Рішення № 101602175, 25.11.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року справа № 580/6770/21

14 годин 23 хвилини м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді Трофімової Л.В., за участі секретаря Фесенка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу № 580/6770/21

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [представник позивача – адвокат Заволокін О.О. за ордером]

до Будищенської сільської ради (вул. 30-річчя Перемоги, 42, с. Будище, Черкаський район, Черкаська область, 19620, код ЄДРПОУ 26323723) [представник відповідача – Острівна К.В. за довіреністю]

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, прийняв рішення.

07.09.2021 вх.33979/21 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Будищенської сільської ради, просила: зобов`язати Будищенську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,10 га для індивідуального дачного садівництва в АДРЕСА_2 .

Додатково просила стягнути з Будищенської сільської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 6400 грн (шість тисяч чотириста гривень) та стягнути з Будищенської сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 грн.

Представник позивача 12.10.2021 вх.39500/21 відповідно до заяви про збільшення позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області у вирішенні заяви ОСОБА_1 від 15.07.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0.10 га для індивідуального дачного садівництва в АДРЕСА_2 .

Ухвалою від 10.09.2021 відкрито загальне провадження у справі, призначено судове засідання на 05.10.2021. Ухвалою від 05.10.2021 оголошено перерву до 22.10.2021. Ухвалою від 22.10.2021 оголошено перерву на 05.11.2021, 25.11.2021.

У обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що 15.07.2021 позивач звернулась до Будищенської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,10 га для індивідуального дачного садівництва згідно з пунктом «в» частини 3 статті 116 Земельного кодексу України, яку на засіданні 21 сесії сільської ради від 30.07.2021 було розглянуто та обговорено, проте рішення не прийнято. Позивач у обґрунтуванні позовних вимог зазначає висновки Верховного Суду у справах № 806/2978/17, № 812/1312/18, № 0640/4434/18, № 808/570/18.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що підставою для відмови в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, генеральних планів населення пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Надання земельної ділянки позивачу у прибережній і рекреаційній зоні було би неправомірним, позаяк порушило би вимоги чинного законодавства України, що підтверджується рішеннями судів про повернення землі за позовами прокуратури. Твердження позивача про те, що відповідач здійснив бездіяльність щодо розгляду клопотання позивача та фактично не виконав вимоги ч.1 ст.118 Земельного кодексу України, не відповідає дійсності, позаяк заява позивача була розглянута на комісії та сесії, проте рішення не прийнято за результатом голосування.

22.11.2021 вх.43931/21 адвокатом було надано доказ на підтвердження витрат правничої допомоги і розрахунок гонорару у сумі 5000 грн.

24.11.2021 вх.46828/21 від відповідача надійшло заперечення на вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу з огляду на той факт, що розрахунок суми гонорару до договору про надання правової допомоги від 05.08.2021 № 05/08/2021 (корегований) є неналежним доказом, позаяк не надано сам договір або необхідний документ, що змінює умови договору.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.

Спірним у позиціях сторін є твердження про необґрунтованість відмови щодо категорії земель рекреаційного призначення за умови дотримання законодавчої заборони передачі у приватну власність прибережної захисної смуги шириною 100 м (учасники не надали підтвердних доказів, експертних висновків у застосуванні масштабу, меж під час припущення про перевищення відстані обмеження) у контексті різного тлумачення належності ділянки до земель водного фонду за відомостями Державного земельного кадастру.

Судом взято до уваги загальнодоступну інформацію: в ухвалі у справі № 580/2534/19 ЄДРСР 84132103 зазначено, що Генеральним планом с. Свидівок передбачені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах визначених ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі – Кодекс № 2768), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Статтею 121 Кодексу № 2768 встановлено, що кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності. Згідно статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, що б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 121 Кодексу № 2768 встановлено, що кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності. Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Кодексу № 2768. Відповідно до частини 6 статті 118 Кодексу № 2768 громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб). У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Кодексу 2768 відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Кодексом № 2768 визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118, 123 Кодексу № 2768. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 (ЄДРСР 72532460) та від 17.02.2021 у справі 820/5218/17 (ЄДРСР 94938322).

Верховний Суд зазначив у справі № 806/2978/17: визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання; важлива окрема думка судді Мороз Л.Л. № 812/1312/18 ЄДРСР 81799030: як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав; № 0640/4434/18: надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Верховний Суд у справі №580/704/21, де за результатами поіменного голосування сільська рада не прийняла рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проєкту землеустрою; згідно з протоколу голосування: за - 0 депутатів, проти - 0 депутатів, утрималися - 22 депутати, зазначив: повноваження органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є дискреційними. Сільська рада не наділена повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву позивача або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви або ж рішення про відмову в її задоволенні. За умови відповідності заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів вимогам законодавства відповідач зобов`язаний прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Неприйняття рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою не може підміняти рішення про відмову у наданні такого дозволу.

Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону № 280/97-ВР сільська рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

У частині 7 статті 118 Кодексу № 2768 наведено альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу. Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту.

Суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 (ЄДРСР 63749413) та Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 (ЄДРСР 72532460).

У судовому засіданні представники без надання розрахунків і доказів, без підтвердження доводів висновками експертів чи спеціалістів по різному тлумачили заборону передачі у приватну власність прибережної захисної смуги шириною 100 м: представник відповідача стверджував про відстань менше 100 м, а представник позивача наполягав, що відстань більше 100 м.

Кременчуцьке водосховище є штучно створеним водним об`єктом, рівень якого регулюється Міжвідомчою комісією в залежності від умов, що складаються в певний період року. Руслові водосховища, належать до динамічних водних об`єктів, регулювання стоку спричиняє різкі коливання об`ємів та рівнів води, що проявляється переважно в береговій зоні водосховищ у вигляді затоплень, осушень і підтоплень прибережних територій. Згідно ст. 1 Водного кодексу України межень (меженний період) - період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність; уріз води - межа води на березі водного об`єкта (берегова лінія).

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 58 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Відповідно ДВБН 33-4759129-03-05-92 «Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон водосховищ» прибережна смуга – природотехнічний елемент водоохоронної зони, що включає: пляжі, відмілини, берегові уступи, мілководдя і прибережні острови, зсувні ділянки, осипи, непридатні для використання землі. Внутрішньою межею прибережної смуги є акваторіальний рубіж мілководної зони (п.2.5). Мілководною зоною відповідно до ВБН є акваторія водоймища, що обмежена лінією нормального підпірного рівня (НПР) і глибиною до 2 м. Нормальний підпірний рівень Кременчуцького водосховища, відповідно до його водогосподарського паспорту, встановлений на позначці 81,00 мБс (справа №707/2357/17).

Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (частина 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Матеріали справи щодо перебування земельної ділянки в межах чи поза межами прибережної-захисної смуги Кременчуцького водосховища не містять доказів здійснення необхідних геодезичних обмірів та/або визначення фактичної відстані бажаної для позивача земельної ділянки від урізу води та/або визначення розміру та межі прибережної захисної смуги, тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність під час розгляду звернення позивача з врахуванням відсутності мотивації про обмеження 100-метрової зони прибережної захисної смуги водосховища. Рішень Будищенської сільської ради (чи Свидівоцької сільської ради) щодо затвердження документації із встановлення розмірів та меж прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища у межах обраної позивачем земельної ділянки до відзиву на позов не надано. Законом України «Про землеустрій» (ст.50) обов`язковою складовою проекту землеустрою є акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон та зон особливого режиму використання земель за їх наявності, перелік обмежень у використанні земельних ділянок, а також викопіювання з кадастрової карти або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру. У розумінні статті 1 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру. Частиною першою статті 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки. У документації із землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок та містобудівній документації відповідно до вимог ч. 3 статті 60 ЗК України зазначаються межі встановлених прибережних захисних смуг. Уздовж великих рік встановлюється прибережна захисна смуга не менше 100 метрів від урізу води.

У контексті встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг зроблені висновки Великою палатою Верховного суду у постанові від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц. Під час надання земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони (справа №372/2180/15-ц).

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідачем за результатом розгляду комісії чи сесії не мотивовано, що роздруковані із публічної кадастрової карти України зображення, не містить відображення інформації, що дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку (її площу) на місцевості з прив`язкою земельної ділянки до відповідного населеного пункту. У матеріалах справи відсутні докази невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем у роздруківці з Публічної кадастрової карти України, доданої до заяви, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, що не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, що належать до функцій і виключної компетенції останнього, тому втручання у таку діяльність є формою втручання у повноваження органу виконавчої влади та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі Olsson проти Швеції від 24.03.1988, № 10465/83) запорукою правильного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не виявлено.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла би необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Будищенську сільську раду повторно розглянути звернення ОСОБА_1 та надати мотивоване рішення задля поінформованості про категорії земель та обґрунтуванням підтвердними розрахунками дотримання законодавчої заборони передачі у приватну власність прибережної захисної смуги шириною 100 м згідно вимог чинного законодавства з урахуванням правомірних очікувань позивача на реалізацію права на інформацію і права бути почутим у контексті реалізації відповідачем принципів належного врядування з урахуванням розмежування земель державної і комунальної власності щодо дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,10 га для індивідуального дачного садівництва в с. Свидівок Черкаського району, Черкаської області по вул. Дахнівській.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Згідно з частинами першою і другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 908 грн згідно квитанції від 11.10.2021 №44, а позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору у сумі 454 грн, у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу відмовити з огляду на таке.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Згідно зі статтею 1 Закону договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до частини першої статті 26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Згідно із частиною першою статті 27 Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина третя статті 27 Закону). За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положенням про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.

Верховний Суд у справі № 522/17845/15-ц зазначає, що адвокатський гонорар є однією із умов, що визначається сторонами договору про надання правової допомоги, тому відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони під час укладення договору про надання правової допомоги погодили розмір адвокатського гонорару. Відповідно до статті 14 Правил адвокатської етики у редакції від 2012 року адвокат надає правову допомогу відповідно до законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі договору про надання правової допомоги. Верховний Суд зазначив, що визнаним міжнародним стандартом здійснення адвокатської діяльності є принципи чесності та добропорядної репутації адвоката, що відображений в етичних кодексах поведінки адвокатів та розповсюджується на всі напрями професійної діяльності адвоката.

Стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» пов`язує граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу із розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а не з мінімальною заробітною платою.

Верховний Суд у справі № 814/698/16 (ЄДРСР 73356068) зазначив, виходячи з приписів норм глави 6 розділу II та глави 3 розділу III КАС України, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Верховний Суд у справі № 810/2823/17 (ЄДРСР 73874364) зауважив, що надані Суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу: вбачається доцільним доведення відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218.

Відповідно до пунктів 19, 20 розділу І Закону України від 14.07.2020 № 786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців», пункту 44.1 статті 44 глави 1 розділу II Податкового кодексу України та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375 наказом МФУ від 13.05.2021 № 261, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.06.2021 за № 865/36487 затверджено типову форму, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами - підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність; Порядок ведення типової форми, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами - підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Пунктом 2 наказу МФУ від 13.05.2021 № 261 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218.

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу IV Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі – самозайняті особи), зобов`язані вести облік доходів і витрат ( у разі ведення обліку доходів і витрат в електронній формі засобами електронного кабінету самозайнята особа зобов`язана отримати кваліфікований сертифікат відкритого ключа). Матеріали справи не містять доказів щодо відображення суми доходу, отриманого від здійснення незалежної професійної діяльності, зокрема, коштів, що надійшли на поточний рахунок, у касу платника податків та/або отримано готівкою (записи ведуться в хронологічному порядку) та /або доведення позивачем (представником позивача – адвокатом) доказами відображення в обліку доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у запереченні від 25.11.2021 вх. 46828/21 на вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу зазначає, що розрахунок суми гонорару до договору від 05.08.2021 не є належним доказом, позаяк вартість послуг передбачена п.2 договору 05/08/2021, що не наданий та документ, що змінює умови договору також не наданий, проте відповідно до КАС України: витрати на професійну правничу допомогу встановлюються договорм за домовленістю сторін.

Договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Відповідно до вимог ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд звертає увагу, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Суд вважає за необхідне за сукупності наведених вище аргументів не застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 139 КАС України у частині розподілу витрат на правничу допомогу від суми 5000 грн залежно від часткового задоволення позовних вимог у вирішеному спорі за відсутності договору у справі та підтверджень обліку доходів платника податку.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Будищенської сільської ради у вирішенні заяви від 15.07.2021 ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,10 га для індивідуального дачного садівництва в АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Будищенську сільську раду повторно розглянути заяву від 15.07.2021 ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,10 га для індивідуального дачного садівництва в АДРЕСА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Будищенської сільської ради (код ЄДРПОУ 26323723) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

відповідач: Будищенська сільська рада (вул. 30-річчя Перемоги, 42, с. Будище, Черкаський район, Черкаська область, 19620, код ЄДРПОУ 26323723).

Повне судове рішення складено 03.12.2021.

Суддя Лариса ТРОФІМОВА