Рішення № 101579627, 01.12.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/8777/21

2-а/465/611/21

РІШЕННЯ

Іменем України

01.12.2021 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в особі судді Гладишевої Х.В.,

за участю секретаря судового засідання Василюк В.Б.,

учасники справи:

позивач - не з`явився

відповідач - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Франківського районного суду м.Львова справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , поданого представником – адвокатом Микитою Тарасом Володимировичем, до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-

встановив:

05.11.2021 року до Франківського районного суду м.Львова надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , поданий представником – адвокатом Микитою Т.В. до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Короткий зміст заяв по суті справи. Аргументи учасників справи.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що що оскаржуваною постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн., що він 26.10.2021 року о 22.54 год. керуючи автомобілем «Volkswagen Tiguan», номерний знак НОМЕР_1 , по вул.Городоцька, 57 у м.Львові проїхав на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив п.8.7.3е Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП. Однак, постанову вважає незаконною та пояснив, що цього дня справді керував зазначеним транспортним засобом, їхав по вул.Городоцька, 57 у м.Львові зі шівидкістю близько 20км/год., при цьому поїхав на дозволений сигнал світлофору, не порушуючи жлодних Правил дороженього руху України. Незважаючи на надані пояснення, працівники поліції зазначили про те, що вони особисто бачили як позивач здійснив проїзд на заборонений червоний сигнал світлофора. Наголосив, що незважаючи на заявлене ним клопотання про надання для ознайомлення доказів вчиненного правопорушенняі про відкладення розгляду справи на інший день у звязку з бажанням скористатись правовою допомогою захисника, такі повністю проігноровані поацівниками поліції без будь-яких обгрунтувань чи пояснень. Більше того, позивач вказав, що після заявлених клопотань, один із працввників поліції плочав погрожувати винести ще одну постанову та позбавити позивача водійських прав на 6 місяців. Крім цього пояснив, що в постанові повинно бути зазначено технічний засіб, за допомогою якого здійснено фото чи відеозапис порушення, проте оскаржувана постанова не містить жодної інформації про будь-яку фіксацію правопорушення. Просив суд врахувати, що в оскаржуваній постанові окрім висновків посадової особи органу поліції і заінтересованою собою, відсутні докази на підтвердження факту порушення Правил дорожнього руху України, а відтак згідно ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь. Також в позовних вимогах просили стягнути судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 454 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

29.11.2021 року на електронну адресу надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення адміністративного позову, зазначивши, що інспектор чітко спостерігав факт порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху, а тому, як посадова особа єдиного контролюючого органу у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зобов`язаний був відреагувати на факт вчинення правопорушення, що й було зроблено шляхом винесення постанови. Просили відмовити у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог та проводити розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 09.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи за правилами ст.286 КАС з повідомленням учасників справи відповідно до ст.268 КАС у відкритому судовому засіданні на 09:00 год. 18.11. 2021 року.

18.11.2021 року на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача – адвоката Микити Т.В. про розгляд справи за відсутності сторони позивача. При цьому представник позивача – адвокат Микита Т.В. зазначив, що позовні вимоги підтримує, та просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору – 454 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

22.11.2021 року представник відповідача Доскоч К. скерувала на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з необхідністю додаткового часу для подання відзиву.

18.11.2021 року розгляд справи відкладено на 24.11.2021 року.

24.11.2021 року розгляд справи відкладено на 01.12.2021 року.

29.11.2021 року на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

01.12.2021 року в судове засідання сторони не з`явилися, в матеріалах справи наявні клопотання проводити розгляд без їхньої участі.

Згідно ч.ч.4 і 5 ст.250 КАС України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 26.10.2021 року лейтенантом поліції УПП у Львівській області Івахою О.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО №4654167, згідно якої ОСОБА_1 26.10.2021 року о 22.54 год., керуючи автомобілем «Volkswagen Tiguan», номерний знак НОМЕР_1 , по вул.Городоцька, 57 у м.Львові проїхав на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив п.8.7.3е Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з пунктом 1.1, 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до підпункту «Е» п. 8.7.3 Правил дорожнього руху України червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.

Частиною 2 ст.122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Згідно з п.2,3 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.32 Закону поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа винила або має намір вчинити правопорушення.

Згідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про порушення ПДР, зокрема правопорушення передбачені ч.2 ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно положень ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Згідно з п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Крім того, наголошено на неприпустимості спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

За положеннями статей 249, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду справа №660/575/16-а від 31.01.2018 року.

Проте, в порушення вимог ч.2 ст.77 КАС України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху передбачених ч.1 ст.126 КУпАП.

Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (ч.4 ст.159 КАС України).

У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Відповідно до закріпленого в ст.62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).

Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

В рекомендації №R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, враховуючи основні засади адміністративного судочинства та вимоги законодавства України, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Орган (посадова особа), що розглядає справу, зобов`язаний встановити подію та склад правопорушення, забезпечити та врахувати всі докази та прийняти законне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, факт порушення вимог п. 8.7.3.е Правил дорожнього руху України позивач повністю заперечує.

Разом з тим, будь-які докази на підтвердження проїзду позивачем на заборонений сигнал світлофора, що є підставою для притягнення особи до відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП, в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи наявна лише долучена позивачем до позовної заяви копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.

Водночас, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі № 127/163/17-а, від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17.

Суд звертає увагу на те, що оскаржувана постанова не містить відомостей про здійснення відеозапису правопорушення та про технічний засіб, яким здійснено відповідний відеозапис (у разі, якщо його було здійснено), що відповідно до частини 3 статті 283 КУпАП є імперативним обов`язком відповідача.

Враховуючи відсутність в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, а також відомостей, що фіксування проводилось, наданий відповідачем відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2020 року у справі №524/9716/16-а та від 24.01.2019 року по справі № 428/2769/17.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 2 ст. 271 КУпАП інтереси потерпілого може представляти представник - адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Як вбачається із адміністративного позову, ОСОБА_1 просив відкласти розгляд справи та надати йому можливість залучити захисника, при цьому просив неодноразово надати докази вчинення ним правопорушення. З дослідженого вбачається, що інспектором не було вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги.

На думку суду, такі дії інспектора порушують права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і тим самим, свідчать про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що має наслідком скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Дана правова позиція кореспондується із викладеною у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду справа №524/9827/16-а (адміністративне провадження №К/9901/20742/18) від 18.02.2020 року.

З огляду на встановлені судом обставини, беручи до уваги, що інспекторами не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги,враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що з метою отримання правничої допомоги ОСОБА_1 04.11.2021 року підписав з адвокатом Микитою Т.В. договір про надання правової допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу до позову долучено акт приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 05.11.2021 року та квитанцію до прибуткового касового ордера №1/11-21 від 05.11.2021 року.

Як вбачається із акту приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги сторони погодили вид та вартість наданої правової допомоги, при встановленні розміру гонорару враховували складність справи, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та значення справи.

Враховуючи викладене вище, предмет спору сторін та складність справи, встановлені судом взаємовідносини сторін, врегульовані та чітко визначені законом, висновки суду про необхідність та підстави задоволення вимог позивача, враховуючи критерії підходу до визначення розміру судових витрат у практиці Європейського суду з прав людини та висновках Верховного Суду, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, предмет позову, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, беручи до уваги положення КАС України, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції у Львівській області судових витрат у розмірі 454 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 242-246, 250, 255, 271, 286 КАС України, суд,-

ухвалив :

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАО №4954167 від 26.10.2021 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень з Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. та судовий збір в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 .

Відповідачі: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (79053, м.Львів, вул. Перфецького, 19)

Суддя Х.В.Гладишева