Рішення № 101602844, 02.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року м. Київ №640/23270/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)провизнання протиправною та скасування постанови встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:

-визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гречуха Олега Ярославовича від 29 липня 2021 року за виконавчим провадженням №63996323 про повернення виконавчого документу стягувачу.

Позовні вимоги мотивовані відсутністю у відповідача підстав для повернення оскаржуваною постановою виконавчого документа стягувачу, оскільки рішення суду боржником не виконано.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 28 вересня 2021 року. При цьому, відповідача зобов`язано негайно, після отримання ухвали про відкриття провадження у справі, надати суду належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №63996323.

В судове засідання 28 вересня 2021 року сторони не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання. Клопотань щодо причин неприбуття до суду чи відкладення розгляду справи не надходило, в зв`язку з чим суд ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Оскільки належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №63996323 станом на 28 вересня 2021 року не надійшли, судом винесено ухвалу від 28 вересня 2021 року про витребування доказів.

01 листопада 2021 року від відповідача надійшли належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №63996323.

В той же час, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, свого відношення до позову не висловив.

Щодо статусу заявленого позивачем відповідача у справі - Відділу примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, слід вказати на таке.

Відповідно до частини третьої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

При цьому, відповідний орган державної виконавчої служби повинен мати адміністративну процесуальну правосуб`єктність, визначену статтею 43 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань статусом юридичної особи з ідентифікаційним кодом 43315602 наділене Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Відтак, саме Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є належним відповідачем у даній справі.

Щодо суті спору, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлено наступне.

Як вбачається із матеріалів справи рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року у справі №640/16079/19, яке набрало законної сили 31 січня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволено та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату нарахованої ОСОБА_1 пенсії за період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2019 року одноразово в сумі 43 997,00 грн. шляхом її перерахування на особовий рахунок, відкритий в АТ «Державний ощадний банк України».

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/16079/19 21 лютого 2020 року виданий виконавчий лист, який позивачем ОСОБА_1 пред`явлений до примусового виконання 24 грудня 2020 року.

Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження ВП №63996323 з примусового виконання виконавчого листа №640/16079/19, виданого 21 лютого 2020 року Окружним адміністративним судом міста Києва, про що винесено постанову від 28 грудня 2020 року.

29 липня 2021 року відповідач, керуючись пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

У вказаній постанові відповідачем зазначено, зокрема, що «…на виконання рішення суду, Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві здійснено перерахунок пенсії стягувача в порядку встановленому виконавчим документом. Після проведеного перерахунку, сума доплати становить 44 996,00грн. Виплату зазначеної заборгованості за рішенням суду буде здійснено в межах бюджетних асигнувань виділених на цю мету». «…Відповідно до ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державно бюджету України. Вказані обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63,75 Закону України «Про виконавче провадження». Також доцільно зазначити, що Верховний суд у справі №814/2655/14 прийшов до висновку, що у державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження відсутні повноваження самостійно визначати розмір перерахунку пенсії та/або ставити під сумнів їх розмір, визначений органом Пенсійного фонду України (дана позиція викладена в постанові Верховного суду від 21.02.2018 №814/2655/14)…».

Надаючи оцінку оскаржуваній постанові, суд вважає за доцільне звернути увагу на таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу, у відповідності з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом частини другої цієї статті виконавець зобов`язанийё зокрема: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

В силу частини третьої цієї статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави для повернення виконавчого документу стягувачу.

Так, відповідно до частини першої статті 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема: 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Як було зазначено вище, на примусовому виконанні у відповідача перебував виконавчий лист з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року у справі №640/16079/19.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічно, згідно положень статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Від того, чи будуть виконуватись судові рішення, залежить ефективність судової влади в країні. Відтак, якщо виконання рішення не відбувається в добровільному порядку, держава зобов`язана вжити необхідних заходів для його примусового виконання, у т. ч. через застосування примусу та санкцій (покарання) за ухилення від виконання рішення суду.

Верховний Суд у постанові у справі №619/562/18 від 20 січня 2020 року вказав, що допоки рішення суду не виконано, дії державного / приватного виконавця не можуть бути визнані правомірними.

Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), наводячи мотиви прийняття оскаржуваної у даній справі постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 29 липня 2021 року ВП №36996323, зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві (боржником) здійснено перерахунок пенсії стягувача в порядку, встановленому виконавчим документом, і водночас зазначено, що після проведеного перерахунку, сума доплати становить 44 996,00 грн., виплату якої буде здійснено в межах бюджетних асигнувань виділених на цю мету.

Утім, виконавчим документом №640/16079/19, виданим 21 лютого 2020 року з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року у справі №640/16079/19, покладено на боржника обов`язок «здійснити виплату нарахованої ОСОБА_1 пенсії за період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2019 року одноразово в сумі 43 997,00 грн. шляхом її перерахування на особовий рахунок, відкритий в АТ «Державний ощадний банк України».

З наведеного слідує, що рішення суду, яке є обов`язковим до виконання, у визначеному у цьому рішенні порядку не виконано боржником. Доказів зміни встановленого рішенням суду від 24 грудня 2019 року у справі №640/16079/19 порядку його виконання, учасниками справи не надано і матеріали виконавчого провадження ВП №36996323 не містять.

Водночас слід наголосити, що ані чинне національне законодавство, ані зокрема практика Європейського суду з прав людини не містить правових норм, які б дозволяли іншим державним органам, органам місцевого самоврядування, установам, юридичним особам тощо змінювати встановлений судом спосіб чи порядок виконання зобов`язального характеру рішення суду, яке набрало законної сили.

Резолютивною частиною рішення суду у справі №640/16079/19 не покладався обов`язок боржнику здійснити перерахунок пенсії позивача. Боржника було зобов`язано здійснити виплату нарахованої пенсії за період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2019 року, при цьому з вказівкою суду на конкретно визначену суму - 43 997,00 грн. та здійснити виплату одноразово шляхом її перерахування на особовий рахунок, відкритий в АТ «Державний ощадний банк України».

Отже, наведені відповідачем в оскаржуваній постанові мотиви, не відповідають дійсним обставинам справи.

Крім того, в оскаржуваній постанові державний виконавець послався на практику Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №814/2655/14 щодо відсутності у державного виконавця повноважень самостійно визначати розмір перерахунку пенсії та/або ставити під сумнів їх розмір, визначений органом Пенсійного фонду України.

З цього приводу суд зазначає, що з огляду на виконавчий документ №640/16079/19 від 21 лютого 2020 року з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року та враховуючи наведене вище, зазначеним рішенням суду вже була визначена сума, а саме 43 997,00 грн, яка підлягала виплаті боржником на користь стягувача.

Отже, вчиняючи дії з примусового виконання виконавчого документу №640/16079/19 на державного виконавця жодним чином не покладались повноваження самостійно визначати розмір пенсії та/або «ставити під сумнів їх розмір, визначений органом Пенсійного фонду України», оскільки такий розмір пенсії вже був нарахований та визначений рішенням суду.

Таким чином, наведені державним виконавцем в оскаржуваній постанові доводи спростовуються, власне, резолютивною частиною рішення суду у справі №640/16079/19.

Крім того, повертаючи виконавчий документ стягувачу та ухвалюючи відповідну постанову від 29 липня 2021 року, відповідач керувався пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

В той же час відповідачем не наведено норм закону, яким встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника - Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, а також не надано доказів щодо відсутності у такого боржника іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Щодо способу захисту порушено права, слід зауважити, що статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначені повноваження суду при вирішенні справи.

Так, у відповідності до частини першої цієї статті при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Згідно з частиною другою цієї статті у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №63996323 від 29 липня 2021 року не відповідає визначеним частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, а відтак, з урахуванням положень статті 5 та 245 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправною та підлягає скасуванню.

Отже позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню судом.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. згідно квитанції №6 від 06 вересня 2021 року.

Згідно наведеними положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачена сума судового збору підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 287, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гречуха Олега Ярославовича від 29 липня 2021 року за виконавчим провадженням №63996323 про повернення виконавчого документу стягувачу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, провулок Музейний, буд. 2-Д, код ЄДРПОУ 43315602) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 908,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 287, 296 - 297, з урахуванням перехідних положень, Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко