Рішення № 101591099, 01.12.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 22/18/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2021 Справа № 904/7129/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,

При секретарі судового засідання Шолоховій С.В.

За участю представників сторін:

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 904/7129/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (вул. Харченка Євгенія, буд. 42, м. Київ, 02088; фактичне місцезнаходження: вул. Тернова, буд. 1, м. Дніпро, 49021)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Поддубного Максима Олександровича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 11 507,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заяви позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Поддубного Максима Олександровича заборгованості у розмірі 11507,40 грн., з яких: 8147,82 грн. основного боргу, 703,45 грн. пені, нарахованої за період з 30.11.2020 по 05.08.2021, 629,56 грн. штрафу, 1026,57 грн. 20% річних, нарахованих за період з 30.11.2020 по 05.08.2021. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № А2-20 від 19 лютого 2020 року у частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Позиція (аргументи) відповідача. Заяви відповідача

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

3. Процесуальні питання, вирішені судом

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2021 у справі № 904/7129/21 позовні матеріали Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" до Фізичної особи-підприємця Поддубного Максима Олександровича про стягнення 11507,40 грн. направлені за підсудністю до Господарського суду Запорізької області.

Відповідно до протоколу від 09.09.2021 автоматизованого розподілу судової справи № 904/7129/21 між суддями позовну заяву визначено до розгляду судді Господарського суду Запорізької області Ярешко О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.09.2021 вказану позовну заяву залишено без руху.

04.10.2021 до суду від ТОВ "Баядера Логістик" надійшла заява вих. б/н від 29.09.2021 про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.10.2021 суддею Ярешко О.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/7129/21 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 03.11.2021.

Ухвалою суду від 20.10.2021 відмовлено у задоволені клопотання (вих. б/н від 11.10.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 03.11.2021 розгляд справи відкладено на 01.12.2021.

У судове засідання 01.12.2021 представники сторін не з`явилися, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Ухвали про відкриття провадження у даній справі та призначення справи до судового розгляду, ухвала про відкладення розгляду справи були направлені відповідачу на адресу, зазначену позивачем та згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Леніна, буд. 18, кв. 40, м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область, 71630. Поштове відправлення з ухвалою суду від 08.10.2021 було повернуто до суду без вручення, з відміткою на довідці Укрпошти «за закінченням терміну зберігання».

Про розгляд справи, призначений на 01.12.2021, відповідач також був повідомлений шляхом розміщення відповідного оголошення в мережі Інтернет на сайті «Судова влада України».

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідач не повідомляв суд про зміну місця проживання, копії ухвал від 08.10.2021, 03.11.2021 надсилались судом за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві, яка співпадає з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15: «свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду».

Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України"). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (рішення Суду від 21.10.2010 у справі "Білий проти України").

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Разом з тим, ст. 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності сторін судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін. Суд також враховує, що явка сторін у судове засідання 01.12.2021 обов`язковою не визнавалася, строк розгляду даної справи спливає 07.12.2021.

У судовому засіданні 01.12.2021 судом справу розглянуто по суті, підписано вступну та резолютивну частини рішення.

4. Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують

19.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (постачальник, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Поддубним Максимом Олександровичем (покупець, відповідач у справі) укладений договір поставки № А2-20.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупця алкогольні напої (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар у порядку, визначеному умовами цього договору.

Умовами п. 3.4 договору сторони визначили, що підпис уповноваженого представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від постачальника за кількістю та за якістю.

Найменування, кількість, асортимент товару визначається покупцем у замовленні та зазначається постачальником у видатковій накладній на товар (п. 4.1).

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 договору, ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар. Загальна сума договору дорівнює загальній вартості товару, який постачальник поставив покупцю впродовж всього строку дії даного договору згідно видаткових накладних на товар.

Згідно з п. 6.1, розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 3 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника.

За пунктом 7.1 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми боргу.

Згідно з п. 9.2, у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Згідно з п. 9.7, даний договір чинний (строк дії): протягом 2 років з дати укладення.

Із матеріалів даної справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар:

- на суму 1465,08 грн. на підставі видаткової накладної № 40570/37194 від 26.11.2020;

- на суму 1345,02 грн. на підставі видаткової накладної № 40571/37195 від 26.11.2020;

- на суму 2554,55 грн. на підставі видаткової накладної № 44579/40968 від 24.12.2020;

- на суму 2783,16 грн. на підставі видаткової накладної № 44580/41244 від 25.12.2020, що разом складає 8147,81 грн.

5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічний припис містить ст. 193 ГК України.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є договір.

За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін є господарськими та такими, що виникли на підставі договору поставки товару.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки товару № А2-20 від 19.02.2020 склала суму 8147,82 грн., що підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем. Усі видаткові накладні, що покладені у підставу позову, підписані одержувачем товару в графі «одержав» із зазначенням прізвища та ініціалів. Відповідач отримання товару не заперечив.

Доказів сплати заборгованості суду не надано.

Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача слід стягнути 8147,82 грн. основного боргу, позов у цій частині визнається судом обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сторони у договорі встановили інший розмір процентів (20%), аніж визначений у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом.

Суд перевірив складений позивачем розрахунок 20% річних та зазначає, що позивачем неправильно визначено початки періодів нарахування річних з 30.11.2020, з 28.12.2020, оскільки останнім днем для розрахунків (3 календарних дня з дня отримання товару) було 30.11.2020 на суму боргу 2810,10 грн. та 28.12.2020 на суму боргу 5364,66 грн., відтак, річні слід нараховувати починаючи з 01.12.2020 та з 29.12.2020, відповідно. Позивач не врахував приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, якими встановлено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно перерахунку суду, 20% річних у межах заявленого позивачем періоду складають 1026,59 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи наведені приписи процесуального законодавства, суд не виходить за межі позовних вимог, з відповідача на користь позивача стягується 1026,57 грн.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сторонами у договорі не встановленого іншого (більшого) строку, ніж визначено у ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, враховуючи граничні строки оплати товару за кожною видатковою накладною, здійснивши перерахунок пені у межах шестимісячного строку від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (до 29.06.2021 включно, за 183 дні прострочення) до стягнення належить пеня у загальній сумі 542,94 грн.

Суд зазначає, що позивачем неправильно визначений початок розрахунку пені на суму боргу 8147,82 грн. з 30.12.2020, тоді як розраховувати слід з 28.12.2020.

У стягненні 160,51 грн. пені судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю позову у цій частині.

Складений позивачем розрахунок штрафу визнається судом правильним. З відповідача на користь позивача слід стягнути 1629,56 грн. штрафу.

Таким чином, позов у цілому судом задовольняється частково.

6. Розподіл судових витрат

Згідно з п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача стягується 2238,34 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Поддубного Максима Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (вул. Харченка Євгенія, буд. 42, м. Київ, 02088; фактичне місцезнаходження: вул. Тернова, буд. 1, м. Дніпро, 49021, код ЄДРПОУ 35871504) 8147 (вісім тисяч сто сорок сім) грн. 82 коп. основного боргу, 542 (п`ятсот сорок дві) грн. 94 коп. пені, 1629 (одна тисяча шістсот двадцять дев`ять) 56 грн. штрафу, 1026 (одна тисяча двадцять шість) грн. 57 коп. 20% річних, 2238 (дві тисячі двісті тридцять вісім) грн. 34 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 03 грудня 2021.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.В. Ярешко