Постанова № 101614155, 01.11.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6362/21 2-а/335/137/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Барсукової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя, в порядку позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ, справу за адміністративним позовом представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Скрипка О.В. до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни , -

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Скрипка О.В. звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни.

Ухвалою судді від 15.06.2021 року вищевказаний адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження.

12.08.2021 року відповідачем подано відзив на адміністративний позов ОСОБА_2 , який залучено до матеріалів справи.

Відповідно до позовної заяви, представник позивача просить скасувати Рішення №4 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, прийняте 24 травня 2021 року УДМС України в Запорізькій області, відносно громадянина Королівства

ОСОБА_3 обґрунтування позову вказує наступне.

24.05.2021 року УДМС України в Запорізькій області в особі провідного спеціаліста відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України в Запорізькій області Славич Т.О. відносно громадянина Королівства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято Рішення №4 про примусове повернення до країни походження або третьої країни із забороною в`їзду в Україну строком на 3 роки, а саме до 24.05.2024 року.

Із прийнятим Рішенням №4 позивач категорично не згоден, та вважає його протиправним, необ`єктивним, передчасним, а також прийнятим з порушенням діючого законодавства та з грубим порушенням прав та свобод людини, з наступних причин.

Рішення №4, відповідно до змісту, прийняте Відповідачем на підставі ст. 26 Закону України №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі по тексту – Закон №3773-VI), який безпосередньо і визначає загальні питання правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Так, частиною 1 статті 26 Закону №3773-VI встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Зокрема, вказаною нормою законодавцем чітко встановлено перелік правових підстав, для застосування примусового повернення іноземців.

Однак, у своєму Рішенні №4 відповідач не зазначив жодної з цих підстав, які встановив наявними та належними у цій справі для прийняття ним цього рішення, зазначивши лише: «Громадянин Королівства ОСОБА_4 з 12.05.2021 року незаконно перебуває на території України, його дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, підстави для перебування в Україні відсутні, відсутнє достатнє фінансове забезпечення для покриття витрат, пов`язаних з перебуванням в Україні, відсутня приймаюча сторона».

При цьому, абсолютно незрозуміло яким чином відповідач дійшов висновку про відсутність коштів для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням в Україні, що, в свою чергу, взагалі не має жодного відношення до підстав, передбачених ст. 26 ЗУ ««Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Також в оскаржуваному Рішенні №4 відсутнє будь-яке правове підґрунтя та жодним чином не зазначено про факт незаконно перебування на території України Позивача та його притягнення до адміністративної відповідальності за це. Так, відповідно до вимог КУпАП, іноземці притягаються органами ДМС до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП при порушенні строків перебування в Україні, за що накладається адміністративний штраф.

Однак, замість посилання на факт притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за незаконне перебування на території України Відповідач формально зазначає про нібито порушення Позивачем діючого законодавства України про правовий статус іноземців, не вказуючи чим саме він його порушує і чим це встановлено або зафіксовано, тобто вважає недоцільним мотивувати своє рішення, вочевидь розуміючи що Позивач навіть не зможе його прочитати без перекладача.

У цьому випадку, визначальним є з`ясування питання про те, з якого саме моменту Позивача слід вважати таким, що вчинив незаконні дії і, відповідно, порушив законодавство про правовий статус іноземців, що, у свою чергу, на думку відповідача мабуть і стало єдиною і основною підставою для прийняття оскаржуваного протиправного і передчасного Рішення №2 про його примусове повернення з України.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 (справа № 1-34/2010) дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Одним із найважливіших принципів, що істотно впливає на правове становище громадянина в демократичному суспільстві є дотримання презумпції невинуватості - правового принципу, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Принцип презумпції невинуватості в адміністративному процесі має чимало характерних ознак, одними з найбільш істотними з яких є, зокрема, віднесення права визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення до компетенції тільки уповноважених законом суб`єктів, а також фіксація офіційного визнання вини особи у відповідному процесуальному документі - постанові у справі про адміністративне правопорушення, яка набула чинності. Особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного або дисциплінарного проступку, доки її вина не буде доведена у передбаченому законом порядку і зафіксована постановою, що набула чинності, чи рішенням у справі.

У даному випадку, відповідальність за протиправні дії іноземця який порушує міграційне законодавство передбачені ст. 203 КУпАП, а порядок встановлення факту порушення, розгляду адміністративної справи та притягнення до відповідальності – вимогами КУпАП.

За змістом ст. 287 КУпАП постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено.

Відповідно до ст. 291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого ст. 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Однак, наразі у позивача відсутні будь-які документи щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ст..203 КУпАП.

За для встановлення цих обставин він і звернувся за правовою допомогою, після чого Відповідачу було направлено відповідний адвокатський запит щодо надання копій документів (у разі їх наявності), про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ст.. 203 КУпАП.

Посилання ж відповідача в оскаржуваному Рішенні №4 на нібито притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 178 та 44-3 КУпАП є абсолютно недоречними є умисно хибними підставами що не мають ніякого юридичного значення для прийняття оскаржуваного Рішення №4, про що посадовим особам відповідача достеменно відомо.

Навіть зазначаючи ці адміністративні правопорушення відповідач не дочекавшись набрання відповідними постановами про притягнення до адміністративної відповідальності законної сили, і того ж дня 24.05.2021 року передчасно та цілком протиправно прийняв Рішення №4.

З огляду на викладене вбачається, що на час прийняття оскаржуваного Рішення №4, тобто станом на 24.05.2021 року, встановлених ст.26 Закону №3773-VI законних та обґрунтованих підстав для примусового повернення позивача до країни громадянства та заборони йому в`їзду до України у відповідача вочевидь не було, а отже це рішення органом державної влади було умисно винесене передчасно, протиправно, упереджено та з грубим порушенням прав та законних інтересів позивача.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві. Вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року № 3773-VI (надалі – Закон № 3773-VI).

Положення статті 1 Закону № 3773-VI розрізняє два поняття («іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах» та «нелегальний мігрант»).

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Судом встановлено, що 24.05.2021 року УДМС України в Запорізькій області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Королівства ОСОБА_4 , із забороною в`їзду в Україну терміном на три роки, з наступних правових підстав:

24.05.2021 року працівниками Управління міграційної поліції ГУНП в Запорізькій області був доставлений до УДМС України в Запорізькій області громадянин Королівства ОСОБА_4 , який знаходиться незаконно на території України з 12.05.2021.

Під час здійснення перевірки законності перебування було встановлено, що 08.12.2020 року громадянин Королівства ОСОБА_4 прибув на територію України через КПП «Запоріжжя» по паспорту НОМЕР_1 , виданому 18.09.2019 ОСОБА_5 , терміном дії до 18.09.2024, з метою навчання у Запорізькому державному медичному університеті.

Нормою пункту 13 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

На підставі пункту 13 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», 05.01.2021 громадянин Королівства ОСОБА_4 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , виданою Управлінням ДМС України в Запорізькій області, терміном дії до 18.09.2024.

Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання», іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання, посвідка видається на період навчання, який визначається наказом закладу освіти про встановлення періодів навчання для іноземних студентів.

Приписами підпункту 2 пункту 63 Постанови №322 встановлено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи.

29.04.2021 від Запорізького державного медичного університету надійшов лист-клопотання щодо скасування посвідки № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням умов договору про навчання.

Відповідно до підпункту 2 пункту 63 Постанови КМУ від 25.04.2018 №322, 03.05.2021 заступником начальника УДМС України в Запорізькій області було прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_2 , відповідно до норм законодавства рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_2 отримано 05.05.2021 особисто громадянином Королівства ОСОБА_4 . До 11.05.2021 громадянин Королівства ОСОБА_4 мав виїхати за межі України.

Пунктом 68 Постанови № 322 встановлено, що іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення. У встановлені законодавством строки громадянин ОСОБА_1 за межі України не виїхав, з 12.05.2021 перебуває на території України не законно та ухиляється від виїзду.

24.05.2021 УДМС України в Запорізькій області у відношенні громадянина Королівства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був складений протокол про адміністративне правопорушення серії МЗП 001119 за проживання з 12.05.2021 без документів на право проживання в Україні, а саме у семиденний термін не виїхав з території України після отримання рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, був складений протокол про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачено частиною першою статті 203 КУпАП.

24.05.2021 начальником УДМС України в Запорізькій області була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення серії МЗП 001127 та призначене покарання у вигляді штрафу розміром 3400 гривень.

24.05.2021 зазначена постанова особисто отримана громадянином Королівства ОСОБА_4 , про що він проставив свій підпис у відповідній графі цієї постанови.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з приписами частини 3 статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Статтею 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено відповідальність за правопорушення іноземців та осіб без громадянства: нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки.

Тобто, підставами для прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну є саме дії іноземця, які порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Враховуючи наведені норми законодавства, вбачається, що уповноважений орган державної влади, який здійснює державну політику в сфері міграції приймаючи рішення про примусове повернення наділений повноваженнями прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну, що свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб`єкту владних повноважень надається певна свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.

Відповідно до статті 2 Закону № 3773-VI, правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Нормами законодавства про статус іноземця та особи без громадянства встановлено, що на території України можуть проживати або тимчасово перебувати іноземці та особи без громадянства відповідно до їх правового статусу, який підтверджується відповідними документами.

Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянство» чітко зазначено перелік випадків, коли відносно іноземця або особи без громадянства не може бути застосоване примусове повернення чи примусове видворення або особа видана чи передача до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Вказаний перелік підстав є вичерпний та такий, який не підлягає розширенню.

Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що позивач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначає Верховний суд у Постанові від 15.08.2019 по справі №333/7235/18: «Аналіз законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства дає підстави для висновку, що правовий статус іноземця передбачає обов`язок суб`єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача та законного представника - фахівця у галузі права, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.

Право іноземця на послуги перекладача регламентовано не тільки внутрішніми нормативно-правовими актами України, а й пунктом 1 статті 5 Декларації про права людини у відношенні осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною. Також Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово наголошував на важливості забезпечення права особи на перекладача.

Стосовно посилань представника позивача на норми статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» то вони є безпідставними та недоречними при розгляді даної справи.

Рішення про заборону в`їзду в Україну та Рішення про примусове повернення, що супроводжується забороною подальшого в`їзду не є тотожними, та приймаються з різних підстав.

Рішення про заборону в`їзду в Україну має превентивний характер, та приймається виключно з підстав визначених статтею 13 Закону.

Для застосування статті 13 прийнята Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої Наказом МВС України від 17.12.2013 №1235, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за №25/24802.

Дія цієї Інструкції не поширюється на рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну особам, яке приймається територіальними органами та територіальними підрозділами ДМС, органами охорони державного кордону, органами Служби безпеки України згідно зі статтею 26 «Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Рішення про примусове повернення, що супроводжується заборону подальшого в`їзду приймається, відповідно до частини другої статті 26 Закону у разі якщо дії іноземця порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

З вищевикладеного однозначно вбачається, що підстави для прийняття рішення про заборону в`їзду відповідно до статті 13 Закону та прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду відповідно до частини 2 статті 26 Закону не можуть бути ототожнені. Рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну, яке приймається на підставі частини 2 статті 26 Закону не ґрунтується на підставах статті 13 Закону.

Ці питання неодноразово досліджувались апеляційними та касаційними інстанціями.

Верховний суд у справі № 750/8187/16-а від 08.11.2018 року зазначає, що диспозицією норми частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI передбачені підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну при в`їзді на територію України, натомість положеннями статті 26 Закону передбачено заборону подальшого в`їзду в Україну, як факультативну санкцію при примусовому видворенні або поверненні в країну походження.

Верховний Суд в постанові від 15.08.2019 по справі №333/7235/18 констатує, що при вирішенні цієї справи суди попередніх інстанцій не врахували, що постанова про притягнення позивача не є предметом оскарження в цій справі, та що наявність такої постанови не є обов`язковою передумовою для прийняття рішення про примусове повернення позивача. Тому необхідно розрізняти постанову про накладення адміністративного стягнення від рішення про примусове повернення з України.

Враховуючи наведені норми законодавства, вбачається, що уповноважений орган державної влади, який здійснює державну політику в сфері міграції приймаючи рішення про примусове повернення наділений повноваженнями прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну, що свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб`єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.

Відповідно до Рекомендацій № К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Щодо не належного оформлення рішення про примусове повернення та не вручення копії такого рішення позивачу:

Рішення про примусове повернення приймалось, згідно встановленого бланку, відповідно до Наказу МВС, АДПСУ, СБУ від 23.04.2012 № 353/271/150 (додаток №1), другий примірник якого був особисто отриманий громадянином Королівства ОСОБА_4 , письмово засвідчений особистим підписом, про що свідчить факт отримання даного рішення, та розуміння суті вказаного рішення, а також відсутність потреби в перекладачі і адвокаті під час оголошення йому рішення та його підписання.

Окрім цього, в додаток до рішення про примусове повернення, де зазначено про вручення рішення, роз`яснення його суті та прав особи, у тому числі про оскарження та перекладача, позивачу був вручений переклад цієї частини англійською мовою, оскільки іноземець окрім української мови, зазначив, що розуміє і анлійську мову, де він також проставив відповідні підписи. Переклад здійснено перекладачем Єрмоленко М.М., зареєстрованої у Довідково-інформаційному реєстрі перекладачів.

Також під час прийняття рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянину Королівства ОСОБА_4 були роз`яснені його права і обов`язки, та додатково вручена пам`ятка «Про права та обов`язки особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та/або прийнято рішення про її примусове повернення/видворення», яка викладена українською мовою та англійською мовою (іноземець зазначив, що окрім української мови також розуміє англійську мову), в якій, як підтвердження розуміння викладеного, він проставив свій підпис. Та власноручно заповнив заяву, що від перекладача та адвоката відмовляється та розуміє суть вказаного адміністративного правопорушення.

Отже, можна дійти обґрунтованого висновку, що рішення про примусове повернення відносно громадянина Королівства ОСОБА_4 прийнято правомірно, на підставах та у спосіб передбачені чинним законодавством України.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про наявність підстав для відмову задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243,244,246,250,288 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Скрипка О.В. до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Третього апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.В. Воробйов