Ухвала суду № 101599544, 30.11.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

30 листопада 2021 року м. Кропивницький справа № 340/9652/21

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Р.В. Жук, розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )до третя особаДошкільного навчального закладу №8 «СВІТЛЯЧОК» Знам`янської міської ради (27406, Кіровоградська область, м. Знам`янка, вул. Калинова, 115, ЄДРПОУ- 33987692) Відділ освіти Виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області (27000, Кіровоградська область, місто Знам`янка, проспект Шкільний, буд. 5, ЄДРПОУ - 02143956)пропро визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 29.11.2021 року звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Дошкільного навчального закладу №8 «СВІТЛЯЧОК», в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати Наказ Дошкільного навчального закладу №8 «СВІТЛЯЧОК» Знам`янської міської ради №33-к від 08.11.2021 р. «Про відсторонення від роботи Катерини БОЙКО»;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дошкільного навчального закладу №8 «СВІТЛЯЧОК» Знам`янської міської ради ЄДРПОУ 33987692 на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 середній заробіток у розмірі 511,49 грн. за кожен день вимушеного прогулу починаючи з 08.11.2021 р. до дня винесення судом рішенням та набрання його законної сили.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.

Згідно п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що "судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Таким чином, для визначення юрисдикційної належності спору у даній справі підлягає з`ясуванню, чи пов`язаний спір з прийняттям, проходженням чи звільненням особи з публічної служби, у цьому випадку - зі служби в органах місцевого самоврядування.

Поняття публічної служби є широким, оскільки включає в себе державну службу, службу в органах місцевого самоврядування та службу в публічних установах.

Сутність публічної служби полягає в трьох аспектах, а саме: у функціональному аспекті вона постає як діяльність з метою виконання загальнодержавних завдань управління; в інституційному - окреслює певне коло осіб, оскільки виконання публічних справ становить їх соціальну функцію; у юридичному - охоплює правове регулювання особливих публічно-правових, службових відносин.

Під «публічною службою» необхідно розуміти врегульовану виключно Конституцією та законами України професійну публічну діяльність осіб, які заміщують посади в державних органах і органах місцевого самоврядування щодо реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування. Публічну службу в найширшому розумінні можуть здійснювати працівники усіх організацій публічного сектору: органами державної влади (тобто не лише виконавчої, а й законодавчої та судової); державними підприємствами та установами; органами місцевого самоврядування; комунальними підприємствами та установами.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону №280/97-ВР посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до статті 17 Закону №280/97-ВР відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру» (пункт десятий частини статті 42 Закону №280/97-ВР)

Статтею 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон № 2493-III) встановлено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (стаття 2 Закону №2493-III).

Згідно зі статтею 3 Закону №2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Аналізуючи наведені положення законодавства України суддя дійшов висновку, що діяльність керівників та інших працівників державних чи комунальних підприємств, установ, навіть якщо вони наділені певними владними управлінськими повноваженнями, не є публічною службою у розумінні КАС України.

Як вбачається зі змісту позову, наказом завідуючої Дошкільного навчального закладу №8 «СВІТЛЯЧОК» №33-к від 08.11.2021 р. «Про відсторонення від роботи Катерини БОЙКО», позивачку ОСОБА_1 , вихователя відсторонено від роботи з 08.11.2021 до закінчення дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, без збереження заробітної плати.

Крім того, як свідчить зміст позовної заяви, позивачка звернулася до адміністративного суду з метою захисту трудових прав, тобто, фактично, у даній справі існує спір з трудових відносин, що в свою чергу виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Суддя вважає помилковими доводи позивачки про те, що вона оскаржує рішення відповідача, як суб`єкта владних повноважень, оскільки спір про з відсторонення від роботи особи безпосередньо випливає з трудових відносин та виник з приводу захисту прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин, тобто є трудовим спором.

Так, позивачка присяги державного службовця не приймала, умови перебування її на посаді та підстави звільнення з роботи спеціальними законами не визначаються.

Отже, суть спірних правовідносин полягає у відсторонені позивачки від роботи вихователя з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати, тобто спірне рішення відповідно не є публічно-правовими, а діяльність вихователя Дошкільного навчального закладу №8 «СВІТЛЯЧОК» - не належить до публічної служби, визначеної КАС України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України до юрисдикції загальних судів відносяться, зокрема, справи, які розглядаються у порядку цивільного судочинства, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та має розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу України, оскільки позивачка заявила позов на захист своїх трудових прав.

Аналогічні правові позиції щодо юрисдикції судів у подібному спорі висловлені в постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №363/4064/16-а (адміністративне провадження №К/9901/5401/17) від 31.01.2018 у справі №К/9901/1489/18 (№802/3530/14-а).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 6 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Згідно статті 221 Кодексу законів про працю України трудові спори розглядаються, у тому числі районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Способом захисту даного права, в силу положень статті 107 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

Враховуючи викладене, суд роз`яснює позивачу, що пред`явлені вимоги мають розглядатись відповідним районним місцевим судом в порядку цивільного судочинства.

Окремо слід звернути увагу на те, що відповідно до ч.5 ст.170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 4, 19, 170, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу №8 «СВІТЛЯЧОК» Знам`янської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали надіслати позивачеві, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, однак апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук