Ухвала суду № 101620169, 02.12.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7293/21

Провадження № 1-в/204/1075/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді: Білик І.А.,

за участю секретаря: Скрипнікової В.В.,

за участю прокурора: Лісняк А.І.,

за участю захисника: Циндри Р.А.,

засудженого: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі, справу за заявою засудженого ОСОБА_1 про визнання катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покарання його відбуття у виді довічного позбавлення волі з 04.07.2016 року по теперішній час, -

В С Т А Н О В И В :

До Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання засудженого ОСОБА_1 про визнання катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покарання його відбуття у виді довічного позбавлення волі з 04.07.2016 року по теперішній час. В обґрунтування свого клопотання засуджений ОСОБА_1 зазначив, що він звертається до суду з метою визнання факту катування, нелюдського принижуючого гідність поводження та покарання (ст. 3 Конвенції) його довічним позбавленням волі з 04.07.2016 року по теперішній час. Відповідно, з вказаного часу держава Україна, порушуючи ст. 3 Конвенції, почала піддавати його систематичному катуванню. 12 березня 2019 року Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) рішенням у справі (Петухов проти України) заява № 41216/13, визнав порушення ст. 3 Конвенції державою Україна у зв`язку з фактичним безкінченним довічним ув`язненням в Україні. 15 жовтня 2020 року повторно рішенням у справі Старішко проти України (заява № 61839/12) ЄСПЛ визнав довічне позбавлення волі в Україні катуванням та порушенням ст. 3 Конвенції. 10 грудня 2020 року в черговий раз, рішенням у справі «Лопата та інші проти України», (всього 24 особи засуджених до довічного позбавлення волі в Україні) тобто, яке не можливо скоротити, саме по собі є катуванням та нелюдським покаранням й порушенням ст. 3 Конвенції. 11 березня 2021 року рішенням у справі «Дембо та інші проти України» (всього 47 осіб засуджених до довічного позбавлення волі) ЄСПЛ в черговий раз визнав, що довічне позбавлення волі в Україні, саме по собі є катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням, яке порушує ст. 3 Конвенції. 15 квітня 2021 року рішенням у справі «П`яжаненко та інші проти України» (всього три особи засуджених до довічного позбавлення волі) ЄСПЛ визнав в черговий раз, що довічне позбавлення волі в Україні, саме по собі є катуванням та покаранням, яке порушує ст. 3 Конвенції. Відтак, з огляду на вищевикладене, є очевидним та достовірно встановленим, факт того, що його незаконним вироком у виді довічного позбавлення волі, в порушення міжнародних договорів України та законів України, піддають систематичному катуванню, нелюдському, принижуючому гідність поводженню та покаранню. 16.09.2021 року Конституційний суд України визнав неконституційним та невідповідаючим положенням ст.3ч.1, 23,28 ч.2, 63ч.3 Конституції України покарання у виді довічного позбавлення волі в Україні та зобов`язав Верховну Раду як найшвидше прийняти необхідні міри щодо усунення неконституційності даного покарання. Таким чином, на підставі вище викладеного, враховуючи положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», які зокрема встановлюють застосування Конвенції та практику ЄСПЛ як джерело права, ст. 9 Конституції України, Закон України «Про міжнародні договори України» та з метою зупинення порушення державою Україна ст. 3 Конвенції, просив визнати призначене йому вироком покарання у виді довічного позбавлення волі: катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням, яке триває з 04.07.2016 року дотеперішній час.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав своє клопотання, просив задовольнити у повному обсязі, посилаючи на обставини, зазначені у клопотанні.

Захисник в судовому засіданні в повному обсязі підтримав клопотання засудженого та просив задовольнити у повному обсязі.

Прокурор в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання засудженого.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, вивчивши матеріали особової справи засудженого, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що вироком Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 22 серпня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за п.2 ч.2 ст.115 КК України до довічного позбавлення волі. На підставі ч.2,4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, покаранням, призначеним за даним вироком суду у виді довічного позбавлення волі, повністю поглинуто призначене покарання за вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.11.2016 року та призначено остаточно до відбуття ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22 серпня 2017 року залишений без змін. Зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання, строк попереднього ув`язнення за правилами ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII від 26 листопада 2015 року, із розрахунку, один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, починаючи з дня його затримання-4 липня 2016 року по 20 червня 2017 року

включно. Постановою Верховного суду України від 02 квітня 2019 року, вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22 серпня 2017 року залишений без змін. Вирок суду набрав законної сили. Засуджений ОСОБА_1 в місцях позбавлення волі знаходиться з 04.07.2016 року.

Конституцією України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; норми Конституції України є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності зі ст. 64 КК України, довічне позбавлення волі є безстроковим основним видом покарання, яке встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Згідно ст. 4 КВК України, підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 87 КК України помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років.

Засудження до довічного позбавлення волі, як і до позбавлення волі на певний строк, передбачає конкретне визначення початку відбування цих покарань. Упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові показники, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання. Йдеться, зокрема, про виникнення у засудженого до довічного позбавлення волі права на подання клопотання про помилування «після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання (частина сьома статті 151 КВК України).

Згідно п. б ч. 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання Рішення - вжиття заходів загального характеру.

В статті 13 вказаного Закону зазначено, що заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Згідно ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 85 Конституції України, до повноважень Верховної Ради України належить в тому числі й прийняття законів та визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Щодо посилання засудженого ОСОБА_1 на порушення його прав з підстав не врахування практики ЄСПЛ та інших міжнародних норм, суд зазначає, що це питання перебуває у площині законодавчого врегулювання Україною.

В рішеннях ЄСПЛ в справах «Петухов проти України», «Старишко проти України» та «Лопата та інші проти України» дійсно було встановлено, що у відношенні засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, державою Україна було порушено ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В свою чергу на розгляді Парламенту перебувають проекти відповідних законодавчих актів щодо усунення встановлених ЄСПЧ порушень ст. 3 Конвенції.

Окрім цього, суд зазначає, що станом на момент розгляду даної справи, законодавством передбачена можливість помилування.

Відповідно до статті 4 Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року за № 223/2015, клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а у разі оскарження вироку в касаційному порядку - після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

Пунктом 14 частини 1 статті 537 КПК України передбачено, що судом під час виконання вироків розглядаються інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Однак, як вбачається з клопотання, засуджений ОСОБА_1 не просить вирішити питання щодо усунення сумнівів та протиріч, які виникли при виконання вироку суду, а просить визнати його покарання катуванням, що само по собі не підлягає розгляду в порядку п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України.

Нормами Кримінально процесуального законодавства не передбачена можливість встановлення, визнання певних фактів у порядку передбаченому ст. 537 КПК України, у тому числі визнання призначеного покарання катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням.

Враховуючи вищевикладене, вимоги п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України, суд приходить до переконання, що у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6 КВК України. ст. 82 КК України, ст. ст. 537, 539, ст.369-372 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покарання його відбуття у виді довічного позбавлення волі з 04.07.2016 року по теперішній час - відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляція протягом семи діб з дня її оголошення до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська.

Суддя І.А. Білик