Рішення № 101608366, 25.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2021Справа № 910/13709/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши матеріали справи за позовом приватного підприємства "Вояж" до товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни, про скасування рішення,

за участі представників:

позивача: Лисака Я.А., Шайка С.В.;

відповідача: Крохмальової Я.Е., Салабая О.Б.;

третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2021 року приватне підприємство "Вояж" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" (далі - Товариство) про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 17 червня 2021 року № 58811118, на підставі якого було внесено до реєстру запис № 42559694 про реєстрацію права власності за Товариством (розмір частки: 75/100) на об`єкт: незавершене будівництво, будівля для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (напроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва, готовність об`єкта незавершеного будівництва - 45 %, за адресою: місто Київ, Дніпровська набережна, будинок б/н, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1621204480000, яке розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:90:176:0025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23 вересня 2021 року.

Цією ухвалою також залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролову Олену Олександрівну (далі - Нотаріус).

17 вересня 2021 року від Товариства надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечував з підстав його необґрунтованості.

23 вересня 2021 року від третьої особи надійшли пояснення по справі, в яких остання заперечувала проти позовних вимог. Також Нотаріус просила здійснювати розгляд справи за її відсутності.

23 вересня 2021 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвали про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 28 жовтня 2021 року.

27 жовтня 2021 року від Товариства надійшло клопотання від цієї ж дати про поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів та витребування доказів від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бутько Мар`яни Володимирівни.

28 жовтня 2021 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 11 листопада 2021 року.

28 жовтня 2021 року від Підприємства надійшли клопотання від цієї ж дати про продовження строків на подання клопотань про витребування доказів та витребування доказів від відповідача, третьої особи, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Новозаводського суду міста Чернігова та від Головного слідчого управління Служби безпеки України.

9 листопада 2021 року від Товариства надійшли заперечення на перелічені клопотання позивача від 28 жовтня 2021 року про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача від 27 жовтня 2021 року про поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бутько Мар`яни Володимирівни та залишено останнє без задоволення, відмовлено в задоволенні клопотань позивача від 28 жовтня 2021 року про продовження строків для подання клопотань про витребування доказів від третьої особи, від Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від Новозаводського суду міста Чернігова, від Головного слідчого управління Служби безпеки України та залишено відповідні клопотання про витребування доказів без задоволення, а також відмовлено в задоволенні клопотання позивача від 28 жовтня 2021 року про витребування доказів від відповідача.

У підготовчому засіданні 11 листопада 2021 року представник позивача подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 910/13536/21 за позовом Підприємства до Товариства про визнання недійсним договору від 3 квітня 2019 року № 03-04/2019. За наслідками розгляду вказаного клопотання в судовому засіданні судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про відмову в його задоволенні.

Ухвалою від 11 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25 листопада 2021 року.

У судовому засіданні 25 листопада 2021 року представник Підприємства подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 910/13536/21 за позовом Підприємства до Товариства про визнання недійсним договору від 3 квітня 2019 року № 03-04/2019.

У судовому засіданні 25 листопада 2021 року суд, заслухавши представників сторін, відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання про зупинення провадження з огляду на наступне. Приписами частини 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини 1 статті 227 та пунктом 1 частини 1 статті 228 цього Кодексу. Водночас, обов`язок суду зупинити провадження у справі з підстав неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи регламентований пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України. Таким чином, процесуальний закон містить обмеження вчинення такої процесуальної дії, як зупинення провадження у справі до вирішення справи № 910/13536/21 на стадії розгляду справи № 910/13709/21 по суті.

Надалі під час судового засідання 25 листопада 2021 року представники позивача підтримали позовні вимоги. Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзиві. Нотаріус не направила свого представника для участі в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2006 року між Київською міською радою та Підприємством був укладений договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, строком на 15 років. Договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблений відповідний запис від 7 березня 2006 року № 63-6-00341 у книзі записів державної реєстрації договорів. Копія вказаного договору оренди наявна в матеріалах справи.

3 квітня 2019 року між Підприємством та Товариством був укладений договір № 03-04/2019, предметом якого сторони визначили діяльність по здійсненню ними комплексу дій організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво об`єкту та прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, подальшим розподілом площі об`єкту між сторонами (пункт 2.1. вказаної угоди). Копі вказаної угоди наявна в матеріалах справи.

За вказаним договором від 3 квітня 2019 року Підприємство передає, а Товариство приймає частину функцій замовника будівництва (забудовника) об`єкта, передбачених умовами цього договору. У результаті Реалізації проекту Підприємство отримує у власність майнові права на 25 % від загальної площі об`єкту, а Товариство відповідно 75 % від загальної площі об`єкту (пункт 8.1. та 8.2. вказаної угоди).

Земельна ділянка, на якій будується об`єкт, розташована за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі, в місті Києві, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га.

Будівництво об`єкту проводиться на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 17 вересня 2020 року № ІУ013200917221, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією, назва об`єкту будівництва - «Будівництво будівлі для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (напроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва», замовники будівництва - Підприємство, Товариство. Роздруківка вказаного дозволу з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва наявна в матеріалах справи, а відповідна інформація є відкритою та розміщена за посиланням: https://e-construction.gov.ua/permits_doc_detail/2400188285931488557.

22 квітня 2021 року рішенням Київської міської ради № 931/972 Підприємству поновлено договір оренди земельної ділянки, зареєстрованого 7 березня 2006 року за № 63-6-00341 на 15 років.

17 червня 2021 року Нотаріусом на підставі заяви Товариства прийнято рішення № 58811118 про проведення державної реєстрації права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва (готовність 45 %) за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, б/н, земельна ділянка місця розташування кадастровий номер 8000000000:90:176:0025 (далі - спірне рішення). На підставі вищезазначеного рішення реєстратором відкрито новий розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з присвоєнням реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна 2388271580000 та внесений запис про право власності Товариства.

Звертаючись із даним позовом до суду, Підприємство вважало, що вищевказане рішення Нотаріуса підлягає скасуванню, як таке, що суперечить приписам статті 271 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон). В обґрунтування своїх доводів позивач зазначав, що Товариством не було надано Нотаріусу належного документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку під об`єктом, зокрема, строк дії договору оренди земельної ділянки від 24 лютого 2006 року (зареєстрований 7 березня 20006 року) закінчився, а новий договір оренди земельної ділянки на момент вчинення спірної реєстраційної дії не укладений на новий строк. Також Підприємство стверджувало, що договір від 3 квітня 2019 року № 03-04/2019 з боку позивача не укладався, не підписувався та жодних осіб на вчинення такого правочину позивачем не уповноважувалось.

На спростування доводів позивача Товариство в своєму письмовому відзиві зазначало, що ним Нотаріусу було подано всі документи, які є обов`язковими для здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: договір від 3 квітня 2019 року № 03-04/2019, дозвіл на виконання будівельних робіт від 17 вересня 2020 року № ІУ013200917221, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, замовниками «Будівництво будівлі для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (напроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва», технічний паспорт від 14 червня 2021 року № 1301 на об`єкт незавершеного будівництва «Будівлі для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (напроти затоки Берковщина)», довідку про технічні показники від 14 червня 2021 року, видану ТОВ «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне», відповідно до якої згідно проведеної технічної інвентаризації об`єкту незавершеного будівництва будівлі для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва готовність об`єкту - 45%, відповідно до наданих правовстановлюючих документів, власниками об`єкту незавершеного будівництва є: Товариство - розмір частки 75 % та Підприємство - розмір частки 25 %. Щодо документів, які посвідчують речове право на земельну ділянку під об`єктом, Товариство зауважило, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 8 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. здійснено державну реєстрацію за Підприємством права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025 на підставі договору від 24 лютого 2006 року, рішення Господарського суду міста Києва від 12 березня 2012 року в справі № 5011-45/1721-2012 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1621204480000) з зазначенням дати закінчення дії 24 лютого 2031 року.

Крім того, на спростування доводів позивача щодо не укладення договору від 3 квітня 2019 року Товариство вказувало на те, що на момент укладення вказаного правочину у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань була відсутня інформація щодо наявності обмежень у генерального директора позивача - ОСОБА_1 При цьому, судовим експертом у висновку від 13 вересня 2021 року № 9811 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1, які містяться у графі: «Директор», нижче реквізитів: «Сторона-1» ПП «ВОЯЖ» у примірнику договору № 03-04/2019 від 3 квітня 2019 року виконано самим ОСОБА_1. Копія відповідного експертного висновку наявна в матеріалах справи.

До того ж відповідач звертав увагу на той факт, що Підприємство намагалось у будь-який спосіб зареєструвати за собою 100 % частки незавершеного будівництва у державного реєстратора, що підтверджується рішенням про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 липня 2021 року № 59077236.

З огляду на вказане Товариство вказувало, що оспорюване рішення № 58811118 від 17 червня 2021 року про державну реєстрацію права власності за відповідачем на 75/100 частини незавершеного будівництва (готовність об`єкту 45 %) прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог Підприємства.

Така ж позиція щодо позовних вимог викладена Нотаріусом в її письмових поясненнях. Крім того, третя особа зауважила, що підстави оскарження рішення про державну реєстрацію права власності, про які заявляє позивач, перевірялись Центральною колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції під час розгляду скарги Підприємства. За результатом розгляду вказаної скарги Колегією складений висновок від 22 липня 2021 року, в якому встановлено, що оскаржуване рішення є таким, що прийняте відповідно до законодавства. Наказом Міністерства юстиції України № 2678/7 від 2 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні скарги позивача на рішення № 58811118 від 17 червня 2021 року.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахування приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наведені приписи законодавства визначають об`єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності (стаття 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частинами 1, 2 статті 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Як було зазначено вище, право власності відповідача на 75/100 частки незавершеного будівництва (готовність 45 %) за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, б/н, земельна ділянка місця розташування кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, було зареєстроване за Товариством у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до рішення Нотаріуса від 17 червня 2021 року № 58811118.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, регулюються Законом, статтею 2 якого визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій (частина 1 статті 12 Закону).

Разом із тим, державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема, за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на нерухоме майно від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Підприємство фактично обґрунтовувало позовні вимоги наявністю у нього права власності та відсутністю такого права у Товариства, та, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що даний спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме: є спором позивача та Товариства щодо права на спірний об`єкт незавершеного будівництва, яке підлягає державній реєстрації.

Крім того, оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою відповідача, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

З урахуванням наведеного, спір про скасування рішення щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на це майно іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж нерухомості. Такої ж правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 4 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 та від 2 жовтня 2018 року в справі № 911/488/18.

Частиною 1 статті 3 Закону встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між: заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Згідно частини 1 статті 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 12 Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації (абзац 1 пункту 18 Порядку).

У разі проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва вперше, у тому числі у результаті поділу, виділу частки із земельної ділянки, закінченого будівництвом об`єкта або об`єднання земельних ділянок чи закінчених будівництвом об`єктів, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав відкриває новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням відповідного реєстраційного номера (пункт 20 Порядку).

Приписами частини 1 статті 271 Закону унормовано, що для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва подаються такі документи: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом (у разі відсутності у Державному реєстрі прав зареєстрованого відповідного речового права на земельну ділянку); 2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт (крім випадків, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва); 3) документ, що містить опис об`єкта незавершеного будівництва за результатами технічної інвентаризації такого об`єкта (крім випадків, коли такий документ внесено до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва).

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, сторонами не спростовано, що Нотаріусу для проведення спірної реєстрації були подані такі документи: дозвіл на виконання будівельних робот від 17 вересня 2020 року № ІУ013200917221, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, договір від 3 квітня 2019 року № 03-04/2019, підписаний між Підприємством та Товариством, технічний паспорт від 14 червня 2021 року № 1301, довідку про технічні показники, видану товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне», договір оренди земельної ділянки від 24 лютого 2006 року № 63-6-00341, акт приймання-передачі земельної ділянки від 7 березня 2006 року, підписаний між Київською міською радою та Підприємством, рішення від 22 квітня 2021 року № 931/972, видане Київською міською радою, витяг з Державного земельного кадастру. При цьому, станом на 17 червня 2021 року в Державному реєстрі прав встановлено наявність запису в розділі № 1621204480000 інформації щодо реєстрації права оренди Підприємства на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025 з строком дії до 24 лютого 2031 року.

Згідно з приписами статті 876 ЦК України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором. Як вказано судом вище та не спростовано сторонами, у дозволі на виконання будівельних робіт від 17 вересня 2020 року № ІУ013200917221, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією, замовниками будівництва зазначені Підприємство та Товариство. З огляду на вказане, беручи до уваги відсутність будь-яких заперечень позивача щодо даного дозволу на виконання будівельних робіт, суд дійшов висновку про відповідність даного документу вимогам пункту 2 частини 1 статті 271 Закону.

Разом із цим, суд погоджується з доводами відповідача та третьої особи щодо належного виконання пункту 1 частини 1 статті 271 Закону. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що наявність запису у Державному реєстрі прав у розділі № 1621204480000 щодо реєстрації права оренди Підприємства на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025 зі строком дії до 24 лютого 2031 року підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі, з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом (частина 5 статті 12 Закону).

З огляду на вказане, подання відповідачем Нотаріусу для прийняття спірного рішення договору оренди земельної ділянки від 24 лютого 2006 року № 63-6-00341, акту приймання-передачі земельної ділянки від 7 березня 2006 року, рішення від 22 квітня 2021 року № 931/972, за наявності запису у Державному реєстрі прав реєстрації права оренди Підприємства з строком дії до 24 лютого 2031 року, в повному обсязі спростовують доводи позивача щодо невиконання приписів статті 271 Закону в частині обов`язку надання документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У наведеній нормі закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Керуючись вказаним, суд вважає недоведеними та передчасними доводи позивача щодо недійсності (неукладеності) договору від 3 квітня 2019 року № 03-04/2019, укладеного між Підприємством та Товариством. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявна копія висновку експерта від 13 вересня 2021 року № 9811, в якому встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 (директор Підприємства станом на 3 квітня 2019 року), які містяться у графі: «Директор», нижче реквізитів: «Сторона-1» ПП «ВОЯЖ» у примірнику договору № 03-04/2019 від 3 квітня 2019 року виконано самим ОСОБА_1 . Зі змісту вказаного висновку експерта вбачається, що для проведення експертизи були надані вільні та експериментальні зразки підписів ОСОБА_1 . Вказані обставини в своїй сукупності спростовують твердження позивача про те, що договір від 3 квітня 2019 року № 03-04/2019 підписаний неуповноваженою особою Підприємства. До того ж, на пропозицію суду дослідити оригінал вказаного правочину під час судового засідання, представник позивача зауважив, що вчинення такої процесуальної дії є доцільним у розгляді справи щодо оскарження самого договору.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

З системного аналізу викладеного суд дійшов висновку про те, що Підприємством належними та допустимими доказами не доведено наявності фактів порушення Нотаріусом порядку, передбаченого приписами частини 1 статті 271 Закону, під час прийняття рішення від 17 червня 2021 року № 58811118.

Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

З системного аналізу викладеного суд дійшов висновку про те, що Підприємством належними та допустимими доказами не доведено факту порушення його прав внаслідок реєстрації за Товариством права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Узагальнюючи викладене, беручи до уваги, що Підприємством не доведено порушення його прав, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.

Крім того, у відзиві Товариство наводило попередній розрахунок витрат на правову допомогу, проте остаточного розрахунку та відповідних доказів до ухвалення рішення в цій справі відповідачем надано не було. Водночас, відсутність належних доказів на підтвердження обсягу та відповідного розміру витрат на правову допомогу унеможливлює здійснення судом розподілу судових витрат. Проте не позбавляє права відповідача звернутися до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення з наданням відповідних доказів понесення витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 3 грудня 2021 року.

Суддя Є.В. Павленко