як зазначалося вище, прокурор повторно звертаючись з цим позовом до суду в 1 червня 2021 р., в якості позивача зазначив Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке з 27.05.21 р. втратило право розпорядження спірною земельною ділянкою , що перейшло в силу Закону до Миколаївської сільської ради Синельниківськоо району Дніпропетровської області. Таким чином , прокурор звертався до суду з позовом в інтересах неналежного позивача. Незважаючи на ту обставину, що прокурор мав би знати , що належним позивачем у цій справі починаючи з 27.05.21 р. є Миколаївська сільська рада Синельниківськоо району Дніпропетровської області, ним в порушення вимог ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» не було направлено відповідне повідомлення до цього компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» .

Отже, прокурор фактично не надав Миколаївській сільській раді Синельниківськоо району Дніпропетровської області можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Недотримання Прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у підпунктах 76-81 постанови від 26.05.20 р. у справі № 912/2385/18, не підтверджує наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, а також не здійснення або неналежним чином здійснення компетентний орган захисту інтересів держави в суді.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої ст. 226 ГПК України (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у п. 83 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 ).

З урахуванням вищенаведеного господарський суд дійшов до висновку про відсутність у даному випадку законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

З огляду на зазначене доводи прокурора стосовно наявності у нього законних підстав для представництва інтересів держави у цій справі шляхом подачі позову відхиляються, оскільки за своєю суттю зводяться лише до констатації певних норм чинного законодавства, яке регламентує порядок звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі певного орану владних повноважень ; а не свідчать про наявність «виключності» випадку. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.19 р. у справі № 927/246/18.

Згідно з приписами п.4 ч.5 ст.174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави . Відповідно до вимог п.1. ч.1 ст. 226 ГПК України : суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою , яка не має процесуальної дієздатності . Згідно до ч.2-4 цієї статті : про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету. Ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне залишити позов прокурора без розгляду.

Суд звертає увагу, що відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі: залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

На підставі вищезазначеного, керуючись вимогами ст.ст. 226, 234 ГПК України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Залишити позов в.о. керівника Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави, в особі Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області (позивач) до Синельниківської районної державної адміністрації (відповідач-1) та ФОП Маркова Д.О. (відповідач-2) про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Петропавлівської РДА «Про затвердження ФОП Маркову Д.О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради» №Р-544/0/350-15 від 24.12.15р.; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4, 8349 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1026, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, укладеного 29.01.16р. між відповідачами-1, 2, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.03.16р., номер запису - 13651033; та про витребування із незаконного володіння ФОП Маркова Д.О. (відповідач-2) вищезазначеної земельної ділянки у власність держави в особі позивача без розгляду.

Відповідно до вимог ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Васильєв О.Ю.