Рішення № 101600737, 01.12.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/5017/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

18 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення 8 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 27.04.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства", зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 га в межах с. Пушкареве на території Великобагачанської селищної ради.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення відповідачем її права на отримання у власність земельної ділянки за рахунок земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації внаслідок безпідставної відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

22 червня 2021 року судом отримано відзив на позов, у якому відповідач заперечував проти позовних вимог з тих мотивів, що обрана позивачем для відведення земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб, а відтак не може бути передана у власність.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що у вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Великобагачанської селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Великобагачанької селищної ради в межах села Пушкареве.

За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідач рішенням 55 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 15 жовтня 2020 року позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства в межах с. Пушкареве на території Великобагачанської селищної ради. В обґрунтування зазначеної відмови відповідач зазначив, що запланована позивачем до відведення земельна ділянка перебуває в межах земельних ділянок, що передані у власність третіх осіб.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 у справі № 440/7768/20 визнано протиправним та скасовано рішення 55 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 15 жовтня 2020 року про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства в межах с. Пушкареве на території Великобагачанської селищної ради. Зобов`язано Великобагачанську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства в межах с. Пушкареве на території Великобагачанської селищної ради.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 у справі № 440/7768/20 на 8 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради 27.04.2021 прийнято рішення "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства". Вказаним рішенням відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення приватної власності розташованої в межах с. Пушкареве Миргородського району Полтавської області так як право приватної власності гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 на вищевказані земельні ділянки виникло відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992, посвідчено Багачанською Першою сільською радою, про що зроблено запис в земельно-облікових документах.

Не погодившись з цим рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Згідно вимог частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Судом встановлено, що викладені у спірному рішенні мотиви відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою не узгоджуються зі змістом статті 118 Земельного кодексу України.

Як зазначалось вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню від 27.04.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства", судом встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави, визначені статтею 118 Земельного кодексу України.

За викладених обставин суд не визнає вищевказане рішення таким, що винесене у відповідності до вимог законодавства.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на відомості архівної довідки архівного відділу Великобагачанської районної державної адміністрації як на підтвердження факту про те, що вищевказана земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб.

Згідно відомостей архівної довідки архівного відділу Великобагачанської районної державної адміністрації від 02.12.2020 № 01-22/650 рішенням 7 сесії 22 скликання Багачанської Першої сільської Ради народних депутатів Великобагачанського району Полтавської області від 13.09.1995 передано земельні ділянки у приватну власність ОСОБА_3 - 0,05 га для обслуговування жилого будинку та господарських приміщень та 0,35 га для ведення особистого підсобного господарства в с. Пушкареве; рішенням 14 сесії 22 скликання Багачанської Першої сільської Ради народних депутатів від 27.09.1996 передано земельні ділянки у приватну власність ОСОБА_4 - 0,25 га для обслуговування жилого будинку і господарських приміщень та 0,60 га для ведення особистого підсобного господарства.

Спростовуючи доводи відповідача про те, що запланована позивачем до відведення земельна ділянка розміщується на земельних ділянках, що перебувають у власності третіх осіб, суд зазначає, що передача земельних ділянок у власність передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 Земельного кодексу України). Водночас згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту його державної реєстрації. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 Земельного кодексу України.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували існування оформленого права власності третіх осіб на обрану позивачем для відведення земельну ділянку.

Відтак, спірне рішення прийняте без врахування таких обставин:

1) до моменту внесення до державного земельного кадастру запису про реєстрацію речових прав на нерухоме майно за суб`єктом щодо певної земельної ділянки, остання вважається вільною;

2) отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року № 21-358а13, від 07 червня 2016 року № 21-1391а16, постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року № 463/3375/15-а.

Отже, оскаржене рішення належить визнати протиправним та скасувати.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Крім того, зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Окрім того, у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За обставин цієї справи суд враховує, що позивачем виконані вимоги закону щодо звернення до уповноваженого органу з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а відповідачем не встановлено визначених законом підстав для відмови у наданні ОСОБА_1 такого дозволу.

Натомість відповідач вдруге відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у нього намірів щодо надання позивачу відповідного дозволу.

З урахуванням наведеного, суд, констатуючи, що позивачем виконані вимоги статті 118 ЗК України та зважаючи на те, що повноваження відповідача з надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, визнає належним та необхідним способом захисту прав ОСОБА_1 у цій справі зобов`язання відповідача надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 га в межах с. Пушкареве на території Великобагачанської селищної ради.

Отже, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій справі повністю.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету.

Відповідач доказів понесення судових витрат до суду не надав.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Зважаючи на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог фізичної особи понесені ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Великобагачанської селищної ради (вул. Каштанова, 20, смт Велика Багачка, Миргородський район, Полтавська область, 38300, код ЄДРПОУ 21044600) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 27.04.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства".

Зобов`язати Великобагачанську селищну раду Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 га в межах с. Пушкареве на території Великобагачанської селищної ради.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Б. Головко