Ухвала суду № 101602846, 02.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про забезпечення адміністративного позову

02 грудня 2021 року м. Київ №640/34514/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі

за позовомДочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп»доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування вимоги та рішеннявстановив:

Дочірнє підприємство «Строй-Маркет Груп» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просило суд:

- скасувати податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 12 жовтня 2021 року №0079087-1303-2653;

- скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №0079087-1303-2653 про опис майна у податкову заставу від 12 жовтня 2021 року.

Представником позивача подано заяву про забезпечення позовну шляхом:

- зупинення дії рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №0079087-1303-2653 про опис майна у податкову заставу від 12 жовтня 2021 року та податкової вимоги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 12 жовтня 2021 року №0079087-1303-2653;

- заборонити Головному управління Державної податкової служби у м. Києві вчиняти будь-які дії та заходи по стягненню з Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» сум визначених оскаржуваними податковою вимогою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 12 жовтня 2021 року №0079087-1303-2653 та рішення про опис майна у податкову заставу №0079087-1303-2653 від 12 жовтня 2021 року.

Заява обґрунтована тим, що невжиття таких заходів забезпечення позову значно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, крім того, позивач є роботодавцем більше 20 осіб, забезпечує роботу 6 великих об`єктів нерухомого майна, яке надається в оренду та здійснює діяльність більше ніж 15 років на території України.

Крім того, представник позивача звертав увагу на той факт, що позивачем оскаржуються податкові повідомлення-рішення, які стали підставою для винесення оскаржуваної вимоги, у справі №2а-17228/12/2670, в якій Верховний Суд відкрив провадження за касаційною скаргою позивача 21 жовтня 2021 року.

Також, наголошував на невідповідності сум, які контролюючий орган має на меті стягнути в межах оскаржуваної податкової вимоги.

Суд, розглянувши заяву та додані до неї матеріали, дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.

У відповідності до частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Зважаючи на викладені позивачем обставини, які як стверджує позивач, можуть призвести до заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника та ускладнить їх відновлення або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання позивача та вжити заходів забезпечення, виходячи з наступного.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» № 2 від 06 березня 2008 року.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Враховуючи викладене, застосування таких заходів є виправданим лише у разі, якщо наявне достатньо обґрунтоване припущення суду, що їх невжиття може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Вказані обставини мають бути доведені позивачем.

Подаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, заявником в підтвердження наявності обставин, що свідчать про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зазначено, що у разі вчинення контролюючим органом дій, направлених на погашення податкового боргу в примусовому порядку, до вирішення питання правомірності нарахування грошових зобов`язань, подальше відношення порушеного права у формі повернення позивача до початкового стану потребуватиме значних зусиль та втрат часу і коштів через складність і тривалість процедури повернення безпідставно стягнутих коштів в розрізі черговості бюджетних асигнувань на дану статтю витрат бюджету.

При цьому, сума грошового зобов`язання в розмірі більш ніж вісімнадцять мільйонів гривень, що увійшла до податкової вимоги, у випадку її стягнення, в тому числі і за рахунок майна позивача, до вирішення питання щодо правомірності такого нарахування, значною мірою негативно вплине на господарську діяльність позивача, особливо в часи економічної кризи, викликаної пандемією коронавірусу COVID-19, що призведе до незворотних наслідків у формі фактичного припинення господарської діяльності Товариства.

За положеннями статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 89.1 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Згідно з пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

У разі недостатності коштів платника податків для погашення податкового боргу, контролюючий орган відповідно до абзацу 2 пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України звертається до суду з позовом про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Таке погашення здійснюється на підставі рішення суду та прийнятого на його підставі рішення контролюючого органу шляхом продажу майна платника податків на публічних торгах та/або торгівельними організаціями в порядку, визначеному пунктами 95.7-95.21 статті 95 Податкового кодексу України.

Аналіз наведених норм матеріального права в контексті частини четвертої статті 150 процесуального Закону дає змогу дійти висновку, що у випадку не вжиття судом тимчасових обмежувальних заходів, навіть за умови оспорюваності податкових повідомлень-рішень, на підставі яких винесено податкову вимогу, контролюючий орган в межах повноважень вчинятиме дії з метою погашення податкового боргу на підставі чинної податкової вимоги.

Поряд із тим, у випадку визнання судом протиправним та скасування рішення про опис майна в податкову заставу та податкової вимоги, до моменту набрання остаточним рішенням по справі законної сили, існує велика вірогідність настання негативних наслідків для позивача у формі: 1) або стягнення коштів в розмірі більш ніж шість мільйонів гривень з банківських рахунків або за рахунок майна; 2) або адміністративного арешту активів у випадку не допуску податкового керуючого до складання акту опису майна.

На переконання суду, шкода, що може бути завдана позивачу значною мірою перевищує інтереси контролюючого органу, адже у випадку підтвердження судом правомірності рішення та вимоги, для відновлення інтересів Держави відповідачу не треба буде докладати значних зусиль та втрат, натомість повернення погашеного спірного боргу, в подальшому призведе до значних втрат зі сторони позивача, а ініціювання платником податків процедури стягнення шкоди, завданої протиправними рішеннями / діями посадових осіб контролюючого органу може призвести до втрат бюджету.

Вирішуючи питання щодо належності способу застосування тимчасових обмежувальних заходів суд приймає до уваги те, що заявником станом на 02 грудня 2021 року доказів звернення контролюючого органу до суду про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі не надано. Докази того, що майно на день подання заяви про забезпечення позову перебуває на стадії реалізації (продажу) відсутні.

Таким чином, підстави для застосування заходу забезпечення позову у формі заборони вчиняти будь-які дії та заходи по стягненню з Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» сум визначених оскаржуваними податковою вимогою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 12 жовтня 2021 року №0079087-1303-2653 та рішення про опис майна у податкову заставу №0079087-1303-2653 від 12 жовтня 2021 року - відсутні.

У той же час, з метою уникнення настання обставин ініціювання контролюючим органом процедури стягнення податкового боргу, правомірність нарахування якого має бути перевірена під час розгляду справи, суд вбачає наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних податкової вимоги та рішення про опис майна в податкову заставу.

В розрізі наведеного варто зауважити, що при вирішенні процесуального питання «заходів забезпечення позову» суд враховує Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Крім того, згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Право на захист власності викладено у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини також вказує на необхідність справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, як приклад наводяться рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

З аналізу викладених обставин справи, вказаних нормативних положень, керуючись наведеними позиціями Європейського суду з прав людини, суд приходить до такого висновку: з огляду на те, що правомірність податкових повідомлень-рішень має бути перевірена в судовому порядку, позивач не має нести жодних негативних юридичних наслідків, які пов`язані з його власністю, до остаточного вирішення судом питання щодо правомірності нарахування грошових зобов`язань.

Суд акцентує увагу, що заходи забезпечення адміністративного позову, про які у своїй заяві просить заявник, відповідають предмету позову, в той же час, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, адже у випадку визнання судом вимоги та рішення правомірним та обґрунтованим, відповідач не позбавлений можливості стягнути борг за рахунок майна позивача.

В той же час, вирішуючи подану заяву про вжиття тимчасових обмежувальних заходів, суд враховує, що задоволення такої заяви не призведе до порушення прав та інтересів, як Держави в цілому, так і окремих фізичних чи юридичних осіб, зокрема, та приходить до переконання про відсутність об`єктивних припущень щодо порушення таких прав до вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

З огляду на наведене в цілому, суд вважає суть вказаних заявником у заяві заходів забезпечення позову розумними та адекватними, а також такими, що забезпечать збалансованість інтересів як заявника, так і Держави й інших фізичних чи юридичних осіб, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про достатність вказаних підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Керуючись статтями 150, 154, 248 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва --

у х в а л и в:

Заяву Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити частково.

Зупинити дію рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №0079087-1303-2653 про опис майна у податкову заставу від 12 жовтня 2021 року та податкової вимоги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 12 жовтня 2021 року №0079087-1303-2653).

В решті заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.

Заходи забезпечення позову діють до набрання рішення по суті спору у справі №640/34514/21 законної сили.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко