Рішення № 101581146, 08.10.2021, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/208/20 Провадження № 2/712/167/21

Рішення

Іменем України

30 вересня 2021 року Соснівський районний суд міста Черкаси у складі :

головуючого судді Токової С.Є.

при секретарі Тітовій О.І.

з участю представників сторін :

позивача Гричаненка О.М.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси врежимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної адміністрації залізничного транспорту України про стягнення компенсації суми доходу, втраченого внаслідок порушення строку його виплати, середнього заробітку за час затримки здійснення розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся із вказаним позовом до суду, який мотивував тим, що рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 25.07.2007 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 21.11.2007 року задоволено частково його позов до Державної адміністрації залізничного транспорту України, треті особи : Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач", Генеральний директор Укрзалізниці про стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу, затримки виконання рішення суду, заробітної плати, затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, пов"язаної із незаконним звільненням та невиплатою грошових коштів, визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, видачу належним чином оформленої трудової книжки. Закрема, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі , заробітну плату за період з 17.10.2006 року по 11.11.2006 року , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

Посилаючись на зазначені обставини, на не проведення розрахунку із позивачем у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України та на приписи статті 117 КЗпП України, позивач просить суд стягнути з Державної адміністрації залізничного транспорту України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та інших компенсаційних виплат за період з 01.12.2007 року по 28.12.2019 року , що складає 363408, 45 грн. Крім цього, просить суд стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв"язку із порушенням строків її виплати в розмірі 6636,74 грн.

У відзиві на позов, відповідач позов не визнав, оскільки рішення суду, на яке посилається позивач, виконано добровільно , у зв"язку з чим виконавче провадження ВП № 5845681 на підставі заяви стягувача про добровільне виконання закінчено 21.04.2008 року. Вказану обставину визнавав позивач, звертаючись до Соснівського районного суду міста Черкаси з позовом про зобов"язання вчинити певні дії, а саме- зобов"язати Державну адміністрацію залізничного транспорту України здійснити нарахування збору на загальнообов"язкове державне пенсійне страхування на суму стягнутих стягнутих на користь ОСОБА_2 згідно рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 25.07.2007 року коштів в розмірі 51437, 30 грн. Так, під час розгляду вказаної справи в суді, позивач посилався на факт добровільного виконання рішення про стягнення на його користь коштів та не нарахування підприємством у зв"язку з цим, страхових внесків. Крім того, просив суд врахувати, що позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем - державною адміністрацією залізничного транспорту України , та спірні трудові відносини у 2007 році у нього були з Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України " Укрзалізничпостач", яке згідно з витягом з Державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб підприємців та громадських формувань є окремою юридичною особою , підтвердженням чого є та обставина, що всі записи у трудову книжку позивача вносилися вказаним підприємством. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю. Також вважає, що позивач пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду за захистом свого права, оскільки з квітня місяця 2008 року, з часу закінчення виконавчого провадження не заявляв будь-яких вимог щодо виконання рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 25.07.2007 року по справі № 2-1693-07 року.

02.11.2020 року представник позивача ОСОБА_3 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог у якій просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2007 року ( дата прийняття Соснівським районним судом міста Черкаси рішення у справі № 2-1693-07) по 05.02.2020 року, що складає 3141 робочий день . Виходячи із середньоденної заробітної плати позивача 120,16 грн. просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26.07.2007 року по 12.11.2020 року 410694,75 грн. ( 3422 х120,016) .

Ухвалою від 13 січня 2020 року провадження у зазначеній справі відкрито.

26 лютого 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позову протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою від 05.03.2020 року позов залишено без розгляду на підставі ч.13 ст. 187 ЦПК України.

Вказана ухвала скасована постановою Черкаського апеляційного суду від 02.07.2020 року та направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою від 28 серпня 2020 року задоволена заява представника позивача про відвід судді Пироженко В.Д.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Мельник І.О. та ухвалою від 04.09.2020 року прийнята нею до свого провадження.

15.12.2020 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_4 у відставку. Справа передана судді Токовій С.Є.

Ухвалою від 17.12.2020 року справа прийнята до провадження судді Токової С.Є. вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою від 08 червня 2021 року задоволено клоптання представника відповідача про витребування з Державної податкової служби України інформацію про суми виплачених доходів та податків за 2008 рік відносно ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав наведених у ньому.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.07.2007 року, залишеним без змін після перегляду в апеляційному порядку у справі №2-1693-07 за позовом ОСОБА_5 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, треті особи: Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач", Генеральний директор «Укрзалізниці», про стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу, затримки виконання рішення суду, заробітної плати, затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, пов`язаної із незаконним звільненням та з невиплатою грошових коштів, визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, видачу належним чином оформленої трудової книжки задоволено частково : стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 листопада 2005 року по 19 липня 2006 року у розмірі 18717 грн. 80 коп.; стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 20 липня 2006 року по 16 жовтня 2006 року у розмірі 7233 грн. 60 коп.; стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на користь ОСОБА_2 заробітну плату за період з 17 жовтня 2006 року по 11 листопада 2006 року 2133 грн. 20 коп.; стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період з 12 листопада 2006 року по 25 липня 2007 року у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 20882 грн. 70 коп.; стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 2470 грн.; днем звільнення ОСОБА_2 з роботи з посади директора Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" ухвалено вважати день видачі йому належним чином оформленої трудової книжки; зобов`язано Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізниця) видати наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи з посади директора Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" днем видачі йому належно оформленої трудової книжки; зобов`язано Державну адміністрацію залізничного транспорту України внести до трудової книжки ОСОБА_2 запис про звільнення з посади директора ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України днем видачі йому трудової книжки, засвідчити даний запис, видати ОСОБА_2 належним чином оформлену трудову книжку; визнано незаконним Наказ Генерального директора Укрзалізниці № 981 /ос від 17.10.2006 року про відсторонення ОСОБА_2 директора ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" від роботи з 17.10.2006 року у зв`язку з непроходженням перевірки знань з охорони праці, скасувавши його; стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 10 000 грн., пов`язану з незаконним звільненням з посади директора ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" та з невиплатою відповідачем належних грошових коштів.

Відповідно до запису № 27 трудової книжки позивача від 09.04.2008 року він звільнений з посади деректора Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України ( наказ Укрзалізниці № 436/ос від 909.04.2008 року) за ст. 86.п.2 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії контракту.

Відповідно до постанови про закриття виконавчого провадження від 10.04.2008 року Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві ( т.1 а.с. 132 ) закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1693 виданого 07.12.2007 року Соснівським районним судом м. Черкаси про: "днем звільнення ОСОБА_2 з роботи з посади директора Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" вважати день видачі йому належним чином оформленої трудової книжки; зобов`язати Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізниця) видати наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи з посади директора Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" днем видачі йому належно оформленої трудової книжки; зобов`язати Державну адміністрацію залізничного транспорту України внести до трудової книжки ОСОБА_2 запис про звільнення з посади директора Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України днем видачі йому трудової книжки, засвідчити даний запис; видати ОСОБА_2 належним чином оформлену трудову книжку" .

З акту державного виконавця від 09.04.2008 року державної виконавчої служби у Печерському районі м. Києва (т.1 а.с.133) при примусовому виконанні в/л 2-1693 від 25.07.2007 року встановлено, що відповідно до наказу №436/ос від 09.04.2008 року по Укрзалізниці рішення суду виконане в повній мірі: 09.04.2008 року до трудової книжки ОСОБА_2 внесено запис про звільнення з посади згідно з рішенням суду та видано ОСОБА_2 належним чином оформлену трудову книжку. При цьому, в акті містяться вказівки представника стягувача ОСОБА_6 та самого стягувача, ОСОБА_2 про те, що претензій до виконання виконавчого документу не мають.

Крім того, Листом Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ в м. Києві від 18.04.2018 № В/12 повідомлено представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_7 , що відповідно до Постанови від 21.04.2008 державним виконавцем закінчено виконавче провадження ВП № 5845681 на підставі заяви стягувача про виконання боржником в добровільному порядку рішення суду та сплату в повному обсязі боргу стягувачеві, претензії відсутні. При цьому, також зазначено, що матеріали завершених виконавчих проваджень, у т.ч. і цього, знищені за терміном зберігання (т.1 а.с. 140).

У своїх додаткових поясненнях (т.1 а.с. 134) поданими у справі № 712/330/18 позивач ОСОБА_2 посилався на те, що в цій частині рішення суду виконано в добровільному порядку та Державною адміністрацією залізничного транспорту України було сплачено 44 747,16 гривень, що становить суму коштів, включаючи суму стягнуту на відшкодування моральної шкоди, з відрахуванням збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб-платників податків станом на 25.06.2021 року за 1- 4 квартал 2008 року відсутня інформація про отримання ОСОБА_2 доходів від відповідача .

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 стверджує, що не отримував грошові кошти на виконання рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 27.07.2007 року, про що йому стало відомо під час розгляду в Соснівському районному суді міста Черкаси його позову до Державної адміністрації залізничного транспорту України, акціонерного товариства "Українська залізниця", треті особи: головне Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач", про зобовязання вчинити певні дії, позовною вимогою якого юуло зобов`язати відповідача здійснити нарахування збору на загальнообовязкове державне пенсійне страхування на суму стягнутих на користь ОСОБА_2 згідно рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 25.07.2007 року по справі №2-1693-07 коштів в розмірі 51437, 30 грн. Зокрема, просив врахувати ту обставину, що при розгляді вказаного позову представник відповідача посилався на відсутність доказів сплати Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця) коштів за вказаним рішенням суду.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захистправа працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом у січні 2020 року, в тобто зі спливом більш ніж 12 років після звільнення з роботи, яке мало місце 09.04.2008 року.

При цьому, у відповідності до матеріалів справи та встановлених судом обставин, позивач не довів, що рішення суду від 25.07. 2007 року не було виконано, в тому числі добровільно, а відтак відповідач не здійснив з ним повний розрахунок при звільненні, та у зв`язку з чим, він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку такого розрахунку , суми доходу, втраченого внаслідок порушення строку його виплати, не надав суду доказів , що вживав заходів щодо проведення відповідачем розрахунку з ним після звільнення, в тому числі і щодо оскарження постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження , як і не довів, що були інші обставини, які заважали реалізувати право у випадку його порушення.

Посилання позивача на ту обставину, що про непроведення розрахунку при звільненні він дізнався лише у 2018 році коли звертався до суду із позовом про зобов"язання відповідача здійснити нарахування соціальних внесів із суми коштів, яка була стягнута у 2007 році за рішенням суду, суд оцінює критично, оскільки позивачу було відомо про виконання судового рішення, за яким на його користь стягнуті кошти, він як учасник виконавчого провадження про стягнення коштів погодився із його закриттям саме у зв"язку із добровільним виконанням, а відтак погодився із добровільною сплатою коштів.

За наведених підстав, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та вважає , що позов до задоволення не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94, 116,117 КЗпП Укураїни , ст.ст. ст. ст. 81, 83, 89, 264-266, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державної адміністрації залізничного транспорту України про стягнення компенсації суми доходу, втраченого внаслідок порушення строку його виплати, середнього заробітку за час затримки здійснення розрахунку при звільненн відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Головуючий : С.Є.Токова

Позивач : ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державна адміністрація залізничного транспорту України, код ЄДРПОУ 00034045, м. Київ, вул. Тверська, 5