Рішення № 101600467, 03.12.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16584/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління ДПС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, в якому просять суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.04.21 № № 0044035-2403-1554, 0044033-2403-1554.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішенням їм визначено суми грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченої фізичними особами, які є власниками об`єкті нежитлової нерухомості. При цьому нежитлові приміщення, які належать позивачам на праві приватної власності, призначені та використовуються ними безпосередньо для промислового виробництва, у зв`язку із чим відповідно до п. «є» п. 266.2.2 ПКУ не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки. Підприємці використовують об`єкти нерухомості за функціональним призначенням, а саме виробляють меблі та не здають в оренду, лізинг, позичку тощо. Про те, що будівля відноситься до групи «Будівлі промисловості та склади» (код 124) ДК 018-2000 також свідчить експертний висновок ДП ДНДІАСБ АС 14 № 2113903 від 19.05.21. У зв`язку із цим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.

Ухвалою судді від 17.09.21 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07.10.21 до суду від Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що в розумінні пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, промислові будівлі, які належить промисловим підприємствам. В свою чергу, позивачі є фізичними особами-підприємцями, а не промисловими підприємствами, а тому податкова пільга на них не поширюється.

Відповіді на відзив від позивачів до суду не надійшли.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 09.01.2008 зареєстрований фізичною особою-підприємцем Юридичним департаментом Одеської міської ради, номер запису 25560000000065743.

Видами діяльності ФОП ОСОБА_1 вказано: 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у. (основний); 66.19 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення; 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів; 69.10 Діяльність у сфері права; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 52.10 Складське господарство; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 25.93 Виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин; 31.09 Виробництво інших меблів.

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 21.02.2011 зареєстрований фізичною особою-підприємцем Юридичним департаментом Одеської міської ради, номер запису 25560000000092828.

Видами діяльності ФОП ОСОБА_2 вказано: 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (основний); 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах; 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 25.93 Виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин; 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.

21.03.2016 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право спільної часткової власності по 1 / 2 на виробничий будинок загальною площею 901,80 м2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачі використовують будівлю за цільовим призначенням, а саме виготовляють металеві меблі та інші металеві конструкції, що характеризується у секції «С» КВЕД ДК 009:2010.

Зокрема, ФОП ОСОБА_1 1 займається наступними видами діяльності: виробництво інших меблів (31.09); виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин (25.93); виробництво інших готових меблевих виробів (25.99), а ФОП ОСОБА_2 займається наступними видами діяльності: виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин (25.93) та виробництво інших готових меблевих виробів (25.99).

14.04.21 Головним управлінням ДПС в Одеській області згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПКУ та відповідно до п. 266.7 ст. 266 ПКУ прийняті податкові повідомлення-рішення № № 0044035-2403-1554, 0044033-2403-1554, якими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 визначено грошові зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за 2020 рік в розмірах 19521,34 грн та 19521,34 грн відповідно.

Не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачі оскаржили їх в адміністративному порядку, проте безрезультатно, що зумовило їх звернутися за судовим захистом із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає податкові повідомлення-рішення від 14.04.21 № № 0044035-2403-1554, 0044033-2403-1554 необґрунтованими, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Відтак, з метою правильного застосування норм підпункту 266.2.2 ПК України при визначені будівель промисловості в розрізі об`єкта оподаткування необхідно керуватись вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Як встановлено судом, належні позивачам на праві власності виробничо-торгові приміщення за всіма своїми об`єктивними будівельно-технічними характеристиками є промисловою будівлею.

Так, згідно з технічним паспортом на виробничий будинок № 112н-168-1274 від 28.03.2012 будинок АДРЕСА_1 складається з наступних об`єктів: А, А1, Б, В, К, Л, М – виробничі будівлі, Г – котельна, 3 – вбиральня, И – підстанція, Ж – прохідна, І – мостова, ІІ – водойм, 1-3 – огорожа.

Відповідно до експертного висновку ДП ДНДІАСБ С14 № 2113903 від 19.05.21 вказана будівля відноситься до групи «Будівлі промисловості та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель і споруд 018-2000.

Підпунктом 2 пункту 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, визначено, що з метою проведення державної реєстрації виникнення права власності державний реєстратор вносить до запису щодо об`єкта нерухомого майна, зокрема: тип об`єкта нерухомого майна (житловий будинок, будівля, споруда, квартира, житлове приміщення, нежитлове приміщення тощо); призначення об`єкта нерухомого майна (житловий або нежитловий); площа об`єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова); відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна (найменування та/або присвоєння літера, загальна та (за наявності) житлова площа об`єкта нерухомого майна, який є складовою частиною складної речі та призначений для обслуговування іншої (головної) речі, пов`язаний з нею спільним призначенням та є її приналежністю).

Основу зазначеного об`єкта нерухомого майна становлять виробничі приміщення (виробничі будівлі), що в сукупності із адміністративними й допоміжними приміщеннями, становлять єдиний комплекс, призначений для здійснення виробничо-господарської діяльності – виготовлення меблів.

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

У постанові від 17.02.20 по справі № 820/3556/17 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вказав, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

З урахуванням наведеного судова палата в справі № 806/2676/17 вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Отже суд відхиляє посилання ГУ ДПС в Одеській області у відзиві на правові позиції Верховного Суду по справах 806/2676/173, 7056/2461/17 та ін. та під час вирішення цього спору враховує саме останню правову позицію Верховного Суду в тотожних спорах.

У зв`язку із наведеним, на нежитлові приміщення, які належить позивачам на праві власності, поширюється запроваджена п. «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст. .266 ПКУ пільга та зазначена будівля не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Таким чином, суд дійшов висновку про незаконність спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивачів не виникало обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; 44069166) про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 14.04.21 № № 0044035-2403-1554, 0044033-2403-1554.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн (дев`ятсот вісім гривень) та на користь ОСОБА_2 - судовий збір в розмірі 908 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк