Рішення № 101620849, 01.12.2021, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №641/3437/13-ц

провадження №2/619/1647/21

Рішення

іменем України

01 грудня 2021 року

м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Носачової І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

цивільну справу № № 641/3437/13-ц,

найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

вимоги позивача: про стягнення заборгованості.

представник позивача: Меркулова В.В.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач 08.04.2013 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № DNH4KS25460316 від 27.06.2006 у розмірі 72633,86 грн та стягнути солідарно з ТОВ «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС»» в особі філії та ОСОБА_1 200,00 грн, посилаючись на те, що відповідно до вищевказаного договору відповідач 27.06.2006 отримав кредит у розмірі 6863,39 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28.07.2009. Останній підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісячно в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також іншими витратами згідно умов. Зобов`язання ОСОБА_1 за даним кредитним договором поруки від 22.03.2011, який укладений з поручителем ТОВ «Українське фінансове Агенство «ВЕРУС», в особі філії ТОВ «Українське фінансове Агенство «ВЕРУС» у Комінтернівському районі міста Харкова. У відповідності до п.4 договору поруки від 22.03.2011 та ст. 554 ЦПК України, поручитель та боржник відповідають перед ПАТ КБ «Приватбанк», як солідарні боржники, розмір відповідальності поручителя встановлюється у сумі 200,00 грн. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач, станом на 31.01.2013 має заборгованість у розмірі 72833,86 грн, з яких: 6315,40грн - заборгованість за кредитом; 25304,72 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 37269,27 - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 3444,47 грн - штраф (процентна складова).

Відповідач надав відзив, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову посилаючись на те, що вищевказаний кредитний договірбув укладений між ним та Банком 27.06.2006 із кінцевим терміном повернення 28.07.2009. На підтвердження укладення зазначеного договору позивачем надано копію заяви позичальника та умови надання споживчого кредиту фізичним особам. Підтверджень того, що ці умови були додатком до підписаної відповідачем анкети-заяви позичальника позивачем суду не надано, у зв`язку з чим, відповідач вважає, що надані позивачем умови не можна вважати складовою частиною укладеного між ним та позивачем кредитного договору. Також відповідно до заяви позичальника кредитно-заставний договір становлять тарифи, однак з тарифами позивач відповідача не ознайомлював, він свій підпис на тарифах не ставив та взагалі тарифи, про які йде мова у заяві позичальника відсутні в матеріалах справи. Отже, це підтверджує відсутність між сторонами відносин кредитування. У заяві позичальника від 27.06.2006 зазначена процентна ставка 2,09% на місяць, при цьому, у ній відсутні умови договору провстановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушеннязобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також відповідач зазначає, що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (26.06.2006) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.04.2013), тобто кредитор міг додати до позовної заяви умови у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. Окрім того, між банком та відповідачем ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус»», в особі філії ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус»» у Комінтернівському районі м. Харкова 22.03.2011 був укладений договір поруки, про який відповідачу не було відомо та який був укладений після настання строку виконання основного зобов`язання, до 27.07.2009. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, вимоги Банку про стягнення процентів після 28.07.2009 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, однак, позивачем заявлено вимогу про стягнення нарахованих відсотків по 31.01.2013 року у розмірі 25 304,72 грн. З розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки були нараховані банком за ставкою 25,08%. Це суперечить заяві позичальника, у якій погоджена процента ставка у розмірі 2,09% за користування кредитами коштами та 6,00% при порушенні зобов`язань. Внаслідок цього безпідставно збільшений розмір заборгованості по процентам за користування кредитом. Останній платіж за кредитним договором повинен був здійснений 27.07.2009 (закінчення строку дії договору). Оскільки позичальник мав прострочення платежів, то банк був обізнаний про своє порушене право. Проте позовна заява банком була подана 08.04.2013, тобто після пливу трирічного строку позовної давності, який закінчився 28.07.2012. Отже, відповідач просить застосувати позовну давність до вимог позивача, що є окремою підставою для відмови у позові. Також, відповідач зазначає про необґрунтованість посилання позивача на п. 5.5 Умов, якимустановлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі умови не містятьйого підпису, а також у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строкупозовної давності немає. По-перше, позовна давність для стягнення неустойки (штрафу, пені) - спеціальна - 1 рік. Проценти на неустойку не нараховуються у договорах про споживчий кредит, пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. По-друге, в анкеті позичальника не були передбачені пеня та штрафи, а їх розміри та умови стягнення визначені умовами останній не підписував, отже вимоги банку про стягнення з відповідача пені у розмірі - 37 269,27 грн, штрафу фіксованого - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 3 444,47 грн - є необґрунтованими. Крім того, відповідач просить суд, при вирішенні справи, врахувати позицію Великої палати Верховного суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Позивач, у наданій відповіді на відзив зазначає, що укладення кредитного договору здійснюється за принципом укладання банком і клієнтом договору приєднання. Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, на останній сторінці яких є підпис Голови Правління та печатка банку, що разом складає кредитний договір. На підставі ч. 1 ст. 634 ЦК України, підписавши заяву, позичальник приєднався до запропонованих банком умов надання кредиту, що підтверджується його особистим підписом. Таким чином, між позичальником і кредитором був укладений договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Відповідно до норм чинного законодавства договоромвстановлена позовна давність за вимогами стягнення кредиту, відсотків за користуваннякредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за договором в тривалістю 5 років, що підтверджується п.5.5. Умов надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Заперечення відповідача з цього приводжу є безпідставними.Відповідно до п. 5.3 умов надання кредиту фізичним особам («Розстрочка»)(Стандарт) - при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошовихзобов`язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язанийсплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5% від суми заборгованості.Крім того, просить суд врахувати позиції Верховного суду, а саме: постанову від 10.04.2019, справа № 356/1635/16-ц; постанову від 28.03.2019, справа № 428/2873/17; постанову від 06.02.2018, справа № 755/2720/16-ц; постанова від 17.04.2019, справа № 666/388/16-п. Також, посилання відповідача на ЗУ «Про споживче кредитування» є безпідставним, адже на момент укладання вищевказаного кредитного договору 27.06.2006 ЗУ «Про споживче кредитування» не існувало. Зобов`язання Відповідача за кредитним договором забезпечено порукою, а саме Договором поруки від 22.03.2011, укладеним з поручителем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС», в особі філії «Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС»» у Комінтернівському районі міста Харкова». У відповідності з п. 4 договору поруки від 22.03.2011 та статті 554 ЦК України, поручитель та боржник відповідають перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як солідарні боржники, розмір відповідальності поручителя встановлюється у сумі 200,00 грн. Відповідачем не заявлено вимоги щодо припинення договору поруки, а лише надано заперечення щодо позову Банку. Порука вважається дійсною до моменту, коли судом не буде встановлено факт припинення договору. Крім того, ухвалою суду від 26 серпня 2021 року провадження усправі за позовною заявою ПАТ КБ«Приватбанк» до вищевказаного поручителя у Комінтернівському районі м. Харкова про стягненнязаборгованості закрите.Згідно до Заяви сторони встановили поточну відсоткову ставку в розмірі 2,09% у місяць (тобто 25,08% річних) та прострочену 6,00 % у місяць. Крім того, строк виконання зобов`язання сторони визначили до 28.07.2009, а дата погашення кредиту - це дата, коли позичальник виконає зобов`язання належним чином. Таким чином, нарахування Банком відсотків після закінчення строку виконання зобов`язання за ставкою поточною ставкою 25,08 % річних та простроченою ставкою 72,00 % річних є цілком законним та повністю узгоджується з умовами надання споживчого кредиту та зовсім не суперечить положенням постанови Великої палати Верховного суду по справі № 444/9519/12 та ч. 2 ст. 625 ЦК України. Посилання Відповідача на збільшення відсоткової ставки є такими, що не відповідають дійсності. Згідно до заяви сторони встановили поточну відсоткову ставку в розмірі 2,09% у місяць, тобто 25.08% річних та прострочену 6,00 % у місяць, які надалі не змінювалися.

Відповідач надав заперечення, за змістом яких вимога про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками є необґрунтованою зокрема, оскільки умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка» (Стандарт) (далі - Умови), згідно з якими банк самостійно може змінювати умови кредитування клієнтів ним не підписувались, що підтверджується копією Умов, які містяться в матеріалах справи та на яких відсутній його підпис та дата ознайомлення. Підтверджень того, що ці Умови були додатком до підписаної мною анкети-заяви позичальника позивачем суду не надано. Посилання позивача у відповіді на відзив на те, що саме надані умови та правила надання банківських послуг, що додані до позовної заяви були чинними на момент підписання заяви позичальника і це підтверджується Наказом банку про затвердження цих Умов вважає необґрунтованими, оскільки такий Наказ до позовної заяви позивачем не додавався.Наказ банку та виписка з рахунку подані позивачем до суду лише 07.10.2021 є такими, що подані із порушенням ЦПК України, тому просить суд не приймати їх до розгляду під час ухвалення судового рішення. Жодних причин, які б обґрунтували неможливість подання доказів раніше позивач не навів. Банк заявив вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором після спливу трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26.08.2021 провадження у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус», в особі філії товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус» у Комінтернівському районі м. Харкова про стягнення заборгованості - закрито.

До Дергачівського районного суду Харківської області з Комінтернівського районного суду м. Харкова на підставі ухвали від 26.08.2021 за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.10.2021 справа № 641/3437/13-ц розподілена судді Нечипоренко І.М.

Ухвалою суду від 11.10.2021 справа № 641/3437/13-ц прийнята до провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті було призначено на 10.11.2021, яке відкладено на 01.12.2021 за клопотанням відповідача.

Відповідач у судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надавши заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.

Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № DNH4KS25460316 від 27.06.2006 та отримав кредит у розмірі 6863,40 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27.07.2009.

Погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, за який приймається період до 28 числа кожного місяця, Позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 269,48 грн для погашення заборгованості за кредитом.

Відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 31.01.2013 склала 72833,86 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 6315,40 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 25304,72 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань - 37269,27 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 3444,47 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 27 червня 2006 року процентна ставка за договором установлена в розмірі 2,09 % на місяць.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за спірним договором, посилався на Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), як на невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), відсутність у заяві позичальника домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, збільшення позовної давності, надані банком Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд зазначає, що визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27.06.2006 шляхом підписання заяви позичальника. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, збільшення строків позовної давності та інші умови, які не відображені в заяві позичальника.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальником банк дотримав вимог закону про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, на яких наполягає банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Суд зазначає, що позивачем доведено факт отримання кредиту та наявності заборгованості у відповідача за кредитом та по процентам за користування кредитом.

При цьому після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, отже щодо здійснених нарахувань процентів після 28.07.2009 позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з їх безпідставністю.

Позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в сумі 37269,27, штрафу в розмірі 500,00 грн та 3444,47 грн штрафу (процентна складова), задоволенню не підлягають за недоведеністю.

Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 28 числа кожного місяця кошти у сумі 269,48 грн (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов`язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж 37 місяців по 27.07.2009.

Разом з тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відтак, у межах строку кредитування до 27.07.2009 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 28 числа кожного місяця, а починаючи з 28.08.2009, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Суд зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом 08.04.2013, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу, хоча матеріали справи не містять доказів щодо погашення кредитної заборгованості відповідачем взагалі і цей факт підтвердив позивач у відповіді на відзив, що свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якого просив відповідач, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у позові відмовляється повністю, судовий збір залишається за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд ухвалив:

У позові Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001 м. Київ вул. Грушевського, б.1Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 06.12.2021.

Суддя І. М. Нечипоренко