Ухвала суду № 101629913, 06.12.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/21056/21

Провадження № 2-о/643/958/21

УХВАЛА

про залишення заяви без руху

06.12.2021 м. Харків

Суддя Московського районного суду м. Харкова Новіченко Н.В., розглянувши

заяву ОСОБА_1

заінтересована особа Державний нотаріус Четвертої Харківської міської нотаріальної контори Каліберда Тетяна Миколаївна

про встановлення факту родинних відносин,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся до Московського районного суду м. Харкова із заявою, в якій просить суд встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Барнаул Алтайського краю Російської Федерації, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог Цивільного процесуального кодексу України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені статтею 185 Цивільного процесуального кодексу України.

Тобто норми процесуального права побудовані на чіткій позиції дисциплінованості як суду так і учасників справи. Дане покладено в основу засад цивільного судочинства з метою спрощення судового розгляду справи, скорочення судового розгляду, а також розвитку поваги в учасників справи один до одного так і до суду. Крім того, означена концепція направлена на уникнення можливості сторонам зловживання наданими їм процесуальними правами.

Недотримання заявником вказаних вимог унеможливлює відкриття провадження у справі та є підставою для залишення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, без руху.

Відповідно до ч. 3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя відповідно до ст. 139 Цивільного процесуального кодексу України постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Враховуючи тотожність відповідних норм Цивільного процесуального кодексу України, які регулювали питання щодо форми та змісту заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, станом на час прийняття постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995, та регулюють вказані питання станом на даний час, суд вважає за можливе врахувати вказані вище роз`яснення Верховного Суду України під час вирішення питання про можливість відкриття провадження в даній цивільній справі.

Таким чином, виходячи з положень ч. 3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України , а також роз`яснень, викладених у постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року, заява про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. ст. 294, 318 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши отримані матеріали, судом встановлено недоліки заяви, які унеможливлюють відкриття провадження у справі та обумовлюють необхідність залишення заяви без руху, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 318 Цивільного процесуального кодексу України у заяві повинно бути зазначено який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Так, звертаючись із даною заявою до суду заявник просить суд встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Барнаул Алтайського краю Російської Федерації, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проте, всупереч вимог п. 1 ч. 1 ст. 318 Цивільного процесуального кодексу України заявником не зазначено мети звернення до суду із даною заявою.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно з ч. 4 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом.

Матеріали справи свідчать про те, що у якості заінтересованої особи до участі у справі залучено лише державного нотаріуса Четвертої Харківської міської нотаріальної контори Каліберду Тетяну Миколаївну.

Проте, заявник жодним чином не обґрунтовує необхідність залучення до участі у розгляді справи державного нотаріуса Четвертої Харківської міської нотаріальної контори Каліберди Тетяни Миколаївни, яким саме чином встановлення юридичного факту, про який просить заявник, вплине на права, обов`язки чи законні інтереси державного нотаріуса Четвертої Харківської міської нотаріальної контори Каліберди Тетяни Миколаївни.

Суд зауважує, що за загальним правилом, орган нотаріату не може бути зацікавленою особою по справах даної категорії, оскільки до його компетенції належить посвідчення певних юридичних фактів, і він не має власного суб`єктивного законного інтересу до результату розгляду справи та ухваленого рішення, а тому рішення суду не може вплинути на його права чи обов`язки.

У заяві заявник вказує на те, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй майно, заповіту спадкодавець не залишив, а він є спадкоємцем за законом, інші спадкоємці, які б могли претендувати на спадщину відсутні.

Так, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", у справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі.

Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами (зацікавленими особами) є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За таких обставин, заявнику необхідно вказати заінтересовану особу, яка має власний суб`єктивний законний інтерес до результату розгляду справи.

Згідно з приписами ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 258-261, 315, 318, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишити без руху.

2. Встановити заявнику строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення даної ухвали про залишення заяви без руху.

3. Встановити заявнику спосіб усунення недоліків, шляхом подання до суду:

- уточненої заяви із зазначенням мети звернення до суду з даною заявою та належної заінтересованої особи, яка має власний суб`єктивний законний інтерес до результату розгляду даної заяви.

4. Роз`яснити заявнику що у разі, якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявнику (частина 3 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України).

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Н.В. Новіченко