Рішення № 101602631, 03.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2021 року м. Київ № 640/8122/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Київської митниці визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати:

- рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 08.04.2019 № UA100000/2019/000076/2;

- картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.04.2019 № UA100030/2019/00211.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що останньою було надано всі наявні документи для визначення митної вартості транспортного засобу, однак, відповідачем було прийнято оскаржуване рішення, згідно з яким застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів (2ґ) та скориговано митну вартість транспортного засобу до 5150,00 доларів США. На переконання позивача, у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень. Пояснила, що позивачем було подано при митному оформленні рахунок-фактуру № 1546482 від 24.02.2019, відповідно до якого позивач сплатила вартість імпортованого транспортного засобу у розмірі 2000,00 доларів США готівкою, а Продавець дану готівку отримав, а тому доводи відповідача про ненадання банківських чи інших платіжних документів є необґрунтованими. Позивач звертає увагу, що умови плати за товар не стосуються безпосередньо ціни товару. Так, обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з тим, такі обставини не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. За наведених обставин вважає, що умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозв`язку з тими документами, що були подані позивачем до митного контролю, не давали обґрунтованих підстав вважати, що позивачем заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактичну вартість оцінюваного товару.

Ухвалою суду від 27.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/8122/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

12.06.2019 до суду від представника відповідача Доброва О.І. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що під час здійснення контролю митної вартості за поданою митною декларацією встановлено, що документи, подані для визначення митної вартості, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зокрема, декларантом не надано банківські платіжні документи; транспортні документи щодо переміщення товару; документи, що підтверджують понесені витрати позивача на брокерські послуги при здійсненні митного оформлення в Грузії. Крім того, представник відповідача звернув увагу, що всі документи подано декларантом без перекладу, що є порушенням вимог статті 254 Митного кодексу України. За наведених обставин відповідач вважає, що позивачем документально не підтверджено митну вартість - ціну товару, та складові митної вартості - витрати на транспортування, на страхування, на брокерські послуги, на послуги третіх осіб. Враховуючи викладене, вважає, що оскаржувані рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

14.06.2019 до суду від представника позивача Рахильчука О.В. надійшла відповідь на відзив, за змістом якої останній просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

01.07.2019 до суду від представника відповідача Доброва О.І. надійшли заперечення, у яких останній акцентував увагу на недоведеності декларантом правильності здійснення розрахунку митної вартості та обрання методу визначення митної вартості товарів.

Ухвалами суду від 03.12.2021:

- допущено заміну первинного відповідача його правонаступником;

- залишено без задоволення клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін та про виклик позивача в якості свідка.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

24.02.2019 між Ромео Басландзе (Грузія) (Продавець) та ОСОБА_1 (Україна) (Покупець) укладено контракт про передачу права власності на механічний транспортний засіб № НОМЕР_1 , за умовами якого Продавець передав Покупцю право власності на автомобіль марки Toyota, модель Aqua, об`єм двигуна 1496 куб. см, номер кузова - НОМЕР_2 , а Покупець зобов`язується оплатити вартість у розмірі 2000,00 доларів США.

З метою розмитнення вказаного автомобіля митним брокером ФОП ОСОБА_2 30.03.2019 подано до Київської міської митниці ДФС електронну митну декларацію № UA100030/2019/400413.

Одночасно з вказаною митною декларацією представником декларанта на підтвердження заявленої митної вартості товару та відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України було подано до відповідача наступні документи:

- рахунок-фактура (інвойс) від 24.02.2019 № 1546482;

- коносамент від 17.03.2019 № 10;

- коносамент від 03.11.2018 № MEDUJP153938;

- акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 20.03.2019 № UА100030/2019/663303;

- cвідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 19.09.2018 № НОМЕР_5;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 24.02.2019 № НОМЕР_3 ;

- договір про надання послуг митного брокера від 18.03.2019 № 2019/362;

- довіреність від 22.02.2019 ННО № 871594;

- квитанція від 18.03.2019;

- сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу від 29.03.2019 № UА.005.49228-19;

- паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України НОМЕР_6, дата видачі 15.09.2006.

Розглянувши подані позивачем документи, митний орган направив позивачеві електронне повідомлення, у якому зазначив, що під час контролю правильності визначення митної вартості було встановлено відсутність транспортних (перевізних) документів, а також документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Позивачу було запропоновано надати документи: 1) банківські платіжні документи; 2) якщо здійснювалось страхування - страхові документи; 3) транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 4) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товару; 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Позивачем не було подано додаткових документів на підтвердження митної вартості товару.

За результатами проведеної процедури консультації, Київською міською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 08.04.2019 № UA100000/2019/000076/2.

Мотивуючи рішення відповідач зазначив, що декларантом не подано достовірних відомостей щодо митної вартості товару - ціни товару, а також вартості на транспортування, на страхування, на брокерські послуги, на послуги третіх осіб.

Митна вартість товару визначена із застосуванням резервного методу (2ґ) відповідно до статті 64 Митного кодексу України з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної інформації: інформація мережі Інтернет "nadaguides.com" - 5150 USD.

На підставі вказаного рішення Київською міською митницею ДФС було відмовлено позивачу у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.04.2019 № UA100030/2019/00211.

Незгода позивача з рішенням про коригування митної вартості товарів обумовила звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 246 Митного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - МК України) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною першою статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 МК України).

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно з частиною першою статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки (частина перша статті 50 МК України).

За приписами частин першої та другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Приписами частин другої - восьмої статті 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

У статті 53 МК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що МК України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Наведене відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Також, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності.

Частиною третьою статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до частин першої, другої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої цієї статті МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості (пункти 1, 2 частини п`ятої статті 54 МК України).

Пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів (частина перша статті 55 МК України).

Аналізуючи наведені положення МК України суд зазначає, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визнання митної вартості.

Контролюючий орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України.

Орган доходів і зборів має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов`язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

У спірному рішенні відповідач зазначає, що документи, подані для визначення митної вартості товару, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: витрати, понесені на транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу.

Суд не погоджується з такими твердження відповідача, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 53 МК України передбачено надання документів, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Так, декларантом в графі 42 митної декларації було відображено вартість транспортування в розмірі 690,00 доларів США.

При цьому, відповідачем не враховано, що транспортування автомобіля не було передбачено умовами контракту.

За таких обставин, суд вважає, що у митниці були відсутні підстави витребовувати у позивача перевізні документи, що підтверджують витрати, пов`язані з транспортуванням товару.

Також, суд звертає увагу, що у разі коли за твердженням декларанта страхування не здійснювалось, а інших договорів (угод, контрактів) із третіми особами, пов`язаних з поставкою товару, митна вартість якого визначається, не укладалось, то декларант повинен підтвердити тільки ті витрати, які пов`язані з витратами, які фактично увійшли до митної вартості, адже відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Так само декларант має підтвердити тільки ті витрати на доставку товару, які фактично понесені у відповідності до умов контракту та увійшли до митної вартості.

Щодо ненадання декларантом банківських документів, суд звертає увагу на те, що запитувані митницею документи у позивача були відсутні та не могли бути надані з об`єктивних причин, так як товар оплачувався готівкою без банківських платежів. У даному випадку суд вважає, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів (рахунка-фактури), які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Така позиція суду узгоджується з обов`язковою для врахування практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема у постанові від 04.04.2018 по справі № 826/27058/15.

Судом встановлено, що в рішенні про коригування митної вартості товарів відповідачем всупереч вказаним вище правовим нормам не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких розпочалась процедура консультацій та причини, через які митна вартість імпортованого транспортного засобу не може бути визначена за ціною договору.

Більш того, матеріалами справи документально не підтверджено факту надання декларантом позивача документів, що містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, на підставі чого контролюючий орган розпочав процедуру консультацій.

Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

При цьому, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 29.05.2012 у справі № 21-91а12 та від 31.03.2015 у справі № 21-127а15.

Суд наголошує на тому, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач наголошував виключно на тому, що наявна на сайті https://www.nadaguides.com інформація щодо вартості задекларованого позивачем транспортного засобу на території США, відрізняється від вартості, що заявлена до декларування позивачем. У зв`язку із цим, відповідач дійшов висновку про те, що заявлена до декларування позивачем митна вартість транспортного засобу не є достовірною.

У свою чергу, доказів отримання відповідачем будь-якої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої позивачем митної вартості як підстави для відмови для коригування митної вартості згідно пункту 4 частини шостої статті 54 МК, матеріали справи не містять.

Згідно частини другої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

В оскаржуваному рішенні відповідач не навів будь-яких обставин того, що позивачем здійснений невірний розрахунок, при визначенні митної вартості товару відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У свою чергу, наявність на сайті https://www.nadaguides.com інформації щодо вартості задекларованого позивачем транспортного засобу на території США не свідчить про недостовірність задекларованої позивачем митної вартості товару, розмір якої підтверджений наданими позивачем документами, належність та достовірність яких відповідач не спростував в оскаржуваному рішенні.

Спірне рішення про коригування митної вартості товарів не містить ані порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, ані інформації, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості товару. З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не враховано те, що задекларований позивачем транспортний засіб мав механічні пошкодження, що підтверджується актами огляду транспортного засобу від 20.03.2019 № UA100030/2019/663303.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд прийшов до висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

Також, суд констатує, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів не визначено, які саме показники (складові) митної вартості не підтверджено документально та викликали сумнів у контролюючого органу, та стали причиною неможливості застосування першого методу.

Такі дії відповідача є порушенням частини сьомої статті 54 Митного кодексу України, відповідно до якої у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, а наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 810/1479/16.

Щодо доводів відповідача про подання декларантом документів, що складені іноземною мовою, суд звертає увагу на наступне.

Так, статтею 254 МК України передбачено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Таким чином, відповідач мав право вимагати у позивача переклад поданих документів українською мовою. Поряд з цим, обов`язок забезпечити переклад документів українською мовою за власний рахунок виникає у декларанта виключно у разі надходження вимоги митного органу.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази звернення Київської міської митниці ДФС до ОСОБА_1 з вимогою забезпечити переклад документів українською мовою, що свідчить про те, що відсутність у розпорядженні митного органу перекладу документів не стало перешкодою для митного оформлення та підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів.

З огляду на викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що рішення Київської міської митниці про коригування заявленої митної вартості товарів від 08.04.2019 № UA100000/2019/000076/2 є протиправним і підлягає скасуванню.

Враховуючи, що єдиною підставою для видачі позивачу спірної картки відмови є вказане вище рішення про коригування митної вартості товарів, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.04.2019 № UA100030/2019/00211 також підлягає скасуванню.

Відповідно до положень статті 9 Конституції України та статей 17, 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанцій 11.05.2019 № 38670 та № 38681 позивачем сплачено 1536,80 грн судового збору.

Враховуючи, що судом повністю задоволено вимоги позивача, на користь останньої підлягає стягненню вся сплачена сума судового збору.

Поряд з цим, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених норм вбачається, що питання розподілу судових витрат пов`язане з суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 22.04.2019 № 220419 та додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 22.04.2019 № 220419.

Так, у додатковій угоді перелічено види правової допомоги та їх вартість.

У той час же час, пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги від 22.04.2019 № 220419 передбачено, що за правову допомогу, надану адвокатом, клієнт сплачує кошти відповідно до виставлених адвокатам рахунків, які підлягають оплаті клієнтом протягом трьох робочих днів з дня їх отримання.

Поряд з цим, до матеріалів справи не надано рахунків, які виставлялись позивачеві, що унеможливлює першочергово визначити розмір витрат на правову допомогу.

Крім того, ще у позовній заяві представник позивача зазначав про понесення позивачем витрат на суму 10000,00 грн. Разом з тим, доказів понесення таких витрат ще станом на час подання позову, суду також не надано. При цьому, додатковою угодою до договору про надання правової допомоги від 22.04.2019 № 220419 передбачено, що оплата правової допомоги передбачається проведення клієнтом попередньої оплати відповідно до визначених тарифів (п.2).

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними доказами, що унеможливлює здійснення оцінки співмірності наданих послуг зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС від 08.04.2019 № UA100000/2019/000076/2 про коригування митної вартості товарів.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови Київської міської митниці ДФС в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.04.2019 № UA100030/2019/00211.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8А, ідентифікаційний код 43997555) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) 1536,80 грн сплаченого судового збору.

Відмовити ОСОБА_1 у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Катющенко