Рішення № 101598625, 23.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 р. Справа№200/9313/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., за участю:

секретаря судового засідання Скрипник К.О.,

представника відповідача – Цирі С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 00015622, місцезнаходження: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13), у якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства юстиції України, що виявилася у наданні неповної інформації ОСОБА_1 на його запит на отримання публічної інформації №12/07-08 від 12.07.2021;

- зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації №12/07-08 від 12.07.2021, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького,13 код ЄДРПОУ 00015622) судові витрати (з урахуванням відповіді на відзив на позовну заяву).

Крім того, позивач просить суд допустити до негайного виконання рішення у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 12.07.2021 звернувся до Міністерства юстиції України із запитом на отримання публічної інформації, у якому просив надати копії ухвал господарських судів/повідомлення, які надійшли від господарських судів до Міністерства юстиції України протягом 14-30.06.2021, щодо подання скарги сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення/відкриття провадження за скаргою сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державні виконавці Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або посадові особи Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 15.07.2021 на електронну адресу позивача надійшла відповідь Міністерства юстиції України, яким позивачу було відмовлено в наданні запитаної публічної інформації. У відповіді Міністерством юстиції України повідомлено, що запитувану інформацію, щодо ухвалених судових рішень, можливо отримати з Реєстру судових рішень в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до судових рішень», що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України облік запитуваної інформації не ведеться, Мін`юст не є розпорядником запитуваної інформації в розумінні чинного законодавства України. Позивач вважає відмову протиправною.

Представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність викладених в ній доводів. Наголошено, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не зобов`язує розпорядника спеціально створювати чи збирати ті чи інші відомості у відповідь на запит. Відповідач вказує, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Також, абзацами 3-4 підпункту 1.1 пункту 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації” передбачено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Отже, з аналізу Закону України “Про доступ до публічної інформації” та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації” можна дійти висновку, що запит позивача від 21 травня 2021 року № 20/05-10 не є інформаційним запитом, оскільки питання, поставлені позивачем не відповідають критеріям “відображеності та задокументованості” запитуваної інформації. Тобто, в даному випадку, для підготовки відповіді на питання позивача поставлені у вищевказаному запиті була потреба попередньої перевірки, аналізу запитуваної інформації, та її створення. Зазначає, що запитувані ОСОБА_1 документи перебувають в необмеженому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що свідчить про безперешкодну можливість позивача в їх отриманні, а також надає доступ до судових рішень та їх друк з автоматизованої системи збирання та обліку. Вважає, що листом - відповіддю Мін`юсту позивача було поінформовано, що облік запитуваної ним інформації не ведеться. Також зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10908 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.07.2021 відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без виклику сторін, встановлено строк для надання заяв по суті.

Ухвалою суду від 18.10.2021 розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Продовжено строк підготовчого провадження в адміністративній справі №200/9313/21 на тридцять днів з дня закінчення шістдесятиденного строку, визначеного ч.4 ст.173 КАС України. Призначено підготовче засідання на 26.10.2021.

У зв`язку з перебуванням судді Донецького окружного адміністративного суду Загацької Т.В. з 26.10.2021 по 29.10.2021 у відпустці та з 01.11.2021 по 09.11.2021 на лікарняному, судове засідання було відкладено на 16.11.2021.

Ухвалою суду від 16.11.2021 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.12.2021.

Ухвалою суду від 22.11.2021 виправлено описку в ухвалі Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2021 у справі №200/9313/21.

Від позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , 12.07.2021 звернувся до Міністерства юстиції України із запитом на отримання публічної інформації №12/07-08, у якому просив надати копії ухвал господарських судів /повідомлення, які надійшли від господарських судів до Міністерства юстиції України протягом 14-30.06.2021, щодо подання скарги сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення/відкриття провадження за скаргою сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державні виконавці Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або посадові особи Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (а.с.27).

Листом від 15.10.2021 №34449/20.6/31-21, направленим Міністерством юстиції України, повідомлено ОСОБА_1 , що Мін`юст не є розпорядником запитуваної інформації в розумінні чинного законодавства України. Запитувану інформацію щодо ухвалених судових рішень, можливо отримати з Реєстру судових рішень в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до судових рішень». Додатково було інформовано, що положеннями пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що у випадку, коли розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту. Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Зазначено, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України облік запитуваної інформації не ведеться (а.с.20-22).

Не погодившись з результатом розгляду запиту на публічну інформацію, позивач оскаржив дії відповідача до суду.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України “Про інформацію” кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та до інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України “Про доступ до публічної інформації”.

Згідно із ст.1, п.2 ч.1 ст.5 Закону України “Про доступ до публічної інформації” публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до ст.12 вказаного Закону суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.19 Закону України “Про доступ до публічної інформації” запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 вказаного Закону право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати і оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 20 Закону України “Про інформацію” визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (ч.1 Закону).

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України “Про доступ до публічної інформації” публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст.6 вказаного Закону інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Відповідно до ч.2 ст.20 Закону України “Про інформацію” будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.20 Закону України “Про доступ до публічної інформації” розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з ч.2 ст.7 Закону України “Про інформацію” суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Частинами 2 і 3 ст.23 Закону України “Про доступ до публічної інформації” встановлено, що запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, в п.1 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації” зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (п.1 ч.1 ст.22 Закону №2939-VI).

Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям “відображеності та задокументованості” і є публічною.

Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 08.11.2016 у справі “Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary” (заява №18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

З наведеного слід дійти висновку, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Відповідно до положення ч.ч.1 та 2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що

1. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

2. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Основні завдання та функції, покладені на Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, визначені у Положенні про Департамент державної виконавчої служби України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 01.03.2019 №616/к (далі – Положення про Департамент). Положення про Департамент розроблено відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 (із змінами) (далі – Постанова №228). Відділ примусового виконання рішень є структурним підрозділом Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Основні завдання та функції, покладені на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, визначені у Положенні про відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, затвердженому 27.05.2020 (далі – Положення про Відділ).

Відповідно до п.1 розділу І Положення про Відділ працівниками відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є державні виконавці, правовий статус та обсяг процесуальних повноважень яких визначені Законами України від 02.06.2016 №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та від 02.06.2016 №1404- VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закони №1403 та №1402).

Відповідно до п.2 р.3 Положення про Відділ відділ примусового виконання рішень веде обліково-статистичну звітність та здійснює аналітичну роботу щодо діяльності відділу та виконання ним функцій та завдань, аналізує стан виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) державними виконавцями.

Згідно до п.5 р.3 Положення про Відділ, відділ примусового виконання рішень організовує розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність держаних органів.

Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.2019 №3101/5 затверджена Інструкція з діловодства в Міністерстві юстиції України (далі – Інструкція).

Положеннями п.38 ч.1 Інструкції встановлено, що вхідні, внутрішні, вихідні, інші документи незалежно від форми їх створення, підготовлені в Міністерстві, реєструються в СЕД (система електронного документообігу).

Абзацом другим пункту 180 Інструкції визначено, що до номенклатури справ включаються назви справ, що формуються та відображають усі етапи роботи, яка документується в Міністерстві. Строки зберігання документів визначаються під час реєстрації або створення проекту документа автором.

Положеннями пункту 182 розділу VI Інструкції передбачено, що номенклатура справ структурного підрозділу створюється в електронній формі (додаток 6) посадовою особою відповідальною за діловодство в підрозділі, не пізніше 15 листопада поточного року та погоджується в Департаменті комунікації, документообігу та контролю.

За п. 204 Інструкції номенклатура справ - це обов`язковий для кожної установи систематизований перелік назв (заголовків) справ, що формуються в її діловодстві, із зазначенням строків зберігання відповідних справ (додатки 9 і 10).

Таким чином, Інструкцією передбачено форму номенклатури справ та електронної таблиці номенклатури справ структурного підрозділу.

Отже, судом вставлене, що облік запитуваної позивачем інформації відповідачем ведеться, а тому суд вважає, що відповідачем було неправомірно відмовлено позивачу в наданні інформації за його запитом №12/07-08 від 12.07.2021.

Враховуючи те, що відповідачем не було надано відповіді позивачу у повному обсязі, суд дійшов висновку про те, що це є відповіддю не по суті запиту та вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Нормами ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 у справі №826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

Водночас, зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача з урахуванням висновків суду не є втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо питання про звернення до негайного виконання рішення у даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ч.1 ст.372 КАС України негайно виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Таким чином, рішення суду у цій справі підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У наданому представником відповідача до суду відзиві на позовну заяву, зазначено також, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10908 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Надаючи правову оцінку доказам на підтвердження заявленого клопотання, суд зазначає наступне.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).

За змістом ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вже вище вказано, представник позивача зазначає, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн.

Представником позивача надано суду адвокатський договір від 01.07.2021, відповідно до якого ОСОБА_1 уповноважує адвоката Дергачова В.С. здійснювати захист прав та законних інтересів довірителя, зокрема, в адміністративних судах.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (який містить детальний опис очікуваних витрат), відповідно до якого сума судових витрат складає 10908 грн (з яких 908 грн – розмір судового збору, 10 000 грн – розмір витрат на правничу допомогу:

- зустріч з клієнтом, вивчення документів, надання консультацій та узгодження правової позиції зі здійснення представництва інтересів клієнта у якості позивача за адміністративним позовом до Міністерства Юстиції України - (1 год ) 1000 грн;

- здійснення аналізу та дослідження наданих матеріалів, вивчення нормативно-правових документів, пов`язаних з діяльністю Міністерства Юстиції України - ( 1 год.) 1000 грн;

- аналіз судової практики, щодо правових позицій судів першої, апеляційної інстанцій та правових висновків судів касаційної інстанції із спірних правовідносин, у разі неправомірної відмови розпорядника інформації у наданні інформації передбаченою Законом України «Про доступ до публічної інформації», аналіз практики Європейського суду з прав людини - (2 год.) 2000 грн;

- підготовка (складання) процесуальних документів - (5 год.) 5000 грн;

- підготовка позовної заяви з метою направлення до адміністративного суду, копіювання, сканування, документів, що додаються до позовної заяви відповідно до кількості сторін та безпосередньо подача позовної заяви до суду - (1 год.)1000 грн.

За домовленістю сторін розрахунок вартості наданих юридичних послуг (розмір адвокатського гонорару) здійснено в розрахунку 50% від прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та з урахуванням «Рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару», затверджених Рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21.03.2018.

Судом встановлений факт отримання позивачем послуг адвоката по даній справі, а саме, що представником складено та підписано позовну заяву.

Отже, суд вважає, що обставини надання адвокатом правничих послуг та оплати останнім гонорару адвоката знайшли своє підтвердження належними та допустимими доказами.

Проте, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Виходячи з того, дана категорія справ є поширеною, та зважаючи на те, що предметом розгляду даного спору є справа незначної складності, в якій існує усталена судова практика, суд погоджується з твердженнями Міністерства юстиції України, що підготовка позовної заяви та відповіді на відзив не вимагали від адвоката значних витрат часу, застосування спеціальних професійних навичок з правових питань.

Також, суд погоджується з твердженнями Міністерства юстиції України, що заявлена позивачем сума судових витрат на правничу допомогу не відповідає ознакам співмірності, визначеним частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Крім того, згідно з інформацією, яка міститься в автоматизованій системі документообігу суду "Діловодство спеціалізованого суду", за період з 1 січня 2021 рік по теперішній час від імені ОСОБА_1 подано до Донецького окружного адміністративного суду 26 позовних заяв з аналогічними вимогами до Міністерства юстиції України (справи № 200/687/21-а, №200/759/21-а, №200/793/21-а, №200/908/21-а, №200/1283/21-а, №200/1336/21-а, 200/1592/21-а, 200/1737/21-а, №200/2051/21-а, №200/7305/21, №200/7321/21, №200/7838/21, №200/8050/21, №200/8051/21, №200/8201/21, № 200/8304/21, №200/9085/21, № 200/9086/21, №200/9108/21, №200/9250/21, №200/9013/21, №200/9524/21, №200/9635/21, №200/10045/21, №200/10354/21, №200/10827/21).

Суд вважає, що наявність такої кількості подібних спорів між сторонами, які є та були предметом розгляду в суді, ініційовані від імені одного того й самого позивача, з подібним предметом, безпосередньо впливає на час, який необхідно витрати на оформлення позовної заяви.

Отже, виходячи з предмета та підстав позову, враховуючи предмет спору, наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, тотожність правової позиції позивача та заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов до висновку, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 500 грн.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №904/1600/19.

Таким чином, суд приходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 500 грн.

Таким чином суд дійшов висновку, що заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в розмірі 908 грн.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (місце знаходження: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України, що виявилася у наданні неповної інформації ОСОБА_1 на його запит на отримання публічної інформації №12/07-08 від 12.07.2021.

Зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації №12/07-08 від 12.07.2021, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500 (п`ятсот) гривень 00 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду.

Рішення прийняте в нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 23.11.2021.

Повний текст рішення виготовлено 02.12.2021.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька