Рішення № 101601209, 03.12.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2021 року Справа № 480/9374/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9374/21 за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953), і просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 року по 2021 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- визнати протиправною 5-го прикордонного загону регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 року по 2021 рік включно року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що станом на день звільнення позивача з військової частини, установою не виплачено позивачеві грошову компенсацію за неотримане речове майно та грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я з 2018 по 2021 рік. Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача суперечить нормам діючого законодавства, у зв`язку із чим він звернувся до суду з даним позовом.

Судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні, зокрема, зазначивши, що згідно довідки відділу кадрів відділу кадрів №12/1044 від 07.10.2021, посади на яких перебував позивач у період з 16.08.2021 по 16.08.2021 не входять до Додатку 4 "Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку" до постанови КМУ від 01.08.2021 №702, а тому у позивача відсутнє право на отримання компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 року по 2021 рік.

Щодо виплати компенсації за неотримане речове майно зазначає, що у відповідача на даний момент відсутній достатній об`єм бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, вказану компенсацію. Відповідач не відмовляв у виплаті грошової компенсації. Позивач знаходиться в черзі на отримання вказаної грошової компенсації. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом начальника 5-го прикордонного закону Державної прикордонної служби України від 16.08.2021 №365-ОС позивача виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.15).

Відповідно до довідки від 16.08.2021 № 134 вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 становить 22151,64 грн (а.с. 51).

13.08.2021 позивач звернувся із заявою до відповідача щодо нарахування йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (а.с. 49), проте відповідачем не було здійснено виплату грошової компенсації, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).

З матеріалів справи суд вбачає, що відповідно до довідки від 16.08.2021 № 134 вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_2 становить 22151,64 грн.

Позивачем було подано відповідачу заяву, у якій просив виплатити грошову компенсацію вартості за неотримано речове майно (а.с. 49). Проте відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 22151,64 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 22151,64 грн, та стягнення з відповідача грошової компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно у вказаному розмірі.

Щодо вимоги позивача зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 року по 2021 рік включно року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, то суд зазначає наступне.

Позивач у позовній заяві зазначає, що під час звільнення з військової служби позивача, відповідачем не виплачено грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 року по 2021 рік включно року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач заперечує проти задоволення вимог в цій частині, оскільки посада позивача не відноситься до переліку посад Додатку 4 "Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку" до постанови КМУ від 01.08.2021 №702.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено переліки військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.

Додаток 4 до вказаної постанови містить перелік військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.

Так, згідно наказу від 16.08.2021 №365-ОС про припинення контракту та виключення позивача зі писків особового складу, позивач займав посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - оператор 4 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Серидина-Буда" І категорії (тип Б) (а.с.15), а тому відповідно до вказаної постанови позивач має право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Таким чином, позивач, військовослужбовцем, займаючи посаду, визначену постановою № 702, у період з 2018 року по 2021 рік мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Посилання відповідача на п. 19 ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка на його думку виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 ст. 10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими.

Так, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Тобто, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.

Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачеві грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 по 2021 рік.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

При цьому, право нараховувати та визначати кількість днів належить відповідачу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я з 2018 по 2021 рік.

Враховуючи положення ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини №3022 Національної гвардії України суму судового збору в розмірі 1816 грн.

Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Осьмаковим Олександром Анатолійовичем (далі - адвокат, Осьмаков О.А.).

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи, в тому числі копії: договір про надання правової допомоги №01-09/21, укладений 02.08.2021 між адвокатом та позивачем (а.с.19-20) (далі -Договір), акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 02.09.2021 №01-09/21 (а.с.18), свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000695 (а.с.17), квитанцію до прибуткового касового ордера від 02.09.2021 про сплату позивачем 1000,00 грн (а.с.21).

Згідно п.п.1.1 Договору адвокат зобов`язується: надавати позивачу консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права: організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи); представляти інтереси позивача та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з питань, а позивач зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п.2.4 Договору на підтвердження факту надання адвокатом позивачу правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг.

Згідно п.п.4.1 Договору вартість послуг адвоката є динамічною та може встановлюватися за домовленістю сторін в погодинній та/або твердій формі.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 02.09.2021 адвокатом були виконані наступні роботи: 1) складання позовної заяви про визнання протиправною бездіяльності лВ/ч 9953, зобов`язання здійснити виплати - 1,5 год, ціна - 1000 грн (а.с.18).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера позивачем сплачено адвокату 1000,00 грн.

Отже, з вказаних документів вбачається, що позивач поніс витрати на послуги адвоката у розмірі 1000,00 грн, які включали в себе послуги з підготовки позову.

Слід також зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 04.02.2021 у справі №806/2299/18.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, згідно акта виконаних робіт надані послуги зводились виключно до формування позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 400 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки.

Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (провул. Громадянський, 219, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 22151,64 грн.

Зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (провул. Громадянський, 219, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я з 2018 по 2021 рік.

Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (провул. Громадянський, 219, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП НОМЕР_1 ) судовий збір 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 400 (чотириста) грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька