Рішення № 101602791, 02.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

02 грудня 2021 року справа №640/27814/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )до1. Державної архітектурно-будівельної України (далі по тексту - відповідач 1, ДАБІ) 2. Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області (далі по тексту - відповідач 2, Управління ДАБІ у Волинській області)про1) визнання протиправним та скасування наказу відповідача 1 від 23 жовтня 2020 року №466 «ОС» про звільнення позивача з посади завідувача сектору по роботі з ліцензіатами Управління ДАБІ у Волинській області; 2) поновлення позивача на посаді завідувача сектору по роботі з ліцензіатами Управління ДАБІ у Волинській області; 3) стягнення з відповідача 2 на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2020 року по день прийняття рішення у справіВ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про протиправність оскаржуваного наказу, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що на дату прийняття наказу перебувала у відпустці без збереження заробітної плати; більшість працівників Управління ДАБІ у Волинській області продовжують працювати на своїх посадах.

Ухвалою від 17 листопада 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в адміністративній справі №640/27814/20, призначив до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Ухвалою від 17 травня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу №640/27814/20 до судового розгляду по суті.

Відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оскаржуваний наказ прийнято правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України; положеннями частини п`ятої цієї ж статті передбачено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою статті 87 Закону України «Про державну службу», може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби, зокрема, у період відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, першим робочим днем після закінчення відпустки; норми чинного трудового законодавства не передбачають обов`язку суб`єкта владних повноважень, який ліквідується, щодо працевлаштування звільнених працівників; позивача повідомлено про наступне звільнення, у спосіб, визначений законодавством.

У відповіді на відзив позивач зазначила, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження особи, що ліквідується, включає зобов`язання роботодавця по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи; у даному випадку мала місце реорганізація відповідачів, а не ліквідація.

12 липня 2021 року суд на підставі пункту 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в письмовому провадженні.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Наказом ДАБІ від 23 жовтня 2020 року №466 «ОС» «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 11 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 звільнено 23 жовтня 2020 року з посади завідувача сектору по роботі з ліцензіатами Управління ДАБІ у Волинській області, у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної України.

Наказ прийнято на підставі попередження про наступне звільнення від 26 березня 2020 року.

Позивач звернулася до суду, вважаючи зазначений наказ протиправним.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 871 цього Закону) (пункт 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення (частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу»).

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (частина четверта статті 87 Закону України «Про державну службу»).

Частиною п`ятою статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Частиною п`ятою статті 22 Закону України «Про державну службу», зокрема, встановлено, що у разі ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Тобто, Законом України «Про державну службу», який є спеціальним в межах спірних правовідносин та регулює статус державного службовця, встановлено право суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу.

З урахуванням викладеного, доводи позивача з приводу обов`язку відповідача працевлаштувати працівників ліквідованої установи є необґрунтованими.

Крім того, з дати набрання чинності Законом України «Про державну службу» ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону, не містить будь яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 13 березня 2020 року №218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова №218), відповідно до пункту 1 якої, постановив ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію.

Пунктом 4 Постанови №218 встановлено, що Державно-архітектурна будівельна інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування.

Суд звертає увагу, що постановою №218 врегульовано процедуру ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції без визначення правонаступника.

У зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України, відповідно до вказаної постанови, позивачу пред`явлено попередження від 26 березня 2020 року про наступне звільнення з посади завідувача сектору по роботі з ліцензіатами Управління ДАБІ у Волинській області на підставі пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відповідачем дотримано порядок вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією, визначений Законом України «Про державну службу».

В частині посилань позивача на те, що звільнення відбулось в період її тимчасової непрацездатності (перебування у відпустці без збереження заробітної плати), суд звертає увагу на таке.

Частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Позивач зазначає, що 23 жовтня 2020 року подала до загального відділу для реєстрації заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати у відповідності до пункту 9 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки».

У подальшому позивачем надано до суду консультативний висновок Волинської обласної клінічної лікарні датований 23 жовтня 2020 року та листок непрацездатності про перебування на лікарняному у період з 26 жовтня 2020 року по 30 жовтня 2020 року.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що надання такої відпустки можливе у разі узгодження з роботодавцем. За наслідками такого узгодження приймається наказ про надання відпустки.

У свою чергу, відповідачі заперечують отримання сектором управління персоналом і документообігу Управління від позивача заяви про надання відпустки.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відповідного наказу про надання відпустки.

Відповідач надав в матеріали справи табель обліку робочого часу за жовтень 2020 року, у якому зазначено, що 23 жовтня 2020 року позивач знаходилась на робочому місці, а не у відпустці. При цьому, дії відповідача стосовно ненадання відпустки позивач не оскаржує.

З урахуванням зазначеного, доводи позивача про те, що в наказі має зазначатись дата звільнення, яка є першим робочим днем після закінчення відпустки, є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Суд наголошує на тому, що обмеження, встановлені частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України, не поширюються на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як встановлено вище, Постановою №218 Кабінет Міністрів України прийняв рішення саме про ліквідацію ДАБІ.

Вказана постанова є чинною, а тому підстави вважати, що у даному випадку має місце процес реорганізації, а не ліквідації, відсутні.

У свою чергу, прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про створення нової юридичної особи - Державної сервісної служби містобудування України не свідчить про перехід до неї суб`єктивних прав та юридичних обов`язків ДАБІ.

Також, безпідставними є посилання позивача на те, що її звільнено за прогул, оскільки зі змісту спірного наказу вбачається, що звільнення відбулось у зв`язку з ліквідацією ДАБІ.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спірний наказ є правомірним та скасуванню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач довів правомірність прийняття спірного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Державна архітектурно-будівельна України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26; ідентифікаційний код 37471912);

Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38; ідентифікаційний код 37751556).

Суддя В.А. Кузьменко