Рішення № 101602795, 02.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

02 грудня 2021 року справа №640/25573/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) про1) визнання протиправними дій відповідача щодо відмови 04 червня 2019 року позивачу у призначенні пенсії за віком; 2) зобов`язання відповідача виконати вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року №793, додавши до загального стажу позивача час роботи в якості фізичної особи - підприємця з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2002 року; 3) зобов`язання відповідача провести перерахунок (з нарахуванням компенсації втрати частини доходів) та виплату позивачу пенсії за віком, яка призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, тобто нараховувати з 26 квітня 2019 року

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач протиправно відмовив у призначенні йому пенсії за віком за його зверненням 04 червня 2019 року у зв`язку із відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На думку позивача, він має право на призначення пенсії за віком з 26 квітня 2019 року, оскільки досяг пенсійного віку та його загальний трудовий стаж на час звернення із заявою про призначення пенсії становив 27 років 01 місяць 29 днів, що, відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є достатнім для призначення пенсії за віком.

Ухвалою від 13 вересня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/25573/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач 16 листопада 2021 року подав до суду відзив на позовну заяву.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі відповідачу встановлений п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву. Зазначена ухвала отримана представником відповідача 17 вересня 2021 року.

Суд не приймає до розгляду відзив на позовну заяву, у зв`язку з порушенням встановленого судом строку для надання відповідачем відзиву на позовну заяву та, відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та з 02 квітня 2021 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням від 18 вересня 2015 року серії НОМЕР_1 , виданим Управлінням особового складу штабу командування Сухопутних військ.

Згідно із довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 09 жовтня 2020 року №04/1336 позивач в період з 11 серпня 2014 року по 23 травня 2015 року та з 05 червня 2015 року по 19 червня 2015 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції (бойових діях), забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції у Луганській та Донецькій областях.

Записами у військовому квитку від 08 червня 2015 року серії НОМЕР_2 , виданому Старобільсько-Новопсковським військовим комісаріатом Луганської області підтверджується, що позивач з 11 серпня 2014 року по 17 серпня 2015 року проходив військову службу у військових частинах В0624, В2950.

Відповідно до розрахунку вислуги років військовослужбовця, виданого 09 жовтня 2020 року військовою частиною А3488 загальна вислуга років становить 02 роки 07 місяців 28 днів.

В трудовій книжці позивача містяться записи №11та 12 про прийняття 14 травня 1992 року позивача на посаду провідного інженера МП «Пуск-Комплекс» (запис №11) та про звільнення 28 березня 1996 року за власним бажанням (запис №12).

В записі №12 здійснений помилковий запис, який виправлений на вірний та підтверджений підписом директора та печаткою підприємства МП «Пуск-Комплекс».

Довідкою ПП «Пуск - Комплекс» від 06 березня 2021 року підтверджено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день в ПП «Пуск - Комплекс» на посаді ведучого інженера з 14 травня 1992 року по 28 березня 1996 року.

З 01 серпня 2001 року ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи та відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 09 серпня 2001 року №873/28-00 взятий на облік платника податків у ДПІ у Жовтневому районі міста Києва з 07 серпня 2001 року.

Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 з 16 серпня 2001 року зареєстрований платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвами про сплату єдиного податку від 16 серпня 2001 року №380116, від 01 січня 2002 року №380526, від 01 січня 2003 року №198359.

Відповідно до довідки ГУ ПФУ в м. Києві про наявний трудовий стаж позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України 04 червня 2019 року, наявний трудовий стаж на дату звернення становить 18 років 06 місяців 23 дні.

У відповідь на звернення позивача від 09 вересня 2020 року та 01 жовтня 2020 року відповідач листом (дата та номер листа відсутні) повідомив, що записи в трудовій книжці про період роботи позивача з 14 травня 1992 року по 28 березня 1996 року внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, тому зарахувати до страхового стажу зазначений період роботи не має підстав; згідно наданих документів страховий стаж складає 18 років 06 місяців 23 дні та є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно поданої заяви від 07 вересня 2020 року.

Листами від 15 січня 2021 року №858-178/Г-02/8-2600/21, від 01 лютого 2021 року №2159-1490/Г-02/8-2600/21 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії позивачу за його заявою від 15 січня 2021 року, від 20 січня 2021 року, оскільки страховий стаж позивача згідно з наданими документами становить 22 роки 04 місяці 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії; до страхового стажу позивача не зараховані періоди його роботи як суб`єкта підприємницької діяльності, оскільки відсутня сплата внесків за період з 2000 року по 2020 рік та період безпосередньої участі особи в антитерористичній операції з 11 серпня 2014 року по 19 червня 2015 року, оскільки відсутня довідка про грошове забезпечення та сплату страхових внесків в період проходження військової служби.

За результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 18 лютого 2021 року відповідач листом від 22 лютого 2021 року №2600-0303-8/29147 відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років та повідомив, що відповідно до наданих документів про стаж загальний страховий стаж позивача становить 19 років 05 місяців 24 дні, до страхового стажу не враховано патенти про сплату єдиного податку за 2001-2002 роки, оскільки надані патенти в копіях, не зарахований період роботи 14 травня 1992 року по 28 березня 1996 року, оскільки в наказі про прийняття та в даті звільнення містяться виправлення, в довідці ПП «Пуск - Комплекс» не підтверджено період роботи наказами та відсутні номер та дата реєстрації, період з 01 вересня 2014 року по 30 червня 2015 року, оскільки довідка про заробітну плату не відповідає Додатку №2 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У відповідь на звернення позивача від 12 лютого 2021 року відповідач в листі від 12 березня 2021 року №5805-4148/Г-02/8-2600/21 відмовив позивачу в пенсійному забезпеченні у зв`язку з тим, що його загальний страховий стаж становить 23 роки 04 місяці 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Відповідно до протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії ГУ ПФУ в м. Києві рішенням від 12 квітня 2021 року №262940005483 про призначення пенсії призначило позивачу пенсію за віком з 02 квітня 2021 року з урахуванням страхового стажу (неповного) 25 років 06 місяців 23 дні.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (стаття 55 Конституції України).

При розгляді спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставах, що визначені законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій) (пункти 1 та 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач, оскаржуючи дії відповідача, стверджує, що порушено його право на соціальний захист.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, громадяни України, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру (пункт 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

В солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком (частина перша статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років (частина перша статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення після досягнення, зокрема, чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Згідно із статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Отже, позивач має права на призначення дострокової пенсії за віком, а відповідач не має права відмовити в призначенні пенсії, якщо доказами підтверджено такі умови:

1) позивач брав участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення;

2) позивач досяг віку 55 років;

3) позивач має необхідний страховий стаж 25 років.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України тягар доведення в адміністративній справі покладено на відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Суд розглянув наявні докази та прийшов до таких висновків щодо кожного з цих пунктів.

1) Позивач брав участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 09 жовтня 2020 року №04/1336 та посвідченням від 18 вересня 2015 року серії НОМЕР_1 , виданим Управлінням особового складу штабу командування Сухопутних військ.

2) Позивач досяг віку 55 років.

Згідно із копією паспорта серії НОМЕР_3 , виданого Жовтневим РУ ГУ МВС України в м. Києві 17 травня 2001 року, яка міститься в матеріалах справи, дата народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, позивач 25 квітня 2014 року досяг віку 55 років.

3) Позивач має необхідний страховий стаж 25 років.

Як встановив суд, відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю загального страхового стажу.

Відповідно довідки відповідача про наявний страховий стаж та листа-відповіді відповідача на заяви зареєстровані в ГУ ПФУ в м. Києві 09 вересня 2020 року та 01 жовтня 2020 року наявний страховий стаж позивача обчислений станом на 04 червня 2019 року та 09 вересня 2020 року становив 18 років 06 місяців 23 дні.

Як вбачається з листів відповідача до страхового стажу позивача не були зараховані періоди з 14 травня 1992 року по 28 березня 1996 року, з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2003 року та з 11 серпня 2014 року по 17 серпня 2015 року.

Щодо періоду роботи позивача з 14 травня 1992 року по 28 березня 1996 року на посаді провідного інженера МП «Пуск-Комплекс» суд зазначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка (стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Аналогічна норма передбачена пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637).

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.

На момент внесення записів №11-12 до трудової книжки позивача про роботу у МП «Пуск-Комплекс» була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20 червня 1974 року №162 (далі по тексту - Інструкція № 162).

Підпунктом 1.1. Інструкції №162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі по тексту - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

З матеріалів справи вбачається, що при обчисленні страхового стажу позивача відповідачем не зараховано період роботи з 14 травня 1992 року по 28 березня 1996 року, оскільки записи №11 та 12 в трудовій книжці здійснено з порушенням Інструкції, а саме, номер наказу про зарахування на роботу та дата наказу про звільнення містять виправлення.

Водночас, суд зазначає, що трудова книжка містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, зокрема на МП «Пуск-Комплекс» з 14 травня 1992 року по 28 березня 1996 року, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи.

Крім того, в трудовій книжці поряд із записом №12 міститься запис «виправленому вірити», засвідчений підписом директора та печаткою МП «Пуск-Комплекс».

Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301 (далі по тексту - Постанова №301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 677/277/17.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не заперечується достовірність записів у трудовій книжці про спірний період роботи позивача з 14 травня 1992 року по 28 березня 1996 року, а судом не встановлено недостовірності вказаних записів та трудової книжки в цілому.

Отже, наявність виправлень в трудовій книжці не може бути підставою неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не врахував період роботи позивача на МП «Пуск-Комплекс» з 14 травня 1992 року по 28 березня 1996 року під час його звернення із заявою про призначення пенсії.

Отже, до загального страхового стажу позивача відповідач мав зараховувати стаж за період з 14 травня 1992 року по 28 березня 1996 року, а саме 03 роки 10 місяців 15 днів.

Щодо періоду здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2003 року суд зазначає таке.

Вимогами пунктів 3 та 4 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі по тексту - Порядок №22-1) до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком №637

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, зокрема, до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків.

Отже, для зарахування до загального страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року особа має подати довідку про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності та спеціальний торговий патент або свідоцтво про сплату єдиного податку, або патент про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідку про сплату страхових внесків.

Як встановив суд, позивач зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з 01 серпня 2001 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності.

В матеріалах справи містяться свідоцтва про сплату позивачем єдиного податку від 16 серпня 2001 року №380116, від 01 січня 2002 року №380526, від 01 січня 2003 року №198359.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із заявами про призначення пенсії за віком 04 червня 2019 року, 07 вересня 2020 року, 02 грудня 2020 року та 18 лютого 2021 року.

Заява про звернення від 04 червня 2019 року в матеріалах справи відсутня, проте наявна довідка відповідача, відповідно до якої наявний страховий стаж позивача становить 18 років 06 місяців 23 дні, а також вказана дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату, а саме, 26 квітня 2024 року.

Відповідно до розписок-повідомлень, наданих ГУ ПФУ в м. Києві від 07 вересня 2020 року, 02 грудня 2020 року та 18 лютого 2021 року позивачем подавалися разом із заявою документи для призначення пенсії, в тому числі і документи про стаж.

З зазначених розписок-повідомлень вбачається, що до заяви позивачем додані, зокрема, інші документи (без зазначення, які саме) та відсутні зауваження відповідача щодо необхідності подати довідку про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності та спеціальний торговий патент або свідоцтво про сплату єдиного податку, або патент про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідку про сплату страхових внесків.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази або інформація, що позивачем не подані разом із заявами про призначення пенсії свідоцтво про реєстрацію його як суб`єкта підприємницької діяльності та свідоцтва про сплату єдиного податку.

Пунктом 4.2. Порядку №22-1 встановлено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач подавав разом із заявами про призначення пенсії від 07 вересня 2020 року, 02 грудня 2020 року та 18 лютого 2021 року свідоцтво про реєстрацію його як суб`єкта підприємницької діяльності та свідоцтва про сплату єдиного податку.

З листів відповідача 01 лютого 2021 року №2159-1490/Г-02/8-2600/21 та 12 березня 2021 року №5805-4148/Г-02/8-2600/21 вбачається, що відповідач зарахував до загального стажу позивача період здійснення ним підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2003 року, проте, будь-якого обґрунтування щодо не зарахування періоду з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2002 року не надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо не зарахування страхового стажу позивача період здійснення ним підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а саме, період з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2003 року та наявність правових підстав для зобов`язання відповідача виконати вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року №793, додавши до загального стажу позивача час роботи в якості фізичної особи - підприємця з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2002 року.

Отже, до страхового стажу позивача має бути зарахований весь період здійснення позивачем підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2003 року, а саме, 02 роки 05 місяців 0 днів.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 11 серпня 2014 року по 17 серпня 2015 року суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Абзацом другим частини першої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їхньої вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено пільги щодо обчислення стажу за час перебування у складі діючої армії та встановлено, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.

Пунктом 2.3 розділу 2 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року №530 (далі по тексту - Положення №530), передбачено, що час проходження служби, упродовж якого особа брала участь в антитерористичній операції, зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.

Суд встановив, що позивач з 11 серпня 2014 року по 17 серпня 2015 року проходив військову службу та в період з 11 серпня 2014 року по 23 травня 2015 року та з 05 червня 2015 року по 19 червня 2015 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції (бойових діях).

Як вже зазначив суд, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 6 Порядку №637 встановлено, що для підтвердження, зокрема, військової служби приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку, зараховується до трудового стажу на підставі довідок військових комісаріатів, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток №2).

Таким чином, для зарахування до страхового стажу часу перебування на військовій службі при призначенні пенсії, особою до органів Пенсійного фонду України має бути поданий військовий квиток, або довідка військового комісаріату, військової частини і установи системи Міноборони, або довідка архівних і військово-лікувальних установ, а для зарахування стажу на пільгових умовах - один місяць служби за три, також довідка військового комісаріату, видана в порядку, визначеному Міноборони.

Крім того, відповідно до абзацу другого підпункту 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення учасника бойових дій, довідка про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення.

З аналізу наведених норм вбачається, що документами, які посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій є посвідчення учасника бойових дій або довідка про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення.

Отже, положення підпункту 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 посвідчення учасника бойових дій та довідку про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення визначають як альтернативні документи, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, які кожний окремо є достатнім документом, що засвідчує спеціальний статус особи, яка звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі 340/576/19.

З розписок-повідомлень від 07 вересня 2020 року, 02 грудня 2020 року вбачається, що позивач разом із заявами про призначення пенсії подав, зокрема, військовий квиток, документ про особливі заслуги перед Батьківщиною, посвідчення учасника бойових дій.

Отже, позивач разом із заявою про призначення пенсії за віком 07 вересня 2020 року подав необхідні документи, які засвідчують його особливий статус як учасника бойових дій, які є достатніми для підтвердження періоду проходження позивачем військової служби з 11 серпня 2014 року по 17 серпня 2015 року та зарахування до загального страхового стажу зазначеного періоду, а саме, 01 рік 0 місяців 07 днів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що загальний трудовий стаж позивача становить 25 років 10 місяців 15 днів (без врахування пільг щодо обчислення стажу на пільгових умовах за участь в антитерористичній операції), що є достатнім для призначення дострокової пенсії за віком, а саме:

- 18 років 06 місяців 23 дні - трудовий стаж підтверджений відповідачем;

- 03 роки 10 місяців 15 днів - стаж позивача на посаді провідного інженера на МП «Пуск - Комплекс»;

- 02 роки 05 місяців 0 днів - стаж у період здійснення позивачем підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування;

- 01 рік 0 місяців 07 днів - стаж за період проходження позивачем військової служби.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Абзацом першим пункту 1.7 Порядку №22-1, встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Суд не приймає до уваги твердження позивача щодо звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії від 04 червня 2019 року, оскільки в матеріалах справи відсутні будь- які докази звернення позивача 04 червня 2019 року саме за призначенням пенсії за віком та наданням відповідачу разом із заявою необхідних документів для призначення пенсії.

Водночас, в матеріалах справи міститься розписка-повідомлення від 07 вересня 2020 року, відповідно до якої позивач подав, а відповідач прийняв заяву про призначення пенсії та, до якої додано необхідні документи для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші притиснення прав та свобод позивача.

Отже, позивачем не доведено його звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком 04 червня 2019 року.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що пенсія позивачу мала бути призначена відповідачем з дня його звернення до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою, а саме, з 07 вересня 2020 року, а не з 02 квітня 2021 року.

Щодо нарахування компенсації втрати частини доходів суд зазначає таке.

Частиною другою статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі по тексту - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характер: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з пунктом 2 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статтею 2 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17 та від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17.

Суд звертає увагу, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, оскільки нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат.

Зазначене у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Суд зазначає, що на даний час позовна вимога про нарахування компенсації втрати частини доходів є передчасною, оскільки не має підстав вважати, що пенсійним органом не буде виплачена така компенсація при проведенні перерахунку пенсії за даним рішення суду у разі набрання ним законної сили.

У зв`язку з чим правовідносини в цій частині станом на момент розгляду справи, не виникали, а отже вказані вимоги спрямовані на майбутнє, тому задоволенню не підлягають.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком за його заявою від 07 вересня 2020 року, зобов`язання відповідача додати до загального страхового стажу позивача час здійснення позивачем підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2002 року та зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком з дня його звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 07 вересня 2020 року з урахуванням виплачених сум.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за його заявою від 07 вересня 2020 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві додати до загального страхового стажу позивача час здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2002 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з дня його звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 07 вересня 2020 року з урахуванням виплачених сум.

5. Відмовити в іншій частині адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 );

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).

Суддя В.А. Кузьменко