Рішення № 101590871, 02.12.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2021м. ДніпроСправа № 904/8173/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТА БІЗНЕС ГРУП", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО - АТОМ", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості у розмірі 106 954,52 грн. за Договором № 1.21Ф поворотної фінансової допомоги від 01.02.2021 року.

ПРОЦЕДУРА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНТА БІЗНЕС ГРУП" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО - АТОМ" заборгованості у розмірі 106 954,52 грн. за Договором № 1.21Ф поворотної фінансової допомоги від 01.02.2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 1.21Ф поворотної фінансової допомоги від 01.02.2021 року, а саме в частині своєчасного повернення грошових коштів позивачу.

Розглянувши подані позовні матеріали, суд зазначає наступне.

Згідно приписів частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до частин 3 - 4 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

За змістом приписів частин 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно положень ч.1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Виходячи із вказаних вище положень Господарського процесуального кодексу України та беручи до уваги ціну позову (106 954,52 грн.), яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто поданий позов відноситься до малозначних справ, а також незначну складність характеру спірних правовідносин та обсяг необхідних доказів, що не потребує проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, та запропоновано учасникам справи подати до суду: позивачу у строк до 05.11.2021 року - відповідь на відзив на позовну заяву за правилами, встановленими частинами третьою – шостою статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію відповіді на відзив направити на адресу відповідача, докази надсилання надати до суду); відповідачу у строк до 25.10.2021 року - відзив на позовну заяву за правилами статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію відзиву направити на адресу позивача, докази надсилання надати до суду); заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження (за наявності); заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень за правилами, встановленими частинами третьою – шостою статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач не скористалися наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Надіслана відповідачу ухвала суду від 04.10.2021 повернулася до суду з відміткою оператора поштового зв`язку “аза закінченням терміну зберігання”.

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

З поштових повідомлень, у яких відповідачу направлялися копії ухвал, судом вбачається, що останні було повернуто поштою суду у зв`язку відсутністю адресата за вказаною адресою.

Згідно з ч. 7 ст.120, п. 5 ч. 6 ст.242 ГПК України судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.10.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2021 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Станом на час винесення рішення по справі відзив на позовну заяву, клопотання щодо необхідності надання додаткового строку на підготовку своєї правової позиції у справі від відповідача до канцелярії суду не надходило.

Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд,

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача, викладена у позовній заяві

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 1.21Ф поворотної фінансової допомоги від 01.02.2021 року, а саме в частині своєчасного повернення грошових коштів позивачу, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 90 000,00 грн.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі пунктів5.2.1., 5.2.2., 5.2.3. Договору нараховано штраф у сумі 9 000,00 грн., пеню у сумі 5 614,52 грн., інфляційні втрати у сумі 1 260,00 грн. та 3% річних у сумі 1 080,00 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 270,00 грн. та понесені витрати на поштове відправлення відповідачу позову з додатками у сумі 55,00 грн позивач просить покласти на відповідача. Щодо інших судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, позивач просить надати йому можливість подати відповідні докази щодо цього протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов та ознайомлення з матеріалами справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається з матеріалів справи, що 01.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТА БІЗНЕС ГРУП" (далі - Позивач, Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-АТОМ" (далі - Відповідач, Позичальник) укладено договір поворотної фінансової допомоги № 1.21Ф (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Позикодавець надає Позичальнику грошові кошти у вигляді безвідсоткової (безоплатної) поворотної фінансової допомоги у розмірі передбаченому в п.2.1. цього Договору та в порядку передбаченому п.2.3. цього Договору, а Позичальник зобов`язується повернути надану поворотну фінансову допомогу в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно п.2.1. Договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у розмірі 90 000,00 грн. (дев`яносто тисяч гривень нуль копійок) без ПДВ.

Пунктом 2.3. Договору сторони узгодили, що поворотна фінансова допомога надається Позикодавцем у вигляді кількох траншів, загальний розмір яких визначений п.2.1. Договору, згідно з таким графіком:

- перший транш у розмірі 60 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень нуль копійок) надається протягом 3 (трьох) календарних днів з дати підписання Договору;

- другий транш у розмірі 30 000,00 грн. (тридцять тисяч гривень нуль копійок) надається у період з 01.04.2021 по 09.04.2021 року.

На виконання умов даного Договору Позивачем було надано Відповідачу поворотну

фінансову допомогу в розмірі 90 000,00 грн. (дев`яносто тисяч гривень нуль копійок) шляхом

безготівкового банківського переводу грошових коштів на поточний рахунок Відповідача

наступним чином:

- перший транш у розмірі 60 000,00 грн. надано 02.02.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 639;

- другий транш у розмірі 30 000,00 грн. надано 05.04.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 661.

Перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника (пункт 2.4. Договору).

Відповідно до п.2.6. Договору кожний транш поворотної фінансової допомоги вважається наданим Позикодавцем Позичальнику з моменту списання грошових коштів з поточного банківського рахунку Позикодавця.

Поворотна фінансова допомога надається позичальнику на строк 30 календарних днів з моменту надання поворотної допомоги (пункт 2.7. Договору).

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню на першу вимогу позикодавця, але не пізніше сплину останнього дня строку, визначеного в п. 2.7. цього Договору.

Відповідно до п.4.2. Договору Позичальник зобов`язаний повернути поворотну фінансову допомогу до закінчення строку визначеного в п.2.7 цього Договору або після отримання письмової вимоги Позикодавця про дострокове повернення в порядку і у термін, визначені Договором.

Згідно п.4.4. Договору Сторони зобов`язуються в повному обсязі виконувати умови Договору.

Відповідно до платіжного доручення №661 другий транш був наданий Позивачем 05.04.2021.

За змістом пункту 5.2. Договору при порушені Позичальником строку повернення поворотної фінансової допомоги передбаченого пунктом 2.7. цього Договору чи невиконання п. 3.3. цього Договору Позичальник зобов`язується:

- сплатити на користь Позикодавця штраф у розмірі 10% від розміру поворотної фінансової допомоги, що є неповернутою на момент отримання вимоги про повернення або на момент спливу строку визначеного у п.2.7. цього Договору (п.п. 5.2.1. Договору);

- сплати на користь Позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період прострочення оплати, від розміру поворотної фінансової допомоги, що є неповернутою на момент отримання вимоги про повернення або на момент сплину строку визначеного у п. 2.7 цього Договору (п.п. 5.2.2. Договору);

- сплати на користь Позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (п.п. 5.2.3. Договору). .

Договір набуває чинності з 01.02.2021 та діє до повного виконання сторонами їх зобов`язань (пункт 7.1. Договору).

Позивач зазначає, що станом на 28.09.2021 року Відповідачем надану за Договором поворотну фінансову допомогу в розмірі 90 000,00 грн. не повернуто, з проханням продовження терміну її надання Відповідач до Позивача не звертався, що стало причиною звернення з даним позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Предметом доказування є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю договірних відносин між сторонами та правових підстав для повернення відповідачем отриманих за платіжними дорученнями № 639 від 02.02.2021 та 661 від 05.04.2021 грошових коштів у сумі 90 000,00 грн., а також сплати нарахованих позивачем 9 000,00 грн. штрафу, 5 614,52 грн. пені, 1 260,00 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1 080,00 грн.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

За частинами другою, третьою статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 202, 203, 205 Цивільного кодексу України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частиною другою статті 207 цього Кодексу встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою, другою статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст. 643 ЦК України).

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (ч. 2 ст. 644 ЦК України).

У постанові від 02.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.

Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 “Договір позики” глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду.

Предметом спору у даній справі є первісні позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 90 000,00 грн., перерахованих йому в якості безвідсоткової зворотної фінансової допомоги, та про визнання недійсним договору, що є підставою для такого перерахування.

За частиною першою статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Зобов`язальні відносини сторін підпадають під дію положень глави 71 Цивільного кодексу України, що виникли з моменту отримання відповідачем позики (поворотної фінансової допомоги) в сумі 90 000,00 грн. за платіжними документом, наявним у матеріалах справи.

За визначенням, наведеним в абзаці 8 пункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій в вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Виходячи з правового характеру договір поворотної фінансової допомоги є договором позики.

Щодо суми основного боргу

До даних правовідносин застосовуються норми права, що регулюють питання позики (параграф 1 глави 71 Цивільного кодексу України) та виконання зобов`язань.

Відносини, що виникли із договору позики, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Матеріали даної справи не містять підписаного сторонами договору позики, а саме відповідачем, на суму 90 000,00 грн., однак, наявні у матеріалах справи платіжні доручення № 639 від 02.02.2021 на суму 60 000,00 грн. та № 661 від 05.04.2021 на суму 30 000,00 грн. свідчать про існування між сторонами фактичних правовідносин безпроцентної позики і містять всю необхідну інформацію щодо здійсненої сторонами господарської операції.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, оскільки законом не встановлено недійсності договору позики, укладеного юридичними особами з недодержанням письмової форми (нікчемність договору), суд вважає правомірним правочин з надання Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТА БІЗНЕС ГРУП" поворотної фінансової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРО-АТОМ" у розмірі 90 000,00 грн.

Факт належного виконання позикодавцем своїх зобов`язань за цим договором позики та прийняття такого виконання позичальником підтверджені матеріалами справи.

Відтак, відповідач мав повернути позивачу отримані грошові кошти за договором до 05.05.2021.

Доказів оплати зазначеної заборгованості матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

При таких обставинах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо стягнення пені та штрафу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Заявлені позивачем до стягнення штраф у сумі 9 000,00 грн., розрахований з посиланням на пункт 5.2.1. Договору у розмірі 10% від суми поворотної фінансової допомоги, а пеня у сумі 5 614,52 грн. розрахована з посиланням на пункт 5.2.2. Договору у розмірі подвійної облікової ставки НБУ із суми заборгованості за період з 06.05.2021 по 28.09.2021.

Перевіривши здійснене позивачем нарахування, суд встановив, що розрахунок штрафу та пені є вірним.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов`язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України зобов`язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.05.2018 у справі № 914/1487/17.

У постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Аналізуючи поняття грошового зобов`язання, на яке можливе нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд враховує також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), яка містить посилання на те, що за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (п. 23 постанови).

Зазначений висновок щодо правової природи грошового зобов`язання викладений також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (провадження №12-42гс20) (п. 73).

За таких обставин можна стверджувати, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом пункту 5.2. Договору при порушені Позичальником строку повернення поворотної фінансової допомоги передбаченого пунктом 2.7. цього Договору чи невиконання п. 3.3. цього Договору Позичальник зобов`язується сплати на користь Позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (п.п. 5.2.3. Договору). .

Заявлені позивачем 3% річних у сумі 1 080,00 грн., розраховані позивачем із основної заборгованості за період з 06.05.2021 по 28.09.2021, а інфляційні втрати у сумі 1 260,00 грн. – за період прострочки сплати відповідачем основної заборгованості з травня по серпень 2021 року.

З огляду на те, що факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення фінансової допомоги є доведеним, а визначена позивачем і заявлена до стягнення сума є правильною, оскільки аргументів на спростування цього факту відповідач не навів, суд дійшов висновку, що відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання, що є підставою для нарахування та стягнення суми, на яку збільшився борг, з урахуванням індексу інфляції у розмірі та 3% річних від суми заборгованості.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин справи, які підтверджені належними доказами, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у сумі 2 270,00 грн. покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-АТОМ" (51200, Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ, вул. Малютіна, буд. 47-А; код ЄДРПОУ 41981344) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТА БІЗНЕС ГРУП" (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, буд. 26; код ЄДРПОУ 4008123739414484) основний борг у розмірі 90 000,00 грн., штраф у розмірі 9 000,00 грн., пеню у розмірі 5 614,52 грн., 3% річних у розмірі 1 080,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 260,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 02.12.2021.

Суддя В.Г. Бєлік