Рішення № 101592586, 29.11.2021, Літинський районний суд Вінницької області

Справа № 149/2714/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" листопада 2021 р.

Літинський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Желіховського В.М.

секретаря судових засідань Голота О.В.

розглянувши у судовому засіданні в смт.Літин цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Літинської центральної районної лікарні, треті особи без самостійних вимог ОСОБА_4 , Державний нотаріальний архів Вінницької області про встановлення нікчемності заповіту,-

ВСТАНОВИВ:

До Літинського районного суду Вінницької області звернулася з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Літинської центральної районної лікарні, треті особи без самостійних вимог ОСОБА_4 , Державний нотаріальний архів Вінницької області про встановлення нікчемності заповіту, в якому зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 під час знаходження у Літинській ЦРЛ померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй нерухоме майно, а саме на 21/100 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Вказує, що за життя 07 грудня 2016 року спадкодавець залишила заповіт посвідчений приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області від 07.12.2016 р., яким усе своє майно та майнові права на майно, які будуть належати їй на день смерті, заповіла її ОСОБА_1 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі наявного заповіту вона звернулась до Хмільницької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Державним нотаріусом Хмільницької державної нотаріальної контори Глуздань С.В. було повідомлено про наявність спадкової справи заведеної 04.10.2017 року за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємцями за заповітом посвідченим черговим лікарем Літинської центральної районної лікарні 27.05.2017 року.

Зазначає, що в ході розгляду цивільної справи №149/3096/17 в Літинському районному суді за її позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5 були з`ясовані обставини, які вказують, що оспорюваний заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, що відповідно до ст. 1257 ЦКУкраїни дає підстави для визнання його нікчемним.

За таких підстав, змушена звернутися до суду з вказаним позовом і просить встановити, що заповіт, складений від імені ОСОБА_5 , який посвідчений черговим лікарем Літинської центральної районної лікарні Бойко Анатолієм Васильовичем 27 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №1, є нікчемним.

Скасувати запис №61326878 про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту ОСОБА_5 , який посвідчений черговим лікарем Літинської центральної районної лікарні Бойко Анатолієм Васильовичем 27 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №1 та зобов`язати Державний нотаріальний архів Вінницької області внести відповідну інформацію до Спадкового реєстру.

27.01.2020 р. до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_3 , в якому зазначає, що не погоджується з доводами даного позову і просить відмовити у його задоволенні, оскільки він відмовився від свого права на спадкування на користь своєї матері ОСОБА_2 , а тому не може бути відповідачем по вказаній справі.

Крім того, не має жодних підстав визнавати заповіт ОСОБА_5 від 27.05.2017 року нікчемним, оскільки спадкодавець на момент його вчинення перебувала у здоровому глузді та ясній пам`яті, зробила таке розпорядження на випадок своєї смерті, виявивши таким чином свою останню волю.

Також вважає, що форма заповіту ОСОБА_5 відповідає вимогам закону, посвідчення також відбулось до вимог закону.

03.02.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача Літинської центральної районної лікарні, в якому зазначають, що із поданим ОСОБА_1 позовом не погоджуються і просять відмовити у його задоволенні за наступних підстав.

Громадянка ОСОБА_5 перебувала на лікуванні у КМП "Літинська центральна районна лікарня" з 19.05.2017 року до дня своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 з приводу захворювання на онкологію, їй надавалась кваліфікована медична допомога. Стверджують, що за весь час перебування у лікарні покійна перебувала у ясній свідомості та розуміла значення своїх дій.

Важають, що пред`явлений позов є надуманим та таким, що не підтверджений належними доказами і визнати його нікчемним не має жодних підстав.

Зокрема, спадкодавець ОСОБА_5 перебуваючи у здоровому глузді та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій, керувала ними і розуміла їх наслідки, виявивши останню свою волю, зробила вказаний заповіт, тому і нехтувати її заповітом ніхто не має права.

Крім того, при його складанні та посвідченні були дотримані вимоги закону, а тому просять в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. (а.с.105-108 т.1).

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Дроненко Ю.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позовній заяві. Суду пояснив, що вчинений ОСОБА_5 заповіт від 27.05.2017 року на користь відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є нікчемним, оскільки вчинений з порушенням вимог та норм чинного законодавства. Зокрема, спадкодавець не могла усвідомлювати значення своїх дій, оскільки важко хворіла і була в передсмертному стані. Крім того, вона у 2016 році вона вчинила заповіт на його довірительку ОСОБА_1 , тим самим виявиши свою волю щодо розпорядження своїм спадковим майном, оскільки його довірителька доглядала її та була у теплих стосунках. Відповідачі скориставшись її станом здоров`я, самі ініціювали складання вчиненого 27.05.2017 року заповіту, були пристуні при його складанні, відвозили до державного нотаріального архіву. Також містяться порушення щодо його складання та реєстрації, що дає підставу для визнання його нікчемним. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Литвинюк О.І. в судовому засіданні просить відмовити в задоволенні позову, оскільки при складанні заповіту ОСОБА_5 від 27 травня 2017 року були дотримані всі вимоги закону щодо його вчинення, а також була встановлена остання воля покійної, а тому визнавати такий заповіт нікчемним не має жодних підстав.

Представник відповідач ОСОБА_2 адвокат Поворознюк Б.М. в судовому засіданні просить відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки він є надуманим і не підтверджений жодним доказом. Крім того, зазначив, що визнанання заповіту ОСОБА_5 вчиненого 27.05.2017 р. не породжує жодних правових наслідків для позивача ОСОБА_6 і не дає її права на успадкування належного покійній майна. Крім того зазначив, що практика Верховного Суду при розгляді справ даної категорії встановлює наявність волі заповідача, а навність порушень при складанні не впливає на його недійсність та нікчемність.

Представник відповідача Літинської центральної районної лікарні в судове засідання в судове засідання не з`явився, надіслали до суду листа відповідно до якого просять справу розглянути без їх участі та у задоволенні позову просять відмовити. (а.с.33 т.2).

Представник третьої особи без самостійних вимог Державного нотаріального архіву Вінницької області в судове засідання не з`явився, надіслали на адресу суду листа, в якому просять справу заслухати без участі представника Державного нотаріального архіву Вінницької області.

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_4 в судовому засіданні вказав, що він працює лікарем Літинської ЦРЛ. Пояснив, що 27.05.2017 року він був на чергуванні у хірургічному відділенні і там лежала важко хвора ОСОБА_5 . До нього зранку підійшла медсестра ОСОБА_7 і повідомила йому, що ОСОБА_5 має намір зробити заповіт. Це була субота, чекати до понеділка вона не хотіла. Так як в неї була набрякша рука, писати вона не могла, вона продиктувала йому своє волевиявлення і він взяв у працюючих на той час у зміні осіб паспорти і пішов у ВНД відділення на комп`ютер набирати заповіт. Потім десь через півгодини, він гукнув усіх осіб зазначених у заповіті у палату, де лежала ОСОБА_5 і перевіривши її дієздатність став вголос читати текст заповіту, попередивши усіх присутніх про таємницю вчиненого заповіту. Вона підтвердила свою волю, однак через стан здоров`я підписати його не змогла. Хвора була при свідомості, орієнтувалась в часі, будь-яких препаратів, які б могли б вплинути на її свідомість вона не приймала. Так як це була субота і гербової печатки не було, тому він завірив заповіт своєю печаткою. В понеділок він заніс вказаний заповіт до завідуючого лікарні. Як там він реєструвався, йому нічого не відомо. При складанні даного заповіту, родина ОСОБА_8 в палаті, де лажала ОСОБА_5 присутніми не були.

Із показань свідка ОСОБА_9 допитаної в судовому засіданні встановлено, що у 2017 році вона працювала старшою медичною сестрою в Літинській ЦРЛ. Зазначила, що в її присутності та присутності ще двох свідків, лікар ОСОБА_4 зачитував вголос хворій ОСОБА_5 , яка лікувалась на той час в лікарні, заповіт. Хвора була при свідомості, орієнтувалась в часі, була адекватною. Оскільки вона через хворобу рукою не рухала, тому заповіт не підписувала. Тоді вони, як свідки підписали прочитаний лікарем заповіт.

Із показань свідка ОСОБА_7 допитаної в судовому засіданні встановлено, що вона у 2017 році працювала у Літинській ЦПРЛ медсестрою і у їхньому відділенні лежала хвора ОСОБА_5 . Точного дня вона не пам`ятає, вона була на чергуванні і хвора виявила бажання зробити заповіт. Всім оформленням займався тоді черговий лікар ОСОБА_4 . Вона була присутньою при посвідченні заповіту. Даний заповіт, в її присутності та інших свідків був прочитаний вголос. ОСОБА_5 підтвердила, що все вірно, відповідає її волі та попросила лікаря підписати його, оскільки за станом здоров`я зробити цього не змогла. Хвора була при свідомості, розуміла значення своїх дій, могла говорити.

Із показань свідка ОСОБА_10 допитаного в судовому засіданні встановлено, що він працює лікарем хірургом Літинської ЦРЛ і у травні 2017 року на лікуванні перебувала ОСОБА_5 . Він був її лікуючим лікарем і вказав на її захворювання та діагноз. Через вказану хворобу у неї була уражена права рука, а так її загальний стан був добрий, вона перебувала у свідомості. Про складений нею заповіт, йому нічого не відомо.

Із показань свідка ОСОБА_11 допитаної в судовому засіданні встановлено, що вона працювала в Літинській ЦРЛ санітаркою. Точного дня не пам`ятає, вказала, що вона була присутня при тому як в палаті лікарні, лежачій людині, лікарем вголос був прочитаний заповіт, про що вона поставила у заповіті свій підпис. Більших деталей вона не пам`ятає.

Із показань свідка ОСОБА_12 допитаної в судовому засіданні встановлено, що вона працює секретарем Літинської ЦРЛ і дійсно здійснювала запис в журналі заповіту вчиненого ОСОБА_5 у 2017 році. Даний журнал був заведений ще у 2015 році і знаходився у неї, вона його продовжувала вести. Записала його під порядковим номером 2, тобто це лише здійснився запис у журналі. Про його складання та реєстрацію її нічого не відомо. Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до заповіту вчиненого 27.05.2017 року ОСОБА_5 (а.с.9 т.1) встановлено, що вона перебуваючи при здоровому розумі і ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій, діючи добровільно та попередньо ознайомлена з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, у присутності свідків гр. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати її на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповідає в рівних частках ОСОБА_2 , 1956 року народження та ОСОБА_3 , 1984 року народження.

Зміст статей 207, 1233, 1241, 1253, 1254, 1307 Цивільного кодексу України її роз`яснено.

У зв`язку з хворобою рук заповідача, на його особисте прохання та за його дорученням після прочитання заповіту ним, а також свідками вголос, даний правочин у присутності заповідача підписано гр. ОСОБА_7 .

ОСОБА_7 та свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , не є спадкоємцями за заповітом, членами сім`ї та близькими родичами спадкоємця за заповітом, попереджені про необхідність додержання таємниці заповіту у відповідності за статтею 1255 Цивільного кодексу України.

Цей заповіт складено о 09 годині 30 хвилин та підписано у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких передається до Вінницького обласного державного нотаріального архіву, а другий - видається заповідачу.

Цей заповіт посвідчений, ОСОБА_4 , черговим лікарем Літинської центральної районної лікарні Вінницької області.

Заповіт записаний, черговим лікарем, зі слів заповідача ОСОБА_5 .

Відповідно до копії заповіту вчиненого 07.12.2016 року ОСОБА_5 та посвідченого приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Милещенко О.Л. зареєстрованого в реєстрі за №1696 (а.с.9а т.1) встановлено, що ОСОБА_5 усе своє майно та майнові права, що будуть належати її на день її смерті, незалежно від їх складу та місця знаходження (розташування) і взагалі все те, що буде за законом належати її на день її смерті та на що згідно із законодавством України може бути успадкованим, у повному обсязі, без будь-яких винятків, вона заповідає ОСОБА_1 .

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.10 т.1) 04.10.2017 р. здійснено реєстрацію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.11 т.1) 07.12.2016 року здійснено реєстрацію заповіту ОСОБА_5 .

Відповідно до копії Журналу реєстрації заповітів за 2015 рік (а.с.13-14 т., 244 т.1) зазначений запис про дату видачі 29.05.2015 року заповіту ОСОБА_5 , який вчинено у хірургічному відділенні лікарем ОСОБА_4 .

Відповідно до копії медичної картки стаціонарного хворого №1998 виданого на ім`я ОСОБА_5 (а.с.15-16 т.1) встановлено, що 20.05.2017 року за самозверненням дочки ОСОБА_2 хвора поступила на лікування до Літинської ЦРЛ, де міститься діагноз та медичне призначення лікаря.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть (а.с.17 т.1) ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_1 від 25 вересня 1993 року (а.с.42 т.1) ОСОБА_5 на праві приватної власності належить 21/100 долі будинку по АДРЕСА_1 .

Також в судовому засіданні досліджено копію спадкової справи, заведеної у Хмільницькій державній нотаріальній конторі до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (а.с.208-240 т.1), з якої встановлено наявність заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 27.09.2017 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка залищила на їх ім`я заповіт, посвідчений черговим лікарем Літинської центральної районної лікарні Вінницької області 27.05.2017 року за реєстровим №1.

Також міститься заява ОСОБА_1 від 19.10.2017 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , котра залишила на її ім`я заповіт, посвідчений Милещенко О.Л. приватним нотаріусом.

Відповідно до листа Державного нотаріального архіву Вінницької області за №2609/01-18 від 17.11.2020 р. (а.с.1 т.2) судом встановлено наступне, що в Державний нотаріальний архів Вінницької області заповіт, посвідчений черговим лікарем Літинської центральної районної лікарні Вінницької області Бойко А.В. 27 травня 2017 року о 09 годині 30 хвилин та зареєстрований в реєстрі за №1 від імені ОСОБА_5 надійшов 08 червня 2017 року за вх.№1244/01-18.

Примірник заповіту був переданий у Державний нотаріальний архів спадкоємцем вказаним у заповіті - ОСОБА_3 .

Одночасно з примірником переданого на зберігання заповіту, було надано свідоцтво про смерть заповідача ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого Літинським районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 03 червня 2017 року, серія НОМЕР_2 .

Примірник заповіту був переданий на зберіганння до Державного нотаріального архіву згідно ст.40 Закону України "Про нотаріат". Відповідно до вищевказаної статті Закону України "Про нотаріат" спосіб передачі заповіту на зберігання не обумовлено.

В зв`язку з тим, що заповіт від імені ОСОБА_5 поступив на зберігання до Державного нотаріального архіву Вінницької області та відповідно до ст.ст.1251, 1252 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.40 Закону України "Про нотаріат", Положення про Спадковий реєстр заповітів та спадкових справ, даний заповіт 08 червня 2017 року внесений до Спадкового реєстру нотаріусом Державного нотаріального архіву як реєстратором, як такий, що відповідає формі заповіту.

Про отримання та реєстрацію вищезазначеного заповіту в спадковому реєстрі, 08 червня 2017 року за вих.№1196/02-04 було повідомлено тільки Літинську центральну районну лікарню Вінницької області у зв`язку з тим, що заповідач ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить лист (а.с.2 т.2).

Відповідно до листа Літинської центральної районної лікарні за №330 від 29.05.2017 р. (а.с.4 т.2) встановлено, що гербова печатка зберігається у головного лікаря і проставляється на документах, які підписує головний лікар, заступник головного лікаря і у вихідні дні гербова печатка зберігається у сейфі.

Визначаючись щодо встановлених обставин справи та спірних правовідносин, суд керується наступним. Згідно ст.ст. 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яке здійснюється нею особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Свобода заповіту - це надана фізичній особі можливість на власний розсуд, у межах, визначених цивільним законодавством, розпорядитися власним майном на випадок смерті, змінити чи скасувати заповіт, а також обрати для своїх заповідальних розпоряджень іншу форму, не заборонену законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Частиною другою ст. 1247 ЦК України передбачено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Згідно ч. 4 ст. 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Згідно з частиною третьою ст. 1247 ЦК України, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. За частиною четвертою вказаної статті, заповіти посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст. 1252 ЦК України, заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю. Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як роз`яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону. Відповідно до частини 2 статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини 2 статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків. При цьому, згідно п. 2.5. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5 (далі - Порядок), при вчиненні нотаріальних дій визначається обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, встановленому статтею 44 Закону України «Про нотаріат», згідно якої під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 1254 ЦК України кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст. ст.225 і 231 цього Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У своїй постанові від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що в ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Тлумачення ст. ст. 216 та 1254 ЦК України свідчить, що ч. 4 ст. 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі ст. 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи ст. 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється; ч. 4 ст. 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до ст. ст.225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту; ч. 4 ст. 1254 ЦК Українине може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення ч. 4 ст. 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані ч. ч. 1 і 2 ст. 216 ЦК України. Наведене свідчить про те, що при нікчемності заповіту не може поставати питання про відновлення чинності попереднього заповіту, оскільки нікчемний заповіт не скасував його, і він є чинним з моменту його складення. Суд критично оцінює посилання позивача на те, що ОСОБА_5 була дезорієнтованою і не могла усвідомлювати значення своїх дій, оскільки спростовується показаннями свідків, зокрема лікарів ОСОБА_4 та ОСОБА_10 та свідків, які були присутні при волевиявленні покійної, а саме ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 . Відтак, будь-яких доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, суду не надано. Посилання позивача на те, що ОСОБА_5 через свій стан здоров`я, зокрема дезорієнтацію не могла усвідомлювати значення своїх дій, не підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами, на підставі яких можна було б зробити про це беззаперечний висновок; позивачем не надано суду належних та допустимих доказів про невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджували б невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача, невідповідність його форми та змісту вимогам чинного законодавства, чи не усвідомлення заповідачем своїх дій на момент складення заповіту. Суд враховує, що на момент складання заповіту ОСОБА_5 за станом здоров`я була спроможна усвідомлювати свої дії та керувати ними, лише через хворобу не могла особисто підписати його. Інших переконливих та беззаперечних доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту ОСОБА_5 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, суду не надано. Також судом встановлено, що у зазначеному заповіті була виражена воля спадкодавця. Незгода позивача із волевиявленням спадкодавця, при відсутності допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх тверджень, не є підставою для визнання заповіту нікчемним. Враховуючи наведені обставини, судом не встановлено порушень при виготовленні заповіту, зокрема щодо його форми та реєстрації, який був складений черговим лікарем Літинської центральної районної лікарні ОСОБА_4 у приміщенні лікарні зі слів заповідача ОСОБА_5 у присутності свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 . Вказаний заповіт відповідає вимогам законодавства, а сам правочин відповідає волі заповідача та направлений на реалізацію її права власності в частині розпорядження належним її майном, оскільки був вчинений з її доброї волі за власним бажанням та з власної ініціативи спадкодавцем. Так, звертаючись до суду із даним позовом, позивач обрала спосіб захисту порушених спадкових прав шляхом встановлення нікчемності заповіту ОСОБА_5 . Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зроблено висновок, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. За таких підстав, судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження її родинного зв`язку з померлою ОСОБА_5 , а відповідно не доведено те, що її права як спадкоємиці за заповітом було порушено під час складання заповіту чи після відкриття спадщини, а тому визнання заповіту вчиненого ОСОБА_5 від 27.05.2017 р. не створює жодних юридичних наслідків і не відновлює чинності попереднього заповіту вчиненого ОСОБА_5 від 07.12.2016 року на її користь. Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 13, 19, 76-82, 141, 258-265, 268 ЦПК України, ст. 1216, 1218, 1223-1257 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Літинської центральної районної лікарні, треті особи без самостійних вимог ОСОБА_4 , Державний нотаріальний архів Вінницької області про встановлення нікчемності заповіту, відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду сторони можуть подати протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Вінницького апеляційного суду через Літинський районний суд Вінницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Желіховський В. М.