Рішення № 101602383, 02.12.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2785/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного Управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12298-52 від 14.04.2021 щодо сплати недоїмки з єдиного внеску в сумі 31818,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що з дати реєстрації фізичною особою - підприємцем не здійснював підприємницьку діяльність, не отримував від неї дохід та не подавав будь-яку звітність та не міг нараховувати єдиний соціальний внесок. Відтак, оскаржувану вимогу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.07.2021 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а також визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено такий строк.

Головне управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, оскільки оскаржувана вимога прийнята на підставі чинного законодавства, у зв`язку із несплатою позивачем єдиного соціального внеску. Крім того, відповідач зазначав, що на дату прийняття оскаржуваної вимоги позивач перебував у статусі фізичної особи-підприємця.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.11.2021 витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5, форма ОК-7) ОСОБА_1 , про сплачені ним страхові внески за період з 01.01.2017 по час розгляду справи.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Ідентифікаційних даних (дані АІС “Податковий блок) ОСОБА_1 зареєстрований 25.09.2003 як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник податків 25.09.2004. Основним видом діяльності позивача є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; діяльність із забезпечення фізичного комфорту.

10.06.2021 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення до ЄДР відомостей про фізичну особу – підприємця позивача.

10.06.2021 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності позивача, як фізичної особи – підприємця.

Дослідженням Ідентифікаційних даних (дані АІС “Податковий блок) встановлено, що позивач зареєстрований за основним місцем обліку в ГУ ДПС у Чернівецькій області (Хотинський район); дата взяття на облік – 25.09.2003; дата зняття з обліку – 10.06.2021; стан платника податків – “11” припинено, але не знято з обліку.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5, форма ОК-7) ОСОБА_2 , отриманої з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на виконання ухвали суду від 04.11.2021 про витребування доказів, позивач у період з 01.01.2011 по 31.03.2017, з 01.01.2018 по 31.08.2020 не сплачував єдиний соціальний внесок.

Дослідженням індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5, форма ОК-7) ОСОБА_1 також встановлено, що у період з 01.04.2017 по 31.12.2017 позивач особисто та з 01.09.2020 по 30.09.2021 страхувальником ТОВ «АФ-Транс» (код ЄДРПОУ 37767220) сплачувалися суми заробітку для нарахування пенсії, з яких сплачувалися страхові внески, зокрема: у 2017 році у розмірі 28800,00 грн; у 2020 році – 28050,00 грн; за 9 місяців 2021 році - 59398,96,80 грн.

Дослідженням інтегрованої карток платника (позивача) та розрахунку боргу (недоїмки) згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.04.2021 № Ф-12298-52 встановлено наступне:

- 09.02.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2017 р. терміном сплати 09.02.2018 р. в сумі 1996,00 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.04.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2018 р. терміном сплати 19.04.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.07.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ ІІ квартал 2018 р. терміном сплати 19.07.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.10.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІІ квартал 2018 р. терміном сплати 19.10.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 21.01.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІV квартал 2018 р. терміном сплати 21.01.2019 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.04.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2019 р. терміном сплати 19.04.2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.07.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІ квартал 2019 р. терміном сплати 19.07.2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 21.10.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІІ квартал 2019 р. терміном сплати 21.10. 2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 21.01.2020 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІV квартал 2019 р. терміном сплати 21.01.2020 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.04.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2019 р. терміном сплати 19.04.2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.07.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІ квартал 2019 р. терміном сплати 19.07.2019 р. р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 21.10.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІІ квартал 2019 р. терміном сплати 21.10. 2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 20.01.2020 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІV квартал 2019 р. терміном сплати 20.01.2020 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 21.04.2020 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2020 р. терміном сплати 21.04.2020 р. в сумі 2078,12 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 20.07.2020 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІ квартал 2020 р. терміном сплати 20.07.2020 р. в сумі 1039,06 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.10.2020 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІІ квартал 2020 р. терміном сплати 19.10.2020 р. в сумі 3178,12 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.01.2021 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІV квартал 2020 р. терміном сплати 19.01.2021 р. в сумі 2200,00 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму.

Отже, за вказаний період позивачу нараховано ЄСВ за 2017 р. у розмірі 1996,00 грн, за 2018 р. – 9828,72 грн, за 2019 р. – 11016,72 грн, за 2020 р. – 8495,30 грн, всього на загальну суму 31336,74 грн.

З матеріалів справи видно, що 14.04.2021 Головне управління ДПС у Чернівецькій області, у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу № Ф – 12298-52 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача, що станом на 31.03.2021 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 31818,28 грн, в т.ч. недоїмка – у сумі 31336,74 грн, штрафи – у сумі 422,40 грн, та пеня – у сумі 59,14 грн.

Вказану вимогу позивач отримав 08.06.2021, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням.

За наведених обставин, ухвалою суду від 14.07.2021 визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено такий строк.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Положеннями п.1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

З огляду на обґрунтування позовних вимог, спірним у даній справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ, і як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року.

З матеріалів справи встановлено, що позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом розгляду у справі № 260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За результатами розгляду справи, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.

Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 1 липня 2020 року у справі № 260/81/19, необхідно зазначити, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

За встановленими у цій справі обставинами позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

З урахуванням визначеного чинним законодавством України суб`єктного складу платників єдиного внеску, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, суд дійшов висновку, що позивач не мав статусу платника єдиного внеску у 2017 - 2020 роках відповідно до норм чинних законів України.

Отже, відповідачем не доведено належних підстав формування спірної вимоги, у зв`язку з чим позовна вимога про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Чернівецькій області від 14.04.2021 № Ф – 12298-52 в частині нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 31336,74 грн підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, приймаючи оскаржувану вимогу відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваної вимоги та відповідності її критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Беручи до уваги наведене, оскаржувана вимога від 14.04.2021 № Ф – 12298-52 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в частині нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 31336,74 грн є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Стосовно іншої частини оскаржуваної вимоги від 14.04.2021 № Ф – 12298-52 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 481,54 грн, в т.ч. штрафу у розмірі 422,40 грн та пені у розмірі 59,14 грн, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та видно із розрахунку боргу (недоїмки) згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.04.2021 № Ф-12298-52, що суму заборгованості зі сплати єдиного внеску сформовано відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а також рішення № 0036065107 від 24.03.2020 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким на позивача накладено штраф у сумі 422,40 грн та нараховано пеню у розмірі 59,14 грн.

З матеріалів справи видно, що рішення № 0036065107 від 24.03.2020 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску позивачем не оскаржувалося в адміністративному або судовому порядку, тому є чинним.

З огляду на наведене, виходячи з предмету та підстав позову, суд вважає, що позовна вимога в частині оскаржуваної вимоги від 14.04.2021 № Ф – 12298-52 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 481,54 грн, в т.ч. штрафу у розмірі 422,40 грн та пені у розмірі 59,14 грн, є необґрунтованою та безпідставною. Тому в цій частині позовних вимог суд відмовляє позивачу у задоволенні.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 908,00 грн.

Враховуючи рішення суду про часткове задоволення позовних вимог, а також те, що у справі міститься документальне підтвердження сплати позивачем судового збору, суд вважає за необхідне розподілити судові витрати позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Відтак, стягненню на користь позивача підлягають судові витрати (судовий збір) у розмірі 454,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.04.2021 № Ф – 12298-52 в частині нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 31336,74 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 454,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач – Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 44057187).

Суддя В.К. Левицький