Рішення № 101597339, 01.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 р. Справа № 120/9939/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 14.07.2021 за № 025050002729 про припинення пенсії за віком.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 07.07.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії за віком, зокрема з більшого заробітку, на підставі довідки про заробітну плату № 15 від 10.05.2016. Однак листом від 29.07.2021 за № 0200-0207-8/46066 пенсійний орган повідомив позивача, що 09.07.2021 прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії з огляду на те, що відповідно до акта документальної перевірки від 02.06.2021 № 124 відомостей про заробітну плату за період з серпня 2001 року по грудень 2008 року, головним управлінням ПФУ по м. Москві та Московській області встановлено, що страхові внески в пенсійний фонд Російської Федерації за позивача не відраховувались, оскільки заявник не був застрахований в системі обов`язкового пенсійного страхування та був тимчасово перебуваючим. Крім того, відповідач повідомив позивача, що рішенням Пенсійного фонду України № 025050002729 від 14.07.2021 йому припинено пенсію за віком у зв`язку з нововиявленими обставинами по отриманим результатам перевірки безпідставно врахованих до страхового стажу позивача періодів трудової діяльності на території Російської Федерації за 2004-2008 рр.

Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним і таким, що підлягає скасуванню, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 25.08.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, вказаною ухвалою вирішено витребувати у відповідача матеріали пенсійної справи позивачки (в оригіналі або їх належним чином засвідчені копії).

22.09.2021 до суду надійшов відзив, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року – не менше 28 років. Проте, після приведення у відповідність, страховий стаж позивача становить 26 років 11 місяців 16 днів.

Відповідач вказує на те, що 07.07.2021 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії за віком з більшого заробітку відповідно до довідки про заробітну плату № 15 від 10.05.2016 (після надходження акта документальної перевірки відомостей про заробітну плату). За результатами розгляду заяви позивача прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії у зв`язку з тим, що відповідно до акта від 02.06.2021 № 124 документальної перевірки відомостей про заробітну плату Головним управління ПФР по м. Москві та Московській області встановлено, що страхові внески в Пенсійний фонд Російської Федерації за ОСОБА_1 не відраховувалися, оскільки заявник не був застрахований в системі обов`язкового пенсійного страхування та був тимчасово перебуваючим.

На думку відповідача, враховуючи вказані нововиявлені обставини, позивачу безпідставно було враховано періоди трудової діяльності на території Російської Федерації за 2004-2008 роки до страхового стажу.

Відповідач вважає, що у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відсутні підстави для призначення та виплати пенсії за віком позивачу у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Крім того, на виконання вимог суду відповідач надав копії матеріалів пенсійної справи позивача.

08.10.2021 до суду надійшла відповідь на відзив. Однак в силу положень ч. 3 ст. 263 КАС України у справах цієї категорії заявами по суті є позов та відзив. Відтак під час ухвалення рішення по суті суд не приймає до розгляду та не бере до уваги відповідь позивача на відзив.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що у червні 2021 року позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

07.07.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії за віком з більшого заробітку на підставі довідки ЗАТ "Инвестиционно-строительная компания "Новое строительство" про заробітну плату від 10.05.2016 за № 15.

Рішенням від 17.07.2021 за № 025050002729 відповідач припинив виплату призначеної позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу – 28 років. Рішення обґрунтовується тим, що відповідно до акта документальної перевірки від 02.06.2021 № 124 відомостей про заробітну плату за період з серпня 2001 року по грудень 2008 року, Головним управлінням ПФУ по м. Москві та Московській області встановлено, що страхові внески в пенсійний фонд Російської Федерації за позивача не відраховувались, оскільки заявник не був застрахований в системі обов`язкового пенсійного страхування та був тимчасово перебуваючим. Враховуючи нововиявлені обставини, отримані за результатами перевірки, позивачу ОСОБА_1 безпідставно враховано періоди трудової діяльності на території Російської Федерації за 2004-2008 року до страхового стажу.

Листом від 29.07.2021 за № 0200-0207-8/46066 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило позивача про відмову у перерахунку пенсії та про припинення виплати пенсії за віком.

Вважаючи рішення відповідача про припинення виплати пенсії за віком протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року – не менше 28 років.

Судом встановлено, що 27.02.2021 позивач досяг пенсійного віку (60 років), у зв`язку з чим звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У червні 2021 року позивачу призначено пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.06.2021.

07.07.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії за віком з більшого заробітку на підставі довідки ЗАТ "Инвестиционно-строительная компания "Новое строительство" про заробітну плату № 15 від 10.05.2016.

За результатами розгляду заяви позивача пенсійний орган прийняв рішення про відмову у перерахунку пенсії з огляду на те, що відповідно до акта документальної перевірки від 02.06.2021 № 124 відомостей про заробітну плату за період з серпня 2001 року по грудень 2008 року, головним управлінням ПФУ по м. Москві та Московській області встановлено, що страхові внески в пенсійний фонд Російської Федерації за позивача не відраховувались, оскільки заявник не був застрахований в системі обов`язкового пенсійного страхування та був тимчасово перебуваючим.

Більше того, відповідач прийняв рішення від 14.07.2021 за № 025050002729 про припинення виплати позивачу пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу – 28 років.

Підставою для прийняття такого рішення стали нововиявлені обставини, встановлені за результатами перевірки відомостей про заробітну плату позивача за період з серпня 2001 року по грудень 2008 рік, а саме: страхові внески в Пенсійний фонд Російської Федерації за ОСОБА_1 не відраховувалися, оскільки заявник не був застрахований в системі обов`язкового пенсійного страхування та був тимчасово перебуваючим. Тому періоди трудової діяльності позивача на території Російської Федерації за 2004-2008 рр. було безпідставно враховано до його страхового стажу.

Разом з тим суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.10.2021 у справі № 759/2038/17, від 24.11.2021 у справі № 241/1000/17 та від 24.11.2021 у справі № 268/2295/17.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Також суд зважає на приписи ст. 27 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, де указано, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Існування у справі цих обставин судом не виявлено.

Суд зауважує, що у переліку підстав припинення пенсії відсутня така підстава як нововиявлені обставини.

Відтак суд вважає, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду не може бути припинена з посиланням на нововиявлені обставинами, а при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач був зобов`язаний керуватися вимогами закону та обґрунтовувати своє рішення з посиланням на законодавчо визначені підстави для припинення виплати пенсії.

Таким чином, на переконання суду, відповідач неправомірно та за відсутності законних підстав припинив позивачу виплату пенсії за віком.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески – кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За приписами статті 20 Закону № 1058-ІV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Отже, обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Саме підприємство-страхувальник несе відповідальність за несплату страхових внесків, оскільки саме воно здійснює нарахування та сплату страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Водночас невиконання страхувальником обов`язку зі сплати страхових внесків не може позбавляти особу соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, адже суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту населення.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, у яких зроблено висновок, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Відповідно до ч. 1 ст. 48 КЗпП України та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами..

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка і лише в разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж особи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто надання додаткових документів необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 04.03.2020 у справі № 367/945/17 та від 27.04.2020 у справі № 367/4230/17.

Записами за №№ 1-4 у трудовій книжці серії НОМЕР_2 підтверджується, що в період з 14.08.2001 по 12.02.2009 позивач працював на різних посадах у ЗАТ "Инновационо-строительная компания "Новое Строительство" (Російська Федерація, Московська область, Красногорський район, с. Петрово-Дельнее).

При цьому відомості про роботу позивача на вказаному підприємстві містять усі необхідні записи, а саме дату прийняття/звільнення, займану посаду, дату звільнення з роботи із зазначенням причин і посиланням на статтю (пункт) закону, реквізити наказів по підприємству, на підставі яких внесено відповідні записи. Окрім того, записи скріплені підписом уповноваженої особи та завірені печаткою підприємства.

Тобто трудова книжка позивача, як основний документ про трудову діяльність працівника, підтверджує факт його роботи за період з 2001-2009 роки.

Вказане додатково підтверджується довідкою ЗАТ "Инновационо-строительная компания "Новое Строительство" № 15 від 10.05.2016 про заробітну плату позивача для нарахування пенсії за період з серпня 2001 року по грудень 2008 року.

Крім того, суд звертає увагу, що в акті від 02.06.2021 № 124 документальної перевірки відомостей про заробіток Головне управління ПФР по м. Москві та Московській області дійшло висновку про достовірність відомостей про заробітну плату ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2008 по 31.12.2008, які відображені у довідці від 10.05.2016 № 15.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 14.07.2021 за № 025050002729 про припинення пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому суд враховує, що у рішенні від 12.12.2019 у справі "Romeva v. North Macedonia" Європейський суд з прав людини зауважив, що немає підстав вважати, що заявниця повинна нести відповідальність за неправильну оцінку чиновниками її пенсійного запиту. Навпаки, саме недостатня старанність фонду в належному збиранні та зберіганні відповідних даних призвела до помилкового рішення. У цій справі вирішальним аргументом для Європейського суду з прав людини став той факт, що скасування рішення про призначення пенсії ґрунтувалося не на нових доказах, а на переоцінці наявних. Виходячи із цього, Суд дійшов висновку, що був порушений справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу й необхідністю захисту основних прав людини, а також що тягар, покладений на заявницю, виявився надмірним. Отже, мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях ЄСПЛ дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії за віком.

Втім, на думку суду, обраний позивачем спосіб судового захисту може бути неефективним та не забезпечить відновлення його порушених прав та інтересів у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог – це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

В той же час, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи наведене, з огляду на те що позовні вимоги викладені таким чином, що не дають змогу захистити правові інтереси позивача в повній мірі, суд доходить висновку, що для забезпечення ефективного захисту та відновлення порушених прав та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з дати припинення такої виплати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку з задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 908,00 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025050002729 від 14 липня 2021 року про припинення пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з дати припинення виплати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Повне судове рішення складено 01.12.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович