Рішення № 101629990, 22.11.2021, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/961/17

провадження № 2/631/36/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2021 року смт Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Пархоменко І. О.,

при секретарі - Бондаренко І. М.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Служба у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне.

На підставі свідоцтва про право власності від 17.04.1997 та витягу №78417505 позивач та її діти, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 є співвласниками житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 є донькою її рідної сестри ОСОБА_11 , тобто племінницею позивача. Відповідач з 07.11.2012 зареєстрована у житловому приміщенні, що належить на праві власності позивачу та третім особам, проте фактично проживає за іншою адресою, а саме, АДРЕСА_2 . Жодного дня відповідач та діти у квартирі не проживали, не користувалися житлом за місцем реєстрації як місцем проживання. Особистих речей відповідача та її дітей у квартирі немає. Заначене підтверджується актами депутатів від 20.09.2016 та 08.11.2017. Через реєстрацію ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позивач вимушена сплачувати за них комунальні послуги, виникають складнощі у призначенні субсидії. Просила визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_3 .

Представник відповідача ОСОБА_3 через канцелярію суду надала відзив на позовну заяву де зазначила таке.

З позовом про визнання таким що втратили право користування житловим приміщенням відповідача ОСОБА_4 та двох її малолітніх синів звернулась ОСОБА_1 , яка володіє спірною квартирою на праві спільної сумісної власності. Інші співвласники не є позивачами і не підтримують позовних вимог. Посилаючись на ст. 405 ЦК України зазначила, що потрібно враховувати, що діти тимчасово не проживають у квартирі, саме у зв`язку зі створенням позивачем перешкод у користуванні житлом, тому відсутні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням на підставі ст. 107 ЖК України. Крім того, батьками дитини не вирішувалося питання визначення місця проживання дитини, тому підтвердження обставин вибуття малолітніх дітей відповідача на постійне місце проживання в інше жиле приміщення не є доведеним. Відповідач ОСОБА_4 тимчасово не проживає у квартирі з поважних причин, іншого житла ані вона, ані її малолітні діти не мають, інтересу до даного житлового приміщення вона не втрачала, так як зареєструвалась на прохання ОСОБА_1 щоб остання змогла отримати іншу квартиру, а в спірній квартирі відповідач мала намір проживати разом зі своїми дітьми до того часу поки відповідач не придбає власного житла. Просила відмовити в задоволенні позову(т. 1 а. с. 32-35).

Також, через канцелярію суду представник третьої особи СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ надала пояснення на позовну заяву, вказала, що реєстрація малолітніх дітей була вчинена за згодою всіх членів сім`ї, і це надає можливість батькам малолітніх дітей реалізовувати права на виховання, навчання та лікування своєї дитини за місцем реєстрації - у дитячих садочках, школах, лікарнях, тощо. Не підтверджені відомості про забезпеченість малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 іншим житлом. Вимоги про визнання малолітніх дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням суперечать інтересам останніх, а тому, просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог (т. 1 а. с. 156-157).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 05 жовтня 2018 року прийнято до провадження справу та ухвалено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження (а. с. 88-89).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 28 січня 2019 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, СЛУЖБУ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, правонаступником - СЛУЖБОЮ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (а. с. 123 - 125).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 липня 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , третя особа: Служба у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном залишено без руху. (а. с. 173 - 175).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 серпня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа: Служба у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном повернуто позивачеву (а. с. 194 - 195).

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі, суду пояснила, що ОСОБА_4 є її племінницею. На прохання відповідача вона погодилась на реєстрацію ОСОБА_4 та її дітей у квартирі АДРЕСА_3 , що належить їй, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на праві власності. Жодного дня відповідач та діти у квартирі не проживали, не користувалися житлом за місцем реєстрації як місцем проживання. Особистих речей відповідача та її дітей у квартирі немає. Фактично ОСОБА_4 проживає у будинку батьків за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач вимушена сплачувати за відповідача та її дітей комунальні послуги, виникають складнощі у призначенні субсидії. Просила визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_3 .

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, надав суду пояснення аналогічні викладеному у позовній заяві. Посилаючись на приписи ст. ст. 16, 317, 319, 386, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 71, 72, 156 ЖК України просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнала, суду пояснила, що позивач є її тіткою. У спірній квартирі вона з дітьми зареєструвалась за проханням позивача, бо ОСОБА_1 хотіла отримати квартиру. Відповідач та її діти у квартиру не вселялись і ніколи там не мешкали. Позивач не пускає ОСОБА_4 та її дітей проживати у спірній квартирі, їх речей у помешканні немає і не було. Відповідач не сплачувала комунальні послуги з тих причин що у квартирі вона не мешкає, будь-які ремонтні роботи у помешканні не проводила. ОСОБА_4 не просила ключі від квартири у позивача, до відповідних органів щодо перешкод у користуванні житлом не зверталась. Вона з дітьми постійно мешкала і мешкає у будинку батьків у селі Просяне. На даний час вона не може знятися з реєстрації, бо їй нема куди прописатися. Житла на праві власності вона не має, бо після смерті батька відмовилась від спадщини на частку будинку, де мешкає з дітьми, на користь брата. Просила відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала, суду пояснила, що ОСОБА_4 з дітьми в спірній квартирі не мешкає, бо її туди не пускають. Вважає що у справі має бути три позивача, бо право власності належить трьом особам й частки кожного не виділені, у якості третьої особи повинен був бути залучений батько дітей. Окрім того, у свідоцтві про нарождення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 матір`ю записана ОСОБА_13 , а не ОСОБА_14 . Посилаючись на вимоги ст. 405 ЦК України, ст. 107 ЖК України просила у позові відмовити.

Третя особа ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилася, через канцелярію суду надала заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує, не заперечує проти їх задоволення.

Третя особа ОСОБА_8 у судове засідання не з`явився, через канцелярію суду надав заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує, не заперечує проти їх задоволення.

Свідок ОСОБА_15 суду показала, що позивач це її сусідка. Відповідача та її дітей не знає. У квартирі ОСОБА_1 ніколи не мешкали ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Коли складали акт щодо мешканців квартири, вона, свідок, була присутня і його підписувала.

Свідок ОСОБА_16 суду показала, що з дитинства мешкала по сусідству з позивачем, їх квартири на одному поверсі. Окрім ОСОБА_1 та її сім`ї нікого у спірній квартирі не бачила, хоча заходила до позивача часто. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не є сім`єю позивача. Коли складали акт щодо мешканців квартири, вона, свідок, була присутня і його підписувала.

Вислухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

З дублікату, виданого ОСОБА_1 18 листопада 2016 року ВІДДІЛОМ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ на підставі Розпорядження ВІДДІЛУ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ № 2483 від 18 листопада 2016 року, замість втраченого Свідоцтва про право власності на житло від 17.04.1997, виданого органом приватизації житлового фонду НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ на підставі Розпорядження органу приватизації житлового фонду НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ № 829 від 6 квітня 1997 року, на ім`я власників - ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , вбачається що квартира АДРЕСА_3 , належить на праві приватної спільної (сумісної) власності ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 . Примірник Свідоцтва зберігається у справах ВІДДІЛУ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ(ар. 12).

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 78417505, сформованого 19.01.2017 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 є власниками квартири АДРЕСА_4 на підставі дубліката виданого 18 листопада 2016 року замість втраченого свідоцтва про право власності на житло від 17.04.1997. Форма власності спільна сумісна (а. с. 13).

За довідкою про склад сім?ї виданою 03.10.2017 року ВИКОНАВЧИМ ОРГАНОМ З ПИТАНЬ РЕЄСТРАЦІЇ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОНУ ХАКРІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 14).

Будинкова книга для прописки громадян містить інформацію щодо реєстрації в будинку АДРЕСА_1 позивача, відповідача з дітьми та третіх осіб (а. с. 15 - 17).

Відповідно до Акту Депутата виборчого округу № 5 Нововодолазької селищної ради Огурцова С. І. від 08.11.2017 року, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з листопада 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 , не проживають. Акт складено у присутності двох свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_22 (а. с. 18).

Частиною ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст. 16 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 вересня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який визначає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Вказане кореспондується з ч. 1 ст. 317 ЦК України - власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, та ч. 1 ст. 319 ЦК, в якій передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України встановлено права власника житлового будинку, квартири, а саме, використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Також, права громадян, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, передбачені ст. 150 ЖК України - користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Судом встановлено що ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є власниками квартири АДРЕСА_3 . У зазначеній квартирі зареєстровані, але не мешкають ОСОБА_4 та її малолітні діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Позивач ставить питання щодо визнання втратившими право користування житловим приміщенням відповідача та її дітей, посилаючись на порушення її прав як власника квартири.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначені норми визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Разом з тим, за ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Вирішуючи спір, суд, відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).

Згідно з актом обстеження проживання, складеного депутатом Просянської сільської ради Гулалою Ю. О. 20.09.2016, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 постійно проживають за адресою: АДРЕСА_2 , але зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 18).

За ч. ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права малолітньої дитини в даному випадку є похідними від права батьків (або одного з них), оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за місцем мешкання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати право щодо визначення місця свого проживання лише за досягнення певного віку

Набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

ОСОБА_4 , що не є власницею спірного житла, у судовому засіданні не спростовувала твердження позивача що ніколи не вселялась у квартиру і ніколи там не мешкала, тільки була зареєстрована, фактично жила у АДРЕСА_2 . Відповідач не тільки не оспорювала зазначене, а навпаки підтверджувала. Разом з матір`ю у с. Просяне мешкали діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Право користування чужим майном регламентовано главою 32 ЦК України.

Частина ст. 401 ЦК України визначила, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 ЦК України право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Приписами ст. 405 ЦК України визначені права виключно члена сім`ї власника житла на користування цим житлом, а саме, члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц (провадження № 61-11414св19) дійшов висновку, що положення ст. 405 ЦК України застосовуються до правовідносини, які виникли між власниками житла (на праві приватної власності) та членами їх сім`ї. При вирішенні спорів про виселення з наданням іншого житла або без такого при користуванні гуртожитками або квартирами, які не належать користувачеві на праві приватної власності, а також між власниками житлового приміщення (за умови наявності права приватної власності на таке жиле приміщення) з вимогами виселення осіб, які не є членами сім`ї власника, положення статті 405 ЦК України не застосовуються.

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судом встановлено й не оспорювалось відповідачем, що ОСОБА_4 та її малолітні діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є членами сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ними і ведуть з ними спільне господарство.

Приймаючи до уваги викладене, суд доходить висновку, що є хибною думка як представника позивача адвоката Майбороди С. С. , так і представника відповідача адвоката Крецул Л. М. щодо застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, положень ст. 405 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Оскільки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є власниками спірного житла, а також не є членами сім`ї власників квартири, суд доходить висновку, що відповідач та її малолітні діти набули право користування чужим майном, яке за своєю суттю є сервітутом.

Статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Оскільки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спільним побутом з власниками квартири не пов`язані, тому їх право користуватися чужим житлом підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України, а саме, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Зі змісту ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже позивачем надано докази на обґрунтування позовних вимог, а саме, наявність у позивача права власності та наявності перешкод у користуванні майном.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) наголосила, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У справі що роглядається визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відповідає пропорційності в розумінні положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси відповідача, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, ураховуючи те, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 забезпечені іншим житловим приміщенням, що відповідачем не спростовано, і жодного разу не виявляли намірів щодо користування житлом за місцем реєстрації.

Суд зауважує, що є безпідставними та необґрунтованими як посилання представника позивача адвоката Майбороди С. С. на приписи ст. 71 ЖК України, так і представника відповідача адвоката Крецул Л. М. на положення ст. 107 ЖК України, оскільки вказані норми матеріального права регулюють правовідносини користування житловим приміщенням в будинках державного та громадського житлового фонду.

Разом з тим, судом встановлено, що спірна квартира має інший правовий статус - приватного житлового фонду, користування житловими приміщеннями в якому регулюється главою 6 ЖК України та відповідними нормами ЦК України.

Натомість ст. ст. 71, 107 ЖК України застосуванню підлягають норми глави 32 ЦК України що регламентують право користування чужим майном.

Також, суд не може взяти до уваги доводи представника відповідача адвоката Крецул Л. М., яка вважає що підставою для відмови у задоволенні позову є наявність у справі одного позивача, а має бути, на її думку, три; у свідоцтві про нарождення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 матір`ю записана ОСОБА_23 , а не ОСОБА_4 ; у якості третьої особи повинен був бути залучений батько дітей, виходячи з такого.

Оскільки за ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, відтак тільки позивачеві належить право звернення з позовом та визначення відповідача. Позивач дійсно володіє житлом на праві приватної спільної (сумісної) власності, проте це не є перешкодою для звернення до суду. Вирішення питання щодо залучення співпозивачів не входить до компетенції суду. Інші співвласники спірної квартири приймали участь у справі у якості третіх осіб, а відповідно мали усі права, визначені законом й висловлювали свою думку щодо позову.

Зазначення у свідоцтві про нарождення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у графі мати ОСОБА_23 , а не ОСОБА_4 не впливає на суть спору, бо це є одна й та ж особа. Відповідач підтвердила, що це її діти, жодних заперечень з цього приводу не наводила.

Щодо залучення у якості третьої особи батька дітей, то відповідного клопотання від учасників справи не надходило.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Служба у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням є обґрунтованими, отже такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 15, 321, 383, 391, 401 - 406 ЦК України, ст. 150 ЖК України, п. п. 33, 39 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», ст. ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263 -265, 273, 352, 353 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Служба у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , втратившими право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено 02 грудня 2021 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 .

Третя особа: ОСОБА_7 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 .

Третя особа: ОСОБА_8 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей Нововодолазької селищної ради Харківської області, місцезнаходження: 63202, Харківська область, Нововодолазький район, смт Нова Водолага, вул. Донця Григорія, 14, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42126819.

Суддя І. О. Пархоменко