Рішення № 101591384, 02.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2021Справа № 910/2233/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "УКРЕНЕРГОТРАНС" 49050, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, 8

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5

про стягнення 21 161,38 грн. збитків

представники сторін: без участі

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Укренерготранс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 21 161,38 грн. збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на понесення останнім внаслідок незбереження відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею цілісності майна (власних (орендованих) вагонів №№ 53576195, 52725181) збитків в загальній сумі 21161,38 грн., пов`язаних з придбанням запасних частин, технічним обслуговуванням (поточним ремонтом) пошкоджених (розукомплектованих) вагонів та їх транспортуванням, які підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1166 ЦК України та ст.ст. 224 -226 ГК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 01.03.2021 року та 03.03.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2021 року надійшла заява № 3.5-132 від 26.02.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року, за результатами розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2233/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/2233/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, через загальний відділ діловодства суду 29.03.2021 року від відповідача надійшов відзив б/н від 22.03.2021 року на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позову, посилаючись на відсутність підстав для відшкодування на користь позивача вартості придбаних останнім запасних частин для постановки їх на власні вагони та вартості ремонту вагонів в цілому та зазначає, що ПАТ «Укрнереготранс» є неналежним позивачем у справі, оскільки не є одержувачем вантажу згідно спірних залізничних накладних. Також відповідач зауважує про відсутність доказів на підтвердження передачі вагонному депо саме тих запчастин, докази придбання яких надані позивачем. Крім того відповідач разом з відзивом подав заяву про застосування строку позовної давності, як підстави для відмови у позові з посиланням на ст. 258 Цивільного кодексу України та ст. 134, 136 Статуту залізниць України, якими передбачено 6-місячний строк для пред`явлення претензій та позовів до залізниці, який обчислюється з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій та позовів про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи по суті суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 251 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не скористався наданим йому процесуальними правами, зокрема, останнім не надано відповіді на відзив на позовну заяву, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як свідчать матеріали справи, у період травень 2020 року відповідачем - Акціонерним товариством "Українська залізниця" у складі потягу № 3525 за маршрутом Запоріжжя - Ліве Придніпровської залізниці - Дружківка Донецької залізниці та Авдіївка Донецької залізниці - Дружківка Донецької залізниці здійснювалось перевезення порожніх вантажних піввагонів, які перебувають в оперативному управлінні позивача - Приватного акціонерного товариства «Укренерготранс», а саме: вагонів № 52725181 (залізнична накладна № 48883243 від 21.05.2020 року) та № 53576195 (залізнична накладна № 45596624 від 26.05.2020 року).

Факт прийняття вказаних вантажних вагонів до перевезення відповідачем не заперечувався.

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до пункту «а» статті 5 Статуту правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно зі статтею 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до п. 1.1. розділу 1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 року № 138 на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток № 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10.09.2001 року за № 798/5989).

Пунктом 1.2 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 року № 17, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 року за №168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), визначено, що власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, яка нанесена на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКБ ЦВ «Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм», затвердженого Радою із залізничного транспорту держав - учасниць СНД 25.04.2001 (далі - Знаки і написи), та мають ознаку в АБД ПВ «власний вагон».

Як визначено у пункті 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Відповідно до пункту 1.5. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 року № 644 (у редакції наказу Міністерства Інфраструктури України 08.06.2011 року № 138), зареєстрованих в Міністерстві юстиції 24 листопада 2000 року за № 863/5084, перевезення власних (орендованих) локомотивів і вагонів у завантаженому та порожньому стані оформлюються перевізними документами, в яких у графі 20 «Найменування вантажу» відправником для порожніх вагонів зазначається «Порожній власний (орендований) вагон. З-під ... (найменування вантажу). Власник (орендар) (найменування власника, оператора, орендаря). Направляється до пункту навантаження (в ремонт тощо)».

З наведеного вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничних накладних №№ 45596624, 48883243 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею. Копії вказаних залізничних накладних наявні в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами пункту 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до пункту 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Разом з тим, абзацом 1 п. 12.1 розділу 12 «Технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, в тому числі спеціального самохідного рухомого складу» Правил технічної експлуатації залізниць, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 року № 411, визначено, що забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться.

При цьому, суд зазначає, що оформлені відповідачем перевізні документи на спірні вагони не містять відміток про їх несправність та/або їх невідповідність правилам безпеки руху, закріплених у п. 3.4, п. 4.1 Правил експлуатації власних вантажних вагонів затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 року № 17, п. 12.1 розділу 12 «Технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, в тому числі спеціального самохідного рухомого складу» Правил технічної експлуатації залізниць, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 року № 411.

Докази на підтвердження невідповідності технічного стану спірних вагонів при прийнятті їх відповідачем до перевезення в матеріалах справи також відсутні.

Суд зазначає, що за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності технічного стану вагонів № 53576195 та № 52725181 при прийнятті їх відповідачем до перевезення, в тому числі зауважень та заперечень з боку відповідача, відповідні дії перевізника свідчать про те, що останні перебували у технічно справному стані та здійснювалось, відповідно, подальше їх перевезення.

Наразі, обставини допуску вагонів № 53576195 та № 52725181 до руху залізничними коліями у технічно справному стані відповідачем на час розгляду справи не спростовані.

Відповідно до пункту 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 28.10.1997 року № 264-Ц (зі змінами та доповненнями згідно наказом від 07.06.2001 № 312-Ц) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно з пунктом 6.2.1. зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Таким чином, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставки такого вагону в состав поїзду.

Проте, як встановлено судом згідно з матеріалами справи та зазначено позивачем, на станції Дружківка Донецької залізниці (код станції 491408) були виявлені пошкодження (розукомплектування) вищезазначених вагонів, що перебували в оперативному управлінні позивача, а саме відсутність головної частини повітророзподільника та маятникової підвіски.

Відповідно до п. 19 розділу IV (Порядок розрахунку розміру збитків за пошкодження вантажних вагонів) Правил користування вагонами і контейнерами (ст. 119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.99 року підставою для пред`явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під`їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855.

У відповідності до пункту 20 Правил складання актів (ст. 126 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334, акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно із статтею 124 Статуту залізниць України.

Зокрема, зазначені обставини пошкодження вагонів № 53576195 та № 52725181 підтверджуються актами загальної форми ГУ-23: від 25.05.2020 року (вагон № 52725181), від 30.05.2020 року (вагон № 53576195), копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4 телеграфної вказівки AT «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» №Ц-4-26/1518-18 від 14.05.2018 року, після переведення розукомплектованих вагонів у неробочий парк ВЧД організовує та здійснює відновлення їх технічного стану. При цьому крім обов`язкового повідомлення засобами телефонного зв`язку до НПУ за номером 102 та складання акту ГУ-23 оформлюється повідомлення про несправність вагону форми ВУ-23М та складається акт про пошкодження вагону форми ВУ- 25М.

Отже, з метою складання актів про пошкодження вагонів форми ВУ-25М, позивач - Приватне акціонерне товариство «Укренерготранс» письмово звернувся із запитами від 30.05.2020 року № 3.6-0802 (вагон № 53576195) та від 26.05.2020 року № 3.6-0766 (вагон № 52725181) до Лиманського вагонного депо Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується матеріалами справи.

Так, структурним підрозділом Лиманське вагонне депо Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" було зафіксовано пошкодження вагонів шляхом разобладнання головної частини повітророзподільника внаслідок несанкціонованого втручання сторонніх осіб та складено відповідні акти про пошкодження вагона форми ВУ-25М, зокрема, від 01.06.2020 року (вагон № 52725181) та від 30.05.2020 року (вагон № 53576195), копії яких наявні в матеріалах справи.

Також структурний підрозділ Лиманське вагонне депо Регіональної філії «Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звертався до Лиманського ВП Слов`янського ВП ГУНПУ в Донецькій області та Краматорського ВП ГУПНУ в Донецькій області з повідомленнями від 16.07.2020 року та 17.07.2020 року відповідно про факти разобладнання вагонів № 53576195 та № 52725181.

Відповідно до пункту 4.6. Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених, наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, обов`язок охорони вагонів і вантажів на під`їзній колії покладається на підприємство. Якщо під`їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під`їзної колії організовує залізниця.

У відповідності до наказу Міністерства транспорту України № 464 від 03.06.2004 року «Про затвердження Рекомендацій щодо вживання термінів та визначень з безпеки руху поїздів», а саме п.п.33.2.3.22 п.3.2.2, термін пошкодження/зруйнування технічних засобів (залізничного транспорту) визначається як подія порушення конструктивної цілісності рухомого складу, залізничної колії й споруд на ній, засобів зв`язку й сигналізації, що частково/цілком унеможливлює використовування їх за цільовою призначеністю внаслідок часткової/повної втрати експлуатаційних властивостей, для відновлення яких потрібно проведення ремонту/відновлювати які неможливо чи недоцільно.

Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

Так, на виконання вищезазначених правил у зв`язку з розукомплектуванням вагонів № 53576195 та № 52725181 останні відчеплено та відправлено до структурного підрозділу Лиманське вагонне депо Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця" для технічного обслуговування та ремонту.

Після надання позивачем гарантійних листів № 3.6-0802 від 30.05.2020 року та № 3.6-0766 від 26.05.2020 року щодо забезпечення оплати виконаних робіт згідно понесених фактичних витрат депо, Лиманським вагонним депо Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» було виставлено позивачеві рахунок -фактуру № 265/726 від 17.06.2020 року на проведення оплати за виконання робіт з технічного обслуговування вагонів з відчепленням (передплата) на суму 20 000,00 грн. з ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи.

Як свідчать матеріали справи, на підставі вказаного рахунку - фактури ПАТ «Укренергоресурс» платіжним дорученням №905 від 23.06.2020 року було перераховано Лиманському вагонному депо грошові кошти в сумі 20000,00 грн.

Факт здійснення оплати, її розмір та порядок зарахування сторонами не заперечувався.

Поряд із цим для ремонту пошкоджених вагонів та у зв`язку з відсутністю у вагоноремонтного підприємства залізниці необхідних запасних частин позивачем було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднання Євротрейд» та оплачено вартість необхідних деталей для ремонту відповідних вагонів.

Так, на підставі Договору № 1310 ПСТ від 13 жовтня 2017 року, укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Об`єднання Євротрейд» як постачальником, ПАТ «Укренерготранс» було придбано необхідні деталі для ремонту, які в подальшому були встановлені замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах, а саме:

- головну частина повітророзподільника 270.023-1 74713-12/19 в кількості 1 штука, що підтверджується видатковою накладною № НФ000000338 від 12.06.2020 року на суму 9000,00 грн. з ПДВ та актом приймання-передачі від 15.06.2020 року до Договору № 1310 ПСТ від 13.10.2017 року про передачу комплектуючих для вантажних залізничних вагонів на суму 9 000,00 грн. з ПДВ.

- 4381 головну частину УХЛІ ТУ 3184-017-10785350-2013 в кількості 10 штук, в тому числі 11/18-22534, що підтверджується видатковою накладною № НФ000000001 від 03.04.2019 року на суму 88800,00 грн. з ПДВ (по ціні 8880,00 грн. за одиницю) та актом приймання-передачі від 05.04.2019 року до Договору № 1310 ПСТ від 13.10.2017 року про передачу комплектуючих для вантажних залізничних вагонів на суму 88800,00 грн. з ПДВ.

Як вбачається з дефектної відомості на вагон № 52725181 (форма ВУ-22) при проведенні ремонтних робіт на вказаний вагон було встановлено головну частину повітророзподільника 22534, та згідно дефектної відомості на вагон № 53576195 (форма ВУ-22) на вказаний вагон було встановлено головну частину повітророзподільника 74700.

Отже, загальна вартість придбаних для ремонту вагонів № 53576195 та № 52725181 та використаних деталей становить 17880,00 грн. з ПДВ, а саме головна частина повітророзподільника 270.023-1 74713-12/19 в кількості 1 штука вартістю 9000,00 грн. та головна частину УХЛІ ТУ 3184-017-10785350-2013 в кількості 1 штука вартістю 8880,00 грн.

За наявними у матеріалах справи складеними вагонним депо повідомленнями (форми ВУ-36м) б/н від 23.06.2020 року та № 1693 від 16.06.2020 року про приймання вантажних вагонів із технічного обслуговування та придатність їх до експлуатації, а також підписаним виконавцем та замовником акту виконаних робіт (наданих послуг) від 23.06.2020 року вбачається, що за фактом виконаних Структурним підрозділом «Лиманське вагонне депо» РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» робіт по встановленню деталей на розукомплектовані вагони позивачем були понесені, зокрема, витрати на технічне обслуговування з відчепленням вагону № 53576195 у розмірі 1145,00 грн. без ПДВ та вагону № 52725181 у розмірі 1589,48 грн. без ПДВ, всього в сумі 3281,38 грн. з ПДВ.

Таким чином, загальна вартість понесених позивачем витрат на ремонт пошкоджених (розукомплектованих) вагонів становить 21 161,38 грн., з яких, витрати на поточний ремонт залізничних вагонів - у загальній сумі 3281,38 грн. (з ПДВ), а також витрати на придбання запасних частин - в сумі 17880,00 грн. з ПДВ.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача в порядку ст.ст. 47, 52 УМВС було направлено претензію від 21.12.2020 року № 3.5-989 про відшкодування збитків, завданих незабезпеченням схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні у міжнародному вантажному сполученні в сумі 21 161,38 грн., факт надсилання якої та отримання 13.01.2021 року АТ «Українська залізниця» підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 29.12.2020 року, опису вкладення від 29.12.2020 року, накладної № 4901002121990 від 29.12.2020 року та витягу з сайту поштового оператора щодо відстеження поштового відправлення № 4901002121990.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість у вигляді відшкодування суми 21 161,38 грн. перераховано позивачу не було.

При цьому спір між сторонами виник у зв`язку із незабезпеченням, на думку позивача, відповідачем схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки в результаті заміни розукомплектованих деталей на загальну суму 21 161,38 грн., а саме 17 880,00 грн. (з ПДВ) витрат на придбання деталей та 3281,38 грн. (з ПДВ) витрат на послуги з поточного ремонту залізничних вагонів, які позивач просить суд стягнути з відповідача.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Згідно частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Так, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушення.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

У відповідності до частини 1 статті 22, частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв`язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв`язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; податкові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. При цьому чинне законодавство передбачає принцип вини контрагента або особи, яка завдала шкоду, як підставу для відшкодування заподіяних збитків (шкоди): за приписами ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 року № 917/500/18).

Як зазначено у пункті 11 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 № 01-8/91 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.

Суд зазначає, що відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами статті 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У відповідності до статті 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.

Згідно з пунктом 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

При цьому відповідно до пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами, сума збитків за пошкодження вагона складається з:

витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 року № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 року за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;

вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;

витрат на перевезення вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надаються разом з розрахунком збитків;

плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням, визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, згідно якої принцип змагальності, забезпечуючи повноту дослідження обставин справи, передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Окремо суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, заперечення відповідача проти позовних вимог з посиланням на недоведеність позивачем факту встановлення придбаних деталей на розукомплектовані вагони, враховуючи ненадання АТ «Українська залізниця» доказів на підтвердження використання його структурним підрозділом під час ремонту інших, ніж придбані позивачем, деталей, а також зважаючи на зміст повідомлень Форми ВУ-36м та дефектних відомостей форми ВУ-22, складених відповідачем, судом до уваги не приймаються.

Наразі, відповідач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих та більш вірогідних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в цій частині, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищевикладеним.

Таким чином, враховуючи документально підтверджені факти пошкодження під час перевезення залізницею вагонів, які перебували в оперативному управлінні позивача та понесення останнім витрат на їх ремонт, судом встановлено за матеріалами справи, що для ремонту пошкоджених вагонів позивачем було придбано та надано структурному підрозділу відповідача необхідні для встановлення на вагонах деталі на загальну суму 17880,00 грн. з ПДВ, а також здійснено оплату послуг з поточного ремонту залізничних вагонів у розмірі 3281,38 грн. з ПДВ, тобто розмір документально підтверджених понесених позивачем збитків становить 21 161,38 грн.

В свою чергу факт пошкодження вагонів позивача № 53576195 та № 52725181 під час їх перевезення залізницею та розмір завданих внаслідок цього збитків (понесених у зв`язку з проведенням ремонту витрат), а також наявність причинно - наслідкового зв`язку між незабезпеченням відповідачем схоронності (збереження) майна (вагонів) під час їх курсування залізничними коліями та завданими збитками відповідачем не спростований жодними доказами.

Окрім цього в силу приписів п. "е" ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

Вказаний перелік підстав звільнення залізниці від відповідальності є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Як наслідок, у всіх інших випадках презюмується вина залізниці у завданні збитків.

Разом з тим, поданими доказами підтверджується, що відповідач прийняв вагони до перевезення без заперечень та зауважень, а обов`язок відповідача забезпечувати схоронність вагонів передбачена статтею 110 Статуту залізниць України, відповідно до якої залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.

Отже, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що відповідачем належними засобами доказування не доведено відсутність у нього вини щодо незбереження майна (вагонів) позивача, суд дійшов висновку, що протиправна бездіяльність відповідача, а саме невжиття належних і достатніх дій для забезпечення збереження (схоронності) належного позивачу майна (вагонів) призвела до завдання шкоди - пошкодження складових частин вагонів та необхідності проведення відповідного ремонту.

Поряд із цим суд критично оцінює викладені у відзиві доводи відповідача про відсутність у позивача підстав для пред`явлення позову з тих причин, що ПАТ "Укренерготранс" не є стороною (вантажовідправником чи вантажоодержувачем) за договором перевезення вантажу (згідно із залізничною накладною), оскільки відповідач помилково ототожнює спірні правовідносини відшкодування позадоговірної шкоди (ст. ст. 1166, 1192 Цивільного кодексу України), які виникли між сторонами, з правовідносинами відшкодування збитків, завданих невиконанням договірного зобов`язання, які є предметом окремого правового регулювання (ст. ст. 22, 623 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 року у справі №910/5827/19 та від 20.02.2020 року у справі №910/313/19.

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов`язане з виконанням зобов`язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов`язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

Дослідивши підстави звернення з даним позовом, а також зміст позовних вимог, суд дійшов до висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 1166 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі є не договірними, а деліктними, а позивач не був за спірними перевізними документами ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем.

Відтак, твердження відповідача про те, що позивач не є одержувачем вантажу, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують факту перебування в господарському управлінні позивача вказаних вагонів та вчинення ним дій з відновлення вказаного майна (придбання деталей та оплата робіт), тобто реальності понесення ним збитків.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем матеріальних збитків, зумовлених пошкодженням майна (вагонів) внаслідок незабезпечення відповідачем збереження цих вагонів під час курсування залізничними коліями, та розмір цих збитків в сумі 21161,38 грн. підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами факту наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для відповідальності останнього за понесені позивачем збитки.

Також відповідачем разом з відзивом подано заяву про застосування позовної давності, у якій відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду сплив позовної давності, оскільки ст.ст. 134, 136 Статуту передбачено 6-місячний строк для пред`явлення претензій та позовів до залізниці, що обчислюється з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій та позовів про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

Суд зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(п. 5).

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В абзаці першому та п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначає відповідач у заяві про застосування позовної давності, Статутом залізниць України регламентується, зокрема, порядок перевезення вантажів залізницею і відповідно до положень ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути пред`явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред`явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обчислення.

Статтею 315 Господарського кодексу України передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення.

Відтак, положення ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв`язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України і таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію.

Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов`язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, в розумінні цієї норми Господарського кодексу України, слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ч. 2, 3 ст. 315 Господарського кодексу України) незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника.

Отже, шестимісячний термін для пред`явлення даного позову до залізниці має обраховуватись упродовж 6 місяців, після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 134, 136 Статуту залізниць України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України у справі №10-26/166-10-4300 від 19.04.2012, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у справі №905/729/18 від 11.04.2019, у справі №910/11614/18 від 13.08.2019, у справі №905/2303/18 від 10.09.2019 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 905/487/19.

Відповідно, як свідчать матеріали справи, позивач направив претензію відповідачу 29.12.2020 року, яку останній отримав 13.01.2021 року. За таких обставин, строк для надання відповіді на претензію почався 14.01.2021 та закінчився 13.04.2021, датою звернення позивача до суду є 11.02.2021 року (згідно поштового конверту), у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що останній звернувся до суду в межах позовної давності.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_1 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "УКРЕНЕРГОТРАНС" (49050, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, 8, код ЄДРПОУ 32082812) 21161,38 грн. (двадцять одну тисячі сто шістдесят одну грн. 38 коп.) збитків та 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 02 грудня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон