Рішення № 101588182, 29.11.2021, Маньківський районний суд Черкаської області

Справа №701/305/21

Номер провадження2/701/190/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2021 року Маньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого - судді - В.Л. Маренюка

за участю секретаря - Н.В. Філіпчак

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 треті особи: Служба у справах дітей Уманської райдержадміністрації та Служба у справах дітей Маньківської селищної ради про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів та третіх осіб про визнання місця проживання дитини.

На підставу своїх вимог спирається на те, що Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 03.06.2020 року у справі №701/477/20 розірвано шлюб, між сторонами та визначено місце проживання спільних дітей, дочок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері - ОСОБА_2 .

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 03.06.2020 року у справі №701/481/20 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та вирішено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей.

З 22 листопада 2020 року спільна дочка сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає зі позивачем та перебуває на його утриманні.

Позивач вважає, що в інтересах дитини визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , саме зі ним, а не з матір`ю, що було закріплено попереднім рішенням суду при розірванні шлюбу, що і змусило позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Позивач та його представник позов підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 до суду не з`явилась, однак надала заяву в якій заперечувала на задоволення позовних вимог та просила справу слухати в її відсутності.

Відповідачка ОСОБА_3 до суду не з`явилась, однак надала заяву в якій не заперечувала на задоволення позовних вимог та просила справу слухати в її відсутності.

Представник Служби у справах дітей Уманської райдержадміністрації до суду не з`явилась, однак надала заяву в якій просила справу слухати в її відсутності при прийнятті рішення поклалась на думку суду.

Представник Служби у справах дітей Маньківської селищної ради в судовому засіданні не заперечували на задоволення позовних вимог позивача.

Суд, вислухавши думку сторін, а також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 03.06.2020 року у справі №701/477/20 задоволено позов позивача та розірвано шлюб, зареєстрований 31 січня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Катеринопільського районного управління юстиції Черкаської області за актовим записом №1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Даним рішенням суду визначено місце проживання їхніх спільних дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері - ОСОБА_2 .

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 03.06.2020 року у справі №701/481/20 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та вирішено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 26.05.2020 року і до досягнення дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, а з 10.07.2027р. в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення нею повноліття.

Починаючи з 24.11.2020 року дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перейшла проживати і по даний час проживає зі позивачем по АДРЕСА_1 в будинку, який на даний час, належить позивачу та перебуває на його утриманні.

Стаття 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Актом встановлення фактичного місця проживання дитини, складеним за зверненням позивача 12.03.2021 року за результатами обстеження депутатом Маньківської селищної ради Ремінним П.В., за участю сусідів, жителів смт. Маньківка Черкаської області ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , підтверджено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає зі позивачем в будинку по АДРЕСА_1 з листопада 2020 року. Даним актом підтверджено, що у будинку у всіх приміщеннях зроблено сучасний ремонт, є три житлові кімнати, спальня батьків, дитяча кімната, вітальня. Також є кухня, санвузол, та інші побутові кімнати. В усіх кімнатах чисто, охайно, просторо та затишно. Дочка ОСОБА_4 має особисте спальне місце у власній дитячій кімнаті на двохярусному ліжку, в дитячій кімнаті також є письмовий стіл з комп`ютером, де дівчина виконує домашні завдання. Дитина поводить себе невимушено, спокійно і впевнено.

Згідно висновків Служб у справах дітей Уманської райдержадміністрації та Маньківської селищної ради - у обох батьків створені належні умови виховання та розвитку дитини.

Позивач не чинить перешкод для спілкування відповідачки з дочкою.

Будучи опитаною в судовому засіданні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності третьої особи Служби у справах дітей Маньківської селищної ради, класного керівника та двох вчителів, без участі позивача відповідачів та їх представників, повідомила що з 24.11.2020р. проживає з батьком де їй створенні хороші умови для проживання навчання та розвитку. ОСОБА_4 , 2009р.н. виявила бажання проживати з батьком - позивачем по справі.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.12.2016 по справі № 6-2445цс16, який у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковим для всіх судів.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

За правилами, передбаченими ст. ст. 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу.

За ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що на даний час проживання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, яка фактично проживає з ним вже більше року, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи, позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному.

Таким чином, враховуючи те, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 12, 42, 77-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 19, 141, 157, 160, 161 СК України, ст. ст. 11, 16, 29, 31 ЦК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрований АДРЕСА_2 та проживаючого АДРЕСА_1 ,реєстраційний номер згідно картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1 ), за місцем його проживання.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

Повний тексту рішення складено 03.12.2021 року.

Суддя В.Л. Маренюк