Рішення № 101591085, 26.11.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/156/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2021 справа № 908/2713/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/2713/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Токмацький ковальсько-штампувальний завод” (71709, Запорізька область, м. Токмак, вул. Ковальська, буд. 59)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЕМІТ ЛТД” (69061, м.Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 5)

про стягнення 3738,56 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Заявлено позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЕМІТ ЛТД” 3738,56 грн., які складаються з 2799,98 грн. основного боргу за непоставлений товар на підставі договору поставки № 48 від 24.04.2020, 705,59 грн. пені за порушення строків поставки, 57,99 грн. 3% річних та 175,00 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 48 від 24.04.2020 щодо передання у власність позивача обумовленого договором товару у визначений строк. За доводами позивача, допущене відповідачем порушення є підставою для стягнення суми передплати у судовому порядку з урахуванням передбачених законом та договором санкцій. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 509, 526, 536, 610, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України, позивач просив позов задовольнити.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2021 справу № 908/2713/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 27.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/2713/21, присвоєно справі номер провадження 18/156/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/2713/21 та також, запропоновано відповідачу надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 19.10.2021, відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу у строк – протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштової кореспонденції копія ухвали суду про відкриття провадження у справі вручена повноважному представнику відповідача 21.10.2021.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 27.09.2021 у справі № 908/2713/21 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Провадження у даній справі відкрито 27.09.2021. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 27.10.2021 та закінчити 26.11.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав у більш тривалий строк від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 26.11.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, без повідомлення (участі) у судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Токмацький ковальсько-штампувальний завод” (Покупець, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю “ЗЕМІТ ЛТД” (Постачальник, відповідач у справі) 24.04.2020 укладений договір № 48 (надалі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця товар, зазначений у Додатку-Специфікації до договору, а Покупець зобов`язується прийняти й оплатити товар на умовах, передбачених цим договором.

Згідно із п. 1.2 Договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю і по позиціях, а також загальна вартість товару, поставка якого буде здійснюватися згідно з цим договором, вказуються в Додатка-Специфікаціях, які з моменту підписання сторонами складають невід`ємну частину договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що поставка здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС-2010) термін, обумовлений в Додатку-Специфікації на відповідну партію товару.

Відповідно до пункту 4.2 Договору ціни на товар і умови оплати узгоджуються на момент підписання Додатків-Специфікацій і можуть бути змінені тільки за письмовою згодою сторін.

Сума договору визначається як вартість товару, купівля-продаж якого здійснюється у відповідності з доданими до нього Додатками-Специфікаціями.

За визначенням п. 7.3 Договору, у разі прострочення строків передачі товару за цим договором, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товару за кожний день прострочення, але не більше вартості недопоставленого товару.

Пунктом 9.1 Договору обумовлено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2020 року.

Згідно з умовами Договору сторонами 28.12.2020 підписано Додаток № 5 (Специфікація), відповідно до п. 2.1 якої Постачальник зобов`язується поставити Покупцю товар на умовах FCA (ІНКОТЕРМС-2010) м. Запоріжжя у стані, що відповідає умовам Договору протягом 7 робочих днів з моменту оплати рахунку.

Розділом 3 Додатку № 5 від 28.12.2020 визначено, що розрахунок проводиться шляхом внесення Покупцем авансового платежу у розмірі – 100% на підставі виставленого рахунку.

Відповідачем згідно з умовами договору виставлений позивачу рахунок на оплату № 1036 від 28.12.2020 на суму 4199,96 грн. з ПДВ.

Позивачем на виконання умов Договору здійснено оплату за товар на загальну суму 4199,98 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6526 від 29.12.2020.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем в рамках Договору на адресу позивача відвантажено товар на загальну суму 1399,99 грн. відповідно до видаткової накладної № 50 від 24.02.2021.

Решту товару за оплаченим позивачем рахунком не поставлено, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 2799,98 грн.

Направлена позивачем на адресу відповідача претензія № 102/428 від 24.03.2021 щодо повернення грошових коштів в сумі 2799,98 грн., яка згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримана повноважним представником відповідача 26.03.2021, залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки товару у визначений Договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з долученої до матеріалів справи копії платіжного доручення № 6526 від 29.12.2020, позивачем на виконання умов Договору перераховано відповідачу грошові кошти в загальній сумі 4199,98 грн. Відповідачем свої зобов`язання щодо передання позивачу Товару, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, в повному обсязі не виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена правова норма передбачає можливість пред`явлення до продавця альтернативних вимог – або передати обумовлений договором купівлі-продажу товар, за який вже здійснена попередня оплата, або вимагати сплаченої за товар суми. Право вибору при цьому належить покупцеві.

За умовами Додатку № 5 (Специфікації) сторони передбачили строк поставки – протягом 7 робочих днів з моменту оплати рахунку. Відповідачем взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару не виконано.

Отже, зважаючи на визначений сторонами у договорі строк поставки, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару.

З часу здійснення позивачем авансового платежу за товар та з моменту обумовленого Додатком № 5 (Специфікації) до Договору строку поставки на виконання своїх зобов`язань відповідачем жодних дій не здійснено, після отримання претензії позивача щодо повернення коштів та пред`явлення позову останній не висловлював наміру вчинити дії по виконанню своїх зобов`язань, а тому суд визнає позовні вимоги про стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми передплати в розмірі 2799,98 грн. обґрунтованими.

Крім вимоги щодо повернення залишку суми передплати позивачем заявлено до стягнення 705,59 грн. пені за порушення строків поставки, 57,99 грн. 3% річних та 175,00 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Верховний Суд України зазначив у постановах від 22.11.2010 у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.2010 у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Пунктом 7.3 Договору визначена відповідача за несвоєчасну поставку товару у вигляді пені в розмірі 0,1% вартості товару за кожний день прострочення, але не більше вартості недопоставленого товару.

Судом перевірено розрахунок пені за визначений позивачем з 06.01.2021 (наступний день після спливу строку поставки) по 14.09.2021, виходячи з суми вартості товару, по якому допущено прострочення, визнано його правильним. Вимога про стягнення пені задовольняється судом у визначеній позивачем сумі 705,59 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати 3 % річних та інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувані позивачем з відповідача суми 3 % річних та інфляційних втрат від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідносини, в яких у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період з 06.01.2021 по 14.09.2021 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, виходячи з простроченої суми неповернутого авансу, суд визнав його правильним, до стягнення підлягає 57,99 грн. 3% річних.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період: січень – серпень 2021 року за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд встановив, що позивачем помилково включено до періоду розрахунку січень 2021 року, оскільки порушення в цей період тривало менше місяця. За належний період з лютого по серпень 2021 року до стягнення підлягає 136,78 грн. інфляційних втрат і в цій сумі вимога позивача судом задовольняється. В решті заявленої вимоги про стягнення інфляційних втрат (38,22 грн.) суд відмовляє як заявленої необґрунтовано.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання обов`язку щодо поставки товару у визначених договором строк або повернення суми залишку передплати на вимогу позивача, а також наявності підстав для звільнення його від такого обов`язку.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 2799,98 грн. основного боргу, 705,59 грн. пені, 57,99 грн. 3% річних та 136,78 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (38,22 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2246,79 грн. судового збору.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України “Про судовий збір”. Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає – 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом розглянуті вимоги про стягнення з відповідача 3758,56 грн., тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який у 2021 році складає 2270,00 грн. Згідно наданого до позову платіжного доручення № 8780 від 14.09.2021 позивачем сплачено 2379,00 грн. судового збору, отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 109,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України сума зайво сплаченого ТОВ “Токмацький ковальсько-штампувальний завод” судового збору в розмірі 109,00 грн. – за наявності відповідного клопотання.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 247-250 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЕМІТ ЛТД” (69061, м.Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 5; ідентифікаційний код 43413078) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Токмацький ковальсько-штампувальний завод” (71709, Запорізька область, м. Токмак, вул. Ковальська, буд. 59; ідентифікаційний код 40514086) 2799,98 грн. (дві тисячі сімсот дев`яносто дев`ять грн. 98 коп.) основного боргу, 705,59 грн. (сімсот п`ять грн. 59 коп.) пені, 57,99 грн. (п`ятдесят сім грн. 99 коп.) 3% річних, 136,78 грн. (сто тридцять шість грн. 78 коп.) інфляційних втрат та 2246,79 грн. (дві тисячі двісті сорок шість грн. 79 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 02.12.2021.

Суддя В.В. Левкут