Рішення № 101599831, 02.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/9077/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, в якій позивачка просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу від 11 березня 2021 року №Ф-2757-51 У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37 788, 74 грн;

- зобов`язати відповідача провести коригування інтегрованої картки за кодом бюджетної класифікації (технологічним кодом) 71040000 та скасувати ОСОБА_1 нарахування з єдиного соціального внеску в сумі 37 788,74 грн.

Разом з позовними вимогами позивачка просить стягнути з відповідача судові витрати у виді судового збору у розмірі 1816, 00 грн та 3000 грн витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Свої вимоги позивачка обгрунтовує тим, що спірною вимогою їй як фізичній-особі підприємцю визначено недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску, однак підстави для нарахування єдиного соціального внеску, на її переконаня відсутні. Позивачка зазначає, що нею набуто статус статус фізичної особи-підприємця 09.08.1995, тобто до 01.07.2004, та не вчинялись дії з метою включення відомостей відносно неї до Єдиного державного реєстру відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формуванб» від 15.05.2003 №755-IV, тому її свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця вважається недійним. У зв`язку з цим позивачка не мала можливості законного здійснення підприємницької діяльності та одержання доходів від такої діяльності. Крім того, позивачка зазначає, що з 1995 року розпочала свою трудову діяльність, яку веде і досі, тому за цей період їй, як фізичній особі, роботодавцем нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як за застраховану особу.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, про що зазначає у відзиві на позовну заяву. Стверджує, що визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця не тягне за собою втрату особою статусу фізичної особи-підприємця. Тому позивачка зобов`язана в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок. Відповідач також не погоджується з вимогою про зобов`язання контролюючого органу провести коригування інтегрованої картки та скасувати нарахування з єдиного соціального внеску, оскільки вважає, що у випадку задоволення відповідної позовної вимоги відбудеться втручання суду в дискреційні владні повноваження Головного управління ДПС у Львівській області.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою судді від 09.06.2021 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Ухвалою судді від 12.07.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 12.07.2021 замінено відповідача у справі Головне управління ДПС у Львівській області(код за ЄДРПОУ 43143039) на його правонаступника – Головне управління ДПС у Львівській області(код за ЄДРПОУ ВП 43968090 ).

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 09.08.1995.

11.06.2021 відповідачем сформована вимога №Ф-2757-51 У, відповідно до якої у ОСОБА_3 нараховано заборгованість з єдиного соціального внеску у розмірі 37 788,74 грн.

Як вбачається з інтегрованих карток платника податків, заборгованість позивача із сплати єдиного соціального внеску станом на 28.02.2021 становить 37 788,74 грн, що включає недоїмку за 2018,2019,2020 рр.

Вважаючи дану вимогу протиправною, позивачка звернулася в суд з позовною заявою про її скасування.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI )(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – Закон № 755-IV ) (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з п. 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Отже, з дати набрання чинності Законом № 755-IV визначено процедуру державної реєстрації, яка передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП – абз. 9 ч. 1 ст.1 Закону № 755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» № 2390-VI (далі – Закон № 2390-VI), яким внесено зміни до Закону № 755-IV.

Підпунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас п. 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, визначений п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII). Цим Законом п. 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

Крім того, Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 09.08.1995 ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець.

У матеріалах справи відсутні докази про подання позивачкою державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка.

Отже, суд вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19.

Доводи позивачки щодо відсутності підстав для сплати єдиного внеску, оскільки вона перебуває у трудових відосинах та за неї сплачує єдиний внесок роботодавець, не беруться судом до розгляду, оскільки судом встановлені обставини щодо відсутності правових підстав вважати позивачку фізичною особою-підприємцем та необхідності нарахування їй єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовна вимога щодо визнання протиправною та скасування вимоги від 11 березня 2021 року №Ф-2757-51 У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37 788,74 грн підлягає задоволенню.

Визначаючись щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління ДПС у Львівській області провести коригування інтегрованої картки за кодом бюджетної класифікації (технологічним кодом) 71040000 та скасувати ОСОБА_1 нарахування з єдиного соціального внеску в сумі 37 788,74 грн, суд враховує таке.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який затверджений наказом Міністерства фінансів України № 5 від 12.01.2021.(далі - Порядок)

Відповідно до абзацу 6 п. 2 розділу 1 «Загальні положення» Порядку, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до п. 1 глави 4 розділу V Порядку, працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Таким чином, суд доходить висновку, що прийняття рішення суду, яким визнається протиправною та скасовується вимога про сплату боргу (недоїмки), є підставою для внесення змін до інформаційних систем. Тому, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що відповідач всупереч встановленим правилам Порядку не проведе відповідні коригування в інформаційній системі на підставі рішення суду, позовна вимога про зобов`язання відповідача провести корегування інтегрованої картки за кодом бюджетної класифікації (технологічним кодом) 71040000 та скасування нарахування з єдиного соціального внеску у сумі 37 788,74 грн є передчасною та не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердженні понесених витрат позивачка подала договір про надання професійної правничої допомоги №31/05/21 від 31 травня 2021 року.

Оскільки позивачка не подала доказів, які безпосередньо підтверджували б обсяг наданих послуг та виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Таким чином, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 11 березня 2021 року №Ф-2757-51 У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37 788, 74 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ ВП 43968090).

Суддя Сидор Н.Т.